Постанова

від 27.04.2015 по справі 810/1333/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2015 року № 810/1333/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Альбінос 2005" до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Альбінос 2005" з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 № 0008862201.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства та прийняте на їх підставі рішення є протиправними.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням, яким підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, до судового засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався. Надав суду письмові заперечення проти позову, у яких просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим. Також просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Альбінос 2005» є юридичною особою, ідентифікаційний код 33729265, як платник податків перебуває на обліку у Броварській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Посадовими особами Броварської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області, яку реорганізовано у Броварську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Альбінос 2005» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Диліжанс 2010» (код ЄДРПОУ 33628495) за період з 01.06.2014 по 30.06.2014.

За наслідками перевірки складено Акт від 09.10.2014 №632/10-06-22-01/33729265, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ «Альбінос 2005» п. 198.1, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження сум ПДВ, які підлягають нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточних звітних періодів на загальну суму 250 622,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Броварською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 № 0008862201№ 0002972203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 313 278 грн., з яких 250 622 грн. - за основним платежем, та 62 656 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження висновки податкового органу та прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на такому:

- неможливості проведення перевірки ТОВ «Диліжанс 2010» у зв'язку з тим, що дане підприємство відсутнє за юридичною адресою;

- не підтвердження правовідносин ТОВ «Диліжанс 2010» з суб'єктами господарювання - покупцями рекламних послуг ТОВ «Рента центр», ТОВ «ЛАБР», ТОВ «Нерухомість плюс», ТОВ «ТВИЧ», ТОВ «ДЖУНА», МП ТОВ «Фірма Мрія», ПП «Альбінос 2005»;

- відсутності об'єктів оподаткування при наданні та одержанні послуг з реклами за період з 01.06.2014 по 30 .06.2014 року які підпадають під визначення ст. 44, ст. 134, ст. 138, ст. 185, ст. 198 Податкового кодексу України.

Так, зі змісту Акту перевірки та письмових заперечень відповідача проти позову слідує, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві складено акт від 20.08.2014 №823/26-58-22-04-07/33628495 Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Диліжанс 2010» з постачальниками та покупцями за червень 2014 року.

На цій підставі зроблено висновок про наявність достатніх підстав вважати, що операції по взаємовідносинах з ТОВ «Диліжанс 2010» мають фіктивний характер і спрямовані на отримання податкової вигоди шляхом безпідставного завищення валових витрат та формування податкового кредиту у відповідному звітному періоді.

Крім того, від ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві надійшли матеріали - довідка №823/26-58-22-04-17/33628495 Про неможливість, проведення зустрічної звірки ТОВ «Диліжанс 2010» (33628495) щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками: ПП «Віапласт» (39161256), ПП «Оріон-прайс» (39161223) та покупцями, у т.ч. ПП «Альбінос 2005» (33729265) за червень 2014 року.

Як стверджує відповідач, ТОВ «Диліжанс 2010» має ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій, спрямованих па проведення транзитних фінансових потоків, надання податкової вигоди контрагентам, який не виконує свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Операції даного підприємства та контрагентів-покупців, на думку податкового органу, не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Також звіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при наданні та одержанні послуг з реклами за період з 01.06.2014 по 30.06.2014, які підпадають під визначення ст.ст. 44, 134, 138, 185, 198 ПК України.

Як стверджує відповідач, наведені обставини свідчать, що діяльність ПП «Альбінос 2005» має ознаки нереальності здійснення фінансово-господарських операцій, з чого вбачається відсутність об'єктів оподаткування при придбанні послуг у перевіряємому періоді.

Суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Так, у перевіряємому періоді ПП «Альбінос 2005» (Замовник) укладено Договір на виконання підрядних робіт з надання рекламних послуг з ТОВ «Диліжанс 2010» (Виконавець) №30/05-14Д від 30.05.2014.

Згідно пп. 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виконати роботи з виготовлення та розповсюдження рекламної продукції.

За наслідком виконання умов даного Договору ТОВ «Диліжанс 2010» виписано позивачу наступні податкові накладні від 30.06.2014:

- № 19 на суму 500 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 83 333,33 грн.;

- № 29 на суму 453 734,50 грн., у т.ч. ПДВ - 75 622,42 грн.;

- № 30 на суму 550 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 91 666,67 грн.

Суми ПДВ по вказаних податкових накладних включено позивачем до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду, відображено в реєстрі податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ, даним декларації з ПДВ за червень 2014 року та даним Єдиного реєстру податкових накладних.

Також за наслідком виконання умов Договору (розробка оригінал-макету буклету, друк буклету, його розповсюдження в м. Києві) його сторонами складено відповідні акти виконаних робіт від 30.06.2014, а саме:

- № 19 на суму 500 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 83 333,33 грн.;

- № 29 на суму 453 734,50 грн., у т.ч. ПДВ - 75 622,42 грн.;

- № 30 на суму 550 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 91 666,67 грн.

Отримання таких послуг належно оплачено ПП «Альбінос 2005».

Вказані обставини не заперечувались податковим органом та підтверджуються відомостями Акту перевірки.

У той же час суд, дослідивши перелічені документи, оформлені сторонами вказаного правочину, дійшов висновку, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

Разом з тим, податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Також вказані господарські операції належним чином відображені і у податковій звітності позивача, що не заперечувалось податковим органом та підтверджується відомостями Акту перевірки.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно пп. «а» п. 198.1, п. 198.2, абз. 1 п. 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які повинні мати всі необхідні реквізити, передбачені законодавчими вимогами.

Правочини, що відображають здійснення фінансово-господарських операцій позивача з його контрагентами, належним чином задокументовано і оформлено з дотриманням вимог бухгалтерського законодавства, та відображено у податковій звітності позивача.

У той же час суд звертає увагу на те, що податковим органом у Акті перевірки не вказано жодного об'єктивного та документально підтвердженого доказу недійсності первинних документів, складених між позивачем і його контрагентом на виконання правочину, а саме - відповідного судового рішення, висновків судово-почеркознавчої експертизи, призначеної та проведеної у встановленому законом порядку, тощо.

Також, відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій між позивачем та контрагентом, які покладено у основу оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано документи, що підтверджують факт придбання товару (послуг) у вказаного підприємства, зокрема, фотокопії рекламних буклетів, розробка, друк та розповсюдження якого було предметом господарських взаємовідносин з ТОВ «Диліжанс 2010».

При прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується те, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Так, до видів господарської діяльності ПП «Альбінос 2005» відноситься, зокрема:

- Код КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний);

- Код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами;

- Код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах;

- Код КВЕД 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах;

- Код КВЕД 47.26 Роздрібна торгівля тютюновими виробами в спеціалізованих магазинах.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вказані правочини між позивачем та його контрагентом є реальним, товарними, взаємними, оплатними, такими, що відбувались та потягнули за собою реальні зміни у майновому стані його учасників.

Отже, господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Диліжанс 2010» здійснені в межах їх господарської діяльності, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Враховуючи викладене, позивачем виконано передбачені законом вимоги для підтвердження права на формування податкового кредиту по взаємовідносинах з вказаним контрагентом.

Натомість, зі змісту Акту перевірки слідує, що висновки про порушення позивачем вимог законодавства по вказаних вище операціях ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених щодо діяльності його контрагента.

Крім цього, відповідно до Цивільного кодексу України та презумпції правомірності правочину усі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Оскільки правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є за визначенням ЦК України оспорюваним, факт його укладення сторонами з таким наміром повинен бути встановлений виключно судом.

Такий висновок узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9, згідно якої питання встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду виключно у судовому порядку у разі наявності відповідної суперечки.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Оскільки жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях, позивач вважає, що посилання в Акті перевірки на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Відповідно до Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На підставі викладеного суд вважає, що для обґрунтування нікчемності правочину необхідні фактичні дані, що свідчать про нікчемність саме такого правочину, а не якогось іншого.

При розгляді податкових спорів слід виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають за своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, актах виконаних робіт, банківських виписках, звітах достовірні.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, закон виходить з презумпції легітимності укладених договорів, тобто відповідні рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлене інше.

Вищий адміністративний суд України у своєму роз'ясненні від 02.06.2011 №742/11/13-11 наголошує на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також зазначено, що якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Згідно мотивувальної частини постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі №К/9991/50772/12 головною підставою для висновку про нікчемність правочину являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені.

Отже, отримання податковим органом відомостей про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки відповідачем як суб'єктом владних повноважень не викладено належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій вказаними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності.

Первинні документи, які були надані податковому органу, не містять доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог КАС України не виявлено.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Згідно ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

У ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, зазначено, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документу встановлені у ст. 9 Закону, де визначено, що: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинними документами є договори, платіжні документи, відповідні акти виконаних робіт та прибуткові накладні, податкові накладні, складені за результатами проведених операцій за вказаними договорами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Наслідки в податковому обліку створюють тільки реально здійснені господарські операції, тобто ті, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника податку. Не може не визнаватися право на витрати в тому випадку, якщо відповідні товари реально були придбані платником податків або витрати на таке придбання реально були понесені.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що всі господарські операції позивача підтверджені первинними документами згідно вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Також суд враховує вимоги ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно якої відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та не заперечувалось податковим органом в ході перевірки, на момент вчинення та виконання господарських договорів контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа, мав право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач здійснив визначення сум податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних відповідно до чинного законодавства України, а висновки Акту перевірки є необґрунтованими.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Диліжанс 2010» безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони з клопотанням про відшкодування судових витрат не звертались, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст. ст. 69-72, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 04.07.2014 №0008862201.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.