Ухвала

від 27.10.2015 по справі 2а-10549/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2015 року м. Київ К/800/28304/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року по справі № 2а-10549/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західпромелектро» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західпромелектро» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 14.09.2011 року за № 0002992320, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 86338,32 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 21584,58 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Західпромелектро» з питань взаємовідносин з контрагентами за період з 01.01.2009 року до 31.12.2010 року за результатами якої зазначено про порушення позивачем п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 86338,32 грн.

На підставі зазначеного відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2011 року № 0002992320, яким ТОВ «Західпромелектро» збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 107922,90 грн., у тому числі за основним платежем - 86338,32 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21584,58 грн.

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі аналізу Системи автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, в результаті чого було встановлено, що контрагентом позивача не подана декларація по податку на додану вартість за липень 2010 року, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість анульовано 15.09.2010 року, в ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Відповідач вважає, що укладені між цими підприємствами договори відповідно до ч. ч. 1, 2, 5, ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача. Факт придбання товарно-матеріальних цінностей (електричного обладнання) підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-5-05007 від 05.05.2010 року, № РН-5-05008 від 05.05.2010 року, № РН-5-05009 від 05.05.2010 року, відповідними податковими накладними № 5050000006 від 05.05.2010 року, № 5050000008 від 05.05.2010 року, № 5050000007 від 05.05.2010 року, платіжними дорученнями про оплату вказаних товарів (призначення платежу «за електроматеріали») № 3107 від 12.08.2010 року, № 3112 від 13.08.2010 року, № 3111 від 13.08.2010 року, № 3119 від 17.08.2010 року, № 3133 від 18.08.2010 року, № 3163 від 30.08.2010 року.

Всі наведені документи відповідають вимогам для первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Подальша реалізація товару підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податкового обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі міста Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2011 року по справі № 2а-10549/11/1370 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підпис Сірош М.В. підпис Юрченко В.П.