Постанова

від 04.06.2015 по справі 922/757/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа № 922/757/15

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Гетьмана Р.А., судді Лакізи В.В.,

при секретарі Катренко І.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Пуговкіна А.Є. - за довіреністю від 11.02.2015р.;

від відповідача - Шевченко К.І. - за довіреністю від 14.01.2015р.;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м.Харків

на рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2015р.

у справі № 922/757/15

за позовом: Приватного підприємства "Торгівельна фірма "Перспектива", м. Харків,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м.Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.03.2015 р. у справі №922/757/15 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря" на користь Приватного підприємства "Торгівельна фірма «Перспектива" 70593,05 грн. основного боргу за поставлений товар, 8417,11грн. інфляційних втрат, 855,56грн. 3% річних та 1670,09грн. судового збору; в частині стягнення 7503,62грн. пені у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду з посиланням на ст.ст. 193, 216, 230 ГК України, ст.ст. 509, 530, 610, 625, 626, 628, 629, 525,526, 712 ЦК України мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт поставки товару ПАТ "Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря" на підставі договору поставки від 11.12.2013р., що підтверджується специфікаціями та видатковими накладними, та наявність заборгованості за отриманий товар, а також обґрунтованістю нарахування 3% річних у сумі 855,56грн. та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 8417,11грн.

В частині відмови у стягнені пені рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що умовами договору поставки від 11.12.2013р. №16 не передбачено такої міри відповідальності як неустойка та, відповідно, її розмір, а отже місцевий господарський суд дійшов висновку, що нарахування пені є необґрунтованим.

Публічне акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Харківської області від 23.03.2015р. у справі № 922/757/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПП "Торгівельна фірма "Перспектива" до ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" в частині стягнення основного боргу у розмірі 70593,05 грн., інфляційних втрат у розмірі 8417,11грн, 3% річних у розмірі 855,56грн. та судового збору у сумі 1670,09грн. і стягнути з ПП "Торгівельна фірма "Перспектива" на користь ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" судовий збір у сумі 913,50 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує на те, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спору, визначеного пунктом 7.1 спірного договору поставки та статтями 5,6 ГПК України. Крім того, звертає увагу на те, що товариство знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке зумовлено тим, що продукція, яка ним виробляється, реалізується державним підприємствам вугільної промисловості, у яких наявна велика дебіторська заборгованість за поставлений товар. Також вказує на те, що погашення суми заборгованості може призвести до звільнення працівників.

Відзивом на апеляційну скаргу від 25.05.2015р. ПП «ТФ Перспектива» заперечує проти вимог апеляційної скарги та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому вказує на те, відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникли у державі та відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. №15-рп-2002 кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутись до суду за його вирішенням. Крім того, позивач вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами його скрутного матеріального становища.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги і просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2015р. у справі №922/757/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу - без задоволення за безпідставністю та необґрунтованістю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

11.12.2013р. між Приватним підприємством «Перспектива» (постачальником) та Публічним акціонерним товариством «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» (покупцем) укладений договір поставки №16, відповідно до п.1.1 якого встановлено, що постачальник зобов'язується передати покупцю в обумовлений цим договором строк товар, а покупець зобов'язався прийняти його та сплатити обумовлену сторонами суму (а.с.19-22).

У пункті 1.2 цього договору зазначено, що кількість, ціна та асортимент товару визначається специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно із пунктами 3.1, 3.2 даного договору «погодженою партією товару» є кількість та асортимент товару, визначені у специфікації. Базові умови поставки погодженої партії товару - DDР у відповідності до Правил «Інкотермс-2000».

Відповідно до пункту 4.1 цього договору ціна товару за одиницю погоджується сторонами у специфікаціях. Загальна сума цього договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є складовими та невід'ємними частинами даного договору.

Пунктами 4.2, 4.3 договору встановлено, що розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Порядок оплати: на протязі 60 календарних днів з моменту поставки кожної партії погодженої у специфікації партії товару.

Розділом 5 цього договору визначено відповідальність сторін.

Згідно з пунктом 7.3 цього договору спори, що виникають спори при виконанні, зміні чи розірванні цього договору сторони вирішують у досудовому порядку.

Договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2014р., а в частині виконання зобов'язань - до повного їх виконання (п. 8.2 договору).

На виконання умов договору поставки від 11.12.2013р. №16 позивачем поставлено відповідачеві у період з 19.05.2014р. по 11.09.2014р. товар на загальну суму 70593,05грн., що підтверджується видатковими накладними: від 19.05.2014р. №П-00000291 на суму 2962,80 грн., від 03.06.2014р. №П-00000320 на суму 11903,91 грн., від 06.06.2014р. №П-00000326 на суму 2650,02 грн., від 17.06.2014р. №П-00000342 на суму 2739,10 грн., від 18.06.2014р. №П-00000346 на суму 3060,00 грн., від 14.07.2014р. № П-00000415 на суму 2929,20 грн., від 28.07.2014р. №П-00000436 на суму 38438,40 грн., від 11.09.2014р. №П-00000519 на суму 1155,44 грн., від 11.09.2014р. №П-00000520 на суму 3053,40 грн., від 17.09.2014р. №П-00000528 на суму 1701,18 грн. та специфікаціями: від 15.05.2014р., від 02.06.2014р., від 05.06.2014р., від 12.06.2014р., від 17.06.2014р., від 17.06.2014 р., від 08.07.2014 р., від 16.04.2014 р., від 11.09.2014 р., від 17.09.2014р., відповідно №№4,6,8,9,10,13,13,4,16,17, які наявні в матеріалах справи (т.1,а.с.23-46).

Відповідач оплату за одержаний товар не здійснив, що стало підставою звернення Приватного підприємства "Торгівельна фірма «Перспектива" з даним позовом до господарського суду.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки від 11.12.2013р. №16, пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 3% річних та інфляційних нарахувань.

Спірні правовідносини сторін виникли у зв'язку з простроченням оплати товару і регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей, встановлених ГК України.

Пунктом 3 частини 1 статті 3 ЦК України, визначено, що однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у замовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 267 ГК України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Приватне підприємство «Перспектива» належним чином виконало прийняті на себе зобов'язання, визначені договором поставки від 11.12.2013р. №16, та поставило товар на загальну суму 70593,05рн., що підтверджується матеріалами справи, в тому числі видатковими накладними та специфікаціями (а.с.23-46).

Факт поставки відповідачу товару не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи

Відповідно до частини 1 статті 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У пункті 9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що передбачене частиною першою статті 35 ГПК визнання обставин сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, може бути реалізоване і в суді апеляційної інстанції на загальних підставах.

Згідно із частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 4.3 договору поставки 11.12.2013р. №16 оплата кожної партії товару здійснюється на протязі 60 календарних днів з моменту поставки кожної партії товару, погодженої у специфікації.

Враховуючи факт поставки товару ПАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря», що підтверджується матеріалами справи та не заперечується представниками сторін, та не здійснення відповідачем оплати за одержаний товар за період з 19.05.2014р. по 11.09.2014р., за ним утворилась заборгованість в сумі 70593,05грн. (а.с.13-34).

Проте, оплату за одержаний товар за період з 19.05.2014р. по 17.09.2014р. ПАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» не здійснило, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 70593,05грн., яка виникла на підставі договору від 11.12.2013р. №16, що не заперечується сторонами спору при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, а отже дані обставини у відповідності до вимог статті 35ГПК України є встановленими та не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «Перспектива» до Публічного акціонерного товариства «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 70593,05грн. є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення пені у розмірі 7503,62грн. з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 2 статті 217ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Частинами 4,5 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Частина 2 статті 343 Господарського кодексу України передбачає, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом (п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ).

З матеріалів справи вбачається, що умовами договору від 11.12.2013р. №16, укладеного між позивачем та відповідачем, сторони не передбачили такої міри відповідальності як сплата пені за порушення виконання грошових зобов'язань (строків оплати поставленого товар) та відповідно, не погодили її розмір, а отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення пені у розмірі 7503,62 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки від 11.16.2013р. №16, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 855,56грн.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р.

В рекомендаціях Верховного суду України від 03.04.1997р. N 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця

Враховуючи порядок оплати, визначений договором від 11.12.2013р., та циклічність поставок, інфляційні втрати слід розраховувати на кожну дату місяця з урахуванням збільшення суми заборгованості, а вподальшому підсумувати результати.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що при розрахунку інфляційних втрат позивачем безпідставно здійснено розрахунок інфляційних втрат шляхом множення загальної суми заборгованості, яка утворилась станом на 16.11.2014р., на сукупний індекс інфляції за період прострочення з липня по грудень 2014року, що призвело до визначення неправильної суми інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного з урахуванням здійснення розрахунку інфляційних втрат з липня по грудень 2014року, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1376,99грн., з підстав допущення помилки позивача при здійсненні розрахунку.

Доводи апелянта ПАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» про те, що воно знаходиться у скрутному фінансовому становище, яке зумовлено тим, що продукція яка ним виробляється реалізується державним підприємствам вугільної промисловості, у яких наявна перед апелянтом велика кредиторська заборгованість за поставлений товар, а отже сплата боргу перед відповідачем може призвести до звільнення працівників, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки: по-перше, правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору поставки від 11.12.2013р., розділом 6 якого встановлені обставини, з настанням яких сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань, до яких віднесено лише виникнення обставин непереборної сили; по-друге, за приписами статті 625 Цивільного Кодексу України сторони не звільняються від відповідальності за неможливість виконання своїх грошових зобов'язань; по-третє, згідно вимог статті 43 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктом господарювання. Таким чином, невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань та його скрутне фінансове становище не є підставою для звільнення ПАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло Шахтаря» від зобов'язань, які виникли на підставі договору поставки від 11.12.2013р. №16.

Доводи апелянта про те, що позивачем недотримано порядок досудового врегулювання спору, визначений статтями 6,7 ГПК України та п.7.1 договору поставки від 11.12.2013р., що є підставою для відмови у задоволенні позову, відхиляються судом апеляційної інстанції, з наступних підстав.

Конституційним Судом України в рішенні від 09.07.2002 р. у справі № 1 2/2002 визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Крім цього, частиною 1 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

Таким чином, доводи апелянта про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спору є необґрунтованими та, відповідно, підставою для скасування оскаржуваного судового рішення бути не можуть.

Будь-яких інших доводів, з якими б апелянт пов'язував необґрунтованість рішення місцевого господарського суду, в апеляційній скарзі не наведено.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У статті 43 ГПК України зазначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2015р. у справі № 922/757/15 прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, в частині стягнення інфляційних втрат, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, апеляційна скарга ПАТ «Харківський машинобудівний завод «Світло шахтаря» - частковому задоволенню. Пункт 2 резолютивної частини рішення від 23.03.2015р. у справі №922/757/15 слід викласти в наступній редакції:« 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вул. Світло Шахтаря, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) на користь Приватного підприємства "Торгівельна фірма "Перспектива" (61118, м. Харків, вул. Тимурівців, 50, кв. 5, код ЄДРПОУ 34754748) заборгованість за поставлений товар у розмірі 70593,05грн., інфляційні втрати у розмірі 7040,12грн., 3% річних у сумі 855,56 грн. та судовий збір у розмірі 1641,30грн.». В решті рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 3 ст.103, п.1 ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2015р. у справі № 922/757/15 скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 1376,99грн.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення від 23.03.2015р. у справі №922/757/15 викласти в наступній редакції:

"2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський машинобудівельний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вул. Світло Шахтаря, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) на користь Приватного підприємства "Торгівельна фірма "Перспектива" (61118, м. Харків, вул. Тимурівців, 50, кв. 5, код ЄДРПОУ 34754748) заборгованість за поставлений товар у розмірі 70593,05грн., інфляційні втрати у розмірі 7040,12грн., 3% річних у сумі 855,56 грн. та судовий збір у розмірі 1641,30грн.».

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Торгівельна фірма "Перспектива" (61118, м. Харків, вул. Тимурівців, 50, кв. 5, код ЄДРПОУ 34754748) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" (61001, м. Харків, вул. Світло Шахтаря, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 00165712) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 15,75грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 05.06.2015р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Лакіза В.В.