Ухвала

від 27.05.2015 по справі 820/12369/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року м. Київ К/800/59857/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенко М.І., Приходько І.В. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 року

у справі № 820/12369/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Азія-Груп» (далі - позивач, ТОВ «Азія-Груп»)

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Азія-Груп» звернулось у липні 2014 року до суду з позовом до ДПІ у Київському районі м. Харкова про визнання дій щодо складання акту протиправними та про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2014 року № 0002662203, № 0002672203.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2014 року закрито провадження у справі в частині визнання дій відповідача щодо складання акту перевірки протиправними на підставі заяви про часткову відмову від позовних вимог.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме: п. 138.2 ст. 138, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 05.05.2014 року, за результатами якої складено акт від 05.06.2014 року № 1721/20-31-22-03-07/37765836, яким встановлено порушення позивачем вимог: п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 563 325,68 гривень; ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 483 153,44 гривні.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.06.2014 року: № 0002662203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 563 326,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 140 831,50 гривня; № 0002672203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 483 154,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 120 788,50 гривень.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За змістом пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з контрагентами, зокрема, з ТОВ «Реал.Бізнес» (продавець) за договором поставки від 01.04.2013 року № 01-04/1, ТОВ «Албес» (продавець) за договором поставки від 02.12.2013 року № 2/12, ТОВ «Комп'ютери-М» (продавець) за договором поставки від 02.09.2013 року № 30/09, ТОВ «Айріс» (продавець) за договором поставки від 03.01.2014 року № 3/01.

На підтвердження реального здійснення зазначених господарських операцій та фактичного отримання товару за такими позивачем долучено до матеріалів справи копії: договорів, податкових та видаткових накладних, рахунків на оплату товару, товарно-транспортних накладних, декларацій про відповідність продукції вимогам Технічного регламенту низьковольтного електричного обладнання, висновку про необхідність проведення робіт з обов'язкової сертифікації в Системі УкрСЕПРО, довіреностей, виписок по особовому рахунку, акту приймання-передачі векселів.

При дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що такі містять всі обов'язкові реквізити, передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України та «Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, тобто є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», а тому підтверджують фактичне виконання сторонами умов зазначених договорів, реальне здійснення спірних господарських операцій обумовлених ними та використання придбаних товарів/послуг за такими в межах власної господарської діяльності.

Додатково позивачем на підтвердження доставки товару, яка здійснювалась самовивозом, долучено до матеріалів справи копії договорів про надання транспортно-експедиторських послуг, актів виконаних робіт та банківських виписок про розрахунки за отримані послуги, які спростовують доводи відповідача про відсутність підтверджень оплати за послуги перевізнику.

Разом з тим, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на продаж товару, надання послуг.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2014 року у справі № 820/12369/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І.О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М.І. Костенко Помічник судді підпис (підпис) І.В. Приходько