Постанова

від 02.06.2015 по справі 910/4760/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2015 р. Справа№ 910/4760/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від прокуратури: не з'явився

від позивача: Бєлова А.Г. - за дов.

від відповідача: Кокош Р.Г. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім»

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015

у справі № 910/4760/15-г

за позовом Бердичівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Відділу комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім»

про стягнення 19 461 грн. 22 коп., розірвання договору та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Бердичівський міжрайонний прокурор (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Відділу комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради (далі, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» (далі, відповідач) про стягнення з відповідача 19 461 грн. 22 коп. заборгованості з орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 831 від 07.04.2014, з яких 18 298 грн. 37 коп. сума основного боргу, 1 027 грн. 75 коп. пені, 135 грн. 10 коп. 3% річних; розірвання договору оренди та зобов'язання повернути об'єкт оренди за актом прийому-передачі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди нежитлового приміщення № 831 від 07.04.2014 в частині сплати орендної плати. Також, у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов укладеного Договору прокурор просив суд розірвати укладений між позивачем та відповідачем Договір оренди нежитлового приміщення № 831 від 07.04.2014 та зобов'язати відповідача передати позивачу за актом прийому-передачі об'єкт оренди

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/4760/15-г позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» на користь Відділу комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради суму основного боргу у розмірі 18 298 грн. 37 коп., пеню у розмірі 1027 грн. 75 коп. та 3% річних у розмірі 135 грн. 10 коп.

Розірвано Договір № 831 від 07.04.2014 оренди нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: 13300, м. Бердичів, вул. Європейська, 12, площею 91,4 кв.м., укладений між Відділом комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім».

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» передати за актом прийому-передачі Відділу комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради об'єкт оренди - нежитлові приміщення за адресою: 13300, м. Бердичів, вул. Європейська, 12, площею 91,4 кв.м

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 263 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/4760/15-г повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з тим, що судом першої інстанції було порушено вимоги статті 77 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи.

За твердженнями апелянта судом було прийнято рішення за умов відсутності необхідних письмових доказів та без одержання як письмових, так і усних пояснень представника відповідача по суті господарського спору, що є порушенням норм чинного законодавства.

Як зазначає скаржник, відкладення судом розгляду справи № 910/4760/15-г, призначеної на 06.04.2015, на більш пізню дату надало б можливість представнику відповідача скористатися своїми процесуальними правами та сприяло б встановленню істини по справі та прийняттю законного та обґрунтованого рішення.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача у справі № 910/4760/15-г було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2015 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 02.06.2015.

25.05.2015 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник прокуратури у судове засідання, призначене на 02.06.2015, не з'явився, письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення прокурора про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника прокуратури.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених відповідачем у позовній заяві, просив у її задоволенні відмовити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, 07.04.2014 між Відділом комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» (орендар) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 831 (далі, Договір; том 1, а.с. 13-17).

Так, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає відповідно до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 13.01.2014 № 13 в строкове платне користування нежитлові приміщення, об'єкт, за адресою: 13300, м. Бердичів, вул. Європейська, 12, площею 91,4 кв.м., вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна і становить 242 697,00 грн. станом на 31.05.2013.

Відповідно до пункту 2.1. Договору, вступ орендаря у користування об'єктом настає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та акта прийому-передачі вказаного об'єкта.

Згідно з пунктом 2.4. Договору, об'єкт вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі.

У відповідності до пункту 3.1 Договору, орендна плата визначається відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до рішень міської ради від 10.07.2007 № 239 та від 25.04.2013 № 623, даного договору, конкурсних пропозицій і становить (1500,00 грн. + 20% ПДВ) грн. х місячний індекс інфляції за місяць станом на 01.10.2013.

Згідно з пунктом 3.2 Договору, орендна плата за кожний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до пункту 3.3 Договору, орендна плата вноситься орендарем в грошовій безготівковій формі на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно в 15-денний термін наступного за звітним періодом місяця.

Відповідно до пункту 11.1. Договору, цей Договір діє з 07.04.2014 до 07.03.2017.

На виконання умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди - нежитлове приміщення за адресою: вул. Європейська, буд. 12, загальною площею 91,4 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі, який підписаний та скріплений печатками уповноваженими представниками сторін (том 1, а.с. 18).

Як вбачається із матеріалів справи, за період з квітня 2014 року по січень 2015 року Відділом комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради, відповідно до положень пунктів 3.1, 3.2 Договору, було нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» орендну плату за користування об'єктом оренди в загальному розмірі 20 328 грн. 74 коп., а саме 1 499 грн. 85 коп. за квітень 2014 року, 1 936 грн. 68 коп. за травень 2014 року, 2010 грн. 27 коп. за червень 2014 року, 2 030 грн. 37 коп. за липень 2014 року, 2 038 грн. 49 коп. за серпень 2014 року, 2 054 грн. 80 коп. за вересень 2014 року, 21 14 грн. 39 коп. за жовтень 2014 року, 21 65 грн. 14 коп. за листопад 2014 року, 2 206 грн. 28 коп. за грудень 2014 року та 2 272 грн. 47 коп. за січень 2015 року.

Свій обов'язок з оплати за користування об'єктом оренди відповідач здійснив лише частково, сплативши 08.09.2014 орендну плату за липень 2014 року у розмірі 2030 грн. 37 коп., 84 грн. 73 коп. пені та 11 грн. 40 коп. 3% річних - відповідно до виставленого позивачем рахунку № 61 від 31.07.2014 на загальну суму 2126 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3 від 28.08.2014 на суму 2126 грн. 50 коп. (том 1, а.с. 97).

Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за Договором Відділом комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради на адресу відповідача неодноразово направлялись претензії, зокрема, від 29.10.2014 № 373, від 27.11.2014 № 402, від 22.12.2014 № 440, від 27.01.2015 № 13 та від 16.02.2015 № 39, які були отримані відповідачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень (том 1, а.с. 28, 31-33, 35).

Позивачем була отримана відповідь лише на претензію від 29.10.2014 № 373 (том 1, а.с.29), у якій відповідач зазначив, що орендодавцем не було надано орендарю жодного рахунку, на підставі яких мала б здійснюватись сплата орендної плати.

Як зазначає позивач та вбачається із матеріалів справи, орендарем було повторно направлено відповідачу рахунки щодо сплати орендної плати супровідним листом № 395 від 27.11.2014 та № 12 від 27.01.2015 (отримані відповідачем згідно повідомлень про вручення поштових відправлень; том 1, а.с. 30, 34).

По виставленим позивачем рахункам грошові зобов'язання відповідачем виконані не були, відповідей чи заперечень на них до позивача не надходило. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Згідно довідки позивача станом на 19.03.2015 заборгованість відповідача за період з 07 квітня по червня 2014 року та з серпня по січень 2015 року складає: з орендної плати - 18 298,37 грн., пені - 1 027,75 грн., річні - 135,10 грн.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, у відповідача виникла заборгованість за Договором оренди, що становить 18 298 грн. 37 коп. та складається із 1 499 грн. 85 коп. заборгованості за квітень 2014 року, 1 936 грн. 68 коп. заборгованості за травень 2014 року, 2010 грн. 27 коп. заборгованості за червень 2014 року, 2 038 грн. 49 коп. заборгованості за серпень 2014 року, 2 054 грн. 80 коп. заборгованості за вересень 2014 року, 2 114 грн. 39 коп. заборгованості за жовтень 2014 року, 2 165 грн. 14 коп. заборгованості за листопад 2014 року, 2206 грн. 28 коп. заборгованості за грудень 2014 року та 2 272 грн. 47 коп. заборгованості за січень 2015 року.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди).

Орендні правовідносини підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Статтею 758 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Так, укладений між позивачем та відповідачем Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Майно, передане відповідачу в оренду, належить позивачу на праві комунальної власності.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди майна, що перебуває у комунальній власності регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем.

З урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи умови пунктів 3.1., 3.2., 3.3. Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату щомісячно в 15-денний термін наступного за звітним періодом місяця.

Водночас, матеріали справи свідчать, що відповідач свого обов'язку зі сплати орендних платежів належним чином не виконав, факт наявності боргу у відповідача за Договором оренди у сумі 18 298,37 грн. позивачем документально підтверджений і відповідачем не спростований.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 18 298,37 грн. заборгованості за Договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за користування об'єктом оренди (орендних платежів) позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1 027 грн. 75 коп. пені за загальний період нарахування з 01.08.2014 по 31.01.2015.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, згідно з пунктом 3.5 Договору, якщо орендна плата перерахована несвоєчасно, або в неповного обсязі, то додатково до орендної плати стягується на користь орендодавця, відповідно до чинного законодавства України, пеня в розмірі 0,5% суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати), але не більше подвійної ставки НБУ.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вказаний розрахунок є обґрунтованим, а позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» пені у загальному розмірі 1 027 грн. 75 коп. за загальний період нарахування з 01.08.2014 по 31.01.2015 (відповідно до розрахунку позовних вимог, нарахування пені здійснено окремо щодо кожного простроченого платежу в межах шестимісячного строку нарахування) підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 135 грн. 10 коп. 3% річних за загальний період нарахування з 01.08.2014 по 31.01.2015.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Вказана стаття також передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язань за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 135 грн. 10 коп.

Також, звертаючись із позовом до суду Бердичівський міжрайонний прокурор просив суд розірвати укладений між позивачем та відповідачем Договір оренди нежитлового приміщення № 831 від 07.04.2014 та зобов'язати відповідача передати позивачу за актом прийому-передачі об'єкт оренди у зв'язку з істотним порушенням відповідачем умов укладеного договору.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у цій частині з огляду на наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Так, відповідно до частини 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

З огляду на зазначене, змінити або розірвати договір у разі відсутності на це згоди сторін можна на вимогу зацікавленої сторони лише у судовому порядку і лише при наявності певних підстав.

Такими підставами є:

1) істотне порушення договору другою стороною;

2) інші випадки, встановлені договором або законом.

Відповідно до абз. 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто, істотним слід вважати таке порушення договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення мети договору.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди нежитлового приміщення.

Колегія суддів зазначає, що орендна плата є однією з істотних умов договору оренди (стаття 284 Господарського кодексу України), і зобов'язання відповідача щодо її сплати встановлено безпосередньо в Договорі, у пунктах 3.3. та 5.5 .Договору, та закріплено статтями 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Таким чином, враховуючи те, що порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є істотним і слугує достатньою правовою підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку, а сплата орендної плати є основним обов'язком орендаря, внаслідок невиконання якого орендодавець значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, вимоги прокурора про розірвання спірного Договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до пункту 5.21 Договору, орендар зобов'язаний після закінчення терміну дії договору, якщо немає згоди орендодавця на його продовження, або у випадку дострокового припинення (розірвання) договору, в триденний термін повернути об'єкт, згідно акту прийому-передачі.

Відповідно до пункту 11.9. Договору його дія припиняється внаслідок, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням Господарського суду.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що суд дійшов висновку про розірвання Договору оренди, з урахуванням норм частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 5.21. Договору, відповідач зобов'язаний повернути орендоване майно орендодавцю за актом прийому-передачі, а тому позовні вимоги прокурора в частині щодо зобов'язання відповідача передати позивачу за актом прийому-передачі об'єкт оренди є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.

Твердження апелянта стосовно того, що судом першої інстанції було безпідставно відмовлено відповідачу у задоволенні його клопотання про відкладення розгляду справи та прийнято рішення за відсутності його представника, чим порушено його процесуальні права, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2015 порушено провадження у справі № 910/4760/15-г, розгляд справи призначено на 23.03.2015; зобов'язано відповідача надати суду докази часткової оплати боргу (банківські виписки, платіжні доручення); письмові пояснення на позовні вимоги з доданням доказів, що підтверджують викладені в них обставини; у випадку необгрунтованого розрахунку, наданого позивачем, - власний контррозрахунок; надати документи у підтвердження свого правового статусу на день розгляду справи у суді; документи, що підтверджують повноваження - оригінали для огляду, належні копії - до матеріалів справи.

20.03.2015 відповідачем до Господарського суду міста Києва було подане клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю представника відповідача з'явитись у судове засідання (том 1, а.с. 47-48).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2015 з огляду на подане відповідачем клопотання розгляд справи було відкладено на 06.04.2015, зобов'язано відповідача виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 02.03.2015.

06.04.2015 відповідач у судове засідання вдруге не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду виконав частково, подавши 06.04.2015 через відділ документального забезпечення Господарського суду міста Києва завірену копію статуту відповідача, копію виписки з ЄДРПОУ та копію платіжного доручення від 28.08.2014 № 3 на підтвердження часткової сплати орендної плати за Договором, письмового відзиву на позов, контррозрахунку заборгованості або інших доказів на спростування заявленої позивачем до стягнення суми боргу не надав та знову заявив клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю представника відповідача з'явитись у судове засідання у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому процесі, у задоволенні якого судом було відмовлено, про що зазначено у рішенні суду.

Такі дії суду першої інстанції колегія суддів вважає правомірними з огляду на наступне.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Водночас, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Посилання представника відповідача на те, що він є єдиним представником підприємства не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Однак, це є правом суду, а не обов'язком.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це їх право, а не обов'язок, справа може розглядатися без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, неявка відповідача у судове засідання не може бути підставою для скасування рішення суду, оскільки відповідачем у апеляційній скарзі не наведено будь-яких доказів, які б спростовували наведені у рішенні суду обставини.

Посилання апелянта на те, що письмові пояснення у справі не могли бути підготовлені та подані до суду першої інстанції, оскільки головний бухгалтер відповідача перебував на лікарняному через наявність тривалого захворювання, не приймаються судом до уваги, оскільки належними та допустимими доказами не підтверджені.

Також, судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Бердичівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Відділу комунальної власності та земельних відносин Бердичівської міської ради, а заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймає до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська Будівельна компанія «Наш дім» на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/4760/15-г залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2015 у справі № 910/4760/15-г залишити без змін.

Матеріали справи № 910/4760/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх