Ухвала

від 06.12.2016 по справі 813/1477/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 р. Справа № 876/6363/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

участю секретаря Чопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держземагентства у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Держземагентства у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 04.03.2015 року звернулися до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява до Головного управління Держземагентства у Львівській області , в якому позивачі просять суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держземагентства у Львівській області, викладене в листі №31-13-0,5-8329/2-14 від 19.09.2014 року про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею орієнтовно 6,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту; - зобов'язати Головного управління Держземагентства у Львівській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 6,0 га, на території земельної ділянки з інвентаризаційним кадастровим номером НОМЕР_1, що розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог вказують, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 6,0 га, у складі земельної ділянки з інвентаризаційним номером НОМЕР_1, яка розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту. Відмова мотивована тим, що вказана в клопотанні земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на земельних торгах (аукціоні) та для цього виготовлено відповідну технічну документацію. Крім цього відповідач при обґрунтуванні відмови посилається на п.7 ст.118 Земельного кодексу України. В обґрунтування позову позивачі зазначають, що ст.118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та що наведені відповідачем підстави не відповідають вказаній нормі закону, а тому, відмова ГУ Держземагентства у Львівській області в наданні дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність безпідставна, надана всупереч нормам чинного законодавства та, як наслідок, таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року -позов задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, тим, що до повноважень Головного управління Держземагентства у Львівській області віднесено передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб. Запитувана позивачем земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах (аукціоні) та для цього виготовлено відповідну технічну документацію. Відповідно до п.3 ст.136 Земельного кодексу України ця ділянка не може відчужуватися до завершення торгів. У зв'язку з чим, керуючись п.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідач правомірно відмовив позивачам в задоволенні їх клопотання. Вважає, що ГУ Держземагентства у Львівській області діяло на підставі та в межах встановлених чинним законодавством України та відповідно у задоволенні даного адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу вказаної норми суд приходить до висновку, що ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціоні), яка затверджена розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації №342 від 13.08.09р. та на яку посилається відповідач у листі, за своєю природою не відноситься ані до генеральних планів населених пунктів чи іншої містобудівної документації, ані до схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, ані до проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно, факт розроблення і затвердження вказаної технічної документації не може свідчити про невідповідність місця розташування об'єкта переліченій в ч.7 ст.118 Земельного кодексу України містобудівній і землевпорядній документації.

Відповідно до норм п. "а" ч.4 ст.135, ч.1 ст.136 Земельного кодексу України, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, визначає організатор торгів своїм рішенням.

Частиною 3 ст.136 Земельного кодексу України встановлено заборону відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, до завершення відповідних торгів.

Пунктом 4.33 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.12р., передбачено, що організатором земельних торгів щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області виступає власне Головне управління Держземагентства в області. Таким чином, належне рішення про включення земельної ділянки, за якою звертався позивач, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності для продажу прав на них, які виставляються на земельні торги, повинно було б прийматись саме ГУ Держземагентства у Львівській області. Представник відповідача у судовому засіданні на підтвердження своїх доводів, посилається на Наказ №152 від 10.12.2014року "Про затвердження ділянок державної власності для продажу прав на них на земельних торгах " на наказ №32 від 27.02.2015року "Про внесення змін до наказу Головного управління №152 від 10.12.2014року" та на лист №23-13-06-6723/2-15 від 03.04.2015року.

Суд зазначає, що такі документи не можуть бути належними доказами правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не підтверджують включення запитуваної позивачем земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, які виставляються на земельні торги для продажу права оренди на них, саме на час звернення позивача та прийняття оскаржуваного рішення.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

Судом встановлено, що 22.08.14 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Головного управління Держземагентства у Львівській області із клопотанням про відведення земельної ділянки під ОСГ розміром 6,0 га на південь від м. Глиняни Золочівського району за межами населеного пункту, придатних для ведення особистого селянського господарства .

За результатами розгляду клопотання, Головне управління Держземагентства у Львівській області листом №3-13-0.5-8329/2-14 від 19.09.14 року керуючись ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова обґрунтована тим, що згідно з даними Відділу Держземагентства у Золочівському районі Львівської області запропонована позивачем до відведення земельна ділянка знаходиться в межах масиву, який включений в перелік земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних тогах (аукціонах) та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціонах). Такий перелік земельних ділянок затверджений Розпорядженням Голови Золочівської районної державної адміністрації № 342 від 13.08.09 року .

При вирішенні спору суд керувався наступними положеннями законодавства України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідності до п. "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Пунктом "в" ч.3 ст.16 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як встановлено п. "б" ч.1 ст.121 цього ж Кодексу, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України регламентується порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, ч.6 згаданої статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з п.4.32 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.12р., Головне управління Держземагентства в області передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

У відповідності до абз.1 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 Земельного кодексу України, у місячний строк розглядає клопотання громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації, та дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вказаної норми суд приходить до висновку, що ч.7 ст.118 Земельного кодексу України встановлено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд зазначає, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів для продажу права оренди земельних ділянок на земельних торгах (аукціоні), яка затверджена розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації №342 від 13.08.09р. та на яку посилається відповідач у листі, за своєю природою не відноситься ані до генеральних планів населених пунктів чи іншої містобудівної документації, ані до схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, ані до проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно, факт розроблення і затвердження вказаної технічної документації не може свідчити про невідповідність місця розташування об'єкта переліченій в ч.7 ст.118 Земельного кодексу України містобудівній і землевпорядній документації.

Відповідно до норм п. "а" ч.4 ст.135, ч.1 ст.136 Земельного кодексу України, перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, визначає організатор торгів своїм рішенням.

Частиною 3 ст.136 Земельного кодексу України встановлено заборону відчуження земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, до завершення відповідних торгів.

Пунктом 4.33 Положення про Головне управління Держземагентства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №258 від 10.05.12р., передбачено, що організатором земельних торгів щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області виступає власне Головне управління Держземагентства в області. Таким чином, належне рішення про включення земельної ділянки, за якою звертався позивач, до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності для продажу прав на них, які виставляються на земельні торги, повинно було б прийматись саме ГУ Держземагентства у Львівській області.

Представник відповідача у судовому засіданні на підтвердження своїх доводів, посилається на Наказ № 152 від 10.12.2014року "Про затвердження ділянок державної власності для продажу прав на них на земельних торгах " на наказ №32 від 27.02.2015року "Про внесення змін до наказу Головного управління №152 від 10.12.2014року" та на лист №23-13-06-6723/2-15 від 03.04.2015року.

Суд зазначає, що такі документи не можуть бути належними доказами правомірності прийняття оскаржуваного рішення, оскільки не підтверджують включення запитуваної позивачем земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, які виставляються на земельні торги для продажу права оренди на них, саме на час звернення позивача та прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідачем не надано доказів про наявність інших рішень Головного управління Держземагентства у Львівській області про включення земельної ділянки площею 6,0 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту до вказаного переліку. Натомість згідно наданої відділом Держземагентства у Золочівському р-ні Львівської області від 29.07.2014 року № 01-08-1615 начальником вказаного відділу повідомлено, що земельна ділянка площею 16,7288 га., з кадастровим номером НОМЕР_1 із земель державної власності не надана у власність та користування.

Вирішуючи дану справу, суд також вважає за необхідне взяти до уваги норми Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, як частину національного законодавства України.

Так, згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, як відзначив Європейський суд з прав людини у п.21 рішення у справі "Федоренко проти України, відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном " або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями " щодо отримання можливості ефективного використання права власності. А виходячи зі змісту п.п.32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", потрібно ствердити, що майном у значенні ст.1 Першого протоколу до Конвенції необхідно вважати й законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право. Відповідно, очікування позивачів отримати майно, а саме, приватизувати земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації, право на що гарантоване чинним законодавством України, слід визнати законним й обґрунтованим. А отже, до такого законного та обґрунтованого очікування й розрахунку набути майно застосовуються норми Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема, приписи щодо можливості позбавлення особи такого права виключно на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, чого в даному випадку, як уже суд дійшов висновку вище, органом публічної влади здійснено не було.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку, що відповідач вирішуючи питання про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв у порушення приписів чинного законодавства України, необґрунтовано відмовив йому в наданні такого дозволу та прийняв рішення, яке є протиправним і підлягає скасуванню. А тому, відповідні позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення ГУ Держземагентства у Львівській області підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про зобов'язання ГУ Держземагентства у Львівській області повторно розглянути його клопотання від 22.08.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства суд відзначає наступне.

ГУ Держземагентства у Львівській області, як уповноважений орган державної влади, наділений адміністративною й управлінською компетенцією в частині передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність, про що звертався до нього позивач. Судом також встановлено, що ГУ Держземагентства у Львівській області, відмовивши позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки діяв протиправно, оскільки, порушуючи вимоги закону, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в задоволенні клопотання позивачів.

У відповідності до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Частиною 4 ст.105 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може містити вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У п.10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 року відзначено, що в разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги те, що ГУ Держземагентства у Львівській області, діяло протиправно, суд вважає за необхідне з метою ефективного відновлення порушених прав позивача прийняти рішення, яким зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання від 2208.2014 року про надання дозволу на розробку документації зі землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з врахуванням висновків суду, а тому, позовні вимоги в цій частині є також обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В розумінні ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Обставини справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивачів за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади і їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності своїх дій та не долучено доказів початку проведення торгів щодо продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності та прав на них, із врахуванням положень ст.137 Земельного кодексу України, що вказує на необґрунтованість застосування приписів ч.3 ст.136 Земельного кодексу України в цьому випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. З підстав системного аналізу положень чинного законодавства України, наявних матеріалів справи та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а отже, такими, що підлягають задоволенню.

В судовому засіданні позивачі подали клопотанні про відмову від частини позовних вимог, а саме: від «зобов'язати Головне управління Держземагентства у Львівській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 6.0 га. на території земельної ділянки, що розташованої у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

За приписами ст.194 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Відповідно п.5 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, суд апеляційної інстанції має право, визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі.

Згідно ст.203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Наслідки закриття провадження в справі сторонам роз'яснені та зрозумілі.

Керуючись ст. ч. 3 160 ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_1, ОСОБА_3 про часткову відмову від позовних вимог - задовільнити.

Апеляційну скаргу Головного управління Держземагентства у Львівській області - залишити без задоволення.

Прийняти часткову відмову від позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1, ОСОБА_3 , а саме: Зобов'язати Головне управління Держземагентства у Львівській області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 6.0 га. на території земельної ділянки, що розташованої у Золочівському районі на території Глинянської міської ради за межами населеного пункту.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі № 813/1477/15 - в цій частині визнати нечинною і провадження по справі - закрити..

В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі № 813/1477/15 - залишити - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар