Рішення

від 27.05.2015 по справі 331/882/15-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Справа № 2/331/562/15

331/882/145ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року місто Запоріжжя

Жовтневий районний суд м.Запоріжжя в складі :

головуючого - судді Скользнєвої Н.Г.,

при секретарі - Постарнак М.М.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1,

відповідача Орла О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Фірма «НВ», третя особа: ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Фірма «НВ», третя особа: ОСОБА_4, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, спричинених внаслідок дорожньо-транспортної пригоди .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 листопада 2014 року, о 08 годині 15 хвилин, ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Renault», державний номер НОМЕР_1, рухаючись заднім ходом по паркувальному майданчику, розташованому по вулиці Г.Сталінграда в м. Запоріжжі, скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Subaru», державний номер НОМЕР_2. Внаслідок зіткнення автомобілі були технічно пошкоджені.

Власником транспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого 27.08.2014р. Центром ДАІ 2302, є ПП «Фірма «НВ».

Власником транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, виданого 10.11.2012р. Запорізьким ВРЕР № 1 УДАІ УМВС України в Запорізькій області, є ОСОБА_3

24 листопада 2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за справою про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 винесена постанова, згідно якої останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та із застосуванням положення ст. 22 КпаП України звільнено від відповідальності з оголошенням усного зауваження.

На момент скоєння ОСОБА_4. дорожньо-транспортної пригоди, останній перебував у трудових відносинах з ПП «Фірма «НВ», працюючи на вказаному підприємстві на посаді передового спеціаліста.

Згідно висновку спеціаліста-автотоварознавця по визначенню вартості матеріальної шкоди № 515 від 01 грудня 2014 року розмір відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, складає 8022 гривень 09 копійок; розмір втрати товарного вигляду транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, складає 8022 гривень 09 копійок. Також, за проведення автотоварознавчого дослідження ним було сплачено 450,00 грн., на користь ОСОБА_5 за квитанцією до приходного касового ордеру № 515 від 01.12.2014р.

Крім того, ним було сплачено 116,00 грн. на користь ПАТ «Укртелеком» за направлення телеграм по виклику ОСОБА_4 на огляд спеціалістом-автотоварознавцем по визначенню вартості матеріальної шкоди транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2.

Також, крім матеріальних збитків, позивач вважає, що відповідач завдав йому і моральну шкоду, яка полягає у тому, що він зазнав душевного стресу у зв'язку із пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП; у зв'язку з пошкодженням автомобіля було порушено його звичний устрій життя. Крім того, внаслідок ДТП йому завдано моральну шкоду і небажанням відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду, через що він поніс певні моральні страждання, які оцінює у 2000,00 гривень.

На підставі викладеного, просить суд стягнути з ПП «Фірма «НВ» на його користь матеріальну шкоду у вигляді втрати товарного вигляду - 8022,09 грн., витрати на проведення експертизи - 450,00 грн., витрати на поштові відправлення - 116,00 грн., моральну шкоду - 2000,00 грн., витрати на правову допомогу - 350,00 грн., витрати по сплаті судового зору.

Позивач ОСОБА_3 та його представник, кожен в окремості, у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та, посилаючись на вимоги ст. ст. 22, 23, 1166, 1172, 1187, 1166, 1167, 1192 ЦК України, ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача Орел О.Г. у судовому засіданні проти позову заперечував та доводи, викладені у письмових запереченнях до позову, підтримав. З письмових заперечень представника відповідача вбачається, що відповідач проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_4 скоїв ДТП на службовому автомобілі у неробочий час підприємства та в день, коли він відповідно до наказу підприємства перебував у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку з сімейними обставинами та користувався автомобілем за власними потребами, не пов'язаними із виконанням службових обов'язків. Посилаючись на Порядок використання службових автомобілів, належних ПП «Фірма «НВ», затвердженого наказом директора підприємства, при використанні автомобіля для власних потреб відповідальність лежить на водієві, який користується автомобілем. Зазначеним Порядком також встановлено, що водій несе особисту відповідальність за можливу шкоду третім особам - учасникам дорожнього руху, яка перевищує страхове відшкодування. Також зазначив, що у відповідності до п. 8.6.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна України від 24.11.2003р. № 142/5/2092, величина втрати товарного вигляду колісного транспортного засобу не нараховується, якщо КТЗ раніше був аварійно пошкоджений або має корозійні руйнування. Автомобіль позивача має численні подряпини бамперу, які утворилися до 11.11.2014р., а тому величина втрати товарного вигляду не повинна нараховуватися. Крім того, вважає, що ПП «Фірма «НВ» не повинно відшкодовувати позивачеві моральну шкоду, оскільки ДТП було скоєно безпосередньо ОСОБА_6 не під час виконання трудових обов'язків та ступінь та характер моральних страждань позивача є надуманими. На підставі викладеного, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні проти позовних вимог позивача заперечував та повністю підтримував позицію представника відповідача.

Вивчивши матеріали цивільної справи, взявши до уваги пояснення позивача, представників позивача та відповідача, третьої особи, суд приходить до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 11 листопада 2014 року, о 08 годині 15 хвилин, ОСОБА_4, керуючи автомобілем «Renault», державний номер НОМЕР_1, рухаючись заднім ходом по паркувальному майданчику, розташованому по вулиці Г.Сталінграда в м. Запоріжжі, скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Subaru», державний номер НОМЕР_2. Внаслідок зіткнення автомобілі були технічно пошкоджені.

Власником транспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого 27.08.2014р. Центром ДАІ 2302, є ПП «Фірма «НВ». (а.с. 123)

Власником транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5, виданого 10.11.2012р. Запорізьким ВРЕР № 1 УДАІ УМВС України в Запорізькій області, є ОСОБА_3 (а.с. 14)

24 листопада 2014 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за справою про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 винесена постанова, згідно якої останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України, та із застосуванням положення ст. 22 КпаП України звільнено від відповідальності з оголошенням усного зауваження. (а.с. 12)

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання кого створює підвищену небезпеку.

Також судом встановлено, що на підставі полісу № АС/7276882 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ПП «Фірма «НВ» та ПрАТ «УПСК», цивільна відповідальність ПП «Фірма «НВ» перед третіми особами застрахована. (а.с. 136)

Згідно із п. 4 зазначеного Полісу, ліміт відповідальності: за шкоду, заподіяну майну на одного потерпілого складає 50000,00 грн.; за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю на одного потерпілого складає 100000,00 грн.

Згідно із п. 5 зазначеного Полісу, сума франшизи (страхове відшкодування зп шкоду, заподіяну майну потерпілих завжди зменшується на суму франшизи) становить 500,00 грн.

Згідно ст.. 9 Закону України «Про страхування», страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положень Цивільного кодексу України, обов'язковою умовою визнання події страховим випадком за полісом і здійснення виплати страхового відшкодування обов'язковим є встановлення: протиправності дій особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, при експлуатації забезпеченого транспортного засобу; наявність шкоди, за заподіяння якої виникає цивільно-правова відповідальність; взаємозв'язок між протиправними діями особи цивільно-правова відповідальність якої застрахована та заподіяною шкодою.

На виконання вимог ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: 13 листопада 2014 року до ПрАТ «УПСК» звернувся директор ПП «Фірма «НВ» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду; 26 листопада 2014 року до ПрАТ «УПСК» звернувся ОСОБА_3 з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду. (а.с. 134, 137)

18 грудня 2014 року ОСОБА_3 на виконання вимог ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», звернувся до ПрАТ «УПСК» із заявою на виплату страхового відшкодування, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11 листопада 2014 року. (а.с. 138)

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», особою, відповідальною за завдання збитків, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона передбачена договором страхування.

Згідно страхового акту № ОЦ/091/000/15/0006 від 26.01.2015 року, відповідно до умов договору страхування № АС/7276882 від 28.05.2014р., ПрАТ «УПСК» перерахувало на користь ОСОБА_3 в рахунок виплати страхового відшкодування у сумі 6185,07 грн., тобто з вирахуванням суми франшизи в розмірі 500,00 грн., та 20% ПДВ в розмірі 1337,02 грн. (а.с. 139)

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та оціночну діяльність в Україні», проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Згідно висновку спеціаліста-автотоварознавця по визначенню вартості матеріальної шкоди № 515 від 2014 року, проведеною за власною ініціативою ОСОБА_3, розмір відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, складає 8022 гривень 09 копійок; розмір втрати товарного вигляду транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, складає 8022 гривень 09 копійок. (а.с. 16-23)

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України,цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами , але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, захисту інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його невизнання, або порушення. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Позивач звернувся до суду із позовом про захист його порушеного права шляхом стягнення з ПП «Фірма «НВ» на свою користь суми матеріальної шкоди у вигляді втрати товарного вигляду - 8022,09 грн.

Відповідно до п. 32.7 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарної вартості транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогнебезпечних та інших речовин, утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання кого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Аналіз зазначеної норми цивільного права свідчить про те, що законом покладено на володільця джерела підвищеної небезпеки відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Зазначений аналіз також підтверджується і роз'ясненнями, викладеними у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до якого на володільця джерела підвищеної небезпеки покладено відповідальність та обов'язок відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, навіть якщо вони завданв не з його вини.

Частиною 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода завдана одній особі з вини іншої особі, відшкодовується винною особою.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що власник автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 - ПП «Фірма «НВ» повинен нести відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки під керуванням працівника підприємства, яке належить йому на праві власності та на момент ДТП з його власності проти його волі не вибувало.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ПП «Фірма «НВ» повинно відшкодувати ОСОБА_3 суми матеріальної шкоди у вигляді втрати товарного вигляду - 8022,09 грн., витрати на проведення експертизи - 450,00 грн., витрати на поштові відправлення - 116,00 грн..

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення на його користь з відповідача по справі моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто, відшкодування моральної шкоди може здійснюватися не тільки в силу договору, але й закону.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 постанови "«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (п.5 Постанови).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

Як на спричинення відповідачем позивачу моральної шкоди, останній посилається на те, що у зв"язку з тим, що він зазнав душевного стресу у зв'язку із пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП; за неможливістю значний час користуватися автомобілем було порушено його звичний устрій життя та устрій життя його родини. Крім того, відповідач в добровільному порядку відмовляється відшкодувати завдану шкоду, через що він несе певні моральні страждання, які оцінює у 2000 гривень.

За подібних обставин та, керуючись принципом розумної достатності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_3 до 700,00 грн.

Стосовно позовних вимог позивача щодо стягнення на його користь з відповідачів по справі судових витрат у вигляді судового збору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи.

При подачі позовної заяви до суду позивач по справі сплатив судовий збір на загальну суму у розмірі 487 грн. 20 коп. (243,60 грн. - за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, 243,60 грн. - за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди), а тому зазначені суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. (а.с. 1-2)

Стосовно позовної вимоги позивача щодо стягнення з ПП «Фірма «НВ» витрат на правову допомогу в розмірі 350,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України , судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До останніх, зокрема, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ч.3 ст. 2 ЦПК України , провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України , стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Статтею 56 ЦПК України визначено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі

За вимогами статті 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В обґрунтування зазначеної позовної вимоги стороною позивача надані докази щодо витрат на правову допомогу в розмірі 350,00 грн., а саме: договір про надання правової (юридичної) допомоги № б/н від 23.01.2015р., укладений між ОСОБА_3 та адвокатом ОСОБА_7; квитанція до прибуткового касового ордеру № 57 від 23.01.2015р. на суму 350,00 грн. (а.с. 9-11)

Враховуючи, що позивачем сплачено на користь фахівця в галузі права за складання позовної заяви кошти в розмірі 350,00 грн., які не перевищують 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину, то суд приходить до висновку, що зазначена вимога також підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 10 ЦПК України судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов»язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно абзацу 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» від 12.06.2009 року встановлено, що розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів.

Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Із змісту вказаної норми права вбачається, що відомості про факти, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, повинні бути одержані із зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами.

Згідно з ч. 1 ст. 179 цього ж Кодексу предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилався на те, що ОСОБА_4 скоїв ДТП на службовому автомобілі у неробочий час підприємства та в день, коли він відповідно до наказу підприємства перебував у відпустці без збереження заробітної плати та користувався автомобілем за власними потребами, не пов'язаними із виконанням службових обов'язків. Порядком використання службових автомобілів, належних ПП «Фірма «НВ», затвердженого наказом директора підприємства, встановлено, що при використанні автомобіля для власних потреб відповідальність лежить на водієві, який користується автомобілем; водій несе особисту відповідальність за можливу шкоду третім особам - учасникам дорожнього руху, яка перевищує страхове відшкодування. У відповідності до п. 8.6.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна України від 24.11.2003р. № 142/5/2092, величина втрати товарного вигляду колісного транспортного засобу не нараховується, якщо КТЗ раніше був аварійно пошкоджений або має корозійні руйнування. Автомобіль позивача має численні подряпини бамперу, які утворилися до 11.11.2014р., а тому величина втрати товарного вигляду не повинна нараховуватися.

Зазначені факти відносяться до предмету доказування та повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на відсутність підстав для відшкодування позивачеві завданих матеріальних збитків, виходячи з наступного.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду " та "особа, яка відповідає за шкоду ". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Правовий висновок з цього питання викладена Верховним Судом України в постанові від 06.11.2013 р. по справі № 6-108цс13, реєстраційний номер рішення 35667389, яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права..

З правовою позицією, викладеною ВСУ у вказаному судовому рішенні, повністю узгоджується і правова позиція ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в п. 6 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Надалі, з відповіді ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області та доданих до неї копій документів вбачається, що 16 грудня 2014 року ПП «Фірма «НВ» було подано до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску) за листопад 2014 року. (а.с. 81)

З Таблиці 6 даного звіту вбачається, що ОСОБА_4 у листопаді 2014 року у відпустці не перебував, оскільки графа, в якій мають бути відображені дані щодо кількості днів перебування працівника у відпустці без збереження заробітної плати не заповнена. (а.с. 86)

Натомість, з відповіді ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області та доданих до неї копій документів вбачається, що 20 березня 2015 року ПП «Фірма «НВ» подало до ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя скореговану Таблицю 6 Звіту за листопад 2014 року, що в свою чергу свідчить про намагання сторони відповідача уникнути від відповідальності по відшкодуванню шкоди, шляхом надання суду неналежних доказів (копії наказу про відпустку ОСОБА_4В.).

Отже, посилання представника відповідача в цій частині є неспроможними та такими, що не відповідають вищевикладеним нормам матеріального права, а тому судом до уваги не приймаються, як і не приймаються посилання на те, що ОСОБА_4 в день скоєння ДТП перебував у відпустці без збереження заробітної плати та о 08 годині 15 хвилин користувався автомобілем за власними потребами, а не службовими.

Крім того, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача і в тій частині, що автомобіль позивача має численні подряпини бамперу, які утворилися до 11.11.2014р., а тому величина втрати товарного вигляду згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна України від 24.11.2003р. № 142/5/2092, не повинна нараховуватися, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна України від 24.11.2003р. № 142/5/2092, величина ВТВ характеризує фізичний знос, який виникає у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду, а також унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.

Згідно п. 8.6.1. Методики, величина ВТВ нараховується у разі потреби проведення

ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх

типів КТЗ.

Відповідно до 8.6.2. Методики, величина ВТВ КТЗ не нараховується: а) якщо строк експлуатації легкових автомобілів перевищує 5 років для КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших КТЗ; б) якщо легкові автомобілі експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), а строк експлуатації перевищує: 3,5 роки - для КТЗ виробництва країн СНД; 5 років - для інших КТЗ; в) якщо строк експлуатації вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів перевищує 3 роки для КТЗ виробництва країн СНД та 4 роки - для інших КТЗ; г) якщо строк експлуатації мототехніки перевищує 5 років; ґ) у разі заміни кузова до оцінюваних пошкоджень; д) якщо КТЗ раніше був аварійно пошкоджений або є корозійні руйнування; е) у разі заміни окремих складників, що не потребують пофарбування та не погіршують зовнішній вигляд КТЗ (скло, фари,

бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо). Якщо, крім зазначених складників, пошкоджені складові кузова та оперення, розрахунок величини ВТВ повинен ураховувати всі пошкодження складників у комплексі; є) якщо КТЗ був виданий громадянинові безкоштовно через органи соціального захисту населення (крім випадків, коли нарахування ВТВ здійснюється за завданням особи або органу, які

призначили експертизу); ж) у разі визначення коефіцієнта фізичного зносу для його

складників відповідно до вимог пункту 7.44 цієї Методики; з) якщо КТЗ раніше був перефарбований зовні.

Матеріали справи не містять доказів та стороною відповідача на підтвердження зазначених обставин не надано доказів того, що спеціаліст-автотоварознавець по визначенню вартості матеріальної шкоди при складанні висновку № 515 від 01 грудня 2014 року порушив вимоги Методики (п.п. 8.6, 8.6.2) та не вірно розрахував величину втрати товарного вигляду.

Як встановлено матеріалами справи про адміністративне правопорушення № 333/90008/14п (№3/333/2121/14), при складанні схеми дорожньо-транспортної пригоди та зовнішніх пошкоджень транспортних засобів були присутні особисто ОСОБА_4 та ОСОБА_8, які з викладеними пошкодженнями автомобіля «Subaru», державний номер НОМЕР_2 (задній бампер) погодилися та заперечень стосовно наявності інших пошкоджень не зазначили.

Також встановлено, що аналогічні пошкодження були встановлені і протоколом огляду транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, складеним 01 грудня 2014 року спеціалістом-автотоварознавцем по визначенню вартості матеріальної шкоди ОСОБА_5, висновок якого покладено в основу страхового акту № ОЦ/091/000/15/006 від 26.01.2015р., за яким ОСОБА_3 сплачена сума страхового відшкодування та з яким погодилася сторона відповідача.

Допитаний в судовому засіданні в якості спеціаліста ОСОБА_5, пояснив, що працює спеціалістом-автотоварознавцем по визначенню вартості матеріальної шкоди з 2002 року та за зверненням ОСОБА_3 складав висновок № 515 від 01.12.2014р. На момент огляду автомобіля «Subaru», державний номер НОМЕР_2, останній не мав аварійних пошкоджень та строк його експлуатації не перевищував 7 років. Всі пошкодження, які мав автомобіль (задній бампер), викладені у протоколі огляду транспортного засобу та характер їх заподіяння локальний з транспортним засобом, який допустив зіткнення. На момент огляду пошкодженого транспортного засобу всі учасники огляду погодилися з пошкодженнями та питання щодо наявності пошкоджень, заподіяних до ДТП у учасників події не виникали. Учасники ДТП були повністю згодні з усіма наявними на задньому бампері пошкодженого автомобіля ушкодженнями. У висновку ним було зазначено, що задній бампер підлягає заміні, оскільки завод виробник не передбачає ремонт (окраску) бамперу.

Враховуючи, що сумніви щодо часу та механізму утворення пошкодження у вигляді подряпини нефарбованої частини заднього бамперу транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2, виникли лише у сторони відповідача та третьої особи на стадії судового розгляду, хоча до цього зазначене пошкодження було предметом дослідження під час складання огляду транспортних засобів працівником ДАІ, складання протоколу огляду пошкодженого транспортного засобу від 01.12.2014р., авто-товарознавчого дослідження та предметом страхового відшкодування, суд приходить до висновку, що заперечення відповідача та третьої особи в цій частині також є неспроможними та такими, що протирічать зібраними у справі належними та допустимими доказами.

Крім того, перелічені документи тісно взаємопов'язані між собою та створюють сукупність доказів по справі, оскільки кожен з них, в окремості, встановлює факт утворення спірної подряпини нефарбованої частини заднього бамперу транспортного засобу «Subaru», державний номер НОМЕР_2 саме під час ДТП, яке сталося 11 листопада 2014 року о 08 годині 15 хвилин з вини водія автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 - ОСОБА_4

Керуючись ст. ст. 10, 11, 212, 214-215, 79, 360-7 ЦПК України, ст. ст. 22, 23, 1166, 1167, 1172, 1187, 1192 ЦК України, ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Фірма «НВ», код ЄДРПОУ 20473746, яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Г.Сталінграда, буд. № 4 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІПН: НОМЕР_3), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, матеріальну шкоду у вигляді втрати товарного вигляду в розмірі 8022 (вісім тисяч двадцять дві) гривні 09 копійок, витрати на проведення експертизи в розмірі 450 (чотириста п'ятдесят) гривень 00 копійок, витрати на поштові відправлення в розмірі 116 (сто шістнадцять) гривень 00 копійок, моральну шкоду - 700 (сімсот) гривень 00 копійок, витрати на правову допомогу в розмірі 350 (триста п'ятдесят) гривень 00 копійок, сплачений судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок, а всього 10125 (десять тисяч сто двадцять п'ять) гривень 29 копійок.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду, а в разі прийняття рішення за відсутності сторін або сторони апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: Н.Г.Скользнєва

27.05.2015