Рішення

від 02.06.2015 по справі 236/896/15-ц

КРАСНОЛИМАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 236/896/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2015 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Шавиріної Л.П.

при секретарі - Снігирьовій О.Ю.

роз

глянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Красний Лиман за участю сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська харчова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, суд -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 59409,07 грн., завданих злочином у зв»язку з залишенням вказаного позову без розгляду в процесу розгляду кримінального провадження.

06.04.2015 року та 18.05.2015 року позовні вимоги змінив і просив поновити строк звернення до суду та стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 59409,07 грн., 3% річних за невиконання грошового зобов»язання в сумі 10581,33 грн. та інфляційні втрати за час невиконання грошового зобов»язання в сумі 37429,29 грн.

В судовому засіданні представник позивача Сєрік В.В. позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити, пояснивши суду, що з 03.12.2007 по 02.03.2009 року відповідач перебувала у трудових відносинах з позивачем. До 18.02.2009 року відповідач виконувала обов»язки менеджера з реалізації готової продукції, являлась матеріально відповідальною особою. Але в період з 05.09.2008 року по 18.02.2009 року скоїла злочини, передбачені ст.ст.191 ч.1,358 ч.1 КК України - присвоїла, а потім розтратила продукцію компанії шляхом внесення завідомо неправдивих даних в документи фінансової звітності про рух ввірених їх товаро-матеріальних цінностей, завдавши матеріальної шкоди на суму 59409,07 грн. На неодноразові пропозиції відшкодувати шкоду в добровільному порядку відмовлялася, пропонувала вирішувати спір в судовому порядку. Кримінальна справа з підстав, які не залежали від волі позивача, розглядалася більше 5 років і за клопотанням відповідача була закрита постановою суду від 16.03.2015 року на підставі ст. 49 КК України - закінчення строків давності без розгляду цивільного позову по суті, у зв»язку зх. чим просив відновити строки звернення до суду і рахувати їх з 01.05.2009 року - моменту звернення за захистом власних прав до правоохоронних органів. Провину обвинуваченої повністю доведено зібраними та перевіреними під час розгляду кримінальної справи доказами - актом ревізії, актом КРУ, поясненнями свідків, документами фінансової звітності відповідача. Тому просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 59409,07 грн., 3% річних за умисне невиконання грошового зобов»язання в період з 01.05.2009 року по 06.04.2015 року в сумі 10581,33 грн. та інфляційні втрати позивача за вказаний період в сумі 37429,29 грн.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 позов не визнали,

заперечували проти його задоволення, посилаючись на те, що провину відповідача у скоєнні злочину не доведено, що підтверджується відсутністю обвинувального вироку по справі про звинувачення ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.191, ч.1 ст.358 КК України. А постанова суду від 16.03.2015 року не являється доказом, що підтверджує провину відповідача у заподіянні шкоди позивачу на суму 59409,07 грн.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд встановив наступне.

03.12.2007 року на підставі направлення Краснолиманського міського центру зайнятості та особистої заяви ОСОБА_1 між нею та позивачем було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до якого відповідач виконувала обов»язки менеджера по збуту готової продукції ТОВ «КХК»(а.с.55-57).

В цей же день відповідача було ознайомлено з посадовою інструкцією та укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Відповідно до інструкції на відповідача покладено обов»язки з реалізації готової продукції, для виконання яких він зобов»язаний :

прийняти готову продукції зі складу на підставі прибуткової накладної;

оформити накладну на отримання продукції;

відповідати за збереження продукції при її транспортуванні, її цілісність та товарний вигляд;

розробляти маршрути руху для реалізації продукції;

відшуковувати осіб, які бажають придбати продукцію;

виписувати накладну в 2-х примірниках при реалізації продукції з відображення виду оплати;

оформляти чек на отриману суму при погашенні покупцями заборгованості;

при поверненні зіпсованої або простроченої продукції проводити розрахунки з покупцями;

вести облік боржників, слідкувати за своєчасним погашенням дебіторської заборгованості, не допускати прострочення дебіторської заборгованості;

при поверненні на базу гроші здати в касу підприємства;

щоденно по закінченню роботи виготовляти та здавати звіт.

Крім того відповідач несе відповідальність за збереження продукції в процесі її реалізації, збереження коштів, отриманих при реалізації продукції та оплаті дебіторської заборгованості, за наявність та збереження документів про реалізацію продукції(а.с.58-59).

Однак в період з 05.09.2008 року по 18.02.2009 року відповідач скоїла злочини, передбачені ч.1 ст.191, ч.1 ст.358 КК України, в результаті яких позивачу було завдано матеріальної шкоди на суму 59409,07 грн., за що була звільнена з роботи позивачем 02.03.2009 року на підставі п.8 ст.40 КЗпП України(а.с.66).

Згідно ст.ст.11,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При винесенні рішення відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вказані приписи суд приходить до висновку про те, що позивач довів свої вимоги у повному обсязі, в той час, як відповідач взагалі не довів свої заперечення.

До такого висновку суд приходить на підставі наступного.

Заподіяння позивачу відповідачем матеріальної шкоди в сумі 59409,07 грн. в судовому засіданні повністю підтверджено поясненнями представника позивача та дослідженими в судовому засіданні актом ревізії відповідача від 02.03.2009 року, актом КРВ у м. Красний Лиман позапланової ревізії ТОВ «КХК» від 29.05.2009 року № 23-15/15, постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 16.03.2015 року про закриття кримінальної справи № 236/3064/13-к по звинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених ч.1 ст.191, ч.1 ст.358 КК України, за клопотанням підсудної ОСОБА_1 у зв»язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили(а.с.6-20,60-65).

Незважаючи на те, що по вказаній кримінальній справі не було постановлено вирок, а вона була закрита, досліджені судом докази беззаперечно свідчать про те, що провину відповідача у скоєнні інкримінованих злочинів доведено повністю, заподіяна позивачу шкода в сумі 59409,07 грн. знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв»язку з протиправними діями ОСОБА_1

Розглядаючи заяву позивача про відновлення строку позовної давності по справі, суд вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню у зв»язку з тим, що незважаючи на приписи ст. 257 ЦК України, якими встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, ч.2 ст.265 ЦК України передбачено, що якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. На обґрунтування вказаного висновку свідчить те, що позивачем своєчасно 15.06.2009 року було заявлено позов про відшкодування шкоди(а.с.72), а постанова суду від 16.03.2015 року про залишення позову без розгляду набрала чинності 24.03.2015 року, тобто вказаний період з 15.06.2009 року до 24.03.2015 року не зараховується до позовної давності.

А також, відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону, у тому числі і норм Кодексу законів про працю України, Цивільного кодексу України.

Так на підставі ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 03.12.2007 року обґрунтовано договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідно до приписів ст.135-1 КЗпП України, яка передбачає, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

У зв»язку з чим статтею 134 КЗпП України встановлено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у тому числі, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Тобто в березні місяці 2009 року на підставі акту ревізії від 02.03.2009 року позивач дізнався про порушення його права і з вказаного часу у відповідача виникло грошове зобов»язання по відшкодування шкоди, яке до теперішнього часу останнім не виконано.

Тому, суд вважає, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачу відповідачем, в результаті скоєння злочину в сумі 59409,07 грн. являються обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Крім того, нормами цивільного законодавства України передбачена спеціальна відповідальність боржника за прострочення грошового зобов»язання, тобто зобов»язання боржника(ОСОБА_1) вчинити на користь кредитора( позивача) пену дію(сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов»язання(ст.509

ЦК України).

Тому, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про те, що будь-які інші умови відшкодування втрат за невиконання грошового зобов»язання між сторонами не встановлено.

При цьому період прострочення виконання зобов»язання, за який позивач пред»являє вимоги становить 2167 днів з 01.05.2009 року по 06.04.2015 року, а сукупний індекс інфляції за вказаний період складає 1,630.

Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню окрім суму боргу 3% річних за весь час прострочення, що складає 10581,33 грн.(59409,07 : 365 х 2167 х 3 :100), та інфляційні втрати в сумі 37429,29 грн. за вказаний період. Тобто позовні вимоги позивача і в цій частині підлягають задоволенню.

А також, відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору, а також з витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Однак на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору, який становить 1074,20 грн. - 1% від суми позову 107419,69 грн

Але на підставі ч.3 ст.88 ЦПК України у зв»язку з задоволенням позову вказаний збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Керуючись ст.ст.625,1166,1177 ЦК України, ст.ст.130,134,135-1 КЗпП України, ст.ст. 10,11,60,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська харчова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, задовольнити повністю.

Поновити Товариству з обмеженою відповідальність "Краснолиманська харчова компанія" строки звернення до суду.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНПП НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська харчова компанія», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 32299568, в рахунок відшкодуванні шкоди, завданої злочином 59409(п"ятдесят дев"ять тисяч чотириста дев"ять),07 грн., три відсотка річних 10581(десять тисяч п"ятсот вісімдесят одну),33 грн., інфляційних втрат 37429(тридцять сім тисяч чотириста двадцять дев"ять),29 грн.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНПП НОМЕР_1, на користь держави судовий збір в сумі 1074(одна тисячв сімдесят чотири),20 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Краснолиманський міський суд Донецької області в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя -