Постанова

від 26.05.2015 по справі 813/986/15

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2015 року № 813/986/15

Львівський окружний адміністративний суду в складі:

головуючого - судді: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання Приймака С.І.

представника позивача Петролюка А.М.

представника відповідача Юрчака Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» (далі - ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Дрогобицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2015 року №0000262210.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу, яких він дійшов за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Діслав» (ЄДРПОУ:38075051) та у Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх ЮА» за вересень 2014 року товарів (робіт, послуг) та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, оскільки під час перевірки були надані всі документи у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість, пов'язані з власною господарською діяльністю позивача. При цьому, діяльність його контрагентів не викликала сумнівів, керівниками зазначених підприємств були пред'явлені статутні та реєстраційні документи, які свідчили, що останні є належними суб'єктами господарської діяльності та платниками податків на загальних підставах. Протиправними, на думку позивача, слід вважати доводи контролюючого органу з посиланням на акт іншої податкової інспекцій, оскільки такі не містять жодних відомостей про операцію з позивачем, у зв'язку з чим спірне податкове повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених в поданих суду письмових запереченнях (а.с.161-168). Додатково пояснив, що позивачем до перевірки не представлено розробленої проектної технічної документації на ремонт, який мав виконувати ТзОВ «Діслав», кошторису на виконання таких будівельно-ремонтних робіт та дефектного акта, який би підтверджував доцільність (необхідність) проведення будівельно-монтажних робіт. Вважає, що Дрогобицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області при перевірці діяла в межах норм ПК України. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 55 Конституції України, відповідно до якої, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із наведеними нормами Конституції України кореспондуються норми, закріплені у ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

При вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати норми Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі також - Закон №996-XIV),Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також -Закон №334/94-ВР), Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон № 168/97-ВР), наказу Міністерство фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» №88 від 24.05.1995 року, Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 року № 1379, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Судом встановлено, що ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» зареєстроване Виконкомом Дрогобицької міської ради розпорядженням №204-р від 03.07.2001 року, свідоцтво про державну реєстрацію АОО №450010 від 03.07.2001 року за №14141200000000113.

Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 31505804.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: м. Дрогобич, вул. Стрийська, 21.

Перевіркою встановлено, що фактично суб'єкт господарювання знаходиться за адресою: м. Дрогобич, вул. Бориславська, 8.

Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 27.07.2001 року за №2559, станом на день підписання акта перевірки перебуває на обліку в Дрогобицькій ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

У періоді, який перевірявся, суб'єкт господарювання був платником: податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів найманих працівників.

У періоді, за який проводилася перевірка, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06.09.2001 року за №18252899, виданого ДПІ у Дрогобицькому районі, індивідуальний податковий номер - 315058013095, був зареєстрований платником ПДВ з 06.09.2001 року по теперішній час.

Види діяльності ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт»: виробництво радіаторів та котлів центрального опалення; виробництво парових котлів; ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів; установлення та монтаж машин і устаткування; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування; інші спеціалізовані будівельні роботи; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними обладнанням.

Згідно матеріалів справи вбачається, що на підставі направлення від 26.01.2015 року за №39/22-10, виданого Дрогобицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, головним державним ревізором - інспектором відділу податкового аудиту окремих платників управління податкового аудиту Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області Федуняк Оксана Михайлівна, згідно із п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20., п.п.75.1.2. п.75.1. ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1. ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ, із змінами та доповненнями, та наказу Дрогобицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області №37 від 26.01.2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціях щодо придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Діслав» (ЄДРПОУ:38075051) та у Товариства з обмеженою відповідальністю «Успіх ЮА» за вересень 2014 року товарів (робіт, послуг) та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

За результатами перевірки складено акт від 05.02.2015 року №2/2210/31505804 (далі - акт перевірки) (а.с.11-37), яким встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижена сума, що підлягає сплаті до бюджету по податку на додану вартість на 157 385,00 грн., в тому числі а розрізі періодів: за вересень 2014 року на 157 385,00 грн.

Таких висновків податковий орган дійшов, аналізуючи господарські відносини позивача з ТзОВ «Діслав» та ТзОВ «Успіх ЮА».

Під час перевірки використаний акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві №1758/26-59-22-08/38517072 від 08.12.2014 «Про результат документальної позапланової перевірки ТзОВ «Фінпромгруп «Діоніка» код ЄДРПОУ 38517072 у контрагентів продавців, та операції з продажу цих товарів контрагентам-продавцям за період з 01.07.2014 року по 30.09.2014 року».

У разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладені в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення в терміни визначені п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI до органу ДПС.

Акт перевірки підписано із запереченнями, які були розглянуті податковою інспекцією та відхилені.

На підставі акта перевірки від 05.02.2015 року №2/2210/31505804 податковий орган 18.02.2015 року прийняв податкове повідомлення - рішення №0000262210 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів в сумі 236 078,00 грн.( а.с.10).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомлення - рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 «Щодо підтвердження даних податкового обліку»).

Відповідно до зазначеного листа, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, якщо реальність здійснених господарських операцій ставиться під сумнів.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

До спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зіст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 р. у справі № 3-52гс12).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який є основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Вирішуючи спір, суд керується принципом законності та виходить з положень Конституції України, відповідно до частини 2 статті 19 якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2 цього ж Положення передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для з'ясування зазначених обставин судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Крім того, судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно акта перевірки, контрагентом, що впливає на суму розрахунку податкового зобов'язання та податкового кредиту ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» за перевіряємий період, є ТзОВ «Діслав» та ТзОВ «Успіх ЮА».

Судом встановлено, що між ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (замовник) та ТзОВ «Діслав» (виконавець) укладено договори виконання робіт №7/08/14, №8/08/14 відповідно до умов якого виконавець зобов'язується на власний ризик виконати роботу, а замовник прийняти виконану роботу та оплатити її. Ціна робіт, які доручаються виконавцю згідно цього договору визначається згідно додатків до угоди (договірна ціна), що є невід'ємною частиною угоди. У разі необхідності зміни вартості робіт, виконавець зобов'язаний письмово повідомити про це замовника протягом двох днів з моменту виникнення такої необхідності. Розрахунки здійснюються безготівково, шляхом перерахування замовником встановленої ціни робіт на поточний рахунок виконавця. (а.с.38-39, 40-41).

Договора підписані сторонами та скріплені печаткою.

Виконання вказаних договорів, в розрізі тих операцій, що ставляться під сумнів податковим органом, підтверджують наступні первинні документи:

- акти приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2014 року(а.с.42-44), №2 за вересень 2014 року(а.с.48-49), №3 за вересень 2014 року(а.с.53-55), ;

- договірні ціни на будівництво капітальний ремонт системи водопостачання та водовідведення будівлі гуртожитку і заміна санітарних вузлів Дрогобицького професійного політехнічного ліцею, що здійснюється в 2014 році(а.с.45), на будівництво Стебницького професійного ліцею, що здійснюється в 2014 році(а.с.51), на будівництво виготовлення кубів повітропідігрівача котла БКЗ-220-100Гц, що здійснюється в 2014 році(а.с.57);

- довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за вересень 2014 року(а.с.46,50,56);

- податкові накладні №260 від 08.09.2014 року на загальну суму 56 505,60 грн. (а.с.47), №259 від 09.09.2014 року на загальну суму 29 334,74 грн. (а.с.52), №258 від 30.09.2014 року (а.с.58).

Також судом встановлено, що 28.08.2014 року між ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (виконавець) та Стебницьким професійним ліцеєм (замовник) укладено договір підряду №43/08, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується на власний ризик виконати роботу, а замовник прийняти виконану роботу та оплатити її. Ціна робіт, які доручаються виконавцю згідно цього договору складає 66 059,77 грн. і визначається актами прийому-передачі виконаних ремонтних робіт, та є невід'ємними частинами. У разі необхідності зміни вартості робіт, виконавець зобов'язаний письмово повідомити про це замовника протягом двох днів з моменту виникнення такої необхідності. Розрахунки здійснюються безготівково, шляхом перерахування замовником встановленої ціни робіт на поточний рахунок виконавця. (а.с.59-60). Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Виконання вказаного договору, підтверджують наступні первинні документи:

- акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2014 року(а.с.61-63);

-податкова накладна №3 від 19.09.2014 року на загальну суму 66 059,77 грн. (а.с.64).

Під час судового розгляду справи встановлено, що 05.06.2014 року між ПП «Теплотехніка» (підрядник) та ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (субпідрядник) укладено договір субпідряду №7-ЧКспд, відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язується за завданням підрядника виконати на власний ризик своїми залученими силами роботи, а замовник прийняти виконану роботу та оплатити її. Ціна цього договору без урахування вартості матеріалів і обладнання складає 1 250 000,00 грн. Ціна цього договору є твердою та складається на підставі кошторису (а.с.65-67). Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Виконання вказаного договору, підтверджують наступні первинні документи:

- акти приймання виконаних будівельних робіт №1 за вересень 2014 року(а.с.68-75), робіт №1 за жовтень 2014 року(а.с.78-80);

- довідки про вартість виконаних робіт та витрати за вересень 2014 року(а.с.76), за жовтень 2014 року(а.с.81) ;

- податкові накладні №9 від 30.09.2014 року на загальну суму 649 785,83 грн. (а.с.77), №6 від 31.10.2014 року на загальну суму 98 121,32 грн. (а.с.82).

27.05.2014 року між Дрогобицьким професійним політехнічним ліцеєм (замовник) та ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (виконавець) укладено договір підряду №12/14, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується на власний ризик виконати роботу, а замовник прийняти виконану роботу та оплатити її. Ціна робіт, які доручаються виконавцю згідно цього договору складає 194 063,80 грн. У разі необхідності зміни вартості робіт, виконавець зобов'язаний письмово повідомити про це замовника протягом двох днів з моменту виникнення такої необхідності. Розрахунки здійснюються безготівково, шляхом перерахування замовником встановленої ціни робіт на поточний рахунок виконавця. (а.с.83-84). Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Виконання вказаного договору, підтверджують наступні первинні документи:

- акт приймання виконаних будівельних робіт №2 за вересень 2014 року(а.с.85-89);

- довідка про вартість виконаних робіт та витрати за вересень 2014 року(а.с.90) (а.с.90) ;

- податкові накладні №5 від 27.08.2014 року на загальну суму 25 000,00 грн. (а.с.91), №6 від 28.08.2014 року на загальну суму 20 000,00 грн. (а.с.92), №6 від 24.09.2014 року на загальну суму 105 000,00 грн. (а.с.93).

В ході судового розгляду також встановлено, що 09.09.2014 року між ТзОВ «Технобудцентр» (підрядник) та ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (субпідрядник) укладено договір субпідряду №11-ЧКпд, відповідно до умов якого субпідрядник зобов'язується за завданням підрядника виконати на власний ризик своїми залученими силами роботи, а замовник прийняти виконану роботу та оплатити її. Ціна цього договору без урахування вартості матеріалів і обладнання складає 1 009 000,00 грн. Ціна цього договору є твердою та складається на підставі кошторису (а.с.94-97). Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою відповідно до вимог ст. ст. 203, 204, 207, 208, 655, 656 Цивільного кодексу України з дотриманням усіх істотних умов.

Виконання вказаного договору, підтверджують наступні первинні документи:

- акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за жовтень 2014 року(а.с.98-102);

- довідка про вартість виконаних робіт та витрати за жовтень 2014 року(а.с.103);

- податкові накладні №4 від 19.09.2014 року на загальну суму 100 000,00грн. (а.с.104), №5 від 24.09.2014 року на загальну суму 100 000,00 грн. (а.с.105), №5 від 31.10.2014 року на загальну суму 557 125,90 грн. (а.с.106), №2 від 03.10.2014 року на загальну суму 102 891,80 грн. (а.с.107).

Позивачем долучено до матеріалів справи договір поставки, згідно якого вбачається, що 26.08.2014 року між ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (постачальник) та ТзОВ «Кробат Україна» (покупець) укладено договір поставки №28/08, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти товар та оплатити його. Оплата товару здійснюються покупцем після отримання рахунка-фактури, виданого продавцем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах 100% передплати(а.с.108). Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою.

Належне виконання умов договору, підтверджують наступні первинні документи:

- акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2014 року(а.с.109-115);

- довідка про вартість виконаних робіт та витрати за грудень 2014 року(а.с.116);

- податкова накладна №1 від 08.09.2014 року на загальну суму 49 500,00 грн. (а.с.117).

Також у перевіреному періоді ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» здійснював господарську діяльність із ТзОВ «Успіх ЮА».

Судом встановлено, що 25.08.2014 року між ТзОВ «Успіх ЮА» (продавець) та ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» (покупець) укладено договір поставки №252, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує товар, по ціні згідно додатків до даного договору. Товари поставляються на умовах само вивозу, в окремих випадках можлива доставка транспортом продавця, що в кожному окремому додатку обумовлюється окремо. Оплата за отриманий покупцем товар проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця (а.с.118).Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою.

Виконання вказаного договору, в розрізі тих операцій, що ставляться під сумнів податковим органом, підтверджують наступні первинні документи:

- товарно-транспортна накладна серія ТТН-15 №00001643 від 08.08.2014 року на автомобіль КІА ВС 2494 ЕС (а.с.119).

-податкові накладні №608 від 01.09.2014 року на загальну суму 49 133,21 грн. (а.с.120-121), №609 від 02.09.2014 року на загальну суму 30 492,14 грн. (а.с.122), №610 від 04.09.2014 року на загальну суму 49 500,00 грн. (а.с.123), №611 від 08.09.2014 року на загальну суму 18 556,80 грн. (а.с.124);

- видаткові накладні №РН-0000608 від 01.09.2014 року на загальну суму 49 133,21 грн. (а.с.125-126), №РН-0000609 від 02.09.2014 року на загальну суму 25 410,12 грн. (а.с.127), №РН-0000610 від 04.09.2014 року на загальну суму 49 500,00 грн. (а.с.128), №РН-0000611 від 08.09.2014 року на загальну суму 18 556,80 грн. (а.с.129);

- журнали обліку і відомості по рахунку 361 розрахунки з вітчизняними покупцями за період з 01.01.2014 року по 25.02.2015 року (а.с.130), за 2014 рік (а.с.131-136);

- платіжні доручення (а.с.137-151).

Вищезазначені договори не скасовані сторонами та не визнані недійсними в судовому порядку, а тому є дійсними.

Також позивачем долучено до матеріалів справи та були досліджені судом у судовому засідані розроблена проектн технічна документація на ремонтні роботи.

Суд зазначає, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з контрагентами, оформлені належним чином, такі досліджувались під час перевірки, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Вказана обставина не спростовується висновками перевірки та не заперечується представником відповідача.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договора мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) були передані, оплата проведена, договора виконано сторонами в повному обсязі.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього

Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України). Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4. ст. 198 ПК України). Якщо у подальшому такі товари/послуги фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього розділу (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів або встановлено факти недостачі (крадіжки), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає таке використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження), у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами. (п. 198.5 ст. 198 ПК України). Датою використання товарів/послуг вважається дата визнання витрат відповідно до розділу ІІІ цього Кодексу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2 цього ж Положення передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу недійсності правочинів позивача із контрагентом відповідач посилається на інший акт ДПІ складений за наслідками перевірки суб'єкта господарювання які мав відносини з контрагентом позивача.

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Суд відхиляє покликання відповідача на порушення контрагентом позивача податкового законодавства, оскільки платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. Висновки органу ДПС прямо суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Зокрема, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Згідно з приписами ст. 244-2 КАС України, висновки викладені у рішеннях Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 31 січня 2011 року Верховним Судом України винесена постанова у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Представник відповідача зазначив, що у товарно-транспортній накладній не вказано на підставі якої довіреності здійснено відпуск товару, не вказано супровідні документи на вантаж, не вказано які документи слідують з вантажем, не вказано про кількість навантаженого та розвантаженого товару, час коли здійснювалося навантаження та розвантаження товару, не ідентифіковано прізвища осіб відповідальних за навантаження та розвантаженого товару, не вказано дати навантаження та дати отримання товару, що посвідчують рух товару від контрагента та позивача та підтверджують факт реальності поставки товару з покликанням на Наказ Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися контрагентом позивача - ТзОВ «Успіх ЮА» товарно-транспортна накладна, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Порядок перевезення вантажів на території України, а також питання виписки товарно-транспортних накладних визначено наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» від 14.10.1997 р. №363 (надалі-Правила).

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку Товариство здійснювало операції з придбання товару та не виступало в якості замовника за договором перевезення, товари поставлялися на умовах само вивозу, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Слід зазначити, що податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту

Вищевказане підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, у справах К/9991/67732/12 від 04.12.2014 року, К/800/59003/13 від 10.02.2015 року, К/800/65779/14 від 31.03.2015 року, К/800/25915/13 від 01.04.2015 року, К/800/29742/13 від 09.04.2015 року та інших.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з с.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи зазначені договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору: позивач та його контрагенти не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочинів, а й виконали їх.

Представлені позивачем суду докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами , та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Водночас, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи зазначене вище, оскаржене податкове повідомлення-рішенння є незаконним і підлягає скасуванню, відтак позов слід задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000262210 від 18.02.2015 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» 487 грн. 20 коп. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Повий текст постанови виготовлено 02 червня 2015 року.

Суддя Костецький Н.В.