Рішення

від 02.06.2015 по справі 903/431/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 травня 2015 р. Справа № 903/431/15

за позовом Приватного підприємства "Люблинецьбуд"

до відповідача: Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області

про визнання недійсним рішення Люблинецької селищної ради від 25.11.2014р. №36-7/2014 про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 7,40 га Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів

Представники сторін:

від ПП"Люблинецьбуд" : Сміховський Василь Іванович - керівник, Калтонюк Юрій Віталійович, довіреність № б/н від 15.12.2014р.

від Люблинецької селищної ради Ковельського району Волинської області : Федонюк Олександр Іванович - селищний голова

Суть спору: Приватне підприємство "Люблинецьбуд" в поданому до суду позові просить визнати недійсним рішення Люблинецької селищної ради від 25.11.2014р. №36-7/2014 про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 7,40 га Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів.

Позовні вимоги обгрутовує тим, що оскаржуване рішення є неправомірним, так як в силу ст.30 Земельного кодексу України 1990р., ст. 120 Земельного кодексу України 2001р., ст. 108 Цивільного кодексу України до ПП"Люблинецьбуд" - правонаступника Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів в порядку правонаступництва перейшло і право постійного користування земельною ділянкою площею 7,40 га.

Також зазначає, що відповідач прийняв оскаржуване рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичної особи, якої вже не існувало на час прийняття такого рішення.

Зазначає, що на вилученій земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які належать позивачу на праві власності. Припинивши право постійного користування земельною ділянкою, на якій розташовані такі об'єкти нерухомого майна, відповідач тим самим позбавив права доступу позивача до належних йому об'єктів нерухомості та права розпорядження об'єктами нерухомості, що є порушенням ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з наведених у позові підстав та обґрунтувань.

Люблинецька селищна рада у відзиві на позов та присутній в судовому засіданні голова селищної ради позовні вимоги ПП"Люблинецьбуд" не визнають, мотивуючи тим, що прийнятим рішенням Люблинецька селищна рада законних прав ПП не порушувала, адже у відповідності до статті 92 Закону України у постійному користуванні можуть перебувати земельні ділянки із земель державної або комунальної власності у підприємств, установ, організацій, що належать до державної та комунальної власності, громадських організацій інвалідів, їх підприємств та у релігійних організацій. Вказаний перелік є вичерпний. Із позову вбачається, що позивач є юридичною особою, заснованою на власності декількох осіб, тому до вищенаведеного переліку не відноситься. Отже, користування земельною ділянкою, на якій розташовуються нежитлові приміщення належні позивачу - ПП"Люблинецьбуд", може мати місце у разі викупу земельної ділянки або отримання її в оренду.

Зазначає, що на сьогодні ПП"Люблинецьбуд" не позбавлено права шляхом звернення до органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням отримати передбачене законом право на користування земельною ділянкою, на якій розташовуються належні підприємству нежитлові приміщення.

Вказує, що оспорюваним рішенням припинено право постійного користування земельною ділянкою Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів, державна реєстрація припинення якої була проведена ще 05.05.2000р.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що позивач не звертався до селищної ради за оформленням земельної ділянки, на якій знаходяться об'єкти нерухомого майна, належні позивачу на праві власності.

Також повідомив суд про те, що на спірній земельній ділянці окремі об'єкти нерухомості колишньої Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів належать на праві власності іншим особам, які подали заяви до Люблинецької селищної ради про надання їм в оренду земельних ділянок для обслуговування об'єктів нерухомості.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Висновок суду ґрунтується на наступному.

Як вбачається із Державного акта на право постійного користування землею серії II-ВЛ №000872 вказаний Державний акт видано 30.11.1999р. Люблинецькою селищною радою Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів, розташованого на території Люблинецької селищної ради на підставі рішення Люблинецької селищної ради народних депутатів від 03.09.1999р. №6/2.

Зміни в землекористуванні в Державний акт не вносились (а.с.8-11).

Реєстраційна служба Ковельського МРУЮ листом від 25.11.2014р. №02.1.24/706 на адресу Люблинецької селищної ради повідомила, що 05.05.2000 р. було проведено державну реєстрацію припинення Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів (см. Люблинець, Ковельського району Волинської області) шляхом реорганізації в колективне підприємство "Будматеріали-99" за місцезнаходженням смт. Люблинець Ковельського району Волинської області (а.с.53).

Люблинецька селищна рада оспорюваним рішенням 25.11.2014р. вирішила:

1. Припинити право постійного користування земельними ділянками загальною площею 7,40 га із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які надані раніше Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів згідно державного акту на право постійного користування землею серії II-ВЛ №000872, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №61 30.11.1999р.

2. Земельну ділянку, яка була надана у постійне користування Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів для будівництва заводу, передати до земель запасу Люблинецької селищної ради.

3. Спеціліасту - землевпоряднику селищної ради та управлінню Держземагенства у Ковельському районі внести зміни до земельно-облікової документації.

4. Зобов'язати ПП"Люблинецьбуд" в місячний термін з дня отримання рішення сесії звернутися у виконавчий комітет селищної ради для виготовлення та оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки, на яких розміщені об'єкти незавершеного будівництва підприємства.

Із змісту оспорюваного рішення вбачається, що ні про яке вилучення землі в ПП"Люблинецьбуд" у ньому не йдеться, як і не йдеться про припинення права постійного землекористування ПП"Люблинецьбуд".

Згідно виписки з ЄДР(а.с.29) приватне підприємство "Люблинецьбуд" зареєстровано 30.12.2009р. , тобто через 9 років і 7 місяців після припинення юридичної особи - Дирекції по будівництву Люблинецького заводу газосилікатних виробів.

Як з'ясовано в судовому засіданні ПП"Люблинецьбуд" не зверталось до Люблинецької селищної ради за оформленням земельної ділянки, плату за землю не сплачує.

Згідно ст. 116, 123 Земельного кодексу України юридичні особи набувають право користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування, а із земель державної власності - на підставі рішень органів виконавчої влади.

Отже, перехід до правонаступника перетвореного підприємства майнових прав та обов'язків не означає автоматичного переходу до новоствореного підприємства права землекористування, оскільки правонаступництво у цивільних відносинах не розповсюджується на право постійного землекористування, яке регулюється земельним законодавством, та яке повинно бути оформлено відповідним рішенням повноважного на це органу у встановлених законом випадках.

Посилання позивача на те, що оспорюваним рішенням Люблинецька селищна рада порушила законні права та інтереси ПП"Люблинецьбуд" стосовно як належної йому земельної ділянки так і нерухомого майна є надуманими та безпідставними.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів .

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами права.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

А тому, особа, звертаючись до суду, повинна довести наявність суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто довести, що особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі є належним позивачем. Лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утримуватись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення його прав та інтересів оспорюваним рішенням суд відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 1, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

господарський суд,-

вирішив:

В позові відмовити.

Повний текст рішення складено

02.06.2015

Суддя В. Л. Слупко