Ухвала

від 27.05.2015 по справі 820/6644/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/56127/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 820/6644/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Торгова компанія "Барвінок" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Торгова компанія "Барвінок" (далі - ПАТ "ТК"Барвінок") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12 листопада 2013 року № 0001642201 та № 0001652201

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ПАТ "ТК"Барвінок" щодо з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліках із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій з продажу та придбання товарів (робіт, послуг) з подальшою їх реалізацією, по взаємовідносинам з ПП "Аурис-М", за 2012 рік, результати якої викладені в акті від 29 жовтня 2013 року № 1132/20-30-22-01/32133636 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 52 269,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 255 141,00 грн.

На підставі вищенаведеного Акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2013 року № 0001642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток 78 403,50 грн., з яких за основним платежем 52 269,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 26 134,50 грн. та № 0001652201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 382 711, 50грн., з яких за основним платежем 255 141,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 127 570,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (далі - Закон) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на прибуток та податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, що спричиняє зміни майнового стану платника податків, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП "Аурис-М" укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг від 01 січня 2012 року № 050104, предметом якого є взаємовідносини сторін, які виникають при здійснені перевезень вантажів, котрі пред'являються Експедитору Клієнтом для транспортування їх у внутрішньому сполученні. Експедитор вправі задіяти третіх осіб для виконання своїх обов'язків за Договором. Згідно з пунктами 2.1 та 2.9 Договору сторони визначили, що на протязі всього строку дії цього Договору, Експедитор здійснює перевезення вантажу Клієнта, на підставі разових письмових замовлень.

Зазначені транспортно-експедиторські послуги полягали у здійсненні перевезень вантажу контрагентам-покупцям позивача, а саме: ТОВ "АТЕМ", ТОВ "Епіцентр К", ТОВ "Практікер Україна", ТОВ "Зроби Сам Україна", ПАТ "Нова Лінія", ТОВ ТБД "ОЛДІ", ФО-П ОСОБА_3, ФО-П ОСОБА_1, ТОВ "Фортуна-О", ФО-П ОСОБА_4, ФО-П ОСОБА_5, ПП "Будреммікс", ТОВ "Дебют", ПП "Брак", ТОВ "СтройЛенд", ТОВ "Техногрес", а також перевезення вантажу на склади позивача.

Реальність здійснення вищезазначених господарських операцій підтверджується, наданими позивачем, копіями наступних документів: відповідних договорів поставки, комісії, податкових та видаткових накладних.

В свою чергу, наявність у позивача складських приміщення підтверджується копіями договорів найму нежитлового приміщення та договорів оренди.

Крім того, на підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано копії первинних документів, а саме: замовленнями на придбання товарно-експедиторських послуг, актами здавання-приймання наданих послуг, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що первинні документи по господарським операціям з зазначеним контрагентом містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом, як суб'єктом владних повноважень не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення платником податків податкового правопорушення, а посилання останнього на те, що позивачем було порушено вимоги абзацу 1 пункту 44.6 статті 44 ПК України, внаслідок чого надані під час судового розгляду справи засвідчені копії документів не є допустимими доказами в розумінні статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Так, судами встановлено, що документи які підтверджують показники, відображені позивачем у податковій звітності за результатами здійснення спірних господарських операцій (договір, акти здачі-приймання наданих послуг, податкові накладні, товарно-транспортні накладні) були надані позивачем саме під час перевірки, а надані вже під час судового розгляду документи, в свою чергу, підтверджують зв'язок і відповідність послуг ПП "Аурис-М" господарським операціям позивача з іншими контрагентами-покупцями товарів.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що господарські операції позивача з ПП "Аурис-М" у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані із господарською діяльністю позивача, викликаючи зміни в структурі його активів, підтверджені податковими накладними та іншими, належним чином оформленими, документами первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем податкового кредиту ґрунтувалося на вимогах чинного законодавства України.

Згідно з частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 жовтня 2014 року у справі № 820/6644/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: