Постанова

від 20.05.2015 по справі 910/28749/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2015 р. Справа№ 910/28749/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Станіка С.Р.

Михальської Ю.Б.

при секретарі судового засідання: Натха М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Арсоєв Р.Т. - за довіреністю

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2015 (дата підписання 20.02.2015)

по справі № 910/28749/14 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколіс»

до 1) Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕСТ ТРЕЙДІНГ»

про стягнення 180 779,06 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколіс» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕСТ ТРЕЙДІНГ» на користь позивача 1 050,00 грн., та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» заборгованості у розмірі 179 729,06 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.02.2015 по справі № 910/28749/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколіс» 145 396,00 грн. основного боргу, 14 825,60 грн. інфляційних втрат, 2 241,22 грн. 3 % річних, 16 350,76 грн. пені та 3597,27 грн. витрат по сплаті судового збору. Стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «АРВЕСТ ТРЕЙДІНГ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еколіс» 1 050,00 грн. боргу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2015 по справі №910/28749/14 в частині задоволення позову про стягнення пені у розмірі 16 350,76 грн., 3% річних в сумі 2 241,22 грн., інфляційних втрат у сумі 14 825,60 грн., прийняти у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми пені у розмірі 16 350,76 грн., 3% річних в сумі 2 241,22 грн., інфляційних втрат у сумі 14 825,60 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 509, 526, 530, 549, 598, 599, 610, 612 ЦК України, ст. 232 ГК України та ст.ст. 32, 33 ГПК України, та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що враховуючи п. 4 та п. 7 Специфікації №1, строк оплати товару по Договору відстрочений на 30 календарних днів, починаючи з кінцевої дати поставки (30.06.14) до 30.07.2014, у зв'язку з чим зобов'язання по оплаті зі сторони відповідача-1 наступає в будь-якому випадку не раніше 30.07.2014, а тому відповідач-1 повинен був здійснити розрахунок за товар починаючи з 31.07.2014. Крім того, суд першої інстанції не врахував, що вимогу про сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних позивач відповідачу-1 не пред'являв, а відтак, обов'язку по оплаті інфляційних та 3% річних у відповідача-1 не виникло. Також, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не розглянув клопотання відповідача -1 про зменшення розміру пені та надання відстрочки виконання рішення.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2015 по справі № 910/28749/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Станік С.Р., Власов Ю.Л.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Власова Ю.Л. на лікарняному, а судді Станіка С.Р. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Зубець Л.П., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2015 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Зубець Л.П., Михальська Ю.Б. та призначено до розгляду на 22.04.2015.

21.04.2015 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшло клопотання, в якому він просить продовжити строк розгляду справи №910/28749/14 на 15 днів та відкласти розгляд даної справи.

22.04.2015 судове засідання по справі №910/28749/14 не відбулось, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. у відпустці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 розгляд справи призначено на 20.05.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у зв'язку з перебуванням судді Зубець Л.П. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Станік С.Р., Михальська Ю.Б.

20.05.2015 через відділ документального забезпечення суду від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш».

Представник відповідача-2 у судове засідання 20.05.2015 не з'явився. Поштова кореспонденція, надіслана за адресою відповідача-2, вказаною у позовній заяві, а саме: 02105, м. Київ, вул. Тампере, буд. 11-А, офіс 2, повернулась із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до абз. першого п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів.

20.05.2015 у судовому засіданні представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, а також надано усні пояснення, згідно яких позивач просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.04.2014 між Публічним акціонерним товариством «Азовзагальмаш» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколіс» як постачальником укладено договір поставки №ПКН-00014/Т-219.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (товар) на умовах, викладених в цьому договорі, а також у Специфікаціях до договору, що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що товар поставляється за умовами, які зазначені у специфікаціях відповідно до правил «Інкотермс» у редакції 2010 року.

Термін поставки товару вказується в специфікаціях (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 5.1 договору ціни на товар вказуються в Специфікаціях та відповідають звичайному рівню цін.

Ціна на товар є твердою і зміні не підлягає (п.5.3 договору).

Відповідно до п. 5.4 договору загальна вартість (з урахуванням ПДВ 20%), кількість і номенклатура товару вказуються в специфікаціях до цього договору. Кожна з специфікацій є невід'ємною частиною договору з моменту її підписання.

Відповідно до п. 6.2 договору оплата товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строки, вказані у специфікаціях до даного договору.

Пунктом 12.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту двостороннього підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2014.

Згідно Специфікації № 1 до договору позивач зобов'язався поставити покупцеві продукцію на суму 155 400,00 грн.

Пунктом 4 Специфікації № 1 до договору передбачено порядок розрахунків на умовах відстрочки платежу на 30 календарних днів.

Відповідно до п. 6 Специфікації № 1 до договору визначено умови постачання, а саме: DDP, м. Маріуполь згідно Інкотермс редакція 2010.

Термін поставки 17.04.2014 - 30.06.2014 (п. 7 Специфікації № 1 до договору).

На виконання умов договору позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколіс» поставив відповідачу-1 - Публічному акціонерному товариству «Азовзагальмаш» товар на загальну суму 146 446,00 грн. за видатковими накладними: № 126 від 09.04.2014 на суму 48 055,60 грн., №128 від 14.04.2014 на суму 51 178,40 грн., №167 від 04.06.2014 на суму 47 212,00 грн.

Однак, Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» свої зобов'язання за договором поставки щодо оплати поставленого позивачем товару не виконало, у зв'язку з чим у відповідача-1 перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 146 446,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш», 04.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРВЕСТ ТРЕЙДІНГ» як поручителем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколіс» як кредитором був укладений договір поруки № 26/42, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (боржника), що виникли з договору №ПКН-00014/Т-219 від 04.04.2014.

Пунктом 3.1 договору поруки № 26/42 від 04.04.2014 встановлено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але в будь-якому випадку, розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п.4 цього Договору.

Згідно з п. 4.1 договору поруки № 26/42 від 04.04.2014 поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником, згідно Основного договору у сумі, що дорівнює 1 050,00 грн.

Оскільки відповідачем-1 порушено зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, позивач просить суд стягнути солідарно з відповідача 1 та відповідача 2 грошові кошти в розмірі 1 050 грн. та стягнути з відповідача 1 решту заборгованості в розмірі 179 729,06 грн., з яких 145 396 грн. сума заборгованості за товар, 2 241, 22грн. -3 % річних, 14 825,60 грн. - інфляційні втрати, 17 266,24 грн. пені.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову та виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з положеннями статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частиною першою статті 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції на виконання умов договору позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Еколіс» поставив відповідачу-1 - Публічному акціонерному товариству «Азовзагальмаш» товар на загальну суму 146 446,00 грн. за видатковими накладними: № 126 від 09.04.2014 на суму 48 055,60 грн., №128 від 14.04.2014 на суму 51 178,40 грн., №167 від 04.06.2014 на суму 47 212,00 грн.

Частиною першою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено вище, відповідно до п. 6.2 договору оплата товару проводиться шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у строки, вказані у специфікаціях до даного договору.

У Специфікації № 1 до договору поставки передбачено оплату з відстрочкою платежу на 30 календарних днів (п.4 Специфікації №1).

Виходячи з наведеного, відповідач-1 мав провести розрахунки за товар через 30 календарних днів з моменту передання йому товару позивачем.

Таким чином, за видатковою накладною № 126 від 09.04.2014 на суму 48 055,60 грн. відповідач-1 повинен був провести розрахунки не пізніше 09.05.2014, за видатковою накладною №128 від 14.04.2014 на суму 51 178,40 грн. - не пізніше 14.05.2014, за видатковою накладною №167 від 04.06.2014 на суму 47 212,00 грн. - не пізніше 04.07.2014.

З огляду на зазначене, доводи скаржника про те, що 30- ти денний строк оплати товару настає не раніше 30.07.2014, тобто через 30 календарних днів після спливу строку поставки товару, передбаченого в п. 7 Специфікації №1, не відповідають вищенаведеним вимогам закону та умовам договору, у зв'язку з чим не приймаються судовою колегією до уваги.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи відповідач-1 порушив свої зобов'язання за договором щодо своєчасного і в повному обсязі здійснення оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача-1 перед позивачем утворилась заборгованість на суму 146 446,00 грн., наявність якої відповідачем-1 не оспорюється.

З метою забезпечення виконання зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш», 04.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРВЕСТ ТРЕЙДІНГ» як поручителем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколіс» як кредитором був укладений договір поруки № 26/42, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (боржника), що виникли з договору №ПКН-00014/Т-219 від 04.04.2014.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Пунктом 3.1 договору поруки № 26/42 від 04.04.2014 встановлено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Але в будь-якому випадку, розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п.4 цього Договору.

Згідно з п. 4.1 договору поруки № 26/42 від 04.04.2014 поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником, згідно Основного договору у сумі, що дорівнює 1 050,00 грн.

Пунктом 7.1 договору поруки № 26/42 від 04.04.2014 встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом п'яти років.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Оскільки матеріалами справи підтверджується неналежне виконання відповідачем-1 зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару за договором поставки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Так, місцевим господарським судом правомірно стягнуто солідарно з відповідачів 1 050,00 грн. заборгованості та з відповідача-1 - суму основного боргу за поставлений товар в розмірі 145 396,00 грн. (146 446,00 грн. - 1 050,00 грн.).

Крім суми основного боргу, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1 пеню в розмірі 17 266,24 грн., 3 % річних в розмірі 2 241,22 грн., інфляційні втрати в розмірі 14 825,60 грн., нараховані за період з 10.05.2014 по 01.12.2014.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), у відповідності до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 9.6 договору у разі порушення строків здійснення платежів, згідно з умовами договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем нараховано пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором на суму заборгованості за загальний період з 10.05.2014 по 01.12.2014, тобто понад шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки пунктом 9.6 договору не визначено іншого строку нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання за договором має здійснюватись згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України.

З огляду на зазначене, здійснивши перерахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в межах строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, та за заявлений позивачем період (з 10.05.2014 по граничні дати шестимісячного строку, за який підлягає нарахуванню пеня відповідно до періодів виникнення заборгованості), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення з відповідача пені у сумі 16 350,76 грн.

Відповідач-1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не розглянув його клопотання про зменшення розміру пені і надання відстрочки виконання рішення (надіслано поштою 13.02.2015).

Однак, колегія суддів зазначені доводи скаржника відхиляє як необґрунтовані, оскільки клопотання, на яке посилається відповідач-1, в матеріалах справи відсутнє, докази надсилання його на адресу суду скаржником не надано.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем-1 не надано суду доказів відсутності його вини у невиконанні зобов'язань за договором, а також доказів, які могли б бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи та відповідачем-1 не спростований, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача-1 на користь позивача 14 825,60 грн. інфляційних втрат та 2 241,22 грн. 3% річних.

В апеляційній скарзі відповідач-1 наголошує на тому, що обов'язковою умовою виникнення права кредитора на отримання інфляційних втрат та 3 % річних є пред'явлення вимоги до боржника. На підставі цього, відповідач-1 вважає, що оскільки позивач не пред'являв відповідачу-1 такої вимоги, у останнього не виникло обов'язку щодо їх сплати.

Вказані доводи відповідача-1 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог ( п. 1.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Позивачем належним чином доведено порушення відповідачем-1 його законних прав.

Відповідачі не надали суду жодного доказу на спростування обставин, на які позивач послався як на підставу своїх вимог.

Позивач також просив суд першої інстанції покласти на відповідача-1 судові витрати у вигляді витрат на послуги адвоката у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно абз. 1, 2, 4 п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, 20.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еколіс» (замовник) та Адвокатським бюро «Кузьмін та партнери» (виконавець) укладено Договір про надання правової допомоги №20/10-14/2 від 20.10.2014.

Відповідно до п.1.1 Договору про надання правової допомоги №20/10-14/2 від 20.10.2014 замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання надати консультаційні та юридичні послуги щодо захисту прав замовника по справі щодо стягнення заборгованості за поставлений товар з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» в рамках договору №ПКН-00014/т-219 від 04.04.2014 шляхом надання консультацій щодо можливостей та способів стягнення заборгованості, проведення юридичного аналізу судової практики та чинного законодавства, здійснення досудового урегулювання спору, складання та подання позовної заяви до відповідного господарського суду (господарського суду міста Києва або Запорізької області - на вибір виконавця в залежності від умов та підстав виникнення заборгованості, але в будь-якому разі до господарського суду, якому підсудний розгляд даної справи); складання процесуальних документів, необхідних по справі; представництво інтересів Замовника у судах першої та апеляційної інстанції самостійно або через залучених фахівців, представництво інтересів Замовника у структурних підрозділах Державної виконавчої служби під час виконання рішення суду самостійно або через залучених фахівців.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 23.10.2014 за договором №20/10-14/2 від 20.10.2014 замовником прийнято юридичні послуги, надані виконавцем (Адвокатським бюро «Кузьмін та партнери»).

Платіжним дорученням №775 від 27.10.2014 позивач перерахував на рахунок Адвокатського бюро «Кузьмін та партнери» 4 000,00 грн. з призначенням платежу: «за юридичні послуги згідно договору №20/10-14/2 про надання правової допомоги від 20.10.2014».

Як вірно встановлено судом першої інстанції, представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи здійснював Арсоєв Р.Т. за довіреністю. Доказів того, що Арсоєв Р.Т. є адвокатом, зокрема свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, матеріали справи не містять.

Отже, представництво інтересів позивача в суді Арсоєвим Р.Т. свідчить про те, що послуги за договором надавалися й іншими юристами, які не є адвокатами.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з акту приймання-передачі наданих послуг від 23.10.2014 за договором №20/10-14/2 від 20.10.2014 не вбачається, що замовником були прийняті юридичні послуги щодо стягнення заборгованості за поставлений товар з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» в рамках договору №ПКН-00014/т-219 від 04.04.2014, в той час як в акті приймання-передачі наданих послуг зазначено про надання юридичних послуг щодо складання позовної заяви до іншого суду, а саме до господарського суду Донецької області.

Крім того, місцевий господарський суд встановив, що платіжне доручення №775 від 27.10.2014 не є належним доказом того, що перераховані позивачем кошти в сумі 4 000,00 грн. (хоча й адвокатському бюро) було сплачено саме за послуги адвоката, оскільки в призначенні платежу зазначено: «за юридичні послуги», які не є тотожними поняттю «послуги адвоката» в розумінні ст. 44 ГПК України.

Враховуючи те, що послуги за договором надавалися не лише адвокатом, а також й іншими юристами, які не є адвокатами, доказів оплати позивачем послуг саме адвоката матеріали справи не містять, а умови договору та платіжні документи не передбачають виокремлення вартості послуг адвоката із загальної суми вартості сплачених позивачем юридичних послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати ці витрати позивача судовими, як витрати на оплату послуг адвоката, та покладати їх на відповідача.

З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам законодавства, а тому рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2015 у справі № 910/28749/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2015 у справі № 910/28749/14 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 17.02.2015 у справі № 910/28749/14 залишити без змін.

3.Матеріали справи № 910/28749/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді С.Р. Станік

Ю.Б. Михальська