Постанова

від 25.05.2015 по справі 817/1148/15

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року 12 год. 00 хв. Справа № 817/1148/15 м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Лукащик Ю.Ю.; позивача - ОСОБА_1.; представника відповідача - Литвин О.М. (довіреність від 24 квітня 2015 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського центру зайнятості про визнання протиправними і скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Рівненського міського центру зайнятості (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати накази від 04.12.2014 №НТ141204 та від 30.12.2014 №НТ141230; встановити позивачу статус безробітного та призначити виплату допомоги по безробіттю.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень є протиправними, оскільки при зверненні до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, позивачем були надані усі достовірні дані та відомості. Проте, після надання позивачу статусу безробітного, відповідачем прийнято рішення про позбавлення позивача такого статусу. Рішення відповідача обґрунтоване тим, що позивач являється засновником приватного підприємства, відноситься до категорії зайнятого населення, а відтак не наділений правом отримувати допомогу по безробіттю.

Ухвалою судді від 24.04.2015 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання, призначене на 25.05.2015, прибув позивач, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

До суду також прибув представник відповідача, заперечив проти адміністративного позову та зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, за результатами розгляду якої позивачу надано такий статус. До відповідача надійшла інформація про те, що ОСОБА_1 являється засновником юридичної особи - приватного підприємства АТП «Автотур» (код ЄДРПОУ 31163570), а відтак ОСОБА_1, на думку відповідача, відноситься до категорії зайнятого населення. Відповідач стверджує, що у даному випадку позивач подав до центру зайнятості недостовірні дані та документи, на підставі яких прийнято рішення про надання йому статусу безробітного, що стало підставою для винесення наказу про припинення виплат по безробіттю, припинення реєстрації безробітного та повернення особою отриманих виплат.

Посилаючись на наведені вище доводи, відповідач просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог повністю.

На підставі частини 3 статті 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 25.05.2015.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного від 26.11.2014 (а.с. 10).

За результатами розгляду заяви, відповідачем винесено наказ «Про прийняття рішень службою зайнятості, передбачених Законами України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нормативними актами щодо їх застосування» від 03.12.2014 №НТ141203 (а.с. 41), яким позивачу надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Наказом від 04.12.2014 №НТ141204 визнано недійсним наказ від 03.12.2014 №НТ141203, в частині початку виплати допомоги по безробіттю та відкладено виплату допомоги по безробіттю (а.с. 44).

Наказом від 30.12.2014 №НТ141230 розпочато виплату позивачу допомоги по безробіттю, припинено виплату позивачу допомоги по безробіттю, припинено реєстрацію безробітного та зобов'язано повернути отримані позивачем виплати (а.с. 47).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень - наказів від 04.12.2014 №НТ141204 та від 30.12.2014 №НТ141230, на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, суд зазначає наступне.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 04.12.2014 №НТ141204, яким визнано недійсним наказ від 03.12.2014 №НТ141203 в частині початку виплати позивачу допомоги по безробіттю, суд зазначає, що така позовна вимога не підлягає задоволенню, за наступних обставин.

При зверненні до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, позивачем були надані наступні документи: паспорт, реєстраційний номер облікової картки платника податків, трудову книжку, свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, документ про освіту.

При реєстрації в центрі зайнятості позивач надав трудову книжку із внесеним записом за №24 від 24.11.2014 про звільнення за станом здоров'я, відповідно до пункту 2 статті 40 КЗпП України, який завірений підписом «Власник ПП АТП «Автотур» ОСОБА_1» і печаткою даного підприємства.

Враховуючи відсутність підстав для відмови у наданні статусу безробітного та у відповідності до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 №198, наказом центру зайнятості від 03.12.2014 №НТ141203 прийнято рішення про надання позивачу статусу безробітного з 26.11.2014 та про призначення з 03.12.2014 допомоги по безробіттю, відповідно до підпункту 2.4 статті 22, пункту 2 статті 23 Закону України від 02.03.2000 №1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі іменується - Закон України №1533-III).

Відповідно до поданої позивачем трудової книжки, його було звільнено з роботи (посада директора ПП АТП «Автотур») згідно пункту 2 статті 40 КЗпП України, за станом здоров'я.

За приписами статті 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 2 статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до частини 4 статті 31 Закону України №1533-III та підпункту 5.1 пункту 5 Порядку надання допомоги по безробіттю в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20.11.2000 №307, виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк, що дорівнює періоду протягом якого застрахованій особі відповідно до законів надається вихідна допомога.

У зв'язку із вищевикладеним, наказом Рівненського міського центру зайнятості від 04.12.2014 №НТ141204 рішення від 03.12.2014 про початок виплати допомоги по безробіттю відмінено та прийнято рішення про відкладення виплати допомоги по безробіттю з 03.12.2014 по 24.12.2014.

Таким чином, наказ Рівненського міського центру зайнятості від 04.12.2014 №НТ141204 про визнання недійним наказу від 03.12.2014 №НТ141203 в частині початку виплати позивачу допомоги по безробіттю, прийнятий відповідно до норм чинного законодавства України та скасуванню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу від 30.12.2014 №НТ141230, суд зазначає, що даний наказ не підлягає скасуванню в частині початку (поновлення) виплати допомоги по безробіттю, оскільки дане рішення суб'єкта владних повноважень стосується попереднього наказу від 04.12.2014 №НТ141204, яким відкладено виплату допомоги, та є таким, що поновлює право позивача на отримання допомоги по безробіттю.

Проте, наказ від 30.12.2014 №НТ141230 в частинах припинення виплати допомоги по безробіттю з 30.12.2014, припинення реєстрації безробітного з 30.12.2014, та повернення позивачем отриманої виплати з 03.12.2014, підлягає скасуванню.

Так, на підставі підпункту 18 пункту 2 статті 22 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI «Про зайнятість населення» (далі іменується - Закон України №5067-VI), Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України, Державної податкової служби України 13.02.2009 №60/62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2009 за №232/16248 (далі іменується - Порядок №60/62), з метою забезпечення цільового та ефективного використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, було проведено розслідування страхового випадку.

Відповідно до пункту 5 Порядку №60/62, перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними у державних реєстраторів.

На підставі Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (далі іменується - Закон України №755-IV), 19.12.2014 на адресу Рівненського міського центру зайнятості надійшов Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що стало документальним підтвердженням факту, що ОСОБА_1 є засновником юридичної особи - приватного підприємства АТП «Автотур» (код ЄДРПОУ 31163570).

За результатами звірки був складений акт №12-83 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України №1533-III.

Відповідач зазначає, що позивач, являючись засновником приватного підприємства, відноситься до зайнятого населення, а відтак не має права на отримання статусу безробітного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється єдиним засновником Приватного підприємства АТП «Автотур» (код ЄДРПОУ 31163570; індекс 33014, Рівненська область, місто Рівне, вулиця С.Бандери, будинок №36А, квартира №16 ) (дата реєстрації: 26.09.2000), що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 38). Даний факт позивачем не заперечується.

За правилами пункту 7 частини 1 статті 1 Закону України №5067-VI, зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України №5067-VI, до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать: непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства; батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства; особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом (частина 2 статті 4 Закону України №5067-VI).

За приписами частини 1 статті 43 Закону України №5067-VI, статусу безробітного може набути: 1) особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи; 2) інвалід, який не досяг встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку та отримує пенсію по інвалідності або соціальну допомогу відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»; 3) особа, молодша 16-річного віку, яка працювала і була звільнена у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, зокрема припиненням або перепрофілюванням підприємств, установ та організацій, скороченням чисельності (штату) працівників.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, визначається Кабінетом Міністрів України (частина 2 статті 43 Закону України №5067-VI).

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.09.1991 №1576-XII «Про господарські товариства» (далі іменується - Закон України №1576-XII), господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України №436-IV від 16.01.2003 (далі іменується - ГК України), суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Частиною 1 статті 128 ГК України встановлено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до статті 167 ГК України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до статті 10 Закону України №1576-XII, учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; д) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Оскільки, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутній запис про державну реєстрацію позивача як підприємця (а.с. 83), а володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, суд зазначає, що наявність у позивача статусу засновника приватного підприємства не може вважатись підприємницькою діяльністю.

Відтак, позивачем при зверненні до центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного, надані достовірні дані та відомості.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ від 30.12.2014 №НТ141230 в частинах: припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 30 грудня 2014 року; припинення реєстрації ОСОБА_1 як безробітного з 30 грудня 2014 року; та повернення ОСОБА_1 виплат (коштів) з 03 грудня 2014 року, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про встановлення позивачу статусу безробітного та виплату допомоги, суд зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки статус безробітного позивачу було надано відповідно до наказу від 03.12.2014 №НТ141203. Натомість, з урахуванням попередніх висновків суду щодо протиправності наказу від 30.12.2014 №НТ141230 в частині, зокрема, припинення статусу безробітного, та необхідність скасування такого наказу в цій частині, права позивача поновлено. Тобто, при скасуванні наказу 30.12.2014 №НТ141230 в частині, зокрема, припинення статусу безробітного, наказ від 03.12.2014 №НТ141203 про надання такого статусу є чинним.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Рівненського міського центру зайнятості від 30 грудня 2014 року №НТ141230 в частинах: припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 30 грудня 2014 року; припинення реєстрації ОСОБА_1 як безробітного з 30 грудня 2014 року; та повернення ОСОБА_1 виплат (коштів) з 03 грудня 2014 року.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 36 (тридцять шість) грн. 54 (п'ятдесят чотири) коп., яка сплачена останнім відповідно до квитанції від 21 квітня 2015 року №154, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд, шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, складеної у повному обсязі, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М. Недашківська