Ухвала

від 18.05.2015 по справі 2а-3434/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 року Справа № 876/1560/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватної виробничо-торгової фірми «Авас» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року по справі за позовом приватної виробничо-торгової фірми «Авас» до заступника начальника Івано-Франківської митниці, Івано-Франківської митниці про визнання протиправним наказу №22 від 31.01.2012 року про проведення позапланової перевірки,-

В С Т А Н О В И В :

приватна виробничо-торгова фірма «Авас» звернулося в суд першої інстанції з адміністративним позовом до заступника начальника Івано-Франківської митниці, Івано-Франківської митниці в якому просила визнати протиправним наказ №22 від 31.01.2012 року про проведення позапланової перевірки.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції приватна виробничо-торгова фірма «Авас» оскаржила його в апеляційному порядку, вважає, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до п. 2.3 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок, затвердженого наказом Держмитслужби № 254 від 30.03.2006 року проведення перевірки призначається наказом митного органу, який повинен містити, але не містить, такі відомості: прізвища, імена та по батькові (не ініціали - авт.) посадових осіб, уповноважених на проведення перевірки, підставу для проведення перевірки.

Апелянт вважає, що судом не застосовано норми п. 3 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», які передбачають підстави для проведення позапланової перевірки, і жодна з яких не зазначається в оскаржуваному наказі Івано-Франківської митниці № 22 від 31 січня 2012 року. Тобто, оскаржуваний наказ не відповідає вимогам законодавства та підзаконних нормативних актів. А тому, є незаконним при його прийнятті. Згідно даної норми цього Закону такими підставами є: за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства; суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності; виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності; суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки; у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту; проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.

При винесенні оскаржуваної постанови суд не застосовав норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», посилаючись на те, що він не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів митного контролю.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що зазначається в преамбулі, визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Так, як і норми Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», який судом взагалі не застосовується, і виданий також з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність.

Згідно первісної редакції Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» «дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю на кордоні...», яка була змінена на ««дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю...». Ця зміна була визнана неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року. Однак 01.06.2010 року до цієї ж статті 2 внесено зміни в редакції аналогічній тій, що вже була визнана неконституційною.

Тобто, положення даної статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в такій редакції, яку застосував суд при винесенні постанови, вже були визнані неконституційними. Тому у суду, керуючись правосвідомістю, повинен був виникнути сумнів щодо відповідності цього положення Конституції України. Суд повинен був звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону від 01.06.2010 року про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Також, апелянт зазначає, що в судовому засіданні 21.11.2012 року (звукозапис - 9 год.42хв.), ще до заміни позивача ОСОБА_1 ухвалою від 27.11.2012 року, судом незаконно було відсторонено представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, від участі в судовому засіданні через відсутність довіреності від ПВТФ «АВАС», оскільки на той час ПВТФ«АВАС» ще не було позивачем, та продовживши розгляд справи і позбавивши первісного позивача права на участь у судовому розгляді.

На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позов.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що приватна виробничо-торгова фірма «Авас» у період з 2009 рік по 2012 рік здійснювала декларування товарів, що переміщувалися через митний кордон України. 31.01.2012 року начальником Івано-Франківської митниці Ячкуринським О.О. прийнято наказ № 22 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки стану дотримання законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності приватною виробничо-торгівельною фірмою «Авас» за період з 01.02.2009 року по 01.02.2012 року».

Вирішуючи позовні вимоги про правомірність прийнятого наказу суд зазначає, що дослідженню підлягають питання наявності законодавчо встановлених підстав і повноважень у митного органу для призначення такої перевірки та фактичних обставин, які можуть буди приводом, до її призначення.

Розглядаючи спір суду першої інстанції вірно зазначив, що станом на січень 2012 року спірні правовідносини були врегульовані Митним кодексом України, в редакції Закону від 11.07.2002 року, та Порядком проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, в редакції затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1730 від 23.12.2004 року.

До 13.03.2012 року Митний кодекс України, в редакції Закону від 11.07.2002 року, визначав засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулював економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Даний Кодекс був спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

За змістом вимог пунктів 15 і 16 статті 1 даного Кодексу митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своєї компетенції з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Митний режим - сукупність норм, встановлених законами України з питань митної справи, що залежно від заявленої мети переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України визначають порядок такого переміщення та обсяг митних процедур, які при цьому здійснюються.

Відповідно до ст. 41 Митного кодексу України, митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом: 1) перевірки документів та відомостей, необхідних для такого контролю; 2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян); 3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України; 4) усного опитування громадян та посадових осіб підприємств; 5) перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України; 6) огляду територій та приміщень складів тимчасового зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і транспортні засоби, що підлягають митному контролю, чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено на митні органи законом; 7) використання інших форм, передбачених цим Кодексом та іншими законами України з питань митної справи.

Згідно ст.ст. 60 і 69 Митного кодексу України перевірка системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, - це проведення митними органами на підприємствах дій щодо встановлення відповідності документації про зазначені товари і транспортні засоби вимогам, встановленим цим Кодексом та іншими законами України.

Незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Такий контроль здійснюється на підставі письмового розпорядження керівника митного органу або особи, яка його заміщує.

Судом також встановлено, що позивачем у вантажно-митних деклараціях № 206000001/9/002026 від 07.05.2009 року та № 206000001/9/002212 від 18.05.2009 року у графі 20 визначено умови поставки DDU. У графах 42, 45 і 46 ВМД вказана вартість товару (фактурна вартість), а в графах 18 і 21 ВМД зазначено ідентифікацію транспортних засобів перевезення, а саме державні номерні знаки «НОМЕР_2». Така ідентифікація номерів автомобілів продубльована у накладних СМR №302024 від 05/05/2009 року, в графах 16, 17 і 23 яких вказано перевізника «ПП ОСОБА_4.».

Позивачем у графі 44 ВМД №206000001/9/002026 від 07.05.2009 року, у відповідності до наказу Державної митної служби України № 1048 від 12.12.2007 року «Про затвердження відомчих класифікаторів з питань митної статистики, які використовуються в процесі оформлення митних декларацій, і порядку їх ведення», визначено кодом, які саме документи він подав із ВДМ, а саме:

1602 «Облікова картка суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності» №20600/01/2000/000320 від 27.11.2008 року; 1801 «Попередня митна декларація (ПД)» №206000001.9.100782.001 від 05.05.2009 року; 1809 «Пакет сек'юрпак» № АА 0528889 від 06.05.2009 року; 2730 «Накладна СМR» №302024 від 05.05.2009 року; 3105 «Рахунок-фактура (інвойс)» № 7/09/ЕХР від 30.04.2009 року; 3141 «Пакувальний лист» № б/н від 05.05.2009 року; 4100 «Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів» №1 від 20.03.2007 року; 4103 «Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту)» № 1/3 від 30.04.2009 року; 5090 «Довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами (про відсутність за межами України валютних цінностей та майна) (ДПА України)» № 394 від 13.04.2009 року; 7000 «Сертифікат про походження товару невизначеної форми» №РL/МF/АС 0395146 від 05.05.2009 року; 9000 «Інші некласифіковані документи», в даному випадку класифікаційне рішення № КТ-206-100-04 від 30.06.2004 року. Інших документів не зазначено.

Дані документи у свою чергу було подано позивачем до митного оформлення. В зазначеній графі ВМД відсутні документи, які б підтверджували вартість транспортних витрат. Так само вони не зазначені у ВМД №20600001/9/002212 від 18.05.2009 року і були відсутні і під час здійснення митного оформлення по такій декларації.

За таких обстави, позивачем вказаними ВМД заявлено, що для перевезення вантажу використовувались умови поставки DDU без сплати транспортних витрат.

У відповідності до Міжнародних правил про тлумачення термінів «Інкотермс», підготовлених Міжнародною торговою палатою у 1953 році (у редакції 1990 року, яка дія на час подачі ВМД), введених в дію Указом Президента України №567/94 від 04.10.1994 року (далі по тексту - Інкотермс), поставка на умовах DDU означає: «продавець зобов'язаний укласти на звичайних умовах і за свій рахунок договір перевезення товару за прийнятим напрямом і звичайним способом до погодженого пункту в зазначеному місці призначення. Якщо пункт не погоджений або якщо він не визначений практикою, то продавець може обрати пункт у зазначеному місці призначення, який найкраще підходить для його цілей».

Також судом з'ясовано, що Івано-Франківською митницею здійснено співставлення митної вартості, зазначеної у ВМД, із митною вартістю аналогічних товарів, яка наявна в Державній митній службі України, в результаті чого виникли сумніви щодо правильності декларування митної вартості, а саме в заниженні митної вартості товарів, тобто не включення в митну вартість товарів транспортних витрат. В результаті цього митниця 17.08.2011 року направила фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 запит на отримання інформації, що стосується вище зазначеного перевезення. 25.08.2011 року Івано-Франківською митницею отриману відповідь від фізичної особи-підприємця, заявки-замовлення приватної виробничо-торгової фірми «Авас» на перевезення і копії рахунків, відповідно до яких позивачем здійснено оплату за перевезення товару, який вказаний у ВМД № 206000001/9/002026 від 07.05.2009 року, № 206000001/9/002212 від 18.05.2009 року і СМК № 302024 від 05.05.2009 року.

Перевезення вантажу позивачем здійснювалось на умовах FСА.

Згідно із Інкотермс FСА (франко - перевізник) - «Франко - перевізник» означає, що зобов'язання продавця щодо поставки вважається виконаним після передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці або пункті. Якщо покупець не вказав точного пункту, то продавець може вибирати у межах домовленого місця або зони пункт, де перевізник візьме товар під свою відповідальність. Якщо згідно з торговим звичаєм потрібна допомога продавця щодо укладення договору з перевізником (наприклад, у випадку використання залізничного або повітряного транспорту), то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця», і покупець зобов'язаний - «за свій рахунок укласти договір перевезення товару із зазначеного місця, за винятком випадків, передбачених у пункті А.За.»

Також судом з'ясовано. що відповідно до поданої для митного оформлення ВМД № 206000009/2010/005027 від 16.09.2010 року і СМR №б/н від 14.09.2010 року. Серед документів, долучених до такої ВМД, також відсутні документи, які б підтверджували вартість транспортних витрат. У СМR №б/н від 14.09.2010 року позивач перевізником зазначено «ФОП ОСОБА_5.», ідентифікаційний номер транспортного засобу «НОМЕР_1».

На запит Івано-Франківської митниці від 18.08.2011 року №10/23-2/4524-ЕП отримано завірені копії документів, наданих перевізником фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, відповідно до яких позивачем здійснено оплату перевезення вантажу, зазначеного у ВМД № 206000009/2010/005027 від 16.09.2010 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов не підлягає задоволенню, оскільки відповідач приймаючи наказ № 22 від 31.01.2012 року діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавчими актами України.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суд першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуально права.

Керуючись ст. 160, ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу приватної виробничо-торгової фірми «Авас» - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року по справі № 2а-3434/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин