Ухвала

від 03.06.2015 по справі 813/8705/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2015 року Справа № 876/4882/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мікули О.І.,

суддів - Курильця А.Р., Кушнерика М.П.,

з участю секретаря судового засідання - Волошин М.М.,

представника позивача- Демчука І.Д.,

представника відповідача- Водолазького І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (правонаступник - Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовир" до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Позивач - ТОВ «Світовир» звернулося в суд з позовом до відповідача - ДПІ у Личаківському районі м. Львова, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04 вересня 2013 року: № 0000222240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 286074 грн, у т.ч. основний платіж - 286074 грн, штрафні (фінансові) санкції - 0 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0000232240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 483640 грн., у т.ч. основний платіж - 332099,51 грн, штрафні (фінансові) санкції - 151540,9 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 04 вересня 2013 року № 0000222240. Визнано протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 04 вересня 2013 року № 0000232240.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що господарські операції позивача з контрагентами - ТОВ «Лідерком», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Вайз юніон ЛТД», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Сана прим» не мають реального характеру. Апелянт звертає увагу на те, що контрагенти позивача фактично не займалися фінансово-господарською діяльністю, а проводили транзитні операції, спрямовані на здійснення господарських операцій, пов'язаних з отриманням (наданням) податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод. Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності, а саме: кваліфікований персонал, основні фонди, транспортні засоби, приміщення, а також інші фізичні та технологічні можливості до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції. Апелянт звертає також увагу те, що господарські операції з контрагентами - ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Сана прим» є фіктивними в частині особи, яка їх виконувала, а тому первинні документи, якими оформлено виконання цих операцій, містять недостовірну інформацію і не можуть вважатися первинними документами. Вказаний факт підтверджується протоколами допиту директора ТОВ "Сана прим" Лещенка В.В. та протоколами допиту свідка ОСОБА_2 у рамках розслідування відповідних кримінальних справ. Таким чином, у діяльності ТОВ «Світовир» вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема, господарські операції здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру. Апелянт звертає також увагу на недоліки податкової правосуб'єктності контрагентів позивача, а саме: відсутність за місцем реєстрації (підприємства за юридичною адресою не знаходиться), що підтверджується Актами ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічних звірок вищезазначених контрагентів. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача (апелянта) - Водолазький І.Д. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції неправильними та необгрунтованими. Просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача - Демчук І.Д. у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 09 по 15 серпня 2013 року ДПІ в Личаківському районі м.Львова проведела позапланову виїзну перевірку ТОВ "Світовир" з питань взаємовідносин з ТОВ "Лідерком" (ЄДРПОУ 35197074) за період з 01 вересня 2011 року по 29 лютого 2012 року, ТОВ "Будівельна компанія "АРС" (ЄДРПОУ 37264634) за період з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2013 року та з питань правомірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту щодо взаємовідносин з ТОВ "Вайз юніон ЛТД" (ЄДРПОУ 37569727) за період з 01 серпня року по 31 грудня 2012 року, з ТОВ "Конді 50" (ЄДРПОУ 38149196) за період з 01 вересня 2012 року по 31 грудня 2012 року, з ТОВ "Сана прим" (ЄДРПОУ 33927607) за червень 2012 року, якою встановлено порушення п.п. 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 286074,00 грн, в тому числі: за ІІ квартал 2011 року на суму 33373,00 грн, за ІІІ квартал 2011 року на суму 17612,00 грн, за ІV квартал 2011 року на суму 235089,00 грн; пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, а саме: занижено ПДВ на загальну суму 332099,51 грн, в т.ч.: за квітень 2011 року в сумі 14170,56 грн, за травень 2011 року на суму 6791,68 грн, за червень 2011 року на суму 8057,67 грн, за липень 2011 року 3516,67 грн., за серпень 2011 року на суму 11798,56 грн, за жовтень 2011 року на суму 30512 грн, за листопад 2011 року на суму 18477 грн, за грудень 2011 року на суму 155436 грн, за січень 2012 року на суму 21667 грн, за лютий 2012 року на суму 7341 грн, за вересень 2012 року на суму 4530 грн, за грудень 2012 року на суму 19857,31 грн, за червень 2012 року в сумі 29944,27 грн.

За результатами перевірки складено Акт № 41/22-40/32053692 від 22 серпня 2013 року.

04 вересня 2013 року на підставі вказаного акта ДПІ у Личаківському районі м.Львова прийняла податкове повідомлення - рішення № 0000222240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток підприємств, усього 286074 грн, у тому числі за основним платежем - 286074 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн. та податкове повідомлення - рішення № 0000232240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - ПДВ, усього 483640 грн, у тому числі за основним платежем - 332099,51 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 151540,90 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з недоведеності податковим органом обставин, які б свідчили про фактичне нездійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини, укладені з контрагентами, не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Висновки податкового органу про неправомірність формування платником податків податкового кредиту та валових витрат за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Позивачем для перевірки представлено податковому органу ряд документів, які є належним підтвердженням реальності операцій між позивачем та контрагентами, а також свідчать про належне документування їх здійснення і вказують на коректність обчислення та сплати податків і зборів по таких операціях. Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі помилкових висновків ДПІ у Личаківському районі м.Львова про порушення ТОВ "Світовир" податкового законодавства.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, виходячи з наступного.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.138.2, 138.11 цієї статті, п.140.2 - 140.5 ст.140, ст.ст.142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу передбачає, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України).

П.44.1 ст.44 ПК України визначає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що підлягав перевірці позивач уклав ряд договорів, зокрема, з ТОВ "Конді 50" - договір від 19 вересня 2012 року № 1909/3; з ТОВ "Будівельна компанія "АРС" - договір від 01 квітня 2011 року № 0104/1, від 01 квітня 2011 року № 0104/2, від 01 квітня 2011 року № 0104/3, від 15 квітня 2011 року № 1504/1, від 02 травня 2011 року № 0205/4, від 03 травня 2011 року № 0305/1, від 04 травня 2011 року № 0405/1, від 05 травня 2011 року № 0505/3, від 06 травня 2011 року № 0605/2, від 09 червня 2011 року № 0905/5, від 03 червня 2011 року № 0306/5, від 20 червня 2011 року № 2006/3, від 20 червня 2011 року № 2006/3, від 01 липня 2011 року № 0107/4, від 18 липня 2011 року № 1807/3, від 19 липня 2011 року № 1907/3, від 25 липня 2011 року № 2507/3, від 26 липня 2011 року № 2607/3, від 01 серпня 2011 року № 0108/4, від 03 серпня 2011 року № 0308/3, від 09 серпня 2011 року № 0908/4; з ТОВ "Сана прим" - договір від 15 травня 2012 року № 1505/3, від 04 червня 2012 року № 0406/2, від 04 червня 2012 року № 0406/3, від 07 червня 2012 року № 0706/3; з ТОВ "Лідерком" - договір від 25 липня 2011 року № 2507/3, від 19 вересня 2011 року № 1909/4, від 29 вересня 2011 року № 2909/2, від 03 жовтня 2011 року № 0309/1, від 03 жовтня 2011 року № 0310/2, від 04 жовтня 2011 року № 0410/3, від 01 листопада 2011 року № 0111/3, від 01 листопада 2011 року № 0111/4, від 08 листопада 2011 року № 0811/2, від 17 листопада 2011 року № 1711/2, від 01 грудня 2011 року № 0112/5, від 13 грудня 2011 року № 1312/3, від 14 грудня 2011 року № 1412/3, від 21 грудня 2011 року № 2112/3, від 21 грудня 2011 року № 2112/4, від 04 січня 2012 року № 0401/2, від 04 січня 2011 року № 0401/3, від 01 лютого 2012 року № 0102/3, від 01 лютого 2012 року № 0102/4, від 21 лютого 2012 року № 2102/2, від 15 травня 2012 року № 1505/3.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів позивачем долучено податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних будівельних робіт типової форми № КБ-2в, локальні кошториси, протоколи погодження договірної ціни на проектні роботи, довідки про вартість виконаних робіт /та витрати/, договірні ціни, акти здачі-приймання виконаних робіт, платіжні доручення, рахунки на оплату, банківські виписки, оборотньо-сальдові відомості.

Зміни в активах позивача в результаті господарських операцій з ТОВ «Лідерком», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Вайз юніон ЛТД», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Сана прим» підтверджуються також журналами-ордерами та відомостями по рахунку та картками субконто ТМЦ по окремих матеріалах за відповідні періоди.

Розрахунки за вказаними договорами проводено виключно в безготівковому вигляді, шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку позивача на розрахункові рахунки контрагентів, що підтверджується відповідними банківськими виписками по особовому рахунку платника.

Позивач належним чином відобразив у бухгалтерському та податковому обліку вказані господарські операції із контрагентами, що підтверджується, зокрема, оборотно-сальдовими відомостями за періоди, що підлягали перевірці.

Позивачем також підтверджено факт використання поставлених товарів у власній господарській діяльності. Зокрема, роботи виконувались зазначеними контрагентами як субпідрядниками, і результати цих робіт передані позивачем замовникам.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Лідерком», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Вайз юніон ЛТД», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Сана прим» підтверджуються первинними документами, які повністю відповідають вимогам до первинних документів, передбачених п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Про дійсність правочинів позивача з вказаними контрагентами свідчить також те, що всі розрахунки між ними мають реальний грошовий характер та підтверджені відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Крім того, жодних додаткових вимог до формування податкового кредиту законодавство не встановлює, лише відсутність податкової накладної безумовно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Покликання податкового органу на непідтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися від ТОВ «Конді 50» товарно- транспортними накладними, є безпідставними, оскільки законодавець не ставить у залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Наявність товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень передбачено наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють питання перевезення, а не питання податкового обліку та звітності. Товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Таким чином, відсутність таких накладних у позивача само по собі не може слугувати підставою для визнання господарських операцій недійсними.

Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Покликання апелянта на нереальність господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку відсутністю основних фондів, складських приміщень, трудових ресурсів, транспортних засобів є безпідставними, оскільки немає законодавчого обмеження щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, тобто є можливість здійснення діяльності шляхом використання орендованих основних фондів, залучення трудових ресурсів на підставі укладення цивільно-правових договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним податковим законодавством передбачена презумпція правомірності рішень платника податків, яка застосовується в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то рішення приймається на користь платника податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Встановлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, необхідно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (ч.3 ст.228 ЦК України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Таким чином, покликання податкового органу на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, є безпідставними.

Колегія суддів також не приймає до уваги покликання апелянта на акти ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС: від 17 травня 2013 року № 1698/22-8/35197074 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Лідерком" (код ЄДРПОУ 35197074) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період діяльності з 01 вересня 2011 року по 29 лютого 2012 року; № 1622/22.8/37264634 від 13 травня 2013 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівельна компанія "АРС" (ЄДРПОУ 37264634) щодо підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01 квітня 2010 року по 31 березня 2013 року; № 1695/22-3/38149196 від 17 травня 2013 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Конді 50" (ЄДРПОУ 38149196) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 25 червня 2012 року по 31 березня 2013 року; № 3967/22-933927607 від 27 вересня 2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Сана прим" (ЄДРПОУ 33927607) щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01 червня 2012 року по 31 липня 2012 року, як на доказ нереальності здійснення господарських операцій та порушення податкового законодавства позивачем, виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання є службовим документом органів податкової служби, який складається не за результатами здійснення органом державної податкової служби певних дій, зокрема, у зв'язку з проведенням зустрічної звірки, а у зв'язку із встановленням факту, що не дає змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання. Такий акт не може містити факти порушень податкового законодавства з питань повноти нарахування і сплати податків, оскільки зустрічна звірка, якою могли бути встановлені такі факти, не відбулась.

Щодо покликань апелянта на недоліки податкової правосуб'єктності контрагенів позивача у зв'язку з їх відсутністю за юридичною адресою, як на підставу для визначення відповідної первинної документації в якості фіктивної, то встановленню підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції. При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків у обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість. Відомості щодо юридичної особи, її посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи є відкритими і загальнодоступними (ч. 1 ст.20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Доказом відсутності контрагента позивача за юридичною адресою є запис у ЄДРПОУ, інші докази, зокрема дані податкового органу, які не належить до передбачених ст.69 КАС України доказів, ці обставини підтвердити не можуть, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що контрагенти позивача - ТОВ «Лідерком», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Вайз юніон ЛТД», ТОВ «Конді 50», ТОВ «Сана прим» на момент здійснення господарських операцій знаходилися на податковому обліку як платники ПДВ, їх свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не були анульовані, правочини з цими суб'єктами господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. В матеріалах справи також наявні ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, видані ТОВ "Світовир", ТОВ "Лідерком", ТОВ "Сана прим" та ТОВ "Будівельна компанія "АРС".

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на протоколи допиту директора ТОВ "Сана прим" Лещенка В.В. та протоколи допиту свідка ОСОБА_2, оскільки вказані пояснення зафіксовані в процесуальних документах у кримінальній справі і є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, та не є належними документами, які встановлюють відповідні юридичні факти.

Разом з тим, в розумінні кримінально-процесуального законодавства України, належними засобами, які б підтверджували відповідні юридичні факти, зокрема, вину службових осіб у фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, є відповідні судові рішення, що набрали законної сили, а як вбачається з матеріалів справи, інформація щодо винесення вироку у кримінальній справі, в межах якої відібрані пояснення вказаної особи, на момент прийняття рішення та апеляційного розгляду справи - відсутня.

Відповідач не надав до матеріалів справи доказів наявності вироків судів та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (нереальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку позивача або його контрагентів при укладенні та виконанні договорів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення- рішення від 04 вересня 2013 року № 0000222240 та № 0000232240 прийняті неправомірно, а тому підлягають скасуванню.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів прийшла до переконання про те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі № 813/8705/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.І. Мікула

Судді А.Р. Курилець

М.П. Кушнерик

Повний текст ухвали виготовлено 08 червня 2015 року.