Рішення

від 28.05.2015 по справі 751/603/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 751/603/15-ц Провадження № 22-ц/795/829/2015 Головуючий у I інстанції - Овсієнко Ю. К. Доповідач - Мамонова О. Є. Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді: Мамонової О.Є.,

суддів: Вінгаль В.М., Зінченко С.П.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

з участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоматологічна клініка «Дентлайф», Товариства з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» про виселення з нежитлового приміщення, визнання недійсним договору, стягнення матеріальної компенсації та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просила виселити з нежилого приміщення (стоматологічного кабінету) по АДРЕСА_1 ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф»»; визнати недійсним договір оренди нежилого приміщення по проспекту Перемоги, 27 від 01 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Дентлайф» в особі ОСОБА_4; виселити з нежилого приміщення (стоматологічного кабінету) по проспекту Перемоги, 27 ТОВ «Дентлайф»; стягнути з ОСОБА_6 на її користь 19752 грн. у відшкодування матеріальної компенсації за користування майном; зобов'язати ОСОБА_6 не створювати їй перешкоди в користуванні нежилим приміщенням (стоматологічним кабінетом) по АДРЕСА_1 та надати їй ключі від всіх дверей приміщення. Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є власниками нежилового приміщення по АДРЕСА_1, які 01.10.2011 року уклали договір оренди вказаного приміщення з ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» строком по 30 вересня 2014 року. Однак по закінченню строку дії договору оренди, не зважаючи на її вимогу, ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» приміщення не звільнило. Крім того, 01.02.2014 року без її згоди як співвласника відповідачка ОСОБА_6 одноособово уклала договір оренди спірного нежилового приміщення з ТОВ «Дентлайф» строком по 31.01.2017 року. Посилаючись на ст. 358 ЦК України просила стягнути з ОСОБА_6 матеріальну компенсацію за 12 місяців користування спільним майном в розмірі 19752 грн. виходячи із розміру орендної плати.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено; виселено з нежилового приміщення (стоматологічного кабінету) по АДРЕСА_1 ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф»; визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення по АДРЕСА_1 від 01 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_6 та ТОВ «Дентлайф» в особі ОСОБА_4; виселено з нежилового приміщення (стоматологічного кабінету) по АДРЕСА_1 ТОВ «Дентлайф»; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 19752,00 грн. у відшкодування матеріальної компенсації за користування майном; зобов'язано ОСОБА_6 не створювати перешкоди ОСОБА_1 у користуванні нежилим приміщенням (стоматологічним кабінетом) по АДРЕСА_1 та надати їй ключі від всіх дверей приміщення; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, порушення норм матеріального права, неповне встановлення та недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Доводи її апеляційної скарги зводяться до того, що за договором оренди від 01.02.2014 року ОСОБА_6 передала ТОВ «Дентлайф» не все приміщення, як зазначає суд першої інстанції, а лише 1/2 його частину, що підтверджується додатком №1 до даного договору та актом прийому-передачі нежилого приміщення від 01.07.2014 року та вказує на те, що станом на день ухвалення оскаржуваного рішення вказаний договір оренди втратив чинність відповідно до угоди про розірвання договору від 12.03.2015 року.

Апелянт вважає помилковим застосування районним судом положень ст. 358 ЦК України та безпідставними висновки суду про стягнення з неї на користь ОСОБА_1 19752,00 грн. матеріальної компенсації за користування майном, так як суд виходив лише з положень договору оренди від 01.02.2014 року без врахування додатків та змін до нього та того, що за період з 01.07.2014 року по січень 2015 року нею всього отримано 11552 грн. орендної плати.

ОСОБА_6 наголошує на необґрунтованості висновку районного суду щодо зобов'язання не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні спірним майном через відсутність доказів про чинення нею таких перешкод та вказує на те, що згідно акту від 21.01.2015 року ОСОБА_1 передані ключі від вхідних дверей, ключів від інших приміщень апелянт не має.

В апеляційній скарзі ТОВ «Дентлайф» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нежилового приміщення по АДРЕСА_1 від 01 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Дентлайф» в особі ОСОБА_4, виселення з нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) по АДРЕСА_1 ТОВ «Дентлайф» та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Дентлайф» зводяться до того, що районний суд дійшов помилкового висновку про визнання недійсним договору оренди від 01.02.2014 року на підставі ч.1 ст.215, ч.1-3 ст.203 ЦК України, оскільки ОСОБА_6 передала ТОВ «Дентлайф» частину свого приміщення та не порушувала жодних прав ОСОБА_1, яка свою частину приміщення здає в оренду ТОВ «Стоматологічнана клініка «Дентлайф».

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_6, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2015 року залишити без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з постановленням по справі нового рішення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі ч. 2 ст. 203 ЦК України договір оренди нежилого приміщення від 01 лютого 2014 року є недійсним, так як був укладений ОСОБА_6 на все приміщення площею 82,3 кв.м по АДРЕСА_1 без згоди на те іншого співвласника - ОСОБА_1, договором не встановлений порядок передачі майна в оренду. Стягуючи з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 матеріальну компенсацію за користування майном в розмірі 19752,00 грн. за період з лютого 2014 року районний суд виходив із розміру орендної плати, встановленої договором оренди від 01 лютого 2014 року. Також районний суд з підстав закінчення строку дії договору оренди нежилого приміщення №6 від 01 жовтня 2011 року та відсутності згоди позивачки на продовження строку його дії, вважав обґрунтованими вимоги позивачки про виселення зі спірного нежитлового приміщення ТОВ «СК«Дентлайф» та зобов'язав ОСОБА_6 не створювати ОСОБА_1 перешкоди в користуванні спірним приміщенням та надати їй ключі від всіх дверей приміщення.

Проте, повністю погодитись з такими висновками районного суду не може апеляційний суд, виходячи з наступного.

По справі встановлено, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 21 лютого 2001 року ОСОБА_6, ОСОБА_1 купили в рівних частинах чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).

27 липня 2001 року виконавчий комітет Чернігівської міської ради видав ОСОБА_6, ОСОБА_1 свідоцтво про право власності в рівних частинах на стоматологічний кабінет по АДРЕСА_1. Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради №163 від 20 липня 2001 року у зв'язку з прийомом приміщення в експлуатацію (а.с.10).

01 жовтня 2011 року між ОСОБА_6, ОСОБА_1 (орендодавці) з однієї сторони та ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» (орендатор) в особі директора ОСОБА_4 з іншої сторони укладено договір оренди нежитлового приміщення №6 від 01 жовтня 2011 року, за яким орендодавці передали орендатору в оренду нежиле приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 82,3 кв.м строком на три роки, який діє з 01 жовтня 2011 року по 30 вересня 2014 року включно (а.с.11-16).

Згідно пункту 8.5 вказаного вище договору продовження строку його дії здійснюється шляхом підписання нового договору.

01 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернулася з претензією до директора ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» ОСОБА_4 про негайне звільнення орендованого приміщення для реалізації своїх прав, передбачених чч.1,3 ст. 319 ЦК України у зв'язку із закінченням строку дії договору (а.с. 24-25). Однак ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» спірне приміщення не звільнило.

Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Оскільки ОСОБА_1 як співвласник стоматологічного кабінету не виявила згоди на подальшу оренду ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф»» даного приміщення, товариство не звільнило орендоване приміщення в добровільному порядку після закінчення строку дії договору, районний суд ґрунтовно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про виселення з нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф».

Посилання апелянтів на те, що ОСОБА_6 30 червня 2014 року розірвала договір оренди від 01.10.2011 року в частині передачі 1/2 частини стоматологічного кабінету ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф»» (а.с. 74) і з 01 липня 2014 року передала в оренду ТОВ «Дентлайф» вказану 1/2 частину стоматологічного кабінету не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки стоматологічний кабінет в натурі між співвласниками не поділений, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є власниками ідеальних часток спірного нежилого приміщення.

Однак районний суд помилково задовольнив позов ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору оренди спірного стоматологічного кабінету від 01 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Дентлайф» зважаючи на таке.

01 лютого 2014 року ОСОБА_6 (орендодавцем) укладено договір оренди стоматологічного кабінету з ТОВ «Дентлайф» (орендатором), за яким орендодавець передала орендатору в оренду нежиле приміщення площею 82,3 кв.м строком на три роки, який діє з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2017 року включно (а.с.14-16).

01 липня 2014 року ОСОБА_6 та ТОВ «Дентлайф» в особі директора ОСОБА_4 уклали додаток №1 до договору оренди нежилого приміщення від 01 лютого 2014 року, яким внесли зміни у вказаний договір та виклали розділ 2 договору у новій редакції, встановивши орендну плату в тарифі 40,00 грн. за 1 кв.м та загальну суму орендної плати в розмірі 1646 грн. (а.с.58).

Того ж дня було складено акт прийому-передачі нежилого приміщення, за яким ОСОБА_6 передала, а ТОВ «Дентлайф» в особі директора ОСОБА_4 прийняло в тимчасове платне користування нежиле приміщення площею 41,15 кв.м (загальна площа приміщення 82,3 кв.м) по АДРЕСА_1 (а.с.57).

Відповідно до ст.793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, оскільки договір оренди нежилого приміщення від 01 лютого 2014 року укладено строком на три роки з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2017 року включно у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, в силу вимог ст. 220 ЦК України, він є нікчемним.

За змістом пп. 5, 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про визнання нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідного спору. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлена наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Вирішуючи справу, районний суд не врахував, що нікчемність договору оренди нежилого приміщення від 01 лютого 2014 року є предметом спору сторін, тому підлягає вирішенню із зазначенням в резолютивній частині судового рішення висновку щодо нікчемності такого договору.

Зважаючи на вищевикладене, рішення районного суду в частині визнання недійсним договору оренди від 01 лютого 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання нікчемним договору оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 01 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Дентлайф» в особі ОСОБА_4

З огляду на те, що договір оренди стоматологічного кабінету від 01 лютого 2014 року є нікчемним, районний суд вірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в частині виселення з нежитлового приміщення (стоматологічного кабінету) по АДРЕСА_1 ТОВ «Дентлайф».

Однак, заслуговують на увагу доводи ОСОБА_6 про відсутність в матеріалах справи доказів чинення нею перешкод у користуванні ОСОБА_1 стоматологічним кабінетом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, представників, допитаних як свідків, письмових доказів.

Згідно висновку ЧМВ УМВС України в Чернігівській області від 02.02.2015 року ОСОБА_1 зверталася із заявою про прийняття мір до ОСОБА_4, який 29.01.2015 року не пустив її в спільний стоматологічний кабінет за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.49).

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того факту, що саме ОСОБА_6 створюються перешкоди у користуванні ОСОБА_1 нежилим приміщенням (стоматологічним кабінетом) по АДРЕСА_1.

За матеріалами справи нежиле приміщення по АДРЕСА_1 займають юридичні особи - ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» та ТОВ «Дентлайф».

З акту від 21.01.2015 року вбачається, що представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_3 передала ОСОБА_1 ключі від вхідних дверей приміщення по АДРЕСА_1 (а.с. 46). Доказів того, що існують ключі від інших дверей приміщення і вони знаходяться у ОСОБА_6 матеріали справи не містять.

Зважаючи на викладене, рішення районного суду в частині зобов'язання ОСОБА_6 не створювати ОСОБА_1 перешкод у користуванні нежилим приміщенням (стоматологічним кабінетом) по АДРЕСА_1 та надати їй ключі від всіх дверей приміщення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Підлягає зміні рішення районного суду в частині визначення розміру стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної компенсації за користування спільним майном (стоматологічним кабінетом), враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, районний суд дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 матеріальної компенсації за користування спільним майном, але невірно визначив її розмір та не врахував наступного.

Згідно пояснень ОСОБА_1 за договором оренди нежилого приміщення №6 від 01 жовтня 2011 року вона отримувала орендну плату по 31.05.2014 року, що також підтверджується видатковими касовими ордерами ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» від 07 лютого 2014 року (оплата за січень 2014 року у розмірі 1399,10 грн.), від 07 березня 2014 року ( 1399,10 грн. за оренду приміщення за лютий 2014 року), від 04 квітня 2014 року (1399,10 грн. за оренду приміщення за березень 2014 року), від 07 травня 2014 року (1399,10 грн. за оренду приміщення за квітень 2014 року), від 05 червня 2014 року (1399,10 грн. за оренду приміщення за травень 2014 року) (а.с. 172-174).

Посилання у поясненнях на апеляційну скаргу директора ТОВ «СК «Дентлайф» (а.с. 170) на те, що орендна плата ОСОБА_1 виплачена по серпень 2014 року не підтверджені матеріалами справи, зокрема у справі відсутні видаткові касові ордери на підтвердження виплат за червень, липень, серпень 2014 року.

Натомість в матеріалах справи містяться копії видаткових касових ордерів за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року включно (а.с.75-80), згідно яких ТОВ «Дентлайф» виплатило ОСОБА_6 за оренду приміщення 8394,60 грн.

Зважаючи на те, що ОСОБА_6 за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року включно отримала плату за передання в оренду приміщення по АДРЕСА_1 в сумі 8394,60 грн., а ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням її прав як співвласника стоматологічного кабінету ніяких доходів не отримала, то з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 належить стягнути відповідно до ст. 22 ЦК України матеріальну компенсацію за цей період у сумі 4197,30 грн. (8394,60 грн. : 2).

Таким чином, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова в частині визначення розміру стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної компенсації за користування майном підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнення з 19752,00 грн. до 4197,30 грн.

Посилання позивача на ч. 3 ст. 358 ЦК України для стягнення на її користь матеріальної компенсації за користування спільним майном не можуть бути підставою для відмови у її стягненні на користь ОСОБА_1 зважаючи на те, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Частинами 1,5 статті 88 ЦК України встановлено, що стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 сплатила 243,60 грн. (а.с.1), а належало сплатити за чотири самостійні вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру 1218 грн. ((1218 грн. x 0,2) x 4) + (1218 x 0,2)).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково на 80% (задоволено на суму 974,40 грн. від заявленої суми 1218 грн.), то недоплачена нею сума судового збору в розмірі 730,80 грн. (974,40 грн. - 243,60 грн.) підлягає розподілу між сторонами, а саме: пропорційно до задоволених вимог з ТОВ «Стоматологічна клініка «Дентлайф» на користь держави підлягає стягненню 146,16 грн. судового збору, з ТОВ «Дентлайф» на користь держави - 219,24 грн. судового збору, з ОСОБА_6 на користь держави - 219,24 грн. судового збору, а пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню 146,16 грн. (730,80 грн. x 20%:100%).

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_6 сплатила 609 грн. (а.с.123,155). У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_6, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 підлягає стягненню 121,80 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч. 1 пп. 3, 4, 313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» - задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2015 року в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення по АДРЕСА_1 від 01 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» в особі ОСОБА_4; про зобов'язання ОСОБА_6 не створювати ОСОБА_1 перешкод у користуванні нежилим приміщенням (стоматологічним кабінетом) по АДРЕСА_1 та надати їй ключі від всіх дверей приміщення та в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 243 грн. 60 коп. - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6, Товариства з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» про визнання недійсним договору оренди нежилого приміщення по АДРЕСА_1 від 01 лютого 2014 року, укладеного між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» в особі ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Визнати нікчемним договір оренди нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 від 01 лютого 2014 року, укладений між ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» в особі ОСОБА_4.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про зобов'язання ОСОБА_6 не створювати ОСОБА_1 перешкод у користуванні нежилим приміщенням (стоматологічним кабінетом) по АДРЕСА_1 і надати їй ключі від всіх дверей приміщення - відмовити.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 березня 2015 року в частині визначення розміру стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної компенсації за користування майном змінити, зменшивши розмір стягнення з 19752,00 грн. до 4197,30 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стоматологічна клініка «Дентлайф» на користь держави 146,16 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 146,16 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 219,24 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дентлайф» на користь держави 219,24 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 121,80 грн. судового збору за апеляційний розгляд справи.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: