Ухвала

від 26.05.2015 по справі 2а-3137/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 р. № 876/3917/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Курильця А.Р.

за участю секретаря судових засідань: Лемцьо І.В.

представника позивача - Воробця В.Я.

представника відповідача - Токара В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Івано-Франківськцемент» до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

11.10.2012 ПАТ «Івано-Франківськцемент» звернулося в суд із адміністративним позовом до Тисменицької МДПІ у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 02.10.2012 №№ 0001402330, 0001392330, 0001382330.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки, на підставі яких винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення є безпідставними та необґрунтованими, оскільки підставою для формування витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ за результатами господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 є первинні документи та податкові накладні, які складені у відповідності до вимог чинного законодавства. Реальність господарських операцій між ПАТ «Івано-Франківськцемент» та ФОП ОСОБА_4 підтверджується первинними документами, які були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.01.2013 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Тисменицької МДПІ від 02.10.2012 №№ 0001402330, 0001392330, 0001382330.

Із постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що під час проведення перевірки позивача, податковим органом використано акт перевірки ФОП ОСОБА_4 № 480/172/НОМЕР_4, який складений Калуською ОДПІ 10.05.2012. Відповідно до цього акта, реалізований позивачу товар (мазут), ФОП ОСОБА_4 придбав у ПП «СЕРВІСТРАНСБУД». Проте, реальність по взаємовідносинах ФОП ОСОБА_4 з ПП «СЕРВІСТРАНСБУД» не встановлено, а тому відсутня реальність придбання цього мазуту позивачем у ФОП ОСОБА_4 Вказує, що господарські операції можуть підтверджуватись первинними документами тільки у тому випадку, коли такі реально відбулись. Якщо ж фактичного здійснення господарських операцій не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 27.09.2012 по 01.10.2012 працівниками Тисменицької МДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Івано-Франківськцемент» з питань правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_4 за період з 01.09.2010 по 31.12.2010 та податку на прибуток підприємств за ІІІ-IV кв. 2010 року, результати якої оформлені актом від 01.10.2012 № 644/224/00292988 (а.с. 10-28 Т.1).

Згідно висновків цього акта, під час перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 240291 грн, у т.ч.: за ІІІ кв. 2010 року в сумі 166045 грн, за IV кв. 2010 року в сумі 74246 грн;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України внаслідок чого завищено від'ємне значення з податку на додану вартість за вересень 2010 року на суму 132836 грн та зменшено бюджетне відшкодування в сумі 192233 грн, у т.ч.: в жовтні 2010 року - 132836 грн, в листопаді 2010 року - 34595 грн, в січні 2011 року - 24802 грн.

Також у висновках акта перевірки вказано на нікчемність правочинів за період вересень-грудень 2010 року по встановлених порушеннях: ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_4 при придбанні та наступному продажі товарів (послуг). Товар в порушення ст.ст. 655, 656, 662 ЦК України не був поставлений.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що під час перевірки використано акт документальної невиїзної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток підприємств по деклараціях відповідно за вересень-грудень 2010 року, за ІІІ-IV кв. 2010 року. У вказаному акті зроблено висновки про нікчемність господарських операцій між ФОП ОСОБА_4 та ПП «СЕРВІСТРАНСБУД», оскільки відповідно до акта перевірки ПП «СЕРВІСТРАНСБУД» від 14.11.2011 № 177/1600/36142100 складеного Світловодською ОДПІ, у вказаного суб'єкта господарювання відсутні виробничі потужності, складські приміщення, земельні ділянки, транспортні засоби, трудові ресурси тощо, які необхідні для використання у господарській діяльності. Листом ВПМ Олександрійської ОДПІ від 24.10.2011 № 10252/7/26-27 надано висновок щодо ознак фіктивності, відсутності факту реального здійснення господарських операцій, так як ПП «СЕРВІСТРАНСБУД» не знаходиться за місцем реєстрації, за цією адресою знаходяться виробничі потужності та офіс ТОВ «Олімп». Керівник вказаного підприємства ОСОБА_5 у своїх поясненнях щодо взаємовідносин з контрагентами дає нечіткі відповіді, на конкретні питання не відповідає, посилаючись на те, що не пам'ятає. Оскільки реалізований позивачу товар (мазут), ФОП ОСОБА_4 придбав у ПП «СЕРВІСТРАНСБУД», реальність яких не підтверджено, податковий орган дійшов висновку про нікчемність господарських операцій і між позивачем та ФОП ОСОБА_4

На підставі вказаного вище акта перевірки, Тисменицькою МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.10.2012:

- № 0001392330, яким ПАТ «Івано-Франківськцемент» зменшено розмір відємного значення з податку на додану вартість за вересень 2010 року в сумі 132836 грн;

- № 0001402330, яким ПАТ «Івано-Франківськцемент» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ всього на суму 192233 грн, у т.ч.: за жовтень 2010 року - 132836 грн, за листопад 2010 року - 34595 грн, за січень 2011 року - 24802 грн, штрафні санкції - 48059 грн;

- № 0001382330, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств всього на суму 360437 грн, у т.ч.: 240291 грн основний платіж, 120146 грн штрафні санкції.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки реальність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_4 по поставці мазуту підтверджується наявними у справі первинними документами, які були надані для перевірки, а саме: договором, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, прихідними ордерами на склад, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, платіжними дорученнями, відомостями по приходу та розходу ТМЦ, звітом Паросилового центру про розхід ПММ для технологічних потреб. Суд першої інстанції відхилив висновки податкового органу, які викладені у акті перевірки та стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки в силу індивідуальної відповідальності, порушення допущені одним платником податків, не можуть впливати на права та обов'язки іншого платника, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини висловленою у Рішенні «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Також суд першої інстанції вказав на неправомірність висновків відповідача про нікчемність договорів, оскільки жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними договори.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, податковим органом проводилась перевірка щодо додержання податкового законодавства з податку на прибуток підприємств за ІІІ-ІV кв. 2010 року та встановлено заниження цього податку за цей період на суму 240291 грн, що є наслідком порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України на які він посилається, як у акті перевірки так і у податковому повідомленні-рішенні від 02.10.2012 № 000138230. Однак, відповідачем не враховано того, що згідно п. 1 Розділу ХХ «Прикінцеві положення» ПК України Розділ ІІІ «Податок на прибуток підприємств» цього Кодексу набрав чинності з 01.04.2011 та у відповідності до ст. 58 Конституції України не має зворотної дії у часі, а відтак не може бути застосований до правовідносин, які виникли у ІІІ-ІV кв. 2010 року. У цей період порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Аналогічним чином відповідачем неправомірно застосовано зворотну дію у часі положень ПК України в частині ПДВ, які набрали чинності з 01.01.2011 та не можуть бути застосовані до правовідносин, які мали місце у період з вересня по грудень 2010 року.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що податковий орган вийшов за межі перевірки, оскільки згідно акта, така в частині ПДВ проводилась за період з 01.09.2010 по 31.12.2010, хоча у висновках та у податковому повідомленні-рішенні бюджетне відшкодування зменшено у тому числі і за лютий 2011 року.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат до 01.04.2011 були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Так, пунктом 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку до 01.01.2011 регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), а після цієї дати Податковим кодексом України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У підпункті 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит визначено як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 цієї статті, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а до податкового кредиту з ПДВ наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість. Однак ці обставини не є безумовними, оскільки проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що згідно з договором купівлі-продажу № 22/06/09 від 22.06.2009 ФОП ОСОБА_4 зобов'язувався продати (поставити) та передати у власність мазут паливний (товар), а ПАТ «Івано-Франківськцемент» прийняти та оплатити його на умовах цього Договору. Вид розрахунків згідно з умовами Договору був безготівковий (а.с. 32).

У період з 27.08.2010 року по 14.12.2010 року між позивачем та вказаним контрагентом, відбулось 14 (чотирнадцять) поставок мазуту М-100, оформлених наступними первинними документами: видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, прибутковими ордерами на прихід товару (а.с. 33-74, 108-121, 164-219 Т.1)

Оформлення податкових накладних підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних позивача, а саме: № 8 за період з 01.08.2010 по 31.08.2010 (а.с.131,132), № 1 за період з 01.09.2010 по 30.09.2010 (а.с.133-136), № 10 за період з 01.10.2010 по 31.10.2010 (а.с. 137,138) та № 12 за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 (а.с. 128-130).

Оплата за придбаний товар здійснювалась у безготівковій формі та підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 141-160), випискою банку про рух коштів (а.с. 161-163), а також відомістю розрахунків з контрагентами по хронології операцій за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 на загальну суму 1153400,00 грн (а.с.139-140).

На час здійснення господарських операцій ОСОБА_4 був зареєстрований відділом державної реєстрації Коломийської міської ради, як фізична особа-підприємець, основним видом діяльності якого була «оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі», 27.04.2004 отримав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ та перебував на загальній системі оподаткування обліку та звітності (а.с. 222-225).

Як на підтвердження реальності придбання товару (мазуту) у ФОП ОСОБА_4 позивачем до матеріалів справи долучено докази подальшого використання мазуту у власній господарській діяльності, з яких вбачається, що відповідно до накопичувальних відомостей руху матеріальних ресурсів по приходу та розходу за період з 01.10.2010 по 31.10.2010 від ФОП ОСОБА_4, позивачем використано 62,9 тонн мазуту М-100 при наявності залишку 502,704 тонн (а.с. 234, 235), водночас використано на виробництво згідно з оборотною відомістю та розхідним ордером № 000014 від 31.10.2010 191,604 тонн. Відтак згідно звіту Паросилового цеху про розхід ПММ на технологічні потреби за жовтень 2010 року залишок на кінець місяця становив 374 тонни (а.с. 233, 234).

З наведених вище обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згадані вище господарські операції між ПАТ «Івано-Франківськцемент» та ФОП ОСОБА_4 мають реальний характер, оскільки факт поставки мазуту, а також використання його у безпосередній господарській діяльності позивача, підтверджується усіма характерними для даного виду правовідносин первинними документами оформленими відповідно до вимог чинного законодавства. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявним у матеріалах справи доказами, а факт транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним збільшення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ з огляду на не підтвердження реальності господарських операцій між ФОП ОСОБА_4 та ПП «СЕРВІСТРАНСБУД», оскільки установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує дану господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов'язання.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї господарської операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку, тобто в даному випадку між позивачем та ФОП ОСОБА_4, а не між ФОП ОСОБА_4 та ПП «СЕРВІСТРАНСБУД».

Зазначена обставина не може бути підставою для позбавлення платника податку (позивача) права на відшкодування податку на додану вартість, оскільки останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року № 21-47а10, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час вирішення спору у подібних правовідносинах.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочину, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагента на порушення укладеним договором публічного порядку та на спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, а тому підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2013 року у справі № 2а-3137/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

А.Р. Курилець

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 29.05.2015.