Ухвала

від 03.06.2015 по справі 821/321/15-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/321/15-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.03.2015 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області про скасування податкового повідомлення - рішення від 25.03.2014 року № 0001701702.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідачем при проведенні перевірки не з'ясовано усіх фактичних обставин здійснення позивачем господарських операцій, односторонньо та не в повному обсязі досліджено первинні документи, що підтверджують придбання товарів, надання послуг (виконання робіт), невірно застосовано до спірних правовідносин норми чинного законодавства, що призвело до помилкових висновків та визначення позивачу грошових зобов'язань та застосування санкцій.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30.03.2015 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області №0001701702 від 25.03.2014 року, яким фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19578,00 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 13052,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6526,00 грн.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрована у Виконавчому комітеті Херсонської міської ради 25.11.1997 р., номер запису про реєстрацію №2384908474. Взято на податковий облік в ДПІ у м. Херсоні 25.11.1997 р. за №14Г.

У період з 29.01.2014 р. по 04.02.2014 р. контролюючим органом була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань взаємовідносин з ПАП «Альтаір» (код ЄДРПОУ 31560514) за липень 2013 р.

За результатами даної перевірки було складено акт від 08.02.2014 року №199/21-03-17-02/НОМЕР_2 (а.с. 6-16).

З наведеного вище акта перевірки вбачається, що перевіркою встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ПАП «Альтаір» (код ЄДРПОУ 31560514) платнику податків ФОП ОСОБА_1 у липні 2013 р. на суму ПДВ 13052,00 грн., що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Відповідно до ст..185 та ст. 186 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами і доповненнями) не підтверджено правомірність включення ФОП ОСОБА_1 до податкового кредиту суми ПДВ за липень 2013 р.

Також, встановлено порушення п.198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями), що призвело до заниження суми податку на додану вартість за липень 2013 р. на загальну суму 13052,00 грн. (а.с.16).

Підставою для встановлення таких порушень слугувало те, що перевіркою неможливо підтвердити факт реального здійснення фінансово - господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та контрагентом ПАП «Альтаір» в липні 2013 р., з врахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходженням майна, відсутністю необхідних трудових ресурсів, транспорту та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення господарської діяльності.

На підставі вищенаведеного акта перевірки позивача, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.03.2014 року № 0001701702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 19578,00 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 13052,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 6526,00 грн. ( а.с.18).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Предметом розгляду у справі є податкове повідомлення-рішення №0001701702 від 25.03.2014 року, яке виставлене у зв'язку з вчиненням правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину, при цьому такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ПАП «Альтаір» 01.07.2013 року був укладений договір №1 про поставку жита (а.с.22-23), фактичне виконання якого підтверджується Специфікацію №1 від 05 липня 2013 року, Специфікацію №2 від 31 липня 2013 року; видаткові накладні від 05 липня 2013 року №1 на суму 47532,00 грн., від 31 липня 2013 року №92 на суму 30780,00 грн.; податкові накладні платника податку ПАП "Альтаір" щодо реалізації товару ФОП ОСОБА_1 від 05.07.2013 року №1/2 на суму 47532,00 грн., від 31.07.2013 року №50/2 на суму 30 780,00 грн.; рахунок - фактуру №1 від 05 липня 2013 року на суму 47532,00 грн., рахунок- фактуру від 31 липня 2013 року №103 на суму 30780,00 грн.; банківську виписку Херсонського відділення AT "Укрсиббанк" щодо перерахування коштів ФОП ОСОБА_1 на рахунок ПАП "Альтаір" за придбання жита платіжне доручення №453 від 10.07.2013 року на суму 30 532,00 грн. на підставі рахунку №1 від 05 липня 2013 року, платіжне доручення №456 від 17.07.2013 року на суму 17000,00 грн. на підставі рахунку №1 від 05 липня 2013 року, платіжне доручення №483 від 06.08.2013 року на суму 30780,00 грн. на підставі рахунку №103 від 31 липня 2013 року (а.с. 24-32).

Транспортування придбаного товару здійснювалося на підставі договору перевезення вантажу укладеного між позивачем та ПП «РООКС». (а.с. 33-34). Транспортування жита у кількості 27,96 тон підтверджується ТТН від 05.07.2013 року №05/07, перевізник ПП "РООКС", водій Михайлевський, авто МАЗ 13473НІ, причеп ВТ 9059 XI. Транспортування жита у кількості 20,52 тон підтверджується ТТН від 31.07.2013 року №231/07, перевізник ПП "РООКС", водій Михайлевський, автомобіль МАЗ 13473НІ, причеп ВТ 9051 XI; актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-00000022 від 05.07.2013 р., №ОУ- 000000235 від 31.07.2013 р. (а.с. 35-36, 66-67).

В результаті здійснення власної господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 придбану продукцію (жито) було перероблено на житню муку, що підтверджується звітами по виробництву на переробку жита на житню муку від 08.07.2013 р., 09.07.2013 р., 01.08.2013 р., 02.08.2013 р. (а.с.68-71).

В подальшому житню муку позивачем реалізовано. Факт реалізації муки житньої підтверджується наданими доказами, а саме: договором поставки борошна №03-110-11 від 01.01.2013 р., договором поставки №10 від 08.07.2013 р., договором №М/7 від 02.01.2013 р.; податковими накладними №153 від 15.07.2013 р. на загальну суму 38168,00 грн. у т.ч. ПДВ 6361,33 грн., №152 від 15.07.2013 р. на загальну суму 43600,00 грн. у т.ч. ПДВ 7266,67 грн., №177 від 03.08.2013 р. на загальну суму 4700,00 грн. у т.ч. ПДВ 783,33 грн., №185 від 07.08.2013 р. на загальну суму 37375,00 грн. у т.ч. ПДВ 6229,17 грн., ; видатковими накладними №РН-0000154 від 15.07.2013 р. на загальну суму 38168,00 грн. у т.ч. ПДВ 6361,33 грн., №РН-0000153 від 15.07.2013 р. на загальну суму 43600,00 грн. у т.ч. ПДВ 7266,67 грн., №РН-0000178 від 03.08.2013 р. на загальну суму 4700,00 грн. у т.ч. ПДВ 783,33 грн., №РН-0000186 від 07.08.2013 р. на загальну суму 37375,00 грн. у т.ч. ПДВ 6229,17 грн.; банківськими виписками від 15.07.2013 р., від 22.07.2013 р., від 07.08.2013 р., від 08.08.2013 р. (а.с. 72-88).

Крім того, в підтвердження реальності здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 до суду першої інстанції надано наступні докази: штатний розпис ФОП ОСОБА_1 з 01.05.2013 р., Звіт форми 1ДФ, витяг техпаспорту на млин МП-600 для сортового дроблення зерна, яка є власністю ФОП ОСОБА_1, копія договору №762 від 01.09.2010 р. також наявна в матеріалах справи (а.с.89-101).

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.5 Положення документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов цілком вірного та обґрунтованого висновку, що надані позивачем документи в обґрунтування виконання зазначених господарських операцій можуть бути прийняті в якості належних доказів, саме як первинні документи на підтвердження товарності цих операцій, але які не були надані податковому органу під час перевірки.

Крім того суд першої інстанції правомірно надав належну оцінку доказам та критично оцінив використання апелянтом акту перевірки від 17.09.2013 року №1468/21-03-22-05/31560514 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПАП «Альтаір» з питань дотримання вимог податкового законодавства при фінансово-господарських відносинах з контрагентами-покупцями за червень та липень 2013 року», оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Вимога закону щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платником стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30.03.2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик