Ухвала

від 25.05.2015 по справі 813/4842/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2015 року Справа № 15624/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.,

судді Ліщинський А.М.

секретар судового засідання Корнієнко О.А.

за участю представників сторін:

від позивача Катаєв О.В.

від відповідача Іванський В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу в м. Львові Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 813/4842/13-а за позовом МРР «Барви» до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Мале приватне підприємство «Барви», звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просить суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 22.03.2013 № 0000292200 та № 0000282200 та податкову вимогу від 22.05.2013 № 57-19.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що в ході позапланової невиїзної документальної перевірки МПП «Барви» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «СВ-Кароліна» за серпень 2011 року відповідачу були надані первинні документи, які повністю підтверджують здійснення господарської операції із ТзОВ «СВ-Кароліна». Вважає, що податковим органом безпідставно зроблено висновки про штучне завищення валових витрат позивачем, використовуючи низку посередників для значного підвищення ціни товару, маючи на меті ухилення від сплати податків. Вказує, що ціни на нафтопродукти у Львівській області у цей період були значно вищі ніж ціни запропоновані ТзОВ «СВ-Кароліна». Таким чином, у податкового органу відсутні підстави для донарахування податкових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 813/4842/13-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 22.03.2013 № 0000282200. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 22.03.2013 № 0000292200. Скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 22.05.2013 форми «Ю» № 57-19.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на наступне. Відповідно до акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.09.2012 № 3981/22-4/36983732 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «СВ-Кароліна» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень-вересень та листопад 2011 року», в якому встановлені порушення ведення податкового обліку, відсутність у ТзОВ «СВ-Кароліна» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Зазначає, що невиїзною документальною перевіркою ТзОВ «СВ-Кароліна» не підтверджено реальність проведеної операції, яка має характер безтоварної операції, що не надає права МПП «Барви» для відображення даних сум у податковому обліку та віднесенні до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 3 квартал 2011 року 250800,00 грн. - вартості товару (нафтопродуктів), який, згідно наданих до перевірки документів, придбаний в ТзОВ «СВ-Кароліна» та складу податкового кредиту 50160,00 грн. податку на додану вартість з вартості зазначеного товару. Вказує, що зафіксовані в акті перевірки порушення спричинили заниження МПП «Барви» податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 року на 57684,00 грн., заниження податку на додану вартість за серпень, жовтень 2011 року на загальну суму 50160,00 грн.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

Колегією суддів проведено заміну відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області на правонаступника Державну податкову інспекцію у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області, на підставі наказу від 22.02.2013 № 88, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку МПП «Барви» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «СВ-Кароліна» за серпень 2011 року, та складено акт від 07.03.2013 № 256/22-00/20808052.

За наслідками перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємства на загальну суму 57684,00 грн., у тому числі за Ш квартал 2011 року в сумі 57684,00 грн. по придбанню нафтопродуктів від ТзОВ «СВ-Каролін»; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість всього на суму 50160 грн., у тому числі за серпень 2011 року в сумі 43795,00 грн., за жовтень 2011 року в сумі 6365,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено: оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Податковий орган робить свій висновок про нереальність господарських операцій по поставках нафтопродуктів між позивачем та його контрагентом, у зв'язку з порушенням МПП «Барви» норм податкового законодавства. Як зазначено у акті ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.09.2012 № 3981/22-4/36983732 «Про результати документальної невиїзної перевірки ТзОВ «СВ-Кароліна» з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень-вересень та листопад 2011 року», встановлено порушення ведення податкового обліку товариством, відсутність у ТзОВ «СВ-Кароліна» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

За наслідками своїх дій податковим органом надіслало МПП «Барви» податкову вимогу форми «Ю» від 22.05.2013 року № 57-19.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: - особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; - особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Як передбачено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Надані представником позивача в судовому засіданні документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договором поставки нафтопродуктів № 8-109К, укладеного 22.08.2013 між МПП «Барви» (Покупець) та ТзОВ «СВ-Кароліна» (Продавець); видаткової накладної від 22.08.2011 № РН-0000138; податкової накладної від 22.08.2011 № 28; змінного звіту від 25.08.2011 № 237; денного звіту від 25.08.2011 № 1416; рахунку-фактури від 22.08.2011 № СФ-0000150; платіжного доручення від 23.08.2011 № 7202748; картку рахунку 631- контрагенти ТзОВ «СВ-Кароліна» за серпень 2011 року; товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів (нафти) від 22.08.2011 № ПАС 117; сертифікат відповідності UA1.039.0129376-10 на «Бензин автомобільний А-95»; паспорт № 381/1 на «Бензин автомобільний А-95» ; сертифікат відповідності UA1.035.0037276-11 на «Бензин автомобільний високооктановий Energy-92-Євро виду II з присадками компанії BASF»; паспорт № 36 на «Бензин автомобільний високооктановий Energy-92-Євро виду II з присадками компанії BASF» (дата виготовлення - 02.08.2011); сертифікат відповідності UA1.007.0018412-10 на «Бензин автомобільний марки А-76»; паспорт № 93 на «Бензин автомобільний А-76» (дата виготовлення - 04.04.2011).

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем з ТзОВ «СВ-Кароліна», в акті перевірки від не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТзОВ «СВ-Кароліна» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності ТзОВ «СВ-Кароліна».

Окрім зазначеного колегія суддів наголошує, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа № 21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента. Тим більше, не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства підприємствами, що є постачальниками ТзОВ «СВ-Кароліна».

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовківському районі Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2013 року у справі № 813/4842/13-а без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Запотічний І.І.

Ліщинський А.М.