Постанова

від 27.05.2015 по справі 803/803/15-а

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року Справа № 803/803/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання - Новак Л.О.,

за участю представників позивача Ахмедової А.П., Максимчука Ю.В.,

представника відповідача Березної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Західпласт» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Західпласт» (далі - ПП «Західпласт») звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ ГУ ДФС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року за № 0000772202.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Західпласт» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «БК Мастербуд» (далі - ТзОВ «БК Мастербуд»), їх реальності та повноти відображення в обліку за період вересень 2014 року». Перевіркою встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 8 050 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 8 050 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу та винесеним податковим повідомленням-рішенням, оскільки вважає, що господарські операції між ПП «Західпласт» та ТзОВ «БК Мастербуд» фактично були здійснені, спричинили реальні зміни майнового стану сторін і були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Крім того, позивач вважає, що посилання відповідача в акті перевірки на відсутність сертифікатів відповідності на придбаний товар є безпідставним, оскільки відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28 (у редакції наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 6 листопада 2013 року № 1308) стелажі не потребують обов'язкової сертифікації, а відтак, сертифікат відповідності на них не є обов'язковим.

Щодо відсутності довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) позивач зазначає, що власне довіреність не підтверджує факту приймання-передання ТМЦ, а лише є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про повноваження конкретної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей. Факт передання товару від постачальника і приймання його покупцем, на думку позивача, підтверджується саме видатковою накладною, або іншим документом за домовленістю сторін.

З наведених підстав просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року за № 0000772202.

Представник відповідача в поданому письмовому запереченні пред'явленні позовні вимоги заперечила, з наступних підстав.

В ході проведеної Луцькою ОДПІ ГУ ДФС перевірки ПП «Західпласт» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «БК Мастербуд», їх реальності та повноти відображення в обліку за період вересень 2014 року, встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України в частині включення до податкового кредиту сум по господарських операціях із ТзОВ «БК Мастербуд», які не здійснювались, не пов'язані з господарською діяльністю та не підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення яких передбачена чинним законодавством України, що призвело до штучного завищення податкового кредиту в сумі 8 050 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті за вересень 2014 року на суму 8 050 грн.

Посилається на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки та вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформоване у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для визнання його протиправним та скасування немає. Просила в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представники позивача, кожен зокрема, адміністративний позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, додатково пояснили наступне.

Стосовно правомірності використання Луцькою ОДПІ ГУ ДФС даних системи відеофіксації номерних знаків транспортних засобів «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» представники позивача вважають, що дані, отримані системою відеофіксації номерних знаків транспортних засобів «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» носять допоміжний характер в діяльності Державної автомобільної інспекції (далі - ДАІ) та не є підтвердженням фіксації місцезнаходження того чи іншого автомобіля. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача, підтримала доводи, наведені у запереченнях, додатково зазначила, що відповідно до інформації наданої, Управлінням Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області (далі - УДАІ УМВС України у Волинській області), не зафіксовано руху транспортного засобу, належного позивачеві, в період з 10 вересня 2014 року по 11 вересня 2014 року, що могло б підтвердити факт придбання та перевезення товарів позивачем в його контрагента. Просила в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено, що в період з 20 січня 2015 року по 26 січня 2015 Луцькою ОДПІ ГУ ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Західпласт» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «БК Мастербуд», їх реальності та повноти відображення в обліку за період вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562.

Перевіркою встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 8 050 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 8 050 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 8 050 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 8 050 грн.

За наслідками перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року за № 0000772202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 10 062 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем на 8 050 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 2 012 грн. 50 коп.

Висновки перевірки про неправомірне формування податкового кредиту базуються на податковій інформації ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19 листопада 2014 року № 224/26-55-22-10 по ТзОВ «БК Мастербуд» щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за серпень 2014 року, вересень 2014 року, якою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, Луцька ОДПІ ГУ ДФС посилається на лист УДАІ УМВС України у Волинській області від 29 січня 2014 року № 11/488, в якому зазначено, що згідно інформаційно-пошукової системи відеофіксації «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» не зафіксовано переміщення транспортного засобу IVEKO DAILY, номерний знак АC6979BI, по маршруту Луцьк-Київ, Київ-Луцьк у період з 10 вересня 2014 року по 11 вересня 2014 року, а тому неможливо підтвердити транспортування ТМЦ від ТзОВ «БК Мастербуд» до ПП «Західпласт».

Однак, суд не погоджується з такими висновками Луцької ОДПІ ГУ ДФС, враховуючи наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Як передбачено пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів Луцької ОДПІ ГУ ДФС, судом при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовано податковий кредит, належного оформлення первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 вересня 2014 року між ТзОВ «БК Мастербуд» (постачальник) та ПП «Західпласт» (покупець) укладено договір поставки обладнання №24566, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити та поставити покупцю, а покупець прийняти та оплатити обладнання. Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю обладнання, яке поставляється за договором поставки, вказуються у специфікації.

На виконання умов договору від 1 вересня 2014 року №24566 ТзОВ «БК Мастербуд» було відвантажено ПП «Західпласт» стелажі 2/1 шестиярусні в кількості 40 штук на загальну суму 48 300 грн., в тому числі ПДВ 8 050 грн., що підтверджується копією видаткової накладної від 10 вересня 2014 року №ЗТ-0000790 та копією податкової накладної від 10 вересня 2014 року №68.

Транспортування обладнання здійснювалося власним транспортом ПП «Західпласт», що підтверджується копією товарно-транспортної накладної від 10 вересня 2014 року №ЗТ-0000790.

Розрахунок по договірних зобов'язаннях між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується копією платіжного доручення від 21 жовтня 2014 року №473 на суму 48 300 грн.

В подальшому придбаний у вказаного контрагента товар позивачем був використаний у власній господарській діяльності, а саме, передано в оренду для експозиції продукції ПП «Тимаг», ТзОВ «Арго-Р», ПП «Лідер-М». Документи, що підтверджують фактичне використання обладнання досліджувалися перевіряючими в ході проведення перевірки.

На думку суду, всі первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Отже, зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, належними доказами підтверджено факт поставки обладнання від постачальника та їх перевезення.

Щодо посилання відповідача на неподання позивачем під час перевірки витребовуваних в нього сертифікатів відповідності, то суд до уваги її не бере, оскільки відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28 (у редакції наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 6 листопада 2013 року № 1308) стелажі та стійки не потребують обов'язкової сертифікації.

Також не беруться судом до уваги посилання відповідача на нереальність здійснення господарських операцій позивачем у зв'язку із відсутністю у системі відеофіксації «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» переміщення транспортного засобу IVEKO DAILY, номерний знак АC6979BI, належного позивачеві, по маршруту Луцьк-Київ, Київ-Луцьк, оскільки відповідно до пункту 1.1 Інструкції з використання автоматизованої інформаційно-пошукової системи відеофіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків та перевіркою їх за розшуковими реєстрами «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж», затвердженої наказом МВС України від 23 листопада 2012 року №1080/ДСК, вказана інформаційно-пошукова система «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» використовується для фіксації транспортних засобів, що знаходяться в розшуку, а тому вищевказаний транспортний засіб позивача жодним чином не міг бути зафіксований у вказаній системі, оскільки в розшуку не перебуває.

Крім того, листом від 21 травня 2015 року за вихідним № 11/2593 УДАІ УМВС України у Волинській області повідомило, що система «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» налаштована таким чином, що здійснюється фіксація заднього номерного знаку. Відсутність даних системи «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» не дає підстав стверджувати, що транспортні засоби не перетинали стаціонарні пости.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, є безпідставним.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10, в якій зазначено, що «чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту». Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Така правова позиція суду узгоджується також із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського Суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі «Щокін проти України» (пункт 49) Європейський Суд з прав людини вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пунктах 50-51 згаданого рішення Європейського Суду з прав людини зазначено: «Найпершою та найбільш важливою вимогою статті 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні». Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті перевірки від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562 висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак встановлення відповідачем завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року по операціях із ТзОВ «БК Мастербуд» на суму 8 050 грн., є необґрунтованим та безпідставним. Таким чином, адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року за №0000772202.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 13 лютого 2015 року за №0000772202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Західпласт» (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Федорова, 1/93, код ЄДРПОУ 36347562) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. понесених витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк

Постанова в повному обсязі складена 2 червня 2015 року.