Постанова

від 27.05.2015 по справі 813/996/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 року № 813/996/15

Львівський окружний адміністративний суду в складі:

головуючого - судді: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.

представника позивача Кіндратів Я.М.

представника відповідача Кохана А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Грифон-Буд-Інвест» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Грифон-Буд-Інвест» (далі ПП «Грифон-Буд-Інвест») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2014 року №0004552201.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами документальної виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП «Грифон-Буд» (ЄДРПОУ:35664357) за вересень-жовтень 2011 року, березень, травень, липень, серпень 2012 року, також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або подальшої реалізації цих товарів (робіт, послуг), оскільки під час перевірки були надані всі документи у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. Протиправними, на думку позивача, слід вважати доводи контролюючого органу з посиланням на акт іншої податкової інспекцій, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях (а.с.174-175). Додатково зазначивши, що перевіряючим органом при проведенні перевірки підприємства позивача було дотримано приписів п.п.78.1.11 п.78.1ст.78 Податкового кодексу України , позивачем не наведено підстав належного формування податкового кредиту та відповідно допущено заниження ПДВ. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із наведеними нормами Конституції України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати норми Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також - Закон №996-XIV),Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також -Закон №334/94-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон № 168/97-ВР), наказу Міністерство фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» №88 від 24.05.1995 року, Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року № 1379, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Судом встановлено, що ПП «Грифон-Буд-Інвест» зареєстроване 14.01.2011 року виконавчим комітетом Львівської міської ради.

Індентифікаційний код платника податків за ЄДРПОУ:37484460.

Адреса юридична ПП «Грифон-Буд-Інвест» відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: м. Львів, пл. Старий Ринок, 8/501.

Перевіркою встановлено, що фактично ПП «Грифон-Буд-Інвест» знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 59, корпус 42, 2 поверх.

Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 21.01.2011 року, станом на 04.12.2014 року перебуває на обліку в ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

У періоді, який перевірявся, ПП «Грифон-Буд-Інвест» був платником: податку на прибуток приватних підприємств; податку на додану вартість по вітчизняних товарах; податку на доходи фізичних осіб.

У періоді, за який проводилася перевірка ПП «Грифон-Буд-Інвест» зареєстроване платником ПДВ, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Згідно матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 21.11.2014 року за №839, виданого Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, головним державним ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового аудиту ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області Буримою Галиною Іванівною, згідно із п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20., п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1. ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, із змінами та доповненнями, та наказу ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області №790 від 20.11.2014 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Грифон-Буд-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ПП «Грифон-Буд» (ЄДРПОУ:35664357) за вересень-жовтень 2011 року, березень, травень, липень, серпень 2012 року, також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або подальшої реалізації цих товарів (робіт, послуг)

За результатами перевірки складено акт від 04.12.2014 року №72/22-10/37484460 (далі - акт перевірки) (а.с.11-29), яким встановлено порушення вимог:

- п.198.1, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ(із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 565 234,66 грн., а саме: в декларації з ПДВ за вересень 2011 року на суму 84 602,76 грн., за жовтень 2011 року на суму 12 040,87 грн., за березень 2012 року на суму 207 456,37 грн., за травень 2012 року на суму 125 000,00 грн., за липень 2012 року на суму 48 137,65 грн., за серпень 2012 року на суму 87 997,01 грн.;

- п.44.1, п.44.3 ст.44, п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ(із змінами та доповненнями), а саме: ненадання до перевірки всіх первиних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таких висновків податковий орган дійшов, аналізуючи господарські відносини позивача з ПП «Грифон-Буд».

Під час перевірки використаний акт ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області №1535/13-04-22-04/35664357 від 13.10.2014 «Про результат документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Грифон-Буд» код ЄДРПОУ 35664357 з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТзОВ «А-Знак» за серпень 2012 року, вересень 2012 року, ТОВ «ТПК Груп» за вересень 2012 року, ТОВ «Нові технології ТПВ» за березень 2012 року, квітень 2012 року, травень 2012 року, липень 2012 року, вересень 2012 року, ТзОВ «Укрбурвод» за жовтень 2011 року, ТОВ «ОФ Український легіон» за вересень 2012 року, а також документальне підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів чи подальшому реалізацію цих товарів від вище перелічених контрагентів».

У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладені в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення в терміни визначені п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI до органу ДПС.

Акт перевірки підписано із запереченнями директором ПП «Грифон-Буд-Інвест» Берко Галиною Миколаєвною.

На підставі акта перевірки від 04.12.2014 року №72/22-10/37484460 податковий орган 16.12.2014 року прийняв податкове повідомлення - рішення №0004552201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 702 886,55 грн.( а.с.33).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Відповідно до п 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згіднорозділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями,іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду встановлено, що між ПП «Грифон-Буд-Інвест» (замовник) та ПП «Грифон-Буд» (підрядник) укладено договір підряду 06.01.2012 року №06-01.12, відповідно до умов якого замовник доручає, приймає та оплачує а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботу зі спорудження багатоквартирного житлового будинку, з вбудованими офісними приміщеннями і автостоянками за адресою м. Львів, вул. Кондукторська,16. Виконання зобов'язань підрядника за договором може забезпечуватись гарантією, порукою, заставою, неустойкою, тощо на підставі окремого договору. Забезпечення робіт матеріалами та ресурсами здійснює підрядник. Підрядник забезпечує відповідність якості використовуваних будівельних матеріалів, конструкцій та устаткування специфікаціям, державним стандартам, технічним оковам, а також наявність відповідних сертифікатів, технічних паспортів, інших документів, що засвідчують їх характеристики і якість. Підрядник забезпечує та гарантує якість виконаних робіт, а також їх відповідність ДБН, санітарним, пожежним, екологічним правилам та іншим відповідним нормативам. Підрядник забезпечує періодичні перевірки і випробовування якості робіт, матеріалів та конструкцій. Результати перевірок та випробувань оформляються документально. Підрядник негайно після оформлення відповідних документів передає одну копію замовнику. Підрядник має право залучати до виконання цього договору субпідрядників. При ньому всю відповідальність за якість, терміни, матеріали та виконання робіт на об'єкті повністю несе підрядник, (а.с.68-71). Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Крім цього між ПП «Грифон-Буд-Інвест» (замовник) та ПП «Грифон-Буд» (підрядник) укладено додаткову угоду від 01.07.2012 року до договору підряду №6-01.12 від 06.01.2012 року(а.с.71) ззгідно якої сторони домовились, що підрядник буде здійснювати також поставку товарів на кошти, проплачені замовником у вигляді попередніх авансових платежів.

Також між ПП «Грифон-Буд-Інвест» (замовник) та ПП «Грифон-Буд» (підрядник) укладено договір підряду на капітальне будівництво №21-07.11 від 21.07.2011 року укладеного між ПП «Грифон-Буд-Інвест» (замовник) та ПП «Грифон-Буд» (підрядник) (а.с.72-90).

Виконання вказаних договорів, підтверджують наступні первинні документи:

- податкові накладні №2 від 30.07.2012 року на загальну суму 629 000,00 грн. (а.с.34), №3 від 31.07.2012 року на загальну суму 7 400,00 грн. (а.с.35), №1 від 02.08.2012 року на загальну суму 67 000,00 грн. (а.с.37), №2 від 15.08.2012 року на загальну суму 243 240,00 грн. (а.с.38), №3 від 21.08.2012 року на загальну суму 74 600,00 грн. (а.с.39), №4 від 23.08.2012 року на загальну суму 65 100,00 грн. (а.с.40), №6 від 30.08.2012 року на загальну суму 31 750,00 грн. (а.с.41), №5 від 31.08.2012 року на загальну суму 149 500,00 грн. (а.с.42), №1 від 27.07.2012 року на загальну суму 1 000,00 грн. (а.с.43), №6 від 16.09.2011 року на загальну суму 100 000,00 грн. (а.с.44), №2 від 31.10.2011 року на загальну суму 405 000,00 грн. (а.с.45), №5 від 15.09.2011 року на загальну суму 1 102 380,00 грн. (а.с.46), №1 від 01.03.2012 року на загальну суму 370 000,00 грн. (а.с.47), №2 від 05.03.2012 року на загальну суму 15 000,00 грн. (а.с.48), №3 від 06.03.2012 року на загальну суму 5 000,00 грн. (а.с.49), №4 від 07.03.2012 року на загальну суму 10 000,00 грн. (а.с.50), №5 від 13.03.2012 року на загальну суму 119 000,00 грн. (а.с.51), №6 від 14.03.2012 року на загальну суму 58 000,00 грн. (а.с.52), №7 від 21.03.2012 року на загальну суму 20 000,00 грн. (а.с.53), №8 від 22.03.2012 року на загальну суму 12 700,00 грн. (а.с.54), №9 від 26.03.2012 року на загальну суму 381 000,00 грн. (а.с.55), №10 від 28.03.2012 року на загальну суму 210 000,00 грн. (а.с.56), №11 від 30.03.2012 року на загальну суму 598 000,00 грн. (а.с.57), №1 від 04.05.2012 року на загальну суму 92 000,00 грн. (а.с.59), №2 від 14.05.2012 року на загальну суму 1 122 000,00 грн. (а.с.60);

- видаткові накладні №15 від 20.07.2012 року на загальну суму 18 893,26 грн. (а.с.36), №2 від 19.06.2012 року на загальну суму 18 507,67 грн. (а.с.58), №17 від 31.07.2012 року на загальну суму 192 480,00 грн. (а.с.62), №14 від 30.07.2012 року на загальну суму 2 376 809,32 грн. (а.с.63), №5 від 26.07.2012 року на загальну суму 21 415,06 грн. (а.с.64), №8 від 28.05.2012 року на загальну суму 43 680,50 грн. (а.с.138);

- розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №1 від 15.05.2012 року(а.с.61);

- календарний графік виконання робіт на будівництво багатоповерхового житлового будинку на вул. Кондукторській, 20 у м.Львові(а.с.92);

- ліцензія ПП «Грифон-Буд» серії АВ №459398 Міністерства регіонального розвитку та будівництва України Державної архітектурно - будівельної інспекції, Інспекції Державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області (господарської діяльності у будівництві, пов'язаних із створенням об'єктів архітектури) (а.с.93);

- перелік робіт провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури від 19.03.2009 року (додаток до ліцензії серії АВ №459398 виданої Інспекцією Державної архітектурно - будівельної інспекції у Львівській області) (а.с.94);

- переліки вартості робіт (договірна ціна) на будівництво будівництво багатоповерхового житлового будинку на вул. Кондукторській, 20 у м.Львові (а.с.95-108);

- виписки з картки рахунку 6851 за вересень 2011 року та жовтень 2011 року(а.с.117), за березень 2012 року(а.с.121-122), за травень 2012 року(а.с.133,137), за липень 2012 року (а.с.142), за серпень 2012 року (а.с.151);

- виписки з банку(а.с.118-120, 123-130,134-136, 143-145,152-160);

- довідки про вартість виконання будівельних робіт та витрат за березень 2012 року (а.с.131), травень 2012 року (а.с.140-141), ), за липень 2012 року (а.с.149а-150);

- акти приймання виконаних підрядних робіт за березень 2012 року(а.с.132), за травень 2012 року (а.с.141 а), за липень 2012 року (а.с.149);

- прибуткові накладні (з переробки) №1 від 31.05.2012 року (а.с.139), №4 від 31.07.2012 року (а.с.146), №5 від 31.07.2012 року (а.с.147), №4 від 31.07.2012 року (а.с.148);

- декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 04.09.2014 року №ЛВ143142470700(а.с.203-207).

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані назвати суб'єкта господарювання на адресу позивача за результатами надання послуг, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1ст. 201 ПК України.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент виконання вищевказаних договірних відносин, зокрема того, що вказане підприємство не були зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Також відповідачем не доведено облік контрагентом позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за перевіряємий період, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

Аналізуючи обґрунтування відповідача, наведені в акті перевірки та подані у судовому засіданні які стали підставою для висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, суд зазначає, що сама наявність акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, припис складений на підставі такого акту та судові рішення про зобов'язання виконання вимог припису (а.с. 176-181) не дають підстав вважати, що будівельні роботи за вказаними договорами не проводилися та товар не постачався, оскільки, зокрема, суду не представлено доказів виконання зазначених документів (виконавчого провадження), а натомість позивачем надано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації від 04.09.2014 року №ЛВ143142470700(а.с.203-207), яка свідчить про виконання та завершення робіт.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідні документи пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, факт їх надання позивачу ним підтверджено, а копії зазначених документів пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, наявні у матеріалах справи та додані позивачем до адміністративного позову.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб`єктами підприємництва (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Діючим законодавством України не встановлено обмежень щодо вибору підприємцями програми своєї діяльності, у тому числі в рамках укладених господарських договорів.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ч. 1ст. 43 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 47 ГК України держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Відповідно до пункту 1 статті 320 Господарського кодексу України, пункту 1 статті 849 Цивільного кодексу України та пункту 28 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. № 668, замовник не має права втручатись у господарську діяльність підрядника, а повинен здійснювати контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу і якості виконаних робіт проектам і кошторисам. Він має право перевіряти хід і якість будівельних і монтажних робіт, а також якість матеріалів, що використовуються.

Судом встановлено, що підроиємство не втручалось у господарську діяльність ПП «Грифон-Буд», але здійснювало контроль і технічний нагляд за відповідністю обсягу і якості виконаних робіт, поставленого товару.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу вони є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Суд вважає, що обов'язок доведення фактів порушення платником податків податкового законодавства покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства.

Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, пов'язані з веденням господарської діяльності, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій та бухгалтерській та кадровій звітності, - є достовірними, якщо податковий орган не доведе, що такі відомості не відповідають дійсності.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу недійсності правочинів позивача із контрагентом відповідач посилається на інший акт ДПІ складений за наслідками перевірки суб'єкта господарювання які мав відносини з контрагентом позивача.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Суд відхиляє покликання відповідача на порушення контрагентом позивача податкового законодавства, оскільки платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки органу ДПС прямо суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Зокрема, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Згідно з приписами ст. 244-2 КАС України, висновки викладені у рішеннях Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи зазначені договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагент не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочинів, а й виконали їх.

Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи зазначене вище, оскаржене податкове повідомлення-рішенння є незаконним і підлягає скасуванню, відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0004552201 від 16.12.2014 року .

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Грифон-Буд-Інвест» 487 грн. 20 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 29 травня 2015 року.

Суддя Костецький Н.В.