Постанова

від 24.09.2015 по справі 826/7301/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7301/15 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.

Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря: Козлової І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2015 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень № 0015842203, № 0015852203 та № 0015862203 від 18.11.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2015 вищевказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві № 0015842203, № 0015852203 від 18.11.2014. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга ДПІ залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, однак колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем в період з 09.09.2014 по 20.10.2014 проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Порше Лізинг Україна» з питань дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013; за її результатами складено акт № 1555/26-59-22-03/35571472 від 27.10.2014.

Згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення позивачем:

- п. 49.3 статті 49, п. 189.5 статті 189, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, п.п. 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого встановлено заниження ТОВ «Порше Лізинг Україна» податку на додану вартість на загальну суму 293 101,00 грн.;

- п. 49.3 статті 49, п. 189.5 статті 189, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, п.п. 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, внаслідок чого встановлено завищення ТОВ «Порше Лізинг Україна» суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 671 052,00 грн.;

- п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження ТОВ «Порше Лізинг Україна» податку на прибуток на загальну суму 293 781,00 грн.

На підставі зазначених висновків акту перевірки, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві було прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 листопада 2014 року: № 0015862203, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на суму 293 781,00 грн. і нараховано 48 503,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0015842203, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних податкових періодів) на суму 671 052,00 грн, та нараховано 335 527,00 грн штрафних (фінансових) санкцій; № 0015852203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 293 101,00 грн і нараховано 146 551,00 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач здійснював оскарження зазначених рішень у адміністративному порядку, звернувшись до Головного управління ДФС у м. Києві зі скаргою про їх скасування. За результатами розгляду скарги прийнято рішення №1276/10/26-15-10-05-35 від 29.01.2015, яким оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Також, ТОВ «Порше Лізинг Україна» зверталось зі скаргою до ДФС України. Рішенням про результати розгляди скарги № 7347/6/99-99-10-01-04-25 від 08.04.2015 ДФС України оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишило без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.03.2011 позивачем (замовник) та ПП «Юридична компанія «Форт» (виконавець) укладено договір надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику консультаційні послуги з підготовки пакету документів для реєстрації на постійній основі на ім'я замовника автомобілів та консультаційні послуги з підготовки пакету документів для проходження технічного огляду автомобілів, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити такі послуги (а.с. 153-155 т. 1).

Згідно вимог п. 2.2.2 вказаного договору, виконавець зобов'язувався щомісяця оформляти та передавати на підписання Замовнику акти наданих послуг за відповідний період. Встановлено, що такі акти мають бути належним чином оформлені та містити всю інформацію щодо обсягу наданих послуг (перелік документів, що було підготовлено за відповідними автомобілями з зазначенням номерів шасі) за звітний період, який встановлюється сторонами в акті наданих послуг.

На підтвердження виконання цього пункту договору позивачем надано до суду першої інстанції акти прийому - передачі виконаних робіт, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 158-212 т. 1).

Сплачені за вказаним зобов'язанням кошти були включені позивачем до валових витрат та сум податкового кредиту з податку на додану вартість звітних періодів, що перевірялись податковим органом.

Крім того, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентом, позивачем було надано суду копії податкових накладних (а.с. 154-174 т. 4), довідок-рахунків (а.с. 213-245 т. 1), свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 246-250 т. 1, а.с. 1-5 т. 2), виписок з банківського рахунку (а.с. 175-179 т. 4).

Між тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що з наданих позивачем документів неможливо достовірно встановити фактичне виконання ПП «Юридична компанія «Форт» умов договору про надання послуг від 25.03.2011, так як з долучених позивачем до матеріалів справи свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, послуги щодо реєстрації яких, як зазначає ТОВ «Порше Лізинг Україна», і були предметом вказаного договору, вбачається, що відповідні транспорті засоби були зареєстровані за позивачем.

Також, судом першої інстанції зазначив, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» не було долучено до матеріалів справи примірників довіреностей, які б підтверджували наділення ПП «Юридична компанія «Форт» повноваженнями на здійснення такої діяльності.

Апелянт - ТОВ «Порше Лізинг Україна» в апеляційній скарзі зазначає, що з договору чітко вбачається, що його предметом є консультаційні послуги без представницьких повноважень. Зі змісту договору про надання послуг, укладеного між позивачем та ПП «Юридична компанія «Форт» не випливає, що предметом цього договору були відносини представництва (агентські відносини) в розумінні ст. ст. 237, 244 ЦК України.

В той же час, на виконання умов договору ПП «Юридична компанія «Форт» здійснювала підготовку документів для реєстрації на ім'я позивача автомобілів і здійснювала супровід такої реєстрації. За фактом отримання таких послуг позивач отримував свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, довідки-рахунки, звіти про експертну оцінку автомобілів. В подальшому автомобілі використовувались позивачем у господарській діяльності, а саме передавалися у фінансовий лізинг.

В апеляційній скарзі, а також у судових засіданнях апелянтом суду пояснювалось, що обсяги лізингових операцій позивача є значними, що викликає необхідність в постійному вчиненні реєстраційних дій із транспортними засобами (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку).

Представник позивача пояснювала, що в позивача немає можливості власними силами супроводжувати дії технічного характеру, пов'язані з лізинговими автомобілями, у зв'язку з чим, позивач делегує значну частину такої роботи аутсорсинговим компаніям: наприклад, колекторські послуги (направлення стандартних повідомлень і вимог про сплату лізингових платежів, супровід виконавчих проваджень тощо) надають окремі залучені підрядники. Аналогічно, послуги з супроводу реєстраційних дій, пов'язаних із автомобілями, здійснював підрядник - ПП «Юридична компанія «Форт».

На доведення руху активів і надання послуг контрагентом - ПП «Юридична компанія «Форт» позивачем надано пакет первинних документів, а саме акти здачі-приймання робіт (надання послуг), податкові накладні, виписку з банківського рахунку на підтвердження фактичної оплати послуг, довідки-рахунки та свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, наданих позивачу контрагентом за фактом і в результаті надання послуг за договором, що містяться в матеріалах справи.

При вирішенні справи суд першої інстанції врахував, що відповідно до відомостей акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 117/26-58-22-08-11/36309459 від 06.02.2014, з посиланням на матеріали кримінального провадження №32013100130000094 та протокол допиту директора ПП «Юридична компанія «Форт» ОСОБА_2 від 09.10.2013, встановлено, що вказана особа лише номінально займала вказану посаду директора підприємства, на посаді директора вона жодних договорів не укладала та ніякої фінансово-господарської діяльності підприємства не вела. Таким чином, ПП «Юридична компанія «Форт» насправді ніякої господарської діяльності, спрямованої на одержання прибутку не вело. Використання банківських рахунків та реквізитів ПП «Юридична компанія «Форт» здійснювалось особами, які не мають на це законних підстав. Договори, укладені між ПП «Юридична компанія «Форт» та іншими підприємствами, є нікчемними та фактично не виконувались.

Виходячи з вищенаведеного, відповідачем в акті перевірки було зроблено висновок про те, що зазначений контрагент позивача здійснював діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам.

Однак, колегія суддів критично ставиться до таких висновків, оскільки висновки акту перевірки не є кінцевими, вони є лише одностороннім та суб'єктивним баченням (думкою) посадових осіб податкового органу, які здійснюють перевірку щодо кваліфікації поведінки платника податку з точки зору його відповідальності нормам податкового законодавства. Такі висновки можуть бути скасовані в процесі адміністративного або судового оскарження.

Також, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою суду про відкриття провадження від 27.04.2015, в тому числі, було вирішено витребувати, в тому числі, від ПП «Юридична компанія «Форт» належним чином завірені копії документів щодо взаємовідносин з позивачем, які б підтверджували: наявність на підприємстві трудових ресурсів та основних засобів виробництва; укладання та виконання договорів з третіми особами щодо реалізації своїх зобов'язань на користь позивача, виконання таких зобов'язань особисто.

Водночас, від ПП «Юридична компанія «Форт» на адресу суду повернулось поштове відправлення з зазначенням причини його невручення адресату як «організацію не розшукано».

Однак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта - товариства, що позивач не може нести відповідальність за дії інших осіб. Обчислення, декларування та/або сплати суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тому, посилання суду першої інстанції на те, що від ПП «Юридична компанія «Форт» на адресу суду повернулось поштове відправлення з зазначенням причини його невручення адресату як «організацію не розшукано» є безпідставним та не обґрунтованим.

Первинні документи, складені за результатами надання послуг, містять всі обов'язкові реквізити, визначені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В актах здачі-приймання робіт (надання послуг) наведена детальна інформація щодо предмета послуг і вказано конкретні автомобілі (моделі та номери кузова), стосовно яких надавалися послуги. При цьому зазначалися шість останніх цифр номера кузова, що співпадають з даними в свідоцтвах про реєстрацію транспортних засобів. Таким чином, наявні документи в їх сукупності доводять рух активів і отримані результати послуг, наданих позивачу. Крім того, в акті перевірки немає жодних зауважень з боку податкового органу щодо оформлення та достатності первинних документів за спірними операціями.

Між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (Лізингодавець) та з підприємствами - лізингоодержувачами, а саме: ПП «Інформаційна Агенція «Безпека і право», ПП «Монтажбуд», ТОВ «Тіеслі груп», ПАТ Ті ел сі сервіс», ТОВ «Автотрак Центр», ТОВ «Українська техноторгівельна компанія», ТОВ «Західшляхбуд-бетон», ТОВ «Бізнес Енерго Ресурс», ТОВ «В.К.Ф Редуктор-Агро», ФГ з ВС «Едельвейс-2» укладено договори про фінансовий лізинг, відповідно до яких позивач надав контрагентам автомобілі у користування на умовах фінансового лізингу (а.с. 99, 131, 162, 244 т. 2, а.с. 32, 70, 112, 182, 223 т. 3, а.с. 19 т. 4).

Вимогами п.п. 13.1, 13.5 підписаних позивачем з його контрагентами договорів фінансового лізингу встановлено, що якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, ТОВ «Порше Лізинг Україна» має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди лізингоодержувача.

Після вилучення об'єкта лізингу сторони підписують акт конфіскації об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу, всі дефекти та вартість їхнього усунення.

Водночас, згідно п. 13.7 таких договорів, якщо компанія Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, вона матиме право конфіскувати об'єкт лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені вище контрагенти-лізингоодержувачі ухилялися від повернення об'єктів лізингу в добровільному порядку, що підтверджується наданими позивачем копіями вимог про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, у зв'язку з чим позивач здійснював примусове вилучення об'єктів лізингу на підставі виконавчих написів нотаріуса.

На підтвердження зазначених обставин до матеріалів справи ТОВ «Порше Лізинг Україна» долучено копії відповідних виконавчих написів нотаріуса і постанов державних виконавців, складених у ході виконавчих проваджень, зі змісту яких вбачається фактичне повернення об'єктів лізингу на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» від всіх десятьох контрагентів.

Водночас, судом першої інстанції помилково зазначено, що з долучених позивачем до матеріалів справи документів не вбачається повернення на його користь об'єктів лізингу за договорами фінансового лізингу, укладеними з ПП «Монтажбуд» та ТОВ «Автотрак Центр», однак як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції позивачем надано стосовно операцій із контрагентом ПП «Монтажбуд»: договір про фінансовий лізинг, вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. 00003613 від 06.11.2012, виконавчий напис про повернення автомобіля позивачу, акт наданих послуг, акт прийому-передачі об`єкту лізингу, стосовно операцій із контрагентом ТОВ «Автотрак Центр»: договір про фінансовий лізинг, вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00004627 від 01.03.2013, виконавчий напис про повернення автомобіля позивачу, постанову державного виконавця про звільнення майна з-під розшуку в зв`язку з затриманням автомобіля, акт наданих послуг, акт прийому-передачі об`єкта лізингу (а.с. 32-69 т. 3).

Таким чином, висновок суду про відсутність документального підтвердження операцій повернення об'єктів лізингу з контрагентами ПП «Монтаж» і ТОВ «Автотрак Центр» не відповідає фактичним обставинам справи і спростовується наявними в справі доказами.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» віднесено до складу податкового кредиту, згідно Заяви про відмову постачальника надати податкову накладну суми податку на додану вартість на загальну суму 375 284,4 грн, в тому числі: листопад 2012 року в сумі 43 694,51 грн, січень 2013 року в сумі 50 186, 53 грн, квітень 2013 року в сумі 33477,62 грн, липень 2013 року в сумі 108 785 грн, серпень 2013 року в сумі 111948, 9 грн, жовтень 2013 року в сумі 27 191,55 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до податкових декларацій за листопад 2012 року, січень, квітень, липень, серпень та жовтень 2013 року було додано додаток 8 - заяву про відмову постачальника надати податкову накладну.

Оскільки позивачем не було заповнено графи 7 та 8 зазначених заяв, податковий орган, при проведенні перевірки ТОВ «Порше Лізинг Україна», прийшов до висновку про необґрунтоване завищення позивачем на підставі поданих заяв сум податкового кредиту.

Так, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Також, згідно п. 21 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, у разі відмови постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) до декларації додаються Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних) за формою згідно з (Д8) (додаток 8) та копії документів, передбачених пунктом 201.10 статті 201 розділу V Кодексу.

Як вбачається з бланку Заяви про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних), наведеному в наказі Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492, у графах 7 та 8 такої заяви вказуються документи, що підтверджують факт відмови продавця надати податкову накладну та стислі пояснення причин відмови продавця надати податкову накладну.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту є, в тому числі, подання платником податку до податкового органу заяви про відмову постачальника надати податкову накладну за формою, встановленою чинними на момент її подання правовими положеннями. Відповідно, подана не за встановленою формою заява, тобто і така, обов'язкові реквізити якої заповнені не повністю, не надає платникам податків право на віднесення вказаних у таких заявах сум до свого податкового кредиту з податку на додану вартість.

На думку суду першої інстанції, оскільки подані ТОВ «Порше Лізинг Україна» до відповідача заяви про відмову постачальника надати податкову накладну, як це вбачається з матеріалів справи, заповнені не у встановленому законом порядку, а саме, мають незаповнені графи 7 та 8, вірним є висновок податкового органу про відсутність у позивача права на віднесення до свого податкового кредиту визначених в таких заявах сум, які в загальному розмірі становлять 375 284, 40 грн.

Однак, колегія суддів вважає, що недоліки в заповненні додатку 8Д до податкових декларацій не можуть слугувати підставою для застосування до позивача істотних негативних податкових наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит, так як податковим законодавством не передбачено такого наслідку за не заповнення двох граф додатку 8Д, як втрату права на податковий кредит. Крім того, як наголошував апелянт, ДПІ не висловлювала зауважень до оформлення податкових декларацій ані на стадії прийняття, ані на стадії отримання від позивача супровідних листів із первинними документами щодо операцій.

В акті перевірки не визнано податковий кредит позивача на загальну суму 372 269,60 грн за операціями з трьома контрагентами: ТОВ «ОРУМ», ТОВ «Агентство комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Кредит експрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.». При цьому відповідач в акті перевірки зазначає про те, що зазначені послуги призначались для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування.

Як вбачається з укладених позивачем із зазначеними контрагентами договорів та додатків до них, копії яких наявні в матеріалах справи, їх предметом було надання колекторських послуг, включаючи: забезпечення повернення об'єктів лізингу, забезпечення виконання лізингоодержувачами грошових зобов'язань відповідно до договорів лізингу, вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів позивача у виконавчих провадженнях з метою вилучення майна, переданого лізингоодержувачу за договорами лізингу.

Зазначений вище висновок відповідача про те, що зазначені послуги призначались для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування, згідно відомостей акту перевірки, ґрунтується на положеннях пп. 196.1.2 п. 196.1 статті 196 ПК України, відповідно до яких, не є об'єктом оподаткування податку на додану вартість операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

При цьому, відповідачем здійснено посилання на п. 198.4 статті 198 ПК України, яким передбачається, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Водночас, з огляду на те, що не відносяться до податкового кредиту суми, сплачені платником податку саме за придбані послуги, які призначаються для використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування, а згідно пп. 196.1.2 п. 196.1 статті 196 ПК України такими операціями є нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу, позивач не має права відносити до податкового кредиту лише ті суми, які сплачені ним за ті послуги зазначених контрагентів, що направлені на забезпечення виконання лізингоодержувачами грошових зобов'язань відповідно до договорів лізингу в частині сплати останніми процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується , що ТОВ «ОРУМ», ТОВ «Агентство комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Кредит експрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.» надавались позивачу послуги з забезпечення повернення самих об'єктів лізингу, забезпечення виконання лізингоодержувачами грошових зобов'язань відповідно до договорів лізингу (в тому числі сум основної заборгованості, а не лише заборгованості зі сплати процентів по договору фінансового лізингу), вжиття заходів, спрямованих на представництво інтересів позивача у виконавчих провадженнях з метою вилучення майна, переданого лізингоодержувачу за договорами лізингу. Отже, придбані позивачем послуги частково використовуються ним в оподатковуваних операціях, а частково - ні.

Відповідно, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що до таких відносин підлягають застосуванню положення п. 199.1 статті 199 ПК України, згідно яких, у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

При цьому, судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що позивачем до матеріалів справи були долучені витяги з реєстрів податкових накладних та бухгалтерські довідки, зі змісту яких вбачається застосування ним у спірних правовідносинах саме положень п. 199.1 статті 199 ПК України.

Податковим органом в акті перевірки позивача здійснено посилання на реєстри податкових накладних, отриманих ТОВ «Порше Лізинг Україна» від ТОВ «ОРУМ», ТОВ «Агентство комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Кредит експрес Юкрейн Ел.Ел.Сі.», відомості яких також підтверджують застосування позивачем до зазначених відносин саме положень статті 199 ПК України.

Таким чином, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта - податкового органу про те, що в порушення п. 198.4 ст. 198 ПК України ТОВ «Порше Лізинг Україна» завищено податковий кредит на загальну суму 372 259,6 грн. В судових засіданнях суду апеляційної інстанції, апелянтом - ДПІ не було надано жодних вагомих обґрунтувань з приводу протиправності застосування позивачем приписів п. 199.1 статті 199 ПК України.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення .

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.06.2015 скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити .

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві № 0015842203, № 0015852203, № 0015862203 від 18.11.2014.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 29.09.2015.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Безименна Н.В.

Аліменко В.О.