Постанова

від 02.06.2015 по справі 826/18767/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/18767/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 червня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Правіс» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Правіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 березня 2015 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Правіс» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05 червня 2014 року №0000161502 та визнання протиправними дій відповідача щодо проведення камеральної перевірки 22 травня 2014 року, оформленої актом про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ, №2397/26-58-15-02-09-35965178 від 22 травня 2014 року відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що податковим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності позивача після спливу граничних строків, встановлених для такого виду перевірок Податковим кодексом України, а отже такі дії відповідача є протиправними, що має наслідком в тому числі незаконність прийнятого за результатами перевірки податкового повідомлення-рішення. Крім того, відповідачем не враховано норми матеріального права, а саме абз.2 п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, яка надає право платнику податків не подавати уточнюючі розрахунки до декларації у випадках самостійного виявлення та виправлення платником податків відомостей в податковій звітності наступних періодів, а отже рішення відповідача по суті спору також не може вважатися законним і справедливим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2014 року відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ «Юридична фірма «Правіс», за результатами якої складено акт №2397/26-58-15-02-09-35965178 від 22 травня 2014 року про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за березень 2014 року, в якому встановлено порушення позивачем пп.«б» п.200.14 ст.200 Податкового кодексу України та абз.8 п.6 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міндоходів від 13 листопада 2013 року №678, а саме завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1176046 грн.

На підставі встановленого в акті перевірки порушення відповідачем 05 червня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161502, яким за порушення пп.«б» п.200.14 ст.200 Податкового кодексу України та абз.8 п.6 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міндоходів від 13 листопада 2013 року №678, позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у розмірі 1176046 грн., а також нараховано штрафні санкції в розмірі 294011,50 грн.

Обґрунтовуючи протиправність проведення перевірки, апелянт посилається на невірне тлумачення судом першої інстанції визначення «граничний термін отримання» податковим органом податкової декларації, який, на думку скаржника, має обчислюватися саме з дати фактичного отримання відповідачем такої декларації, а не з граничного строку подання цієї декларації, встановленого Податковим кодексом України.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено та не заперечується сторонами факт подачі платником податків та отримання податковим органом податкової декларації з ПДВ за березень 2014 року - 14 квітня 2014 року, кінцевий (граничний) термін, протягом якого відповідач мав право здійснити камеральну перевірку даних, зазначених в цій декларації, на думку апелянта, сплив 15 травня 2014 року.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та обґрунтовує зазначене наступним:

Судом першої інстанції правильно встановлено, що граничним терміном подання податкової декларації з ПДВ за березень 2014 року є 22 квітня 2014 року, оскільки 20 квітня 2014 року є вихідним днем, та днем святкування Великодня, таким чином 21 квітня 2014 року є вихідним днем, а 22 квітня 2014 року - перший робочий день після вищезазначених вихідних.

Правильність зазначеного висновку суду підтверджується п.49.20 ст.49 Податкового кодексу України, відповідно до якого якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Колегія суддів звертає увагу, що в адміністративному позові платник податків в обґрунтування проведення перевірки після закінчення терміну, встановленого законом, наводив доводи, спростування яких судом першої інстанції наведено вище. Незважаючи на зміну доводів в цій частині в апеляційній скарзі, що, в свою чергу, може свідчити про невизначеність платника податків у своїй правовій позиції з одного і того ж питання, суд апеляційної інстанції вважає ці нові доводи такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства.

Відповідно до п.200.10 ст.200 Податкового кодексу України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

Пунктом 203.1 ст.203 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже останнім календарним днем подання декларації з ПДВ за березень 2014 року, з урахуванням вимог п.49.20 ст.49 Податкового кодексу України, було 22 квітня 2014 року.

Податковий кодекс України не містить визначення «граничний термін отримання», водночас тлумачення даного терміну апелянтом, на думку суду, не може вважатися правомірним.

Зокрема, загальні вимоги до подання податкових декларацій встановлено ст.49 Податкового кодексу України, а у випадках подання декларації з ПДВ продубльовано вимогами ст.203 Кодексу. З даних правових норм вбачається граничний строк подання декларації платником податків - 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Водночас, Податковий кодексу України передбачає випадки та наслідки, коли платником подається звітність після спливу зазначених строків. Так, відповідно до вимог п.120.1 ст.120 Податкового кодексу України несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) тягне за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень за кожне несвоєчасне подання, або штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке несвоєчасне подання, якщо до платника податків, протягом року вже було застосовано штраф за таке порушення.

Таким чином, граничний термін отримання податковим органом декларацій може бути відстрочений, однак виключно у випадках невчасного подання платником податків податкової звітності. Водночас, ні положення ст.49 Податкового кодексу України, ні інші правові норми Кодексу не дають підстав для висновку, що термін, протягом якого можлива камеральна перевірка, розпочинається з наступного дня після отримання податковим органом податкової звітності у випадках, коли вона подана платником податків до закінчення граничних термінів подання, встановлених Кодексом.

Так, п.49.11 ст.49 Податкового кодексу України встановлені випадки та дії податкового органу, які він має вчинити протягом строку, який розпочинається від дня її отримання. Однак, зазначені випадки стосуються виключно підстав, з яких податковим органом має бути відмовлено у прийнятті податкової декларації. Оскільки в спорі між ТОВ «Юридична фірма «Правіс» з ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві такі підстави були відсутні, відповідно ототожнення дат граничного терміну отримання податкової декларації з датою її фактичного подання платником податків є неправомірним, у зв'язку із чим рішення Окружного адміністративного суду м.Києва в цій частині є законним.

Щодо висновків суду першої інстанції за результатами розгляду правомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення по суті колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2013 року позивачем було придбано нерухоме майно відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, ринкова вартість якого згідно звіту про оцінку майна від 26 грудня 2013 року склала 7066187,00 грн., в т.ч. податок на додану вартість - 1177697,84 грн. Дане нерухоме майно було придбано позивачем у ТОВ «СТАР ТРЕЙДІНГ» (код ЄДРПОУ 24922419) в рахунок погашення боргових зобов'язань останнього перед ТОВ «Юридична фірма «Правіс». На підтвердження отриманих податкових зобов'язань ТОВ «СТАР ТРЕЙДІНГ» було видано позивачу податкову накладну №115566 від 26 грудня 2013 року, зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відомості про дану господарську операцію були відображені позивачем в податковій декларації з ПДВ за березень 2014 року. При цьому суму податку на додану вартість ТОВ «Юридична фірма «Правіс» відобразило в зазначеній декларації одночасно в рядках №19 (від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду); №20.2 - зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду; №21.3 - залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, зменшено/збільшено за результатами перевірки податкового органу; №22 - залишок від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду; №23 - сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню, шляхом зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів (рядок 23.2).

До вищезазначеної декларації за березень 2014 року був складений додаток №2 «Довідка про залишок суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду», а також додаток №3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування», до якого включена сума ПДВ - 1176046 грн.

При цьому, судом встановлено та не заперечується сторонами спору, що позивач був зареєстрований платником ПДВ в жовтні 2013 року, з моменту реєстрації та до декларації за березень 2014 року подавав до податкового органу декларації з ПДВ з нульовими показниками, за період діяльності позивача жодних перевірок платника податків не проводилося та рішень щодо донарахування/зменшення податкового кредиту податковим органом не приймалося.

Таким чином, в декларації з ПДВ за березень 2014 року платником податків неправомірно було заявлено до відшкодування в розмірі 1176046,00 грн.

В подальшому в декларації з ПДВ за квітень 2014 року, поданої платником податків та отриманої податковим органом 19 травня 2014 року, сума від'ємного значення за березень 2014 року була включена до складу податкового кредиту за квітень 2014 року (рядок 21) та перенесена до складу податкового кредиту наступних звітних періодів за вирахуванням позитивного значення об'єкта оподаткування, отриманого за квітень 2014 року (рядки 22, 24).

З матеріалів справи також вбачається, що зауваження щодо правильності відображення показників в декларації за квітень 2014 року у податкового органу відсутні. Разом з тим, позивачем до зазначеної декларації не подавалися уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок. Неподання вказаного уточнюючого розрахунку сторонами спору також не заперечується.

Приймаючи рішення щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з правомірності дій податкового органу та доведення цього відповідачем відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Водночас колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погодитися не може, оскільки, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд проаналізувавши вимоги чинного законодавства та дійшовши вірного висновку про фактичну наявність в декларації з ПДВ за березень 2014 року порушення, що виявилося у безпідставному заявленні сум ПДВ до бюджетного відшкодування та правомірного зменшення податковим органом вказаної суми в повному обсязі відповідно до пп.«б» п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, разом з тим жодним чином не дослідив правомірність застосування відповідачем, з урахуванням всіх обставин справи, до суб'єкта господарювання штрафних санкцій.

Крім того, судом першої інстанції не спростовано та не досліджено доводів позивача щодо самостійного усунення допущених недоліків, а також наслідків допущеної помилки для розрахунків платника податків з бюджетом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

В силу п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу - з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп.«б» п.200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Вищезазначені норми Податкового кодексу України застосовані до спірних правовідносин сторін вірно.

Водночас, як вбачається з акту перевірки, на момент її проведення - 22 травня 2014 року у податкового органу були в наявності відомості з виправленими та правильно зазначеними показниками в декларації за квітень 2014 року, разом з тим з невідомих причин та всупереч вимогам Податкового кодексу України зазначена звітність не була взята відповідачем до уваги при проведенні камеральної перевірки.

Так, відповідно до пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Згідно абз.2 п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Вимогами п.4.2 Регламенту опрацювання податкових декларацій з податку на додану вартість, за якими задекларовано від'ємне значення та/або бюджетне відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 19 червня 2012 року №522, чинного на момент проведення перевірки, встановлено, що основними завданнями камеральної перевірки є опрацювання декларацій платників за напрямками, зокрема, перевірка щодо наявності арифметичних або логічних помилок у декларації; дослідження питання наявності у платника права на отримання бюджетного відшкодування ПДВ з урахуванням вимог статті 200 Кодексу, у тому числі достовірності проведених операцій з поставки товарів (послуг), зокрема, за наявності операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей у одного і того ж контрагента, фактів виписки податкових накладних на умовне постачання; вивчення обставин виникнення або стану усунення виявлених розбіжностей (заниження податкових зобов'язань, завищення податкового кредиту) у податкових періодах, починаючи з періоду виникнення від'ємного значення.

З вищенаведених положень Податкового кодексу України та вищезазначеного Регламенту вбачається, що при проведенні камеральної перевірки податковий орган має використовувати всю наявну у нього на момент перевірки податкову інформацію стосовно такого платника податків, яка міститься у деклараціях останнього та відповідних базах даних податкового органу.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що неврахування відповідачем під час здійснення камеральної перевірки даних декларації з ПДВ за березень 2014 року, нових та правильно вказаних даних в декларації за квітень 2014 року, яка була в розпорядженні податкового органу на момент перевірки, є протиправним, так як суперечить принципам податкового законодавства, правилам, встановленим для проведення вищезазначеного виду податкових перевірок.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що суть допущеного ТОВ «Юридична фірма «Правіс» порушення полягала «в арифметичній (методологічній) помилці, що вплинула на розрахунки з бюджетом» (а.с.12, рядок 4). Однак зазначене твердження відповідача в акті перевірки спростовується матеріалами справи, з яких не вбачається наявність у позивача податкового боргу з податку на додану вартість перед бюджетом, а також щодо здійснення заявленого бюджетного відшкодування. При цьому правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до податкового кредиту відповідачем не заперечується.

Також, не зважаючи на те, що питання, яким чином мають бути виправлені помилки в декларації, самостійно виявлені платником податків, не досліджувалося та не висвітлено в матеріалах перевірки, а також не висвітлено судом в оскаржуваній постанові, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції з'ясовував, чи подавався підприємством уточнюючий розрахунок, в якому позивачем було б виправлено помилки, допущені в декларації за березень 2014 року. Однак, встановивши, що такий уточнюючий розрахунок не подавався, суд першої інстанції, не здійснюючи правовий аналіз вказаних обставин, погодився з правомірністю застосування до ТОВ «Юридична фірма «Правіс» штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними, необґрунтованими та такими, що не відповідають імперативним вимогам ч.3 ст.2, ст.ст.7-11 КАС України, відповідно до яких рішення суб'єктів владних повноважень перевіряються на предмет вчинення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, а адміністративне судочинство здійснюється з використанням принципів верховенства права, законності, рівності всіх учасників процесу та змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Відповідно до п.50.3 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Згідно вимог розділу IV Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року №678, необхідність подання уточнюючого розрахунку вимагається у всіх випадках внесення змін до податкової звітності попередніх періодів незалежно від того, чи такі зміни пов'язані із виявленням зменшення платником податків своїх податкових зобов'язань, чи, як в даному випадку, помилкового зазначення суми бюджетного відшкодування та самостійного виправлення цієї, очевидної в т.ч. для податкового органу на момент перевірки, помилки в наступній декларації.

Колегія суддів зазначає, що нормами вищезазначеного Порядку фактично не розглядаються випадки, коли платникам податків можливо не подавати уточнюючий розрахунок, а стверджується про необхідність подання таких уточнюючих розрахунків в обов'язковому порядку.

Водночас, як вже було зазначено вище, стаття 50 Податкового кодексу України встановлює випадки, коли подання уточнюючого розрахунку є обов'язковим (виявлено факт заниження податкового зобов'язання), і зазначений перелік, на думку суду, розширеному тлумаченню не підлягає.

Крім того, абзацем 2 п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, в редакції, що є незмінною з моменту перевірки по даний час, надано платнику податків право не подавати уточнюючого розрахунку у випадку самостійного виправлення очевидних помилок, допущених в декларації за попередній період, правильно зазначеними даними в наступній після неї декларації та за відсутності заниження з його боку свої податкових зобов'язань.

Підпунктом 4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Більше того, виходячи з вищої юридичної сили норм Закону над нормами Порядку, затвердженого Міндоходів, положення останнього в даному випадку застосуванню не підлягають.

На підставі вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи фактично не було розглянуто доводи позивача, з посиланням на абз.2 п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, про самостійне усунення недоліків, допущених в податковій звітності. Проте правомірність таких доводів ТОВ «Юридична фірма «Правіс» та їх обґрунтування, з урахуванням мотивів, з яких виходив апелянт, фактичних обставин справи (очевидної для податкового органу помилки в декларації), зважаючи на положення пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України знайшли підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім того, за умови обов'язковості для платника податків подання уточнюючого розрахунку незалежно від показників, що виправляються, неподання такого розрахунку та водночас виправлення показників в інший спосіб і доведення цих нових показників до відома податкового органу не може мати наслідком їх неврахування суб'єктом владних повноважень, однак за наявності обставин може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб платника податків, відповідальних за подання податкової звітності.

Можливість застосування штрафних санкцій, передбачених п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, як вбачається з акту перевірки, податкового повідомлення-рішення та наявних у справі заперечень відповідача проти позову, обґрунтовується крім вищезазначених вимог п.п.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, також положеннями Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 13 листопада 2013 року №678, відповідно до п.6 розділу V якого платники, які заповнили рядок 22 декларації 0110 та відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають до декларації 0110 (Д3).

Колегія суддів дійшла висновку, що накладення санкції, передбаченої п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України, в розмірі 25 відсотків завищеної суми бюджетного відшкодування з огляду на встановлені податковим органом обставини на момент перевірки та відображені в акті перевірки (неправильні відомості зазначені у зв'язку із очевидною помилкою; порушень в розрахунку з бюджетом не виникло; податкові зобов'язання платника податків у зв'язку із помилкою не занижені) не враховує суті, змісту та спрямованості норми Кодексу, якою встановлена відповідальність за правопорушення.

Відповідно до п.109.1 ст.109 Податкового кодексу України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Главою 11 Податкового кодексу України визначено ряд правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності умислу щодо його вчинення.

Водночас, відповідно до п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми завищеного бюджетного відшкодування.

Застосування даного виду відповідальності, виходячи із загальних засад функціонування правової та соціально спрямованої держави, є можливим виключно у випадках умисного заниження платником податків своїх податкових зобов'язань, завищення суми бюджетного відшкодування, зокрема шляхом зазначення в деклараціях завідомо неправильних відомостей, які узгоджуються між собою. Однак, у випадку, коли посадовою особою такого платника податків заявлено одночасно однакові відомості в рядках декларації, в яких вони за будь-яких обставин не можуть бути зазначені одночасно, а отже помилка такої посадової особи для контролюючого органу є очевидною, притягнення до відповідальності платника податків за вищезазначеною статтею Кодексу неможливе.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем всупереч ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 05 червня 2014 року №0000161502, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 березня 2015 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Правіс» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 02 березня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Правіс» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 05 червня 2014 року №0000161502.

В іншій частині у позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 04 червня 2015 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.