Ухвала

від 25.05.2015 по справі 291/231/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №291/231/15-ц Головуючий у 1-й інст. Нейло В. М.

Категорія 55 Доповідач Зарицька Г. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючої - судді Зарицької Г.В.

суддів: Жигановської О.С., Коломієць О.С.

участю секретаря Ковальської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ГВІДЕНС» (далі ТОВ «ГВІДЕНС») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ТОВ «ГВІДЕНС» на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2015 року

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ГВІДЕНС» та просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 03.06.2014 р. по 17.10.2014 р. в сумі 4 935,04 грн, компенсацію за невикористану відпустку в сумі 320,96 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5 104 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вимог зазначав, що наказом ТОВ «ГВІДЕНС» № 8 від 17.10.2014 року його було звільнено з посади юрисконсульта. Проте, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, в день звільнення відповідач відмовився виплатити нараховану заробітну плату за період роботи з 03.06.2014 року по 17.10.2014 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку. Неправомірними діями відповідача йому завдана моральна шкода. Враховуючи зазначене, просив позов задовольнити.

15.04.2015 р. позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог та просив стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 03.06.2014 р. по 17.10.2014 р. в сумі 3 176 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 336,25 грн та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ГВІДЕНС» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 03.06.2014 р. по 17.10.2014 р. в розмірі 3 176 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 336,25 грн та 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ТОВ «ГВІДЕНС», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт зазначає, що суд не дав належної оцінки акту від 17.10.2014 р., який засвідчує відмову ОСОБА_1 поставити підписи у відомостях на виплату заробітної плати, не взяв до уваги наказ про звільнення за №8 від 17.10.2014 р., де в п.2 видано розпорядження відділу бухгалтерії про виплату позивачу компенсації за 9 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та проведення повного розрахунку. Наведені документи, на думку апелянта, свідчать про проведення з позивачем повного розрахунку на день звільнення.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених до суду першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в цих межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як видно з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 03.06.2014 р. ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «ГВІДЕНС» на посаду юрисконсульта на неповний робочий день (а.с.6-7, 23).

Наказом №8 від 17 жовтня 2014 року позивача звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно зі ст.38 КЗпП України з 17.10.2014 р.(а.с.67). Як свідчить довідка ТОВ «ГВІДЕНС» від 30.03.2015 р. №1 до виплати ОСОБА_1 у червні 2014 р. належало 532 грн 59 коп, липні 2014 р. - 902 грн 94 коп, серпні 2014 р. - 554 грн 01 коп., вересні 2014 р. - 617 грн 94 коп, жовтні 2014 р. - 568 грн 58 коп, а всього за вказаний період до виплати належало 3 176 грн 06 коп (а.с.74).

У відомостях на виплату грошей за червень-жовтень 2014 р. підписи ОСОБА_1 про одержання грошових коштів відсутні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.ст.116, 117 КЗпП України та обґрунтовано стягнув з ТОВ «ГВІДЕНС» на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 176 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 336,25 грн.

Акт від 17.10.2014 р. за підписом директора, заступника директора ТОВ «ГВІДЕНС», представника ТОВ „Аудиторська фірма „Імона-Аудит", який засвідчує відмову ОСОБА_1 поставити підписи у відомостях на виплату заробітної плати за червень-жовтень 2014 р., не є належним та допустимим доказом виплати позивачу заробітної плати за вказаний період. А тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

До того ж в акті зазначається, що 17 жовтня 2014 року в присутності вищевказаних осіб ОСОБА_1 ознайомився з наказом про звільнення за №8 від 17.10.2014 р., відомістю №29 від 17.10.2014 р. на виплату грошей у загальному розмірі 568 грн 58 коп та проставив підпис у книзі обліку руху трудових книжок про одержання своєї трудової книжки, поставити підпис у відомості №29 від 17.10.2014 р. на виплату грошей у загальному розмірі 568 грн 58 коп відмовився, як і у всіх попередніх відомостях за номерами: 17, 19, 22, 23, 25, 26. Про те, що в присутності комісії ОСОБА_1 була виплачена заробітна плата за спірний період в акті не йдеться.

Ознайомлення позивача з наказом про звільнення, отримання ним трудової книжки, на що посилається апелянт, також не є належними та допустимими доказами щодо проведення з ним повного розрахунку.

Статтею 237-1 КЗпП визначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Свої вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що відповідачем порушено гарантоване Конституцією України та законодавством про працю його право на оплату праці. Таке порушення змусило його протягом дев'яти місяців докладати додаткові зусилля для організації свого життя та задоволення своїх щоденних потреб, що призвело до моральних страждань.

Зважаючи на те, що факт невиплати заробітної плати ОСОБА_1 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначено судом з урахуванням характеру правопорушення, глибини і тривалості душевних страждань позивача.

Доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, а тому, підстав для скасування рішення суду немає.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ГВІДЕНС» відхилити.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча Судді: