Постанова

від 04.06.2015 по справі 826/7301/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2015 року 11 год. 39 хв. № 826/7301/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя - Вовк П.В.,

при секретарі судових засідань Хайло А.А.

Представники:

позивача - Столярська О.І., довіреність № б/н від 23 квітня 2015 року

відповідача - Чернівська Л.В., довіреність № б/н від 13 травня 2015 року

На підставі ч. 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в судовому засіданні 04 червня 2015 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст складено і підписано 05 червня 2015 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі також - ТОВ «Порше Лізинг Україна», позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач), в якій позивач, зокрема, просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 18 листопада 2014 року № 0015842203, № 0015852203 та № 0015862203.

Ухвалою суду від 27 квітня 2015 року було відкрито провадження в даній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

У ході судового розгляду справи позивач позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

Відповідачем в період з 09 вересня 2014 року по 20 жовтня 2014 року проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Порше Лізинг Україна» з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2013 року; за її результатами складено акт № 1555/26-59-22-03/35571472 від 27 жовтня 2014 року.

Згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення позивачем:

- п. 49.3 статті 49, п. 189.5 статті 189, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, п.п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого встановлено заниження ТОВ «Порше Лізинг Україна» податку на додану вартість на загальну суму 293 101, 00 грн.;

- п. 49.3 статті 49, п. 189.5 статті 189, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, п.п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого встановлено завищення ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 671 052, 00 грн.;

- п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження ТОВ «Порше Лізинг Україна» податку на прибуток на загальну суму 293 781, 00 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 листопада 2014 року: № 0015862203, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 293 781, 00 грн. і нараховано 48 503, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0015842203, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) на суму 671 052, 00 грн., та нараховано 335 527, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0015852203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 293 101, 00 грн. і нараховано 146 551, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач здійснював оскарження зазначених рішень у адміністративному порядку, звернувшись до Головного управління ДФС у м. Києві зі скаргою про їх скасування. За результатами розгляду скарги було прийнято рішення від 29 січня 2015 року №1276/10/26-15-10-05-35, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Також, ТОВ «Порше Лізинг Україна» зверталось зі скаргою до Державної фіскальної служби України. Рішенням про результати розгляди скарги від 08 квітня 2015 року № 7347/6/99-99-10-01-04-25 ДФС України оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2011 року між позивачем (замовник) та ПП «Юридична компанія «Форт» (виконавець) було укладено договір надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику консультаційні послуги з підготовки пакету документів для реєстрації на постійній основі на ім'я замовника автомобілів та консультаційні послуги з підготовки пакету документів для проходження технічного огляду автомобілів, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно вимог п. 2.2.2 вказаного договору, виконавець зобов'язувався щомісяця оформляти та передавати на підписання Замовнику акти наданих послуг за відповідний період. Встановлено, що такі акти мають бути належним чином оформлені та містити всю інформацію щодо обсягу наданих послуг (перелік документів, що було підготовлено за відповідними автомобілями з зазначенням номерів шасі) за звітний період, який встановлюється сторонами в акті наданих послуг.

Сплачені за вказаним зобов'язанням кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі нормативні акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якої, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентом, позивачем було надано суду копії наступних документів: договору та додатків до нього, актів прийому-передачі виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, довідок-рахунків, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, виписок з банківського рахунку.

Між тим, суд звертає увагу на те, що з наданих позивачем документів неможливо достовірно встановити фактичне виконання ПП «Юридична компанія «Форт» умов договору про надання послуг від 25 березня 2011 року.

Так, з долучених позивачем до матеріалів справи свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, послуги щодо реєстрації яких, як зазначає ТОВ «Порше Лізинг Україна», і були предметом вказаного договору, вбачається, що відповідні транспорті засоби були зареєстровані за позивачем.

В той же час, ТОВ «Порше Лізинг Україна» не було долучено до матеріалів справи примірників довіреностей, які б підтверджували наділення ПП «Юридична компанія «Форт» повноваженнями на здійснення такої діяльності. При цьому, на неодноразові запитання суду під час розгляду справи в судовому засіданні, представником позивача було зазначено про відсутність як оригіналів, так і копій таких довіреностей.

Крім того, суд звертає увагу на те, що номери кузовів автомобілів, зазначені в наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт (надання послуг), вказані не повністю, що позбавляє можливості ідентифікувати автомобілі, державна реєстрація яких, згідно відомостей таких актів, була здійснена ПП «Юридична компанія «Форт».

Таким чином, суд констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором позивача із ПП «Юридична компанія «Форт», що свідчить про нікчемність укладеного між такими підприємствами правочину.

Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат підприємства та його податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, при вирішенні справи суд враховує, що відповідно до відомостей акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 06 лютого 2014 року № 117/26-58-22-08-11/36309459, з посиланням на матеріали кримінального провадження №32013100130000094 та протокол допиту директора ПП «Юридична компанія «Форт» ОСОБА_4 від 09 жовтня 2013 року, встановлено, що вказана особа лише номінально займала вказану посаду директора підприємства, на посаді директора вона жодних договорів не укладала та ніякої фінансово-господарської діяльності підприємства не вела. Таким чином, ПП «Юридична компанія «Форт» насправді ніякої господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку не вело. Використання банківських рахунків та реквізитів ПП «Юридична компанія «Форт» здійснювалось особами, які не мають на це законних підстав. Договори, укладені між ПП «Юридична компанія «Форт» та іншими підприємствами, є нікчемними та фактично не виконувались.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем в акті перевірки було зроблено висновок про те, що зазначений контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

Суд звертає увагу на те, що така позиція податкового органу жодним чином не була спростована ТОВ «Порше Лізинг Україна» під час розгляду даної адміністративної справи.

Додатково необхідно зазначити, що ухвалою суду про відкриття провадження від 27 квітня 2015 року, в тому числі, було вирішено витребувати, в тому числі, від ПП «Юридична компанія «Форт» належним чином завірені копії документів щодо взаємовідносин з позивачем, які б підтверджували: наявність на підприємстві трудових ресурсів та основних засобів виробництва; укладання та виконання договорів з третіми особами щодо реалізації своїх зобов'язань на користь позивача, виконання таких зобов'язань особисто.

Водночас, від ПП «Юридична компанія «Форт» на адресу суду повернулось поштове відправлення з зазначенням причини його невручення адресату як «організацію не розшукано».

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, були встановлені обставини, які свідчать про відсутність реального характеру виконання укладеного між позивачем та його контрагентом правочину, обґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки про порушення ТОВ «Порше Лізинг Україна» вимог податкового законодавства в частині віднесення до витрат підприємства та сум податкового кредиту з податку на додану вартість коштів, сплачених на виконання зазначеного вище договору про надання послуг, укладеного з ПП «Юридична компанія «Форт».

Крім зазначеного, як вбачається з акту перевірки позивача, податковим органом не визнано податковий кредит позивача на загальну суму 375 284, 40 грн. за операціями з повернення автомобілів за договорами фінансового лізингу, укладеними між позивачем і його контрагентами-лізингоодержувачами: ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і право», ПП «Монтажбуд», ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП», ПАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС», ТОВ «Автотрак Центр», ТОВ «Українська техноторгівельна компанія», ТОВ «Західшляхбуд-Бетон», ТОВ «Бізнес Енерго Ресурс», ТОВ «В.К.Ф. Редуктор-Агро» та Фермерським господарством «Едельвейс-2». При цьому, невизнання податкового кредиту обґрунтовується відповідачем порушенням з боку позивача порядку заповнення заяви про відмову постачальника надати податкову накладну. Додатково відповідач зазначає про те, що позивачем не доведено факту повернення автомобілів лізингоодержувачами, а отже, виконання ними договорів фінансового лізингу.

Оцінюючи зазначені висновки акту перевірки, суд виходить з наступного.

Між позивачем як лізингодавцем та десятьма зазначеними вище контрагентами-лізингоодержувачами було укладено договори фінансового лізингу, відповідно до яких позивач надав контрагентам автомобілі у користування на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до положень пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачанням товарів також вважається фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу.

Відповідно, для цілей оподаткування податком на додану вартість, постачанням товарів, згідно зазначених положень, вважатиметься, в тому числі, повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг.

Вимогами п.п. 13.1, 13.5 підписаних позивачем з його контрагентами договорів фінансового лізингу встановлено, що якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача.

Після вилучення об'єкта лізингу сторони підписують акт конфіскації об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу, всі дефекти та вартість їхнього усунення.

Водночас, згідно п. 13.7 таких договорів, якщо компанія Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, вона матиме право конфіскувати об'єкт лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені вище контрагенти-лізингоодержувачі ухилялися від повернення об'єктів лізингу в добровільному порядку, що підтверджується наданими позивачем копіями вимог про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, у зв'язку з чим позивач здійснював примусове вилучення об'єктів лізингу на підставі виконавчих написів нотаріуса.

На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи ТОВ «Порше Лізинг Україна» було долучено копії відповідних виконавчих написів нотаріуса і постанов державних виконавців, скла дених у ході виконавчих проваджень, зі змісту яких вбачається фактичне повернення об'єктів лізингу на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» від таких контрагентів як ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і право», ТОВ «ТІЕЛСІ ГРУП», ПАТ «ТІ ЕЛ СІ СЕРВІС», ТОВ «Українська техноторгівельна компанія», ТОВ «Західшляхбуд-Бетон», ТОВ «Бізнес Енерго Ресурс», ТОВ «В.К.Ф. Редуктор-Агро» та Фермерським господарством «Едельвейс-2».

Водночас, з долучених позивачем до матеріалів справи документів не вбачається повернення на його користь об'єктів лізингу за договорами фінансового лізингу, укладеними з ПП «Монтажбуд» та ТОВ «Автотрак Центр».

А оскільки відповідно до наведених вище положень пп. 14.1.191 п. 14.1 статті 14 ПК України поставкою товарів вважається фактичне повернення об'єкта лізингу, суми податкового кредиту були сформовані позивачем з допущенням порушень вимог податкового законодавства, оскільки здійснення такої поставки товару на його користь від ПП «Монтажбуд» та ТОВ «Автотрак Центр» не підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, зазначені вище висновки податкового органу, зафіксовані ним в акті перевірки позивача, є обґрунтованими лише в частині формування ТОВ «Порше Лізинг Україна» податкового кредиту за операціями з повернення автомобілів за договорами фінансового лізингу, укладеними з ПП «Монтажбуд» та ТОВ «Автотрак Центр».

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем порядку заповнення заяви про відмову постачальника надати податкову накладну, необхідно зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до податкових декларацій за листопад 2012 року, січень, квітень, липень, серпень та жовтень 2013 року було додано додаток 8 - заяву про відмову постачальника надати податкову накладну.

Водночас, оскільки позивачем не було заповнено графи 7 та 8 зазначених заяв, податковий орган, при проведенні перевірки ТОВ «Порше Лізинг Україна», прийшов до висновку про необґрунтоване завищення позивачем на підставі поданих заяв сум податкового кредиту.

Так, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Також, згідно п. 21 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Як вбачається з бланку Заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних), наведеному в наказі Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, у графах 7 та 8 такої заяви вказуються документи, що підтверджують факт відмови продавця надати податкову накладну та стислі пояснення причин відмови продавця надати податкову накладну.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства, суд приходить до висновку про те, що підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту є, в тому числі, подання платником податку до податкового органу заяви про відмову постачальника надати податкову накладну за формою, встановленою чинними на момент її подання правовими положеннями. Відповідно, подана не за встановленою формою заява, тобто і така, обов'язкові реквізити якої заповнені не повністю, не надає платникам податків право на віднесення вказаних у таких заявах сум до свого податкового кредиту з податку на додану вартість.

Отже, оскільки подані ТОВ «Порше Лізинг Україна» до відповідача заяви про відмову постачальника надати податкову накладну, як це вбачається з матеріалів справи, заповнені не у встановленому законом порядку, а саме, мають незаповнені графи 7 та 8, вірним є висновок податкового органу про відсутність у позивача права на віднесення до свого податкового кредиту визначених в таких заявах сум, які в загальному розмірі становлять 375 284, 40 грн.

Водночас, крім зазначеного, відповідачем в акті перевірки не визнано податковий кредит позивача на загальну суму 372 269, 60 грн. за операціями з трьома контрагентами: ТОВ «ОРУМ», ТОВ «Агентство комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Кредит експрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.». При цьому відповідач в акті перевірки зазначає про те, що зазначені послуги призначались для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування.

Оцінюючи такі висновки акту перевірки, суд виходить з наступного.

Як вбачається з укладених позивачем із зазначеними контрагентами договорів та додатків до них, копії яких наявні в матеріалах справи, їх предметом було надання колекторських послуг, включаючи: забезпечення повернення об'єктів лізингу, забезпечення виконання лізингоодержувачами грошових зобов'язань відповідно до договорів лізингу, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів позивача у виконавчих провадженнях з метою вилучення майна, переданого лізингоодержувачу за договорами лізингу.

Зазначений вище висновок відповідача про те, що зазначені послуги призначались для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування, згідно відомостей акту перевірки, ґрунтується на положеннях пп. 196.1.2 п. 196.1 статті 196 ПК України, відповідно до яких, не є об'єктом оподаткування податку на додану вартість операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

При цьому, відповідачем здійснено посилання на п. 198.4 статті 198 ПК України, яким передбачається, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Водночас, з огляду на те, що не відносяться до податкового кредиту суми, сплачені платником податку саме за придбані послуги, які призначаються для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування, а згідно пп. 196.1.2 п. 196.1 статті 196 ПК України такими операціями є нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу, позивач не має права відносити до податкового кредиту лише ті суми, які сплачені ним за ті послуги зазначених контрагентів, що направлені на забезпечення виконання лізингоодержувачами грошових зобов'язань відповідно до договорів лізингу в частині сплати останніми процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується , що ТОВ «ОРУМ», ТОВ «Агентство комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Кредит експрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.» надавались позивачу послуги з забезпечення повернення самих об'єктів лізингу, забезпечення виконання лізингоодержувачами грошових зобов'язань відповідно до договорів лізингу (в тому числі сум основної заборгованості, а не лише заборгованості зі сплати процентів по договору фінансового лізингу), вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів позивача у виконавчих провадженнях з метою вилучення майна, переданого лізингоодержувачу за договорами лізингу. Отже, придбані позивачем послуги частково використовуються ним в оподатковуваних операціях, а частково - ні.

Відповідно, на думку суду, до таких відносин підлягають застосуванню положення п. 199.1 статті 199 ПК України, згідно яких, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем до матеріалів справи були долучені витяги з реєстрів податкових накладних та бухгалтерські довідки, зі змісту яких вбачається застосування ним у спірних правовідносинах саме положень п. 199.1 статті 199 ПК України.

Поряд з цим, суд зазначає, що податковим органом в акті перевірки позивача здійснено посилання на реєстри податкових накладних, отриманих ТОВ «Порше Лізинг Україна» від ТОВ «ОРУМ», ТОВ «Агентство комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Кредит експрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.», відомості яких також підтверджують застосування позивачем до зазначених відносин саме положень статті 199 ПК України.

Таким чином, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, про необхідність виключення всіх сум, сплачених позивачем за укладеними з зазначеними контрагентами договорами, зі складу податкового кредиту позивача із посиланням на п. 198.4 статті 198 ПК України, який застосовується виключно у випадку придбання товарів або по слуг, що використовуються у не оподатковуваних операціях. Разом з цим, під час розгляду справи відповідачем не було надано жодних обґрунтувань з приводу протиправності застосування позивачем приписів п. 199.1 статті 199 ПК України.

Враховуючи все зазначене вище, зафіксовані в акті перевірки позивача висновки ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про завищення ТОВ «Порше Лізинг Україна» сум податкового кредиту є обґрунтованими лише в частині, в той час висновки податкового органу про неправомірність включення позивачем до сум своїх витрат коштів, сплачених на виконання договору про надання послуг від 25 березня 2011 року, укладеного з ПП «Юридична компанія «Форт», є обґрунтованими оскільки знайшли своє підтвердження під час розгляду судом даної справи.

Таким чином, не підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 18 листопада 2014 року № 0015862203, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Щодо вимог ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 листопада 2014 року №0015842203 та № 0015852203 суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, зазначені в акті перевірки позивача висновки податкового органу про завищення ТОВ «Порше Лізинг Україна» сум податкового кредиту, на підставі яких і були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0015842203 та № 0015852203, є обґрунтованими лише частково.

Водночас, з наявних матеріалів справи суд не має змоги встановити пропорційність встановлення відповідачем завищення ТОВ «Порше Лізинг Україна» сум податкового кредиту з податку на додану вартість в залежності від вчинених останнім порушень податкового законодавства, зафіксованих актом перевірки, та ступінь впливу цього показника на розмір зменшення сум бюджетного відшкодування та збільшення сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «Порше Лізинг Україна», визначений податковим органом в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях №0015842203 та № 0015852203.

В контексті зазначеного необхідно звернути увагу на те, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 05 грудня 2006 року у справі № 21-527во06, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 08 жовтня 2012 року у справі № К-58359/09, від 14 червня 2012 року у справі № К-34052/10 та від 08 травня 2007 року у справі № К-10137/06.

Проаналізувавши наведене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0015842203 та № 0015852203 є неправомірними та необґрунтованими у зв'язку із частковою протиправністю висновків акту перевірки № 1555/26-59-22-03/35571472 від 27 жовтня 2014 року, на підставі яких вони були прийняті, та неможливістю відокремлення вірно розрахованої податковим органом в межах них суми зменшеного бюджетного відшкодування та суми збільшеного грошового зобов'язання з податку на додану вартість, від сум, визначених на підставі зазначених хибних висновків акту перевірки.

Отже, позовні вимоги ТОВ «Порше Лізинг Україна» в частині скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18 листопада 2014 року № 0015842203 та № 0015852203 підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 листопада 2014 року № 0015842203, № 0015852203.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк