Постанова

від 08.06.2015 по справі 826/7317/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 червня 2015 року № 826/7317/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суддя - Вовк П.В.

В порядку письмового провадження

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» (далі також - ТОВ «Віс Україна», позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) в якому позивач, зокрема, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003582204 від 28 жовтня 2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

В наданих суду запереченнях представник відповідача вказав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 04 червня 2015 року, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники сторін не з'явились.

Водночас, 04 червня 2015 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без його участі, в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог ч. 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене та відсутність необхідності заслухати свідка чи експерта, з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд, дослідивши матеріали справи, перейшов до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ :

В період з 30 вересня 2014 року по 02 жовтня 2014 року співробітниками відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за квітень 2014 року з питань взаємовідносин з ТОВ «Каравелла-Транс».

За наслідком проведення зазначеної перевірки, відповідачем було складено акт №2720/26-53-22-04/34937239 від 09 жовтня 2014 року, яким встановлено порушення ТОВ «Віс Україна» п. 198.6 статті 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого ТОВ «Віс Україна» було занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 143 644, 00 грн.

На підставі таких висновків акту перевірки, 28 жовтня 2014 року відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003582204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 429 556, 00 грн., з яких 1 143 644, 00 грн. основний платіж, а 285 912, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Зазначене рішення відповідача оскаржувалась позивачем в адміністративному порядку, проте рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві від 06 січня 2015 року та Державної фіскальної служби України від 16 березня 2015 року воно було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Каравелла-Транс» (постачальник) було укладено договір поставки № 0204/14, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар.

Згідно п. 3.1 вказаного договору, найменування, асортимент, номенклатура та ціна кожної партії товару визначаються сторонами у відповідних заявках, а також оформлених на їх основі видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Згідно п. 4.3 договору, покупець зобов'язувався здійснювати оплату за поставлений товар протягом 120 календарних днів від дати поставки.

Сплачені за вказаним зобов'язанням кошти були включені позивачем до сум податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп. 2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, суд враховує також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентом, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: договору, заявок покупця по ньому, видаткових та податкових накладних, платіжних доручень та товарно-транспортної накладної.

Також позивачем було долучено до матеріалів справи копію митної декларації, яка підтверджує ввезення товару, який був предметом укладеного між позивачем та ТОВ «Каравелла-Транс» договору, на митну територію України.

Між тим, суд зазначає, що окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема, видаткові накладні не містять інформації щодо дати та номеру довіреності відповідальної за приймання товару особи, хоча такі реквізити передбачені в самою формою накладних.

Відповідно, зазначені документи, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, не можуть вважатись первинними документами.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 5.1.1 укладеного договору поставки товару, постачальник зобов'язувався здійснювати поставку товару з пред'явленням, в тому числі, рахунків-фактур. Між тим, під час розгляду справи, позивачем не було надано суду примірників таких первинних документів.

Також, згідно вимог п. 3.1 вказаного договору, якість товару має відповідати ГОСТ або ТУ на даний вид товару и підтверджуватись паспортом якості (відповідності, якості), виданим уповноваженим органом сертифікації на кожен вид товару.

На підтвердження факту реального виконання зазначених вимог договору, позивачем були надані суду копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи.

Водночас, згідно вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», державна санітарно-епідеміологічна експертиза - це вид професійної діяльності органів державної санітарно-епідеміологічної служби, що полягає у комплексному вивченні об'єктів експертизи з метою виявлення можливих небезпечних факторів у цих об'єктах, встановленні відповідності об'єктів експертизи вимогам санітарного законодавства, а у разі відсутності відповідних санітарних норм - в обґрунтуванні медичних вимог щодо безпеки об'єкта для здоров'я та життя людини.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи - документ установленої форми, що засвідчує відповідність (невідповідність) об'єкта державної санітарно-епідеміологічної експертизи медичним вимогам безпеки для здоров'я і життя людини, затверджується відповідним головним державним санітарним лікарем і є обов'язковим для виконання власником об'єкта експертизи.

Таким чином, надані позивачем копії висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи не дають змогу встановити відповідність якості товару вимогам, встановленим ГОСТ або ТУ, як це передбачено умовами договору поставки, а тому такі докази визнаються судом неналежними.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 статті 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93, відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, стандартам, що діють в Україні, має підтверджуватися сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності, виданим або визнаним центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання або акредитованим в установленому порядку органом із сертифікації, який уповноважений на здійснення цієї діяльності в законодавчо регульованій сфері.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи позивачем податкових накладних, на підставі договору від 01 квітня 2014 року № 0204/14 здійснювалась поставка, в тому числі, товарів легкої промисловості за кодами УКТЗЕД 6112 31 90 00, 6108 32 00 10, 6108 32 00 90, 6108 21 00 00, 6107 21 00 00, 6108 31 00 00, 6109 10 00 00, 6107 11 00 00, 6108 22 00 00, 6107 12 00 00, 6109 10 00 00, 6112 49 90 00.

Так, виходячи з системного аналізу вимог Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01 лютого 2005 року № 28 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у контексті з вказаним положенням Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93, суд приходить до висновку про те, що якість товарів, включених до категорій товарів за вказаними вище кодами УКТЗЕД, та, відповідно, їх відповідність вимогам ГОСТ та ДСТУ, має бути засвідчена сертифікатами відповідності чи свідоцтвами про визнання відповідності.

Між тим, зазначених документів, які б підтверджували якість товару згідно вимог п. 3.1 договору поставки, позивачем суду надано не було.

Таким чином, суд констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором позивача із ТОВ «Каравелла-Транс», що свідчить про нікчемність укладеного між такими підприємствами правочину.

Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість такого підприємства.

В контексті зазначеного суд також звертає увагу на те, що позивачем до матеріалів справи були долучені документи, що, на його думку, підтверджують подальшу реалізацію придбаного ним у ТОВ «Каравелла-Транс» товару, а саме копії відповідних договорів поставки товару та угод про використання товарного знаку, видаткових та податкових накладних. Між тим такі докази оцінюються судом критично з огляду на те, що з наданих позивачем документів неможливо достовірно встановити подальшу реалізацію ним на користь третіх осіб товару, поставленого саме ТОВ «Каравелла-Транс» на підставі договору № 0204/1401 від 01 квітня 2014 року.

Враховуючи все зазначене вище, на думку суду обґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки ТОВ «Віс Україна» № 2720/26-53-22-04/34937239 від 09 жовтня 2014 року про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

А як наслідок, правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, є оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтується на зазначених висновках акту перевірки.

Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем було доведено правомірність прийнятого ним рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 94, 122, 128 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити повністю.

Постанова, відповідно до ч. 1 статті 254 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя П.В. Вовк