Ухвала

від 15.09.2015 по справі 803/803/15-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2015 року Справа № 876/6883/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючогосудді Сеника Р.П.,

суддів Хобор Р.Б., Попка Я.С.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року у справі № 803/803/15-а за позовом Приватного підприємства «Західпласт» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

27 квітня 2015 року Приватне підприємство «Західпласт» звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року за № 0000772202.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі акту перевірки від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Західпласт» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «БК Мастербуд» (далі - ТзОВ «БК Мастербуд»), їх реальності та повноти відображення в обліку за період вересень 2014 року». Перевіркою встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 8 050 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 8 050 грн.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року позов задоволено.

Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апеллянт зазначає, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, оскільки дане рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та таке, що неповно відображає обставини, які мають істотне значення для даної справи.

Просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що що в період з 20 січня 2015 року по 26 січня 2015 Луцькою ОДПІ ГУ ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Західпласт» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «БК Мастербуд», їх реальності та повноти відображення в обліку за період вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562.

Перевіркою встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 8 050 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 8 050 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 8 050 грн., в тому числі за вересень 2014 року - 8 050 грн.

За наслідками перевірки прийняте податкове повідомлення-рішення від 13 лютого 2015 року за № 0000772202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 10 062 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем на 8 050 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 2 012 грн. 50 коп.

Висновки перевірки про неправомірне формування податкового кредиту базуються на податковій інформації ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 19 листопада 2014 року № 224/26-55-22-10 по ТзОВ «БК Мастербуд» щодо фінансово-господарських відносин з платниками податків за серпень 2014 року, вересень 2014 року, якою встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, Луцька ОДПІ ГУ ДФС посилається на лист УДАІ УМВС України у Волинській області від 29 січня 2014 року № 11/488, в якому зазначено, що згідно інформаційно-пошукової системи відеофіксації «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» не зафіксовано переміщення транспортного засобу IVEKO DAILY, номерний знак АC6979BI, по маршруту Луцьк-Київ, Київ-Луцьк у період з 10 вересня 2014 року по 11 вересня 2014 року, а тому неможливо підтвердити транспортування ТМЦ від ТзОВ «БК Мастербуд» до ПП «Західпласт».

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що викладені в акті перевірки від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562 висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак встановлення відповідачем завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року по операціях із ТзОВ «БК Мастербуд» на суму 8 050 грн., є необґрунтованим та безпідставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 вересня 2014 року між ТзОВ «БК Мастербуд» (постачальник) та ПП «Західпласт» (покупець) укладено договір поставки обладнання №24566, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити та поставити покупцю, а покупець прийняти та оплатити обладнання. Найменування, асортимент, кількість та ціна за одиницю обладнання, яке поставляється за договором поставки, вказуються у специфікації.

На виконання умов договору від 1 вересня 2014 року №24566 ТзОВ «БК Мастербуд» було відвантажено ПП «Західпласт» стелажі 2/1 шестиярусні в кількості 40 штук на загальну суму 48 300 грн., в тому числі ПДВ 8 050 грн., що підтверджується копією видаткової накладної від 10 вересня 2014 року №ЗТ-0000790 та копією податкової накладної від 10 вересня 2014 року №68.

Транспортування обладнання здійснювалося власним транспортом ПП «Західпласт», що підтверджується копією товарно-транспортної накладної від 10 вересня 2014 року №ЗТ-0000790.

Розрахунок по договірних зобов'язаннях між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується копією платіжного доручення від 21 жовтня 2014 року №473 на суму 48 300 грн

В подальшому придбаний у вказаного контрагента товар позивачем був використаний у власній господарській діяльності, а саме, передано в оренду для експозиції продукції ПП «Тимаг», ТзОВ «Арго-Р», ПП «Лідер-М». Документи, що підтверджують фактичне використання обладнання досліджувалися перевіряючими в ході проведення перевірки.

Всі первинні документи відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підпункту 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Отже, зазначені вимоги законодавства позивачем дотримані, всі наявні первинні документи бухгалтерського обліку складені належним чином та підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, належними доказами підтверджено факт поставки обладнання від постачальника та їх перевезення.

Щодо посилання відповідача на неподання позивачем під час перевірки витребовуваних в нього сертифікатів відповідності, то суд до уваги її не бере, оскільки відповідно до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 1 лютого 2005 року № 28 (у редакціїнаказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 6 листопада 2013 року № 1308) стелажі та стійки не потребують обов'язкової сертифікації.

Також не беруться судом до уваги посилання відповідача на нереальність здійснення господарських операцій позивачем у зв'язку із відсутністю у системі відеофіксації «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» переміщення транспортного засобу IVEKO DAILY, номерний знак АC6979BI, належного позивачеві, по маршруту Луцьк-Київ, Київ-Луцьк, оскільки відповідно до пункту 1.1 Інструкції з використання автоматизованої інформаційно-пошукової системи відеофіксації транспортних засобів з розпізнаванням номерних знаків та перевіркою їх за розшуковими реєстрами «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж», затвердженої наказом МВС України від 23 листопада 2012 року №1080/ДСК, вказана інформаційно-пошукова система «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» використовується для фіксації транспортних засобів, що знаходяться в розшуку, а тому вищевказаний транспортний засіб позивача жодним чином не міг бути зафіксований у вказаній системі, оскільки в розшуку не перебуває.

Крім того, листом від 21 травня 2015 року за вихідним № 11/2593 УДАІ УМВС України у Волинській області повідомило, що система «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» налаштована таким чином, що здійснюється фіксація заднього номерного знаку. Відсутність даних системи «ВІДЕОКОНТРОЛЬ-Рубіж» не дає підстав стверджувати, що транспортні засоби не перетинали стаціонарні пости.

Чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка передбачає, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, є безпідставним.

Така правова позиція суду узгоджується також із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що викладені в акті перевірки від 31 січня 2015 року №298/22-02/36347562 висновки податкового органу не знайшли свого підтвердження відтак встановлення відповідачем завищення податкового кредиту з ПДВ за вересень 2014 року по операціях із ТзОВ «БК Мастербуд» на суму 8 050 грн., є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідно до ст. 200 КАСУкраїни суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст.195-197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області - залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2015 року у справі № 803/803/15-а -залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Р.П. Сеник

Судді : Р.Б. Хобор

Я.С. Попко