Рішення

від 26.05.2015 по справі 910/25257/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015Справа №910/25257/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка», смт.Бородянка, ЄДРПОУ 24883794

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік», м.Київ, ЄДРПОУ 38323407

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізичної особи-підприємця Матяша Володимира Васильовича, Івано-Франківська обл., м.Коломия, іпн 2251221736

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного підприємства "Евентус-Білд", м.Черкаси, ЄДРПОУ 36584000

за участю третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Компанії Arkadia Food Internacional, S.L., Іспанія, Гваделупа (Мурсія)

про стягнення 290 641,39 грн.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Ломака В.С.

Представники:

від позивача: Чаніщі В.Л. - по дов.

від відповідача: Яценко О.В. - по дов.

від третьої особи 1: Чеботар В.В. - по дов.

від третьої особи 2: Рогачов Ю.М. - по дов.

від третьої особи 3: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка», смт.Бородянка звернулось до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік», м.Київ про стягнення збитків в розмірі 292 496,98 грн.

26.05.2015р. позивачем подано до суду заяву, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка» просило стягнути з відповідача збитки в розмірі 290 641,39 грн., з яких вартість зіпсованого вантажу в розмірі 181 734,40 грн.; вартість витрат на транспортні послуги в сумі 74 094,99 грн.; сума витрат на послуги митного брокера в розмірі 7540 грн.; вартість транспортних послуг до місця утилізації в сумі 5000 грн.; вартість експертизи Торгово-Промислової палати в сумі 2472 грн.; сума витрат на знищення вантажу в розмірі 19 800 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява б/н від 26.05.2015р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. транспортного експедирування в частині забезпечення збереження вантажу, переданого для перевезення, внаслідок чого Товариству з обмеженою відповідальністю «Славянка» було завдано збитків на загальну суму 290 641,39 грн.

Відповідач у відзиві б/н від 02.12.2014р., письмових поясненнях б/н від 06.04.2015р. та під час розгляду спору у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» було належним чином виконано умови договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р., а псування вантажу сталось під час безпосереднього перевезення, що здійснювалось Фізичною особою-підприємцем Матяшем Володимиром Васильовичем, а отже, на думку, відповідача саме перевізник несе відповідальність за завдані власнику вантажу збитки. Одночасно, відповідачем також зазначено, що наведений позивачем розрахунок суми збитків є завищеним та необґрунтованим.

Ухвалою від 14.11.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фізичну особу-підприємця Матяша Володимира Васильовича.

Третя особа 1 у письмових поясненнях б/н від 13.12.2014р. та б/н від 20.05.2015р. просила повно та всебічного розглянути представлені до матеріалів справи документи та прийняти обґрунтоване рішення.

Ухвалою від 03.12.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне підприємство «Евентус-Білд».

Третя особа 2 під час розгляду справи у судовому засіданні 26.05.2015р. проти задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» надала заперечення, оскільки, на думку представника Приватного підприємства «Евентус-Білд» у даному випадку відповідальність за збитки, завдані псуванням товару, несе саме перевізник.

Ухвалою від 17.12.2014р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи 3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Компанію Arkadia Food Internacional, S.L.

Третя особа 3 у письмових поясненнях б/н від 02.03.2015р. зазначила, що Компанією Arkadia Food Internacional, S.L було передано покупцю товар, який в повному обсязі відповідав вимогам якості та був придатний до використання.

У судове засідання 26.05.2015р. третя особа 3 не з'явилась, представника не направила, однак була належним чином повідомлена про розгляд спору, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомлення №RH010852507UA, №RH010852263UA, №RH010852325UA, №RI010580548UA, №RІ010580667UA, №RI010580579UA, №RI010580698UA, №RI010580446UA та №RI010580503UA.

Наразі, з огляду на неявку третьої особи 3 у судове засідання 26.05.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст.27 Господарського процесуального кодексу України покаладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом прийнято до уваги, що ухвалою від 14.05.2015р. явка учасників судового процесу в засідання суду обов'язковою не визнавалась.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Одночасно, судом прийнято до уваги, що третьою особою 3 вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що третя особа 3 в процесі розгляду справи 26.05.2015р. так і не скористалась всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третіх осіб 1, 2, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на порушення інтересу позивача, на захист якого подано позов, або утверджують за собою право, яке належить позивачу тощо, тобто ті, які свідчать про те, що право (інтерес) позивача порушене або оспорюється. Зазначені обставини входять до підстав позову і підлягають дослідженню, оскільки, суд, приймаючи рішення, має встановити чи мають місце факти порушення чи оспорення суб'єктивного матеріального права чи інтересу, на захист якого подано позов.

Одночасно, відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов'язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків».

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено, протиправність поведінки Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік»; наявність заподіяних позивачу діями відповідача збитків в заявленому до стягнення розмірі; причинно-наслідковий зв'язок між ними. Одночасно, при розгляді спору стосовно стягнення збитків правової оцінки також вимагає вина заподіювача збитків.

Виходячи з принципів повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, досліджуючи наявність в діях Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» ознак протиправної поведінки, господарським судом встановлено наступне.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (ч.1 ст.926 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 25.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» (транспортний експедитор) було укладено договір №25\10\2012-Д транспортного експедирування, предметом якого відповідно до п.1 є організація необхідних транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів замовника.

Вид, найменування вантажу вказуються замовником у заявці на кожне перевезення, що надається замовником не пізніше, ніж за дві доби до дати початку перевезення, засобами факсимільного зв'язку та в оригінальних примірниках - поштовим зв'язком (кур'єром).

Ціна на послуги транспортного експедитора розраховується виходячи з тарифів транспортного експедитора (п.6.1 договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р.).

Договір вступає в силу з дати підписання його уповноваженими представниками сторін і діє протягом одного року, а в частині обов'язків, які залишаються невиконаними сторонами на дату закінчення строку дії правочину, договір діє до повного виконання контрагентами своїх зобов'язань. Договір автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін за один місяць до закінчення строку дії правочину не попередить іншу сторону письмово про його розірвання (п.9 договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р.).

Суд зазначає, що протягом розгляду справи жодною зі сторін не було заперечено проти автоматичної пролонгації договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання експедиторських послуг.

Наразі, матеріалами справи підтверджується, що у межах договору 25\10\2012-Д від 25.10.2012р. контрагентами було погоджено заявку №77Д\К від 25.03.2014р., відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» зобов'язалось на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» організувати перевезення вантажу, а саме салату-латук (ящики на палетах) масою брутто до 20 тон з місцем завантаження Agrotul Green Carretera Nacional 340, km 615, Venta Melilla, 30850. Totana, Murcia через пост митного оформлення Святошин, с.Петропавловська Борщагівка, вул.Антонова,1А до місця розвантаження за адресою: Київська область, смт.Бородянка, вул.Леніна, 224-б. Контрагентами погоджено, що фактична дата прибуття під завантаження це 27.03.2014р. до 09:00 год., а дата прибуття до місця митного оформлення 03.04.2014р. до 09:00 год.

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що 27.03.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» (замовник) та Приватним підприємством «Евентус-Білд» (експедитор-виконавець) було укладено договір №1Д/П транспортного експедирування, в межах якого відповідачем було доручено третій особі 2 здійснити організацію перевезення, замовленого позивачем згідно заявки №77Д\К від 25.03.2014р.

На виконання своїх обов'язків за договором №1Д/П від 27.03.2013р. Приватним підприємством «Евентус-Білд» (експедитор) було укладено з Фізичною особою- підприємцем Матяшем Володимиром Васильовичем (перевізник) договір №64 від 25.03.2014р. про транспортне-експедиторське обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні, предметом якого є взаємини сторін, що виникають при організації і виконанні перевезень вантажів у міжнародному сполученні, розрахунках за ці перевезення між експедитором з одного боку та перевізником з іншого боку.

У межах вказаного правочину між третіми особами 1 та 2 було погоджено заявку №384А/13 від 25.03.2014р. на перевезення вантажу, а саме салату-латук з місцем завантаження Agrotul Green Carretera Nacional 340, km 615, Venta Melilla, 30850. Totana, Murcia через пост митного оформлення Святошин, с.Петропавловська Борщагівка, вул.Антонова,1А до місця розвантаження за адресою: Київська область, смт.Бородянка, вул.Леніна, 224-б.

Тобто, за поясненнями учасників судового процесу, фактичне виконання перевезення, організація якого була замовлена Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка» за заявкою №77Д\К від 25.03.2014р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік», здійснювалось Фізичною особою - підприємцем Матяшем Володимиром Васильовичем на підставі договору №64 від 25.03.2014р. з Приватним підприємством «Евентус-Білд».

Як свідчать матеріали справи, на здійснення спірного перевезення було складено міжнародну товарно-транспортну накладну CMR №222930 від 27.03.2014р.

За твердженнями позивача, які з боку інших учасників судового процесу не заперечувались, 27.03.2014р. відправником вантажу Компанією Arkadia Food Internacional, S.L. у країні завантаження Іспанії було передано перевізнику Фізичній особі-підприємцю Матяшу В.В. вантаж, а саме салат зелений-латук, масою брутто 17 612 кг.

З матеріалів справи вбачається, що третьою особою 3 вказаний вантаж було передано позивачу на виконання умов договору №0030 від 19.09.2013р., згідно якого Компанія Arkadia Food Internacional, S.L. зобов'язалась поставляти, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка» - купувати та оплачувати продовольчу продукцію, кількість та асортимент, якої наводяться в рахунках (інвойсах) на поставку.

У інвойсі б/н від 27.03.2014р. на суму 10 004,94 євро було погоджено, що третя особа 3 передає позивачу салат-латук «Айсберг» вагою брутто 17 274 кг (нетто 16137 кг).

За умовами укладеного між позивачем та третьою особою 3 договору №0030 від 19.09.2013р. якість товару, що поставляється, підтверджується сертифікатом погодження та фітосанітарним сертифікатом.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалою від 04.03.2015р. зобов'язано третю особу 3 надати докази передачі позивачу товару належної якості та у придатному до використання стані.

На виконання вимог суду вказаним учасником судового процесу надано пояснення та зазначено, що на партію салату згідно інвойсу б/н від 27.03.2014р. Компанією Arkadia Food Internacional, S.L. було видано сертифікат якості б/н від 27.03.2014р. та фітосанітарний сертифікат №СЕ/ЕS/0097787 від 27/03/2014р., згідно яких продукт (салат-латук «Айсберг») відповідає вимогам міжнародних угод в галузі охорони здоров'я та не містить нічого, що може нашкодити, і тому є придатним до переробки і вживання в їжу.

При цьому, наразі, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази того, що при завантаженні товару до транспортного засобу, що здійснювалось Фізичною особою - підприємцем Матяшем Володимиром Васильовичем, у перевізника були будь-які зауваження щодо якості вантажу.

До того ж, суд зауважує, що у міжнародній товарно-транспортній накладній, за якою здійснювалось перевезення, у графі «Зауваження» також відсутні будь-які відмітки стосовно неналежної якості та стану завантаженого товару.

Таким чином, з огляду на наведене вище, господарським судом встановлено, що третьою особою 3 на виконання умов договору №0030 від 19.09.2013р. було поставлено позивачу шляхом передання до перевезення товар, а саме салат-латук «Айзберг» належної якості. Доказів зворотнього матеріали справи не місять.

04.04.2014р. представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» на посту митного оформлення Святошин, с.Петропавловська Борщагівка, вул.Антонова,1А було виявлено, що товар, перевезення якого здійснила третя особа 1, зіпсований.

Факт псування товару було зафіксовано в акті №І-725 від 07.04.2014р., складеному Київською Торгово-промисловою палатою. У вказаному висновку зазначено, що вантаж у кількості 67% загальної маси складається з качанів з ознаками захворювання (загнивання верхніх листків), що не допускається нормами РСТ 305-89, а отже, останній не придатний до реалізації. Одночасно, 2,6% качанів містять загнивання листків на всю глибину, а отже не допускаються вимогами РСТ 305-89 до реалізації.

18.04.2014р. позивачем було подано заяву №15/04-14 від 15.04.2014р. до Південної митниці Міндходів про поміщення салату свіжого «Айсберг» вагою 17 612 кг до митного режиму знищення. Вказану заяву було погоджено резолюцією начальника Південної митниці Міністерства доходів і зборів.

У листі №03/414 від 14.04.2014р. Начальника Одеського міського управління Головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби в Одеській області було зазначено, що знищення зіпсованого під час перевезення у даному випадку вантажу є обгрунтованим.

09.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» було укладено договір №1374-У, згідно п.1.1 якого виконавець зобов'язався надати комплекс послуг по знищенню непридатного до використання вантажу, що знаходиться під митним контролем, а саме салату..

Представленим до матеріалів справи актом б/н від 23.04.2014р. про знищення або руйнування товарів та актом №НПП0294 від 23.04.2014р. виконаних робіт підтверджується, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» було проведено знищення зіпсованого товару. Під час розгляду спору факт знищення вказаного вантажу учасниками судового процесу не заперечувався.

Отже, судом встановлено, що товар, перевезення якого здійснювалось на підставі заявки №77Д\К від 25.03.2014р. до договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р., фактично прибув до місця розмитнення зіпсованим та непридатним для подальшої реалізації, що призвело до поміщення всієї партії товару за інвойсом б/н від 27.03.2014р. та міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №222930 від 27.03.2014р. до митного режиму знищення та його фактичної утилізації.

За приписами статті 9 Конституції України та ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа №72/14-612/1-1559 від 16.05.2007р. Міністерства закордонних справ України «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Частиною 1 статті 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав перевізником, а втрата вантажу відбулась на території держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956.

З врахуванням ст.9 Конституції України та ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Так, згідно ч.1 ст.17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки; згідно ч.2 ст.17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.

Статтею 3 Конвенції закріплено, що транспортер відповідає, як за свої власні дії чи недогляд, за дії і недогляд своїх агентів і всіх інших осіб, послуги яких він використовує для виконання перевезення, коли ці агенти чи особи виконують покладені на них обов'язки.

Суд завертає увагу, що норми даної Конвенції не вимагають доказування позивачем наявності у діях відповідача складу цивільного правопорушення та згідно частини 1 статті 18 Конвенції тягар доказу того, що втрата вантажу викликана обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17 (а саме: дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути), що є підставою звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, лежить на перевізнику.

Також, Цивільним кодексом України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

За приписами ст.934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Статтею 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що експедитор відповідає перед клієнтом за кількість місць, вагу, якщо проводилося контрольне зважування у присутності представника перевізника, що зафіксовано його підписом, належність упаковки згідно з даними товарно-транспортних документів, що завірені підписом представника перевізника, якщо інше не встановлено договором транспортного експедирування. За невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

У ст.611 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За умовами п.2 договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» зобов'язалось організовувати перевезення вантажів автомобільним транспортом територією Європи, у відповідності до попередньо заповненої заявки.

Згідно пункту 1.4 договору перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, Митної Конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП.

У п.4.2.7 укладеного між сторонами правочину зазначено, що транспортний експедитор зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до видачі вантажоодержувачу.

Транспортний експедитор несе відповідальність за втрату, нестачу, пошкодження вантажу відповідно до статуту автомобільного транспорту УРСР та Господарського кодексу України (п.5.2 договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р.).

Пунктом 5.6 договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. передбачено, що у випадку покладення стороною виконання зобов'язання, що виникло з договору, на третю особу, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання третьою особою несе транспортний експедитор.

Отже, враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами правочину, господарський суд дійшов висновку, що відповідальність за псування товару під час перевезення, організованого відповідачем на підставі договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. із залученням третіх осіб, несе саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік».

Аналогічну правову позицію стосовно обсягів відповідальності транспортного експедитора викладено у постанові від 01.10.2014р. Вищого господарського суду України по справі №910/3436/14.

Під час розгляду справи жодним з учасників судового процесу факт псування товару, переданого третьою особою 3 позивачу не заперечувався.

При цьому, за висновками суду, ані відповідачем, ані третьою особою 1 не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення перевізником всіх необхідних дій для забезпечення під час перевезення фактичного збереження вантажу та доставлення останнього безпосередньому вантажоодержувачу (позивачу) у стані, придатному для подальшого використання.

Як вбачається з заявки №77Д\К від 25.03.2014р. вантаж повинен був перевозитись з дотриманням температурного режиму у транспортному засобі +2, +4 С.

Проте, жодним з учасників судового процесу, на якого фактично відповідачем було покладено виконання своїх обов'язків за договором №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. транспортного експедирування, як і самим відповідачем, не надано доказів дотримання під час перевезення означеного вантажу узгодженого температурного режиму.

Відомості, які наведені в додатку до акту №І-725 від 07.04.2014р. Київської Торгово-промислової палати стосовно того, що при розкритті 07.04.2014р. транспортного засобу, яким здійснювалось перевезення, в останньому було зафіксовано температуру на рівні +3, не свідчать про те, що означений температурний режим було дотримано під час всього часу перевезення. Одночасно, з моменту фактичного прибуття товару до митного поста Святошин (04.04.2014р.) та до моменту проведення дослідження Київською Торгово-промисловою палатою пройшло три дні, що також може вказувати на зміну температурного режиму в рефрижераторі.

Одночасно, твердження Фізичної особи-підприємця Матяша Володимира Васильовича про неможливість фіксації температури в автомобілі під час всього перевезення з огляду на відсутність у рефрижераторі відповідного пристрою, що дозволяв би здійснювати постійну фіксацію температури протягом здійснення перевезення, суд до уваги не приймає, оскільки саме перевізник у даному випадку повинен довести факт вчинення всіх дій для збереження вантажу та відсутність своєї вини у псуванні товару. При цьому, суд зазначає, що третя особа 1, 2 та відповідач не були позбавлені права та можливості встановити у своєму транспортному засобі все необхідне для належного перевезення вантажу обладнання, в тому числі, яке б забезпечило контроль температурного режиму в транспортному засобі протягом всього маршруту.

Наразі, суд повторно наголошує, що у наявних в матеріалах справи міжнародній товарно-транспортній накладній СМR №222930, митній декларації №125130000/2014/434152 жодних відомостей щодо особливостей товару чи стану, в якому його було прийнято до перевезення, не міститься.

До того ж, на виконання вимог суду третьою особою 3 було представлено до матеріалів справи документи, що засвідчують якість та придатність до використання товару, який передавався позивачу, а саме вказаним учасником судового процесу надано сертифікат якості б/н від 27.03.2014р. та фітосанітарний сертифікат №СЕ/ЕS/0097787 від 27/03/2014р., згідно яких продукт відповідає вимогам міжнародних угод в галузі охорони здоров'я та не містить нічого, що може нашкодити, і тому є придатним до переробки і вживання в їжу.

Крім того, в матеріалах справи також наявний висновок №ЦЛ1/004113-І від 04.04.2014р. Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України, в якому зазначено, що вказаний вище вантаж, а саме салат-латук «Айсберг», не містить антомонологічних та інших шкідливих організмів. Тобто, наведеним вище висновком спростовується вірогідність псування вантажу через наявність шкідників, а не у зв'язку з порушенням умов температурного режиму перевезення.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що у даному випадку Фізичною особою-підприємцем Матяшем Володимиром Васильовичем, як безпосереднім перевізником, а також відповідачем як безпосереднім експедитором, не представлено до матеріалів справи належних та допустимих доказів, які б спростовували б наявність його вини у псуванні товару, що перевозився за товарно-транспортною накладною СМR №222930.

Отже, враховуючи обсяг відповідальності транспортного експедитора за договором №25\10\2012-Д від 25.10.2012р., приймаючи до уваги наведені вище обставини, господарський суд дійшов висновку про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» умов укладеного між сторонами правочину в частині збереження вантажу та належної організації перевезення, що у відповідності до зазначених вище норм чинного законодавства є однією зі складових елементів складу цивільного правопорушення.

Щодо заявленого до стягнення розміру збитків господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст.175 Митного кодексу України знищення або руйнування - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари під митним контролем знищуються або приводяться у стан, який виключає можливість їх використання, з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами, установленими на імпорт цих товарів, та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Частинами 1-3 ст.176 Митного кодексу України встановлено, що знищення або руйнування товарів допускається з письмового дозволу органу доходів і зборів за заявою власника товарів чи уповноваженої ним особи. Дозвіл на поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування видається органом доходів і зборів, якщо власником чи уповноваженою ним особою: 1) укладено договір на знищення (руйнування) товарів з підприємством, уповноваженим відповідно до законодавства України на знищення (руйнування) відповідних категорій товарів; 2) отримано дозволи на знищення (руйнування) товарів від державних органів, до повноважень яких належить контроль за переміщенням таких товарів. Дозвіл на поміщення товарів у митний режим знищення або руйнування видається органом доходів і зборів безоплатно протягом трьох робочих днів з дати реєстрації відповідної заяви. У разі відмови у видачі дозволу орган доходів і зборів зобов'язаний у зазначений строк письмово або в електронній формі повідомити особу, яка звернулася за отриманням дозволу, про підстави відмови

Відповідно до положень цього Кодексу та вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України чи центральними органами виконавчої влади відповідно до їх повноважень, здійснюється знищення або руйнування окремих категорій товарів, зокрема, неякісної продукції (ст.177 Митного кодексу України).

Згідно ч.1 ст.178 вказаного нормативно-правового акту знищення або руйнування товарів здійснюється за рахунок їх власника, уповноваженої ним особи чи інших заінтересованих осіб.

Як зазначалось вище, 18.04.2014р. позивачем було подано заяву №15/04-14 від 15.04.2014р. до Південної митниці Міндходів про поміщення салату свіжого «Айсберг» вагою 17 612 кг до митного режиму знищення. Вказану заяву було погоджено резолюцією начальника Південної митниці Міністерства доходів і зборів.

У листі №03/414 від 14.04.2014р. Начальника Одеського міського управління Головного управління державної санітарно-епідеміологічної служби в Одеській області було зазначено, що знищення зіпсованого під час перевезення вантажу є обгрунтованим.

09.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» було укладено договір №1374-У, згідно п.1.1 якого виконавець зобов'язався надати комплекс послуг по знищенню непригодного до використання вантажу, що знаходиться під митним контролем, а саме салату.

У протоколі №1 від 09.04.2014р. контрагентами було погоджено, що вартість послуг з утилізації вантажу загальною вагою 17 612 кг складає 19 800 грн.

Представленим до матеріалів справи актом б/н від 23.04.2014р. про знищення або руйнування товарів та актом №НПП0294 від 23.04.2014р. виконаних робіт підтверджується, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» було проведено знищення зіпсованого товару. Під час розгляду спору факт знищення вказаного вантажу учасниками судового процесу не заперечувався.

При цьому, судом враховано, що в акті №І-725 від 07.04.2014р., складеному Київською Торгово-промисловою палатою, зазначено про наявність в партії товару 26,2% від загальної маси товару свіжих та придатних до використання качанів салату, однак, нормами чинного митного законодавства України передбачено саме знищення партії товару, поміщеного до відповідного митного режиму, та не передбачено можливості вибіркової їх утилізації.

За таких обставин, судом встановлено, неналежне забезпечення відповідачем умов перевезення вантажу за заявкою №77Д\К від 25.03.2014р. в межах договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р., що фактично призвело до повної втрати вказаного вантажу та його знищення.

Як вказувалось вище, представником позивача визначено, що до складу заявлених до стягнення збитків входять: вартість зіпсованого вантажу в розмірі 181 734,40 грн.; вартість витрат на транспортні послуги в сумі 74 094,99 грн.; сума витрат на послуги митного брокера в розмірі 7540 грн.; вартість транспортних послуг до місця утилізації в сумі 5000 грн.; вартість експертизи Київської Торгово-промислової палати в сумі 2472 грн.; сума витрат на знищення вантажу в розмірі 19 800 грн.

Судом було встановлено, що фактично зіпсований вантаж, було поставлено позивачу на виконання умов договору №0030 від 19.09.2013р., згідно якого Компанія Arkadia Food Internacional, S.L. зобов'язалась поставляти, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка» - купувати та оплачувати продовольчу продукцію, кількість та асортимент, якої наводяться в рахунках (інвойсах) на поставку.

У інвойсі б/н від 27.03.2014р. на суму 10 004,94 євро було погоджено, що третя особа 3 передає позивачу салат-латук «Айсберг» вагою брутто 17 274 кг (нетто 16137 кг). Доказів погодження контрагентами збільшення суми інвойсу матеріали справи не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, на оплату вказаного інвойсу позивачем було перераховано грошові кошти на рахунок Компанії Arkadia Food Internacional, S.L. двома траншами, а саме за платіжним дорученням від 07.05.2014р. на суму 8247,86 євро та платіжним дорученням від 23.05.2014р. на суму 2527,60 євро, що з урахуванням курсу Публічно акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», через який проводились банківські операції, на дату вчинення кожного платежу загалом становить еквівалент у гривні 181 734,40 грн.

Проте, за висновками суду, стягнення наведеної суми з відповідача в повному обсязі є необґрунтованим, оскільки фактично вартість зіпсованого товару згідно інвойсу становила 10 004,94 євро, тоді як позивачем перераховано постачальнику грошові кошти у більшій сумі, а саме 10 775,46 євро.

Отже, з огляду на наведене, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість втраченого товару саме з урахуванням його дійсної ціни, яка визначена інвойсі б/н від 27.03.2014р. на суму 10 004,94 євро, виставленому безпосереднім постачальником.

Після проведення перерахунку вартості знищеного вантажу на підставі виставленого постачальником рахунку та з урахуванням курсу гривні по відношенню до євро, який було визначено у Публічному акціонерному товаристві комерційному банку «Приватбанк» (через який здійснювалась оплата, а отже і конвертація національної валюти), господарський судом встановлено, що дійсна вартість втраченого вантажу становить 168 951,19 грн.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з особи, відповідальної за завдані збитки, саме дійної вартості втраченого товару, що фактично складає 168 951,19 грн.

Одночасно, правові підстави перерахування позивачем на рахунок третьої особи 3 грошових коштів у розмірі більшому, ніж визначено у інвойсі, у даному випадку не входять до предмету доказування по справі та не повинні бути відшкодовані у зв'язку з втратою товару, поставленого згідно інвойсу б /н від 27.03.2014р. на суму 10 004,94 євро.

Наразі за висновками суду, позовні вимоги про стягнення в якості збитків з відповідача витрат на утилізацію в розмірі 19 800 грн. та доставку вантажу до місця проведення знищення в сумі 5000 грн. є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Як було встановлено вище, 09.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» було укладено договір №1374-У, згідно п.1.1 якого виконавець зобов'язався надати комплекс послуг по знищенню неприродного до використання вантажу, що знаходиться під митним контролем, а саме салату зеленого. У протоколі №1 від 09.04.2014р. контрагентами було погоджено, що вартість послуг з утилізації вантажу загальною вагою 17 612 кг складає 19 800 грн.

Факт знищення товару підтверджується актом б/н від 23.04.2014р. про знищення або руйнування товарів та актом №НПП0294 від 23.04.2014р. виконаних робіт на суму 19 800 грн.

Надані Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» послуги про знищенню було оплачено Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка», що підтверджується платіжними дорученнями №8209 від 10.04.2014рр. на суму 9900 грн. та №8341 від 23.04.2014р. на суму 9900 грн.

Враховуючи наведені вище норми Митного кодексу України щодо обов'язкового знищення неякісної продукції, суд дійшов висновку, що вказані вище витрати позивача є обґрунтованими та виникли саме в результаті отримання зіпсованого товару, що стало наслідком неналежного забезпечення та організації відповідачем перевезення вантажу за заявкою №77Д\К від 25.03.2014р. в межах договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р.

Одночасно, як вказувалось вище, зіпсування товару фактично було виявлено на митному пості Святошин у м.Києві, тоді як фактичне знищення товару було проведено атестованим підприємством - Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін-Порт» у місті Одеса, що призвело до понесення заявником додаткових витрат на транспортування вантажу з м.Києва до м.Одеси, вартість якого відповідно до рахунку №326 від 15.10.2014р., виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» на оплату таких транспортних послуг, склала 5000 грн.

Наразі, понесення означених витрат підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка».

Під час розгляду спору представником відповідача факт отримання плати за перевезення вантажу до місця знищення у сумі 5000 грн. було підтверджено.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що стягнення з відповідача в якості збитків витрат на знищення товару та його доставку до місця проведення утилізації є обґрунтованим.

Наразі, господарський суд зазначає, що причинно-наслідковий зв'язок між завданими збитками та неправомірними винними діями відповідача полягає в тому, що фактично всі наведені вище втрати були спричинені саме неналежним забезпеченням організації Товариством з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» перевезення вантажу за заявкою №77Д\К від 25.03.2014р. в межах договору №25\10\2012-Д від 25.10.2012р.

Вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» про відшкодування вартості витрат на транспортні послуги в сумі 74 094,99 грн., суми витрат на послуги митного брокера в розмірі 7540 грн. та вартості експертизи Київської Торгово-промислової палати в сумі 2472 грн. господарський суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

При цьому, господарський суд зауважує, що витрати на оплату послуг відповідача, як транспортного експедитора в сумі 74 094,99 грн. є фактично виконанням замовником своїх грошових зобов'язань за договором №25\10\2012-Д від 25.10.2012р. перед відповідачем.

До того ж, умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено, що у разі неналежного виконання експедитором своїх зобов'язань, останній зобов'язаний повернути замовнику сплачені за надання послуг грошові кошти.

Одночасно, господарський суд зазначає, що фактична оплата послуг відповідача у даному випадку є зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» за умовами договору, а не обов'язковою витратою, яка була понесена внаслідок неправомірних винних дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік».

Аналогічно з наведеним не підлягає відшкодуванню і вартість послуг митного брокера, оскільки такі витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» є наслідком договірних відносин з митним брокером, що не нівелюються у зв'язку з завданням збитків.

Господарський суд також вважає безпідставним заявлення позивачем до стягнення витрат на проведення експертизи Київською Торгово-промисловою палатою в сумі 2472 грн., оскільки, як вказувалось вище, збитками є, в тому числі, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. Проте, всупереч вимогам Господарського процесуального кодексу України, заявником не представлено до матеріалів справи належних та допустимих доказів обов'язковості понесення таких витрат та неможливість їх уникнення.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» про стягнення збитків в розмірі 290 641,39 грн. підлягають задоволенню частково, а саме на загальну суму 193 751,19 грн., що складається з вартості втраченого вантажу в розмірі 168 951,19 грн., витрат за знищення в сумі 19 800 грн. та витрат на транспортні послуги по доставці товару до місця знищення в сумі 5000 грн.

Клопотання б/н від 03.03.2015р. та б/н від 12.05.2015р. Приватного підприємства «Евентус-Білд» про залучення у справі 910/25257/14 іншого відповідача, а саме Фізичної особи-підприємця Матяша Володимира Васильовича залишені судом без задоволення з огляду на таке.

За змістом ст.18 Господарського процесуального кодексу України до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст.1 цього Кодексу . Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Відповідачем слід вважати особу, яка залучається до участі у справі за вказівкою позивача чи з ініціативи суду, внаслідок припущення, що вона порушила чи оспорює права позивача. Зазвичай відповідачем є особа, яка знаходиться з позивачем у матеріальних правовідносинах.

З системного аналізу ст.ст.1, 21, 24, 65 Господарського процесуального кодексу України слідує, що набуття особою процесуального статусу відповідача закон пов'язує не з дійсною наявністю матеріальних правовідносин сторін, а лише з фактом пред'явлення позову до особи. Аналогічну правову позицію підтримано у постанові від 22.05.2014р. Вищого господарського суду України по справі 910/5899/13.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «Славянка» просило стягнути суму збитків саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік».

Протягом всього розгляду спору заявником було підтримано вимоги саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік», клопотань про залучення на підставі ст.24 Господарського процесуального кодексу України іншого відповідача Товариством з обмеженою відповідальністю «Славянка» заявлено не було.

Крім того, за висновками суду, особою, відповідальною за завдані позивачу збитки, є саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік».

З урахуванням наведеної вище правової позиції позивача, з огляду на п.1.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд не залучив Фізичну особу-підприємця Матяша Володимира Васильовича в якості відповідача 2. Наразі, судом також враховано, що відповідно до ст.24 Господарського процесуального кодексу України залучення іншого відповідача є правом господарського суду, проте не його обов'язком.

З аналогічних підстав було залишене без задоволення клопотання б/н від 06.04.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» про заміну відповідача.

Клопотання б/н від 14.05.2015р. Фізичної особи-підприємця Матяша Володимира Васильовича про призначення по справі судової експертизи для встановлення причин псування вантажу також було залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Суд зазначає, що оскільки за наявними в матеріалах справи документами на даний час вантаж, перевезення якого здійснювала третя особа 1, фактично є знищеним, проведення експертизи з встановлення причин його псування є неможливим з об'єктивних причин.

Наразі в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті. При цьому, судом самостійно встановлено всі обставини, які є необхідними для правильного вирішення спору.

При цьому, задоволення клопотання третьої особи 1 та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично могло призвести до затягування строків вирішення спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні будь-які підстави для призначення експертизи по справі №910/25257/14, а дослідження всіх обставин даного спору не потребує таких спеціальних знань, які відсутні у суду, а отже клопотання б/н від 14.05.2015р. Фізичної особи-підприємця Матяша Володимира Васильовича є необґрунтованим та з наведених підстав підлягає залишенню судом без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі зменшенням позовних вимог до 290 641,39 грн., судовий збір у розмірі 37,11 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 5812,83 грн. покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 68, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка», смт.Бородянка до Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік», м.Київ про стягнення збитків в розмірі 290 641,39 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Далет Лоджістік» (04213, м.Київ, Оболонський район, вул.Прирічна, буд.13, ЄДРПОУ 38323407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славянка» (07800, Київська область, Бородянський район, селище міського типу Бородянка, вул.Леніна, бул.224-Б, ЄДРПОУ 24883794) збитки в розмірі 193 751,19 грн. та судовий збір в сумі 3875,02 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Славянка» (07800, Київська область, Бородянський район, селище міського типу Бородянка, вул.Леніна, бул.224, ЄДРПОУ 24883794) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 37,11 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №471 від 13.11.2014р.

У судовому засіданні 26.05.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 02.06.2015р.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Ломака В.С.