Постанова

від 26.05.2015 по справі 813/1477/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року № 813/1477/15

Львівський окружний адміністративний суду в складі:

головуючого - судді: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.

представника позивача 2 Сенюка С.Р.

представника відповідача Гренько Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Держземагентства у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

04.03.2015 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Головного управління Держземагентства у Львівській області , в якому позивачі просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держземагентства у Львівській області, викладене в листі №31-13-0,5-8329/2-14 від 19.09.2014 року про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею орієнтовно 6,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту;

- зобов'язати Головного управління Держземагентства у Львівській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 6,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог вказують, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 6,0 га, у складі земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, яка розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту. Відмова мотивована тим, що вказана в клопотанні земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на земельних торгах (аукціоні) та для цього виготовлено відповідну технічну документацію. Крім цього відповідач при обґрунтуванні відмови посилається на п.7 ст.118 Земельного кодексу України. Вобгрутуванн позову позивачі зазначають, що ст.118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та що наведені відповідачем підстави не відповідають вказаній нормі закону, а тому, відмова ГУ Держземагентства у Львівській області в наданні дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність безпідставна, надана всупереч нормам чинного законодавства та, як наслідок, таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися, хоча були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчать розписки про вручення судової повістки, які містяться в матеріалах справи. 14.04.2015 року (а.с. 34) та 16.04.2015 року (а.с. 59) на адресу суду подали клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві та долучених документів, просив адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечила з підстав викладених у письмових запереченнях. Додатково зазначивши, що до повноважень Головного управління Держземагенства у Львівській області віднесено передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб. Запитувана позивачем земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах (аукціоні) та для цього виготовлено відповідну технічну документацію. Відповідно до п.3 ст.136 Земельного кодексу України ця ділянка не може відчужуватися до завершення торгів. У зв'язку з чим, керуючись п.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідач правомірно відмовив позивачам в задоволенні їх клопотання. Вважає, що ГУ Держземагентства у Львівській області діяло на підставі та в межах встановлених чинним законодавством України та відповідно у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що частиною 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже з наведеної норми Конституції України судова юрисдикціям поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять

Судом встановлено, що 22.08.14 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до Головного управління Держземагентства у Львівській області із клопотаням про відведення земельної ділянки під ОСГ розміром 6,0 га на південь від м. Глиняни Золочівського району за межами населеного пункту, придатних для ведення особистого селянського господарства (а.с.13).

За результатами розгляду клопотання, Головне управління Держземагенства у Львівській області листом №3-13-0.5-8329/2-14 від 19.09.14 року керуючись ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова обґрунтована тим, що згідно з даними Відділу Держземагентства у Золочівському районі Львівської області запропонована позивачем до відведення земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних тогах (аукціонах) та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціонах). Такий перелік земельних ділянок затверджений Розпорядженням Голови Золочівської районної державної адміністрації №342 від 13.08.09 року (а.с.9-11).

При вирішенні спору суд керувався наступними положеннями законодавства України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідності до п. «б» ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Пунктом «в» ч.3 ст.16 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як встановлено п. «б» ч.1 ст.121 цього ж Кодексу, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України регламентується порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, ч.6 згаданої статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з п.4.32 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.12р., Головне управління Держземагентства в області передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

У відповідності до абз.1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, у місячний строк розглядає клопотання громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, та дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаної норми суд приходить до висновку, що ч.7 ст.118 Земельного кодексу України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціоні), яка затверджена розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації №342 від 13.08.09р. та на яку посилається відповідач у листі, за своєю природою не відноситься ані до генеральних планів населених пунктів чи іншої містобудівної документації, ані до схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, ані до проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно, факт розроблення і затвердження вказаної технічної документації не може свідчити про невідповідність місця розташування об'єкта переліченій в ч.7 ст.118 Земельного кодексу України містобудівній і землевпорядній документації.

Відповідно до норм п. «а» ч.4 ст.135, ч.1 ст.136 Земельного кодексу України, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, визначає організатор торгів своїм рішенням.

Частиною 3 ст.136 Земельного кодексу України встановлено заборону відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, до завершення відповідних торгів.

Пунктом 4.33 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.12р., передбачено, що організатором земельних торгів щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області виступає власне Головне управління Держземагентства в області. Таким чином, належне рішення про включення земельної ділянки, за якою звертався позивач, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності для продажу прав на них, які виставляються на земельні торги, повинно було б прийматись саме ГУ Держземагентства у Львівській області.

Представник відповідача у судовому засіданні на підтвердження своїх доводів, посилається на Наказ №152 від 10.12.2014року «Про затвердження ділянок державної власності для продажу прав на них на земельних торгах»(а.с.40-41) на наказ №32 від 27.02.2015року «Про внесення змін до наказу Головного управління №152 від 10.12.2014року» (а.с.50) та на лист №23-13-06-6723/2-15 від 03.04.2015року(а.с.52).

Суд зазначає, що такі документи не можуть бути належними доказами правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не підтверджують включення запитуваної позивачем земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, які виставляються на земельні торги для продажу права оренди на них, саме на час звернення позивача та прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідачем не надано доказів про наявність інших рішень Головного управління Держземагенства у Львівській області про включення земельної ділянки площею 6,0 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту до вказаного переліку.

Натомість згідно наданої відділом Держземагентства у Золочівському р-ні Львівської області від 29.07.2014 року № 01-08-1615 начальником вказаного відділу повідомлено, що земельна ділянка площею 16,7288 га., з кадастровим номером НОМЕР_1 із земель державної власності не надана у власність та користування.

Вирішуючи дану справу, суд також вважає за необхідне взяти до уваги норми Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, як частину національного законодавства України.

Так, згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, як відзначив Європейський суд з прав людини у п.21 рішення у справі «Федоренко проти України», відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності. А виходячи зі змісту п.п.32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», потрібно ствердити, що майном у значенні ст.1 Першого протоколу до Конвенції необхідно вважати й законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право. Відповідно, очікування позивачів отримати майно, а саме, приватизувати земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації, право на що гарантоване чинним законодавством України, слід визнати законним й обґрунтованим. А отже, до такого законного та обґрунтованого очікування й розрахунку набути майно застосовуються норми Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, приписи щодо можливості позбавлення особи такого права виключно на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, чого в даному випадку, як уже суд дійшов висновку вище, органом публічної влади здійснено не було.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку, що відповідач вирішуючи питання про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв у порушення приписів чинного законодавства України, необґрунтовано відмовив йому в наданні такого дозволу та прийняв рішення, яке є протиправним і підлягає скасуванню. А тому, відповідні позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення ГУ Держземагентства у Львівській області підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про зобов'язання ГУ Держземагентства у Львівській області повторно розглянути його клопотання від 22.08.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства суд відзначає наступне.

ГУ Держземагентства у Львівській області, як уповноважений орган державної влади, наділений адміністративною й управлінською компетенцією в частині передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, про що звертався до нього позивач. Судом також встановлено, що ГУ Держземагентства у Львівській області, відмовивши позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв протиправно, оскільки, порушуючи вимоги закону, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні клопотання позивачів.

У відповідності до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Частиною 4 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У п.10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 року відзначено, що в разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги те, що ГУ Держземагентства у Львівській області, діяло протиправно, суд вважає за необхідне з метою ефективного відновлення порушених прав позивача прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання від 2208.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з врахуванням висновків суду, а тому, позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Обставини справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивачів за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності своїх дій та не долучено доказів початку проведення торгів щодо продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, із врахуванням положень ст.137 Земельного кодексу України, що вказує на необґрунтованість застосування приписів ч.3 ст.136 Земельного кодексу України в цьому випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні.

З підстав системного аналізу положень чинного законодавства України, наявних матеріалів справи та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягуються на користь позивачів.

Керуючись ст.ст., 7-14, 17,18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держземагентства у Львівській області, викладене в листі №31-13-0.5-8329/2-14 від 19.09.2014 року про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею орієнтовно 6,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

3.Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Львівській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 6,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту, з врахуванням висновків суду.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 по73,08 грн. судового збору кожному.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 29 травня 2015 року.

Суддя Костецький Н.В.