Постанова

від 17.08.2015 по справі 826/7317/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7317/15 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ганечко О.М.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.,

за участю: представника позивача Ткача С.А.(довіреність від 25.07.2015 р.),

представника відповідача Гастила А.С.(довіреність від 10.12.2014 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2015 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003582204 від 28 жовтня 2014 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також порушення принципів адміністративного судочинства, просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Апелянт наголошує, що предметом дослідження є факт переміщення активів, а не факт виконання сторонами договору усіх інших обов'язків за договором поставки, тому мають досліджуватись докази, які підтверджують факт руху активів, в тому числі санітарно - епідеміологічні висновки і товарно-транспортні накладні.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, представник відповідача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 30 вересня 2014 року по 02 жовтня 2014 року співробітниками відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за квітень 2014 року з питань взаємовідносин з ТОВ «Каравелла-Транс», за наслідками якої складено акт №2720/26-53-22-04/34937239 від 09 жовтня 2014 року, висновками якого встановлено порушення ТОВ «Віс Україна» п. 198.6 статті 198, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 143 644, 00 грн.

На підставі таких висновків акту перевірки, 28 жовтня 2014 року відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003582204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 429 556, 00 грн., з яких 1 143 644, 00 грн. основний платіж, а 285 912, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач оскаржував вказане рішення в адміністративному порядку, проте, воно було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення, що змусило його звернутись до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про непідтвердження реальності господарських операцій позивача через відсутність певних первинних документів, а також невідповідність окремих документів вимогам Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Аналіз наведених норм свідчить про те, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом перевірки податкового органу стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Каравелла-Транс», при цьому, висновки Акта перевірки про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на наявності ознак нереальності здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Каравелла-Транс», яке фактично не може здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, тобто, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Каравелла-Транс» (постачальник) було укладено договір поставки № 0204/14, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар.

Згідно п. 3.1 вказаного договору, найменування, асортимент, номенклатура та ціна кожної партії товару визначаються сторонами у відповідних заявках, а також оформлених на їх основі видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін.

Згідно п. 4.3 договору, покупець зобов'язувався здійснювати оплату за поставлений товар протягом 120 календарних днів від дати поставки.

Сплачені за вказаним зобов'язанням кошти були включені позивачем до сум податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано договори поставки, митні декларації, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, копії яких наявні в матеріалах справи, і які, серед іншого, підтверджують реалізацію отриманого товару в межах здійснення господарської діяльності позивача в подальшому.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

На погляд судової колегії, надані позивачем первинні документи слід прийняти у якості належних та допустимих доказів на підтвердження його господарської діяльності, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Податковий орган, обґрунтовуючи свої висновки, викладені в акті перевірки, посилається виключно на господарську діяльність контрагента, в той час, як платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

До справи відповідачем також не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Відповідачем не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські договори, мали намір на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

На момент укладення угод контраґент позивача був зареєстрованим як юридична особа, мав право укладати правочини та виписувати податкові накладні.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Каравелла-Транс» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому постанова суду підлягає скасуванню як така, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права та ухвалена при неповному з»ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем сплачено судовий збір при поданні позову 487,20 грн.(а.с.4 т.1) та при поданні апеляційної скарги в сумі 2436,00 грн. (а.с.73 т.4), загалом 2923,20 грн., які йому мають бути відшкодовані за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.94,195,196,198,202,205,207,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 червня 2015 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0003582204 від 28 жовтня 2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віс Україна» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 923 (дві тисячі дев'ятсот двадцять три) грн. 20 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Постанова в повному обсязі складена 19.08.2015 року.

Головуючий суддя: Л.В.Губська

Судді: О.М. Ганечко

О.М.Оксененко

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ганечко О.М.

Оксененко О.М.