Ухвала

від 02.06.2015 по справі 2а-10549/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 р. Справа № 3050/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Петричака С.В.,

представника відповідача Павлюк Б.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західпромелектро» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

26.09.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Західпромелектро» (надалі- ТзОВ «Західпромелектро»)звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.09.2011 року за № 0002992320, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 86338, 32 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 21584,58 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним включено до складу валових витрат суми, сплачені ПП «Бізнесгруп» за товарно-матеріальні цінності, однак відповідач безпідставно вважає такі витрати не підтвердженими первинними документами, оскільки вважає правочин нікчемним в силу того, що ПП «Бізнесгруп» не мало необхідних матеріальних та організаційних можливостей для виконання умов такого правочину.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова від 14.09.2011 року № 0002992320.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що у відповідача відсутні правові підстави зменшувати залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду та відмовляти у здійсненні бюджетного відшкодування податку на додану вартість, внаслідок стверджуваного ненадходження цього податку до бюджету від продавця товару, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для таких дій.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Західпромелектро» з питань взаємовідносин з ПП «Версант», ПП «Сервіс Доріг», ПП «Інформаційно-консалтингова агенція «Інтелект», ПП «Трансзахідкомп», ПП «Сокран Плюс», ПП «Оптіма Інформ», ПП «Бізнесгруп», ПП «Західбізнесстандарт», ПП «Західзбутторгівля», ПП «Галекспортторг», ПП «Вестінком», ПП «Нео Інвес Груп», ПП «Фірма Арміда», ПП «Торггрупбізнес», ПП «Ліміт Інвест Груп», ТзОВ «Лемберг техно груп», ТОВ «Стартпромгруп» за період з 01.01.2009 року до 31.12.2010 року за результатами якої складено акт від 05.09.2011 року № 541/23-2/31526630.

В акті зазначено про порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 282/97-ВР (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 86338,32 грн., в т.ч. за: за II квартал 2010 року на суму 86338,32 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2011 року № 0002992320, яким ПП ТзОВ «Західпромелектро» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 107922,90 грн., у тому числі за основним платежем - 86338,32 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21584,58 грн.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі аналізу Системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, в результаті чого було встановлено, що контрагентом позивача ПП «Бізнесгруп» не подана декларація по податку на додану вартість за липень 2010 року, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано 15.09.2010 року, в ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Відповідач вважає, що укладені між цими підприємствами договори відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

А згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

При цьому необхідною умовою для формування валових витрат є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як правильно встановив суд першої інстанції, факт придбання товарно-матеріальних цінностей - електричного обладнання підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-5-05007 від 05.05.2010 року, № РН-5-05008 від 05.05.2010 року, № РН-5-05009 від 05.05.2010 року, відповідними податковими накладними № 5050000006 від 05.05.2010 року, № 5050000008 від 05.05.2010 року, № 5050000007 від 05.05.2010 року, платіжними дорученнями про оплату вказаних товарів (призначення платежу «за електроматеріали) № 3107 від 12.08.2010 року, № 3112 від 13.08.2010 року, № 3111 від 13.08.2010 року, № 3119 від 17.08.2010 року, № 3133 від 18.08.2010 року,№ 3163 від 30.08.2010 року.

Всі наведені документи належать відповідають вимогам для первинних документі, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також судом встановлено, що 11.05.2010 року ТзОВ «Західпромелектро» було реалізовано придбаний у ПП «Бізнесгруп» товар через мережу магазинів ТзОВ «Епіцентр К»та АТ «Нова Лінія», а також товар було реалізовано ТзОВ «Львівська ізоляція», ФОП ОСОБА_4, що підтверджується належним чином оформленими наявними в матеріалах справи видатковими накадними.

В свою чергу, колегія суддів критично оцінює доводи податкового органу щодо порушення кримінальної справи відносно директора ПП «Бізнесгруп» з огляду на наступне.

У відповідності до положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

При цьому колегія суддів зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, - з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість слід з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.

Поряд з тим, в процесі апеляційного розгляду, відповідачем не надано доказів постановлення вироку у кримінальній справі щодо нікчемності укладеного правочину між позивачем та контрагентами.

Щодо посилань податкового органу в апеляційній скарзі на відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, то колегія суддів вважає, що за даних обставин це не є свідченням безтоварності розглядуваних операцій. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення спірних господарських операцій з позивачем ПП «Бізнесгруп» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платниками податку на додану вартість, здійснювали господарську діяльність відповідно до законодавства.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання податкового органу щодо анулювання свідоцтва платника ПДВ ПП «Бізнесгруп» 15.09.2010 року, оскільки вказані обставини виникли після здійснення господарських операцій (а саме травня 2010 року) між позивачем та цим контрагентом.

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність договорів, укладених між ТзОВ «Західпромелектро» та ПП «Бізнесгруп», колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем та ПП «Бізнесгруп» з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про «безтоварність» господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у спірному випадку ТзОВ «Західпромелектро» не допустило порушення вимог п. 5.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому висновок відповідача про неправомірне завищення позивачем валових витрат є протиправним.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року у справі № 2а-10549/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін