Постанова

від 04.06.2015 по справі 910/25493/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 910/25493/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Воєвода В.О. - дов. від 14.10.14, Гальченко Р.О. - дов. від 18.03.15 відповідача-1: не з'явились, повідомлені належно, відповідача-2: Протасов С.В. - дов. від 29.12.14,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.03.15 (на рішення господарського суду міста Києва від 25.12.14) у справі№ 910/25493/14 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" 2.Приватного акціонерного товариства "Технологічна аграрна компанія об'єднана"

простягнення 61874676,30 грн. Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.15 розгляд справи відкладався до 04.06.15.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" і Приватного акціонерного товариства "Технологічна аграрна компанія об'єднана" про стягнення солідарно з відповідачів 36962613,41 грн. боргу, 7603229,60 грн. річних, 48130,67 грн. штрафу, 4871641,16 грн. інфляційних втрат, 10589061,46 грн. вартості товару з урахуванням зміни курсу валюти. Позивач посилався на те, що 25.03.14 між ним і відповідачем-1 (ТОВ "Агро ХХІ") був укладений договір поставки №5-250314/ззр, виконання зобов'язань за яким забезпечене порукою (договір поруки №1 від 25.03.14, сторонами в котрому є позивач і відповідачі). У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 (боржником) своїх зобов'язань за договором поставки, позивач вважав підставним стягнення спірних сум з відповідачів солідарно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.14 (суддя Пінчук В.І.) позов задоволено у повному обсязі. Суд виходив з факту невиконання відповідачем-1 (боржником) своїх зобов'язань за договором поставки, зобов'язання за яким були забезпечені порукою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.15 (судді: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А., Тищенко О.В.) перевірене рішення скасовано. У позові відмовлено. Скасовані заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.14. Апеляційний господарський суд дійшов висновку про неналежне виконання позивачем умов спірного договору поставки та передчасність звернення ним з даним позовом.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр", яке просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник посилається на порушення судом приписів статей 4 2 , 4 3 , 34, 43 Господарського процесуального кодексу України. Він зазначає, що ТОВ "Агро ХХІ" (відповідач-1) не брав участі у судових засіданнях та не надавав доказів, зокрема, на спростування факту передачі йому векселів. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неповно установив обставини справи та оцінив докази у справі, зокрема, лист Приватного акціонерного товариства "Технологічна аграрна компанія об'єднана" (відповідача-2) від 30.10.14, з якого убачається, що відповідачі притримують грошові кошти, які належать до сплати позивачу, та визначають існування спірної заборгованості. Він наголошує на тому, що у відповідності до пункту 4.2.1 договору передав відповідачу-1 разом із видатковими накладними і переказні авальовані векселі, і це підтверджується актами приймання-передачі переказних векселів. Проте, суд апеляційної інстанції вказаним доказам та доводам оцінки не надав.

Від Приватного акціонерного товариства "Технологічна аграрна компанія об'єднана" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить залишити без змін постанову у справі, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" - без задоволення.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г. , пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено, що 25.03.14 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс - Агроцентр" постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" - покупцем був укладений договір поставки №5-250314/ззр. За цим договором постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначені строки покупцеві продукцію сільгоспвиробництва, а останній зобов'язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах договору. Згідно з пунктом 4.1 договору вартість продукції повинна бути повністю сплачена покупцем в порядку, передбаченому цим договором та додатковими угодами (специфікаціями). Пунктом 4.2.1 договору сторони обумовили, що оплата в розмірі 100% вартості товару здійснюється переказним авальованим векселем зі строком оплати "за пред'явленням, але не раніше 15.11.14" в такому порядку: постачальник разом із видатковою накладною передає покупцю за актом приймання - передачі переказний вексель; покупець зобов'язаний акцептувати отриманий від постачальника переказний вексель, авалювати його упродовж 15 днів після його отримання та передати його постачальнику за актом приймання - передачі упродовж 3-х календарних днів авалювання. Датою оплати буде вважатися дата передачі покупцем за актом приймання - передачі постачальнику переказного авальованого векселя. Господарські суди також установили, що з метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором поставки, 25.03.14 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" - кредитором, Приватним акціонерним товариством "Технологічна аграрна компанія об'єднана" - поручителем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" - боржником був укладений договір поруки №1. Згідно з умовами договору поруки поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання усіх зобов'язань боржника - ТОВ "Агро ХХІ", визначених договором поставки №5-250314/ззр від 25.03.14. Пунктом 2.1 договору передбачено солідарну відповідальність поручителя і боржника. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро ХХІ" і Приватного акціонерного товариства "Технологічна аграрна компанія об'єднана" про стягнення солідарно з відповідачів 36962613,41 грн. боргу, 7603229,60 грн. річних, 48130,67 грн. штрафу, 4871641,16 грн. інфляційних втрат, 10589061,46 грн. вартості товару з урахуванням зміни курсу валюти. Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими. Скасовуючи судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. Втім такі висновки господарських судів визнаються передчасними. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідачів спірних сум у зв'язку з неналежним виконанням покупцем своїх зобов'язань за договором поставки від 25.03.14, забезпечених порукою. Тобто спір між сторонами стосується фактичного виконання умов договору поставки, а отже, до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо наявності та виконання сторонами зобов'язань за спірним договором, аналіз документів, поданих на підтвердження такого виконання, здійснення розрахунків за договором, умови та порядок їх проведення. Проте, ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд не встановив та не з'ясував обставин, котрі входять до предмета дослідження заявленого позову, з наданням оцінки зібраним у справі доказам. Господарський суд першої інстанції, при вирішенні спору, не надав оцінки положенням спірного договору, якими визначені обов'язки обох сторін за ним, умови, порядок і форма проведення розрахунків за договором (шляхом передачі постачальником, акцептування і авалювання покупцем переказного векселя), строки оплати за ним. Наведене не було встановлено та перевірено у повному обсязі і судом апеляційної інстанції. Судами були залишені поза увагою доводи позивача щодо передачі постачальником покупцеві спірних векселів, і це було, як вважає позивач, підставою для їх акцепту і авалювання. Відповідач, в свою чергу, заперечував факт передачі таких векселів та зауважував на передчасності пред'явлення даного позову. Між тим, вказані доводи у повному обсязі судами оцінені не були. Правові наслідки порушення зобов'язання унормовані главою 51 Цивільного кодексу України. За приписами статті 610 названого Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до приписів частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 4 цієї ж норми передбачено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він, зокрема, не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (стаття 613 Цивільного кодексу України.) Отже, виходячи з приписів наведених норм, суди повинні встановити виконання договірних зобов'язань як зі сторони постачальника, так і зі сторони покупця, чого судами у повному обсязі зроблено не було. Таким чином, для правильного вирішення даного спору судові необхідно встановити усі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються. Враховуючи викладене, визнаються передчасними висновки господарських судів попередніх інстанцій як про обґрунтованість позову, так і про відсутність підстав для його задоволення. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.03.15 (на рішення господарського суду м. Києва від 25.12.14) у справі №910/25493/14 та рішення Господарського суду м. Києва від 25.12.14 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр" задовольнити частково.

Головуючий, суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець