Постанова

від 03.06.2015 по справі 910/6058/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2015 р. Справа№ 910/6058/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Рябухи В.І.

Ропій Л.М.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Андрієвська О. О. - представник за довіреністю від 19.02.2015

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Твін»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015

у справі № 910/6058/15-г (суддя Трофименко Т. Ю.)

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Елбі»

до Приватного підприємства «Твін»

про стягнення 138 315,65 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 98 293,88 грн. за поставлений за договором поставки № 05мСН-20/05-08 від 20.05.2008, але неоплачений товар, пені в сумі 9 002,64 грн., 3 % річних в сумі 3 021,53 грн. та збитків від інфляції в сумі 27 997,60 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі № 910/6058/15-г позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 98 293,88 грн. основного боргу, 3 021,53 грн. 3 % річних, 27 997,60 грн. збитків від інфляції, в частині позовних вимог про стягнення пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого за спірним договором товару на заявлену до стягнення суму.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства позивач має право на нарахування пені за 6 місяців починаючи з 20.12.2012 по накладній № 355 від 05.12.2012 та з 14.01.2013 по накладній № 380 від 26.12.2012, в той час як позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 22.02.2014 по 21.08.2014.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «Твін» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6058/15-г та прийняти нове рішення, яким залишити позов без розгляду.

В апеляційній скарзі відповідач послався на ті саме обставини, що й при розгляді справи судом першої інстанції.

Так, відповідач зазначив про те, що:

- позивачем було здійснено поставки товару згідно замовлень відповідача на загальну суму 104 604,62 грн., які були частково оплачені відповідачем на суму 72 498,58 грн., з огляду на що заборгованість відповідача становить 72 498,58 грн.

- позивач при розрахунку 3 % річних, пені та збитків від інфляції не врахував приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано;

- в якості доказу надання юридичних послуг позивачем надано копію договору про надання правової допомоги № 19-01/15 від 19.01.2015 (позивачем до матеріалів справи не додано копію вказаного договору та не заявлено вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг - примітка суду);

- позовну заяву підписано представником за довіреністю Андрієвською О. О., яку уповноважено представляти інтереси позивача довіреністю б/н від 19.02.2015, яку підписано директором позивача Стазіловим М. А., проте представником позивача до позовної заяви не додано доказів на підтвердження повноважень директора позивача, що, у відповідності до приписів ч. 1 п. 1 ст. 63 ГПК України, є підставою для повернення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою від 14.05.2015 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Ропій Л. М., Рябуха В. І. апеляційну скаргу Приватного підприємства «Твін» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Відповідач в судове засідання представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

20.05.2008 позивач як постачальник та відповідач як покупець уклали договір поставки № 05мСН-20/05-08 (далі Договір) (а.с. 13, 13 зворот), відповідно до умов якого позивач прийняв на себе зобов'язання систематично доставляти та передавати у власність відповідача м'ясну сировину (далі Товар), а відповідач - приймати Товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах Договору.

В пункті 2.1 Договору сторони погодили перелік Товару, якій постачається за Договором.

Згідно з п. 3.1 Договору Товар постачається партіями згідно замовлень відповідача в яких зазначаються асортимент, кількість, ціна, строк та умови поставки. Письмове замовлення складається відповідачем в 2-х екземплярах і підписується сторонами або уповноваженими на це особами. Замовлення оформлене та передане сторонами за допомогою факсимільного зв'язку має юридичну силу і тягне за собою правові наслідки.

Умовами Договору передбачається можливість передачі замовлення відповідачем позивачу факсом та/або телефоном та/або поштою та/або в усній формі.

Згідно з п. 2.4 Договору постачання Товару відповідачу здійснюється позивачем за умовами поставки DDР згідно «Міжнародних правил по тлумаченню комерційних термінів» Інкотермс в редакції 2000 року. Місце поставки Товару: вул. Архітектора Вербицького, 1, м. Київ або інше місце, вказане в замовленні.

Відповідно до п. 2.3 Договору Товар постачається в супроводі належним чином оформлених документів. Наявність ветеринарного свідоцтва форми № 1 або форми № 2 є обов'язковою для кожної партії Товару.

На виконання умов Договору позивач поставив Товару на загальну суму 177 103,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних №355 від 05.12.2012 та №380 від 26.12.2012, товарно-транспортних накладних № 335 від 05.12.2012 та № 380 від 26.12.2012, а також корінців ветеринарних свідоцтва БРД-00 № 751930 та БРД № 752026 (а.с. 14-19). Вказані видаткові та товарно-транспортні накладні підписані представниками сторін без жодних зауважень та містять відбитки печаток сторін.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених Товарів.

За умовами п. 4.2 Договору, відповідач зобов'язаний перерахувати на рахунок позивача вартість поставленої йому партії сировини протягом 10 банківських днів з моменту поставки.

Згідно з доданою позивачем до позовної заяви Відомістю розрахунків за підписами директора і головного бухгалтера підприємства позивача, завіреними його печаткою (а.с. 20), в рахунок оплати Товару, поставленого за спірними накладними, відповідач протягом періоду з 31.12.2013 по 26.02.2015 перерахував позивачеві 84 000 грн., з огляду на що,враховуючи сальдо на початок вказаного періоду в сумі 5 190,68 грн., неоплаченим залишився Товар на загальну суму 98 293,88 грн., проте колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що позивач, помилково зарахував частину з перерахованих 07.11.2013 грошових коштів, а саме 5 000 грн. з 10 000 грн. в рахунок оплати товару поставленого за спірними накладними (177 103,20-84 000=93 102,20).

Твердження відповідача у запереченнях на позовну заяву (а.с. 42-44) та в апеляційній скарзі про те, що позивач здійснив поставку Товару лише на суму 104 604,62 грн., з яких відповідач оплатив 72 498,58 грн., і що заборгованість відповідача перед позивачем становить 72 498,58 грн., жодним документальним доказом в матеріалах справи на підтверджується..

Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки, до яких відноситься спірний Контракт, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 98 293,88 грн., а відтак, доведеним є факт наявності у відповідача заборгованості за поставлений за Договором товар у заявленій до стягнення сумі.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 98 293,88 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 002,64 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з пунктом 6.3 Договору, за несвоєчасну оплату Товару, який поставлений, відповідач, за письмовою вимогою позивача, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості недопоставленого за замовленням Товару за кожен день прострочення поставки, але не більше, ніж вартість Товару за замовленням.

Докази письмової вимоги позивача до відповідач в матеріалах справи відсутні.

Крім того, слід зазначити про таке.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку в той час як Договір не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 ГК України, а відтак нарахування пені за Договором припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання за Договором мали бути виконані.

Як вірно зазначено позивачем в позовній заяві, згідно з умовами Договору останнім днем оплати Товару, постановленого за видатковою накладною №355 від 05.12.2012, є 19.12.2012, а за видатковою накладною №380 від 26.12.2012 - 14.01.2013, а відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач має право на нарахування пені за видатковою накладною №355 від 05.12.2012 за період з 20.12.2012 по 19.06.2013 включно, а за видатковою накладною № 380 від 26.12.2012 - за період з 15.01.2013 по 14.07.2013 включно.

Враховуючи, що позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 22.02.2014 по 21.08.2014, тобто за той період, нарахування пені за який суперечить положенням ч. 6 ст. 232 ГКУ України, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 002,64 грн.

Водночас, колегія суддів зауважує позивачу на тому, що зі змісту пункту 6.3 Договору слідує, що пеня за несвоєчасну оплату обраховуються в залежності від вартості недопоставленого за замовленням Товару, в той час як позивач в позовній заяві цитує п. 6.3 Договору в іншій редакції, а саме: «Пеня розраховується від вартості неоплаченого за замовленням Товару за кожен день прострочення поставки, але не більше, ніж вартість Товару за замовленням.» та обраховує заявлену до стягнення пеню виходячи з вартості неоплаченого Товару, в той час як в матеріалах справи відсутні докази внесення сторонами замін до Договору в цій частині.

Вказане також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 002,64 грн.

З таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 9 002,64 грн. залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 021,53 грн. та збитків від інфляції в сумі 27 997,60 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач як у запереченнях на позовну заяву (а.с. 42-44), так і в апеляційній скарзі послався на те, що 3 % річних та збитки від інфляції є штрафними санкціями, а відтак, нарахування їх у відповідності до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України також має бути обмежено шестимісячним строком.

Колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що відповідно до приписів ЦК України та ГК України штрафними санкціями є неустойка, штраф, пеня, а 3 % річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а відтак, нарахування їх не може бути обмежено шестимісячним терміном.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 021,53 грн. та збитків від інфляції в сумі 27 997,60 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо посилань відповідача на те, що позовну заяву підписано представником за довіреністю Андрієвською О. О., яку уповноважено представляти інтереси позивача довіреністю б/н від 19.02.2015, яка підписано директором позивача Стазіловим М. А., проте представником позивача до позовної заяви не додано доказів на підтвердження повноважень директора позивача, що, у відповідності до приписів ч. 1 п. 1 ст. 63 ГПК України є підставою для повернення позовної заяви без розгляду, слід зазначити таке.

Як слідує з матеріалів справи позовну заяву підписано представником позивача Андрієвською О. О., яка діяла на підставі довіреності від 19.02.2015 за підписом директора позивача Стазілова М. А., оригінал якої долучений до матеріалів справи (а.с. 36, 36 зворот).

Водночас факт призначення Стазілова М. А. на посаду керівника позивача підтверджується наявною з матеріалах справи роздруківкою є офіційного сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (http://irc.gov.ua/ru/Poshuk-v-YeDR.html) (а.с. 27-30).

За таких обставин, факт підписання позовної заяви уповноваженою особою позивача підтверджується наявними в матеріалах справи документальними доказами.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, відповідач вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростував.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Приватного підприємства «Твін» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі № 910/6058/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне підприємство «Твін».

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Твін» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі №910/6058/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2015 у справі № 910/6058/15-г залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6058/15-г.

Повний текст постанови складено: 05.06.2015

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді В.І. Рябуха

Л.М. Ропій