Рішення

від 02.06.2015 по справі 908/1637/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 20/68/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015 Справа № 908/1637/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенко" (87549, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Котляревського, буд. 8, кв. 39, тел. 0666165127)

до відповідача: Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" (84307, Донецька область, м. Краматорськ, пров. Земляний, буд. 2)

про стягнення суми 40883805,87 грн.

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - не з'явився (Панкова О.М. (дов. б/н від 14.04.2015 р.) в судовому засіданні 13.05.2015 р.);

Від відповідача - не з'явився (Анохіна Т.І. (дов. № юр/2484 від 30.12.2014 р.) в судовому засіданні 13.05.2015 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача суми 37085250,49 грн., із яких: 18526674,96 грн. основного боргу, 479070,52 грн. суми 3% річних, 3928509,28 грн. суми інфляційних втрат, 14150995,73 грн. збитків за несвоєчасну сплату.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.03.2015 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1637/15-г, справі присвоєно номер провадження 20/68/15, справу призначено до розгляду на 15.04.2015 р. На підставі ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.05.2015 р. Ухвалою суду від 13.05.2015 р. на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на 15 днів - до 02.06.2015 р., на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 02.06.2015 р.

У судовому засіданні 02.06.2015 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Від позивача 15.04.2015 р. через канцелярію суду надійшла письмова заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно з якою просить стягнути з відповідача суму 40883805,87 грн., із яких: сума 533854,14 грн. 3% річних, сума 7672281,04 грн. інфляційних втрат, сума 14150995,73 грн. збитки за несвоєчасну сплату.

Письмовим клопотанням, яке 13.05.2015 р. надійшло від позивача, позивач просить у зв'язку з допущеною технічною помилкою стягнути з відповідача суму 40883805,87 грн., із яких: сума 18526674,96 грн. основного боргу, сума 533854,14 грн. 3% річних, сума 7672281,04 грн. інфляційних втрат, сума 14150995,73 грн. збитки за несвоєчасну сплату.

У порядку ст. 22 ГПК України заява про збільшення розміру позовних вимог, з урахуванням клопотання про виправлення помилки, прийнята судом до розгляду.

Позивач у судове засідання, призначене на 02.06.2015 р., не з'явився, причини неявки суду не повідомив. Представник позивача в судовому засіданні 13.05.2015 р. підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 15.04.2015 р., які мотивовано наступним. 15.11.2013 р. між сторонами був укладений договір про закупівлю товару № 15/11 про постачання пічного палива. В період з 18.11.2013р. по 31.03.2014 р. позивачем був поставлений товар на загальну суму 22250479,68 грн. За отриманий товар відповідачем було сплачено 3723804,72 грн. Позивач звертався до відповідача з претензіями щодо погашення заборгованості. Відповідач листом, який надійшов на електронну адресу позивача, сповістив про припинення договору № 15/11. Заборгованість погашена не була. Просить стягнути з відповідача суму 40883805,87 грн., із яких: сума 18526674,96 грн. основного боргу, сума 533854,14 грн. 3% річних, сума 7672281,04 грн. інфляційних втрат, сума 14150995,73 грн. збитки за несвоєчасну сплату. Позов обґрунтовано ст.ст. 525, 526, 530, 549, 550, 615, 625, 629, 638 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Відповідач у судове засідання, призначене на 02.06.2015 р., не з'явився, причини неявки суду не повідомив. У судовому засіданні 13.05.2015 р. представник відповідача позов визнав частково в розмірі основного боргу в сумі 18526674,96 грн., зазначивши в письмовому відзиві (вих. № юр/940 від 12.05.2015 р.), зокрема, наступне. На виконання умов договору від 15.11.2013 р. № 15/11 позивач поставив пічне паливо у період з 18.11.2013 р. по 31.03.2014 р., а відповідач прийняв його на загальну суму 22250479,68 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та іншими документами. Станом на 11.05.2015 р. відповідач сплатив частково за поставлений товар в сумі 3723804,72 грн., залишок заборгованості складає 18526674,96 грн. Відповідач ознайомився із заявою позивача про збільшення розміру позовних вимог та визнає уточнені позовні вимоги частково в розмірі основного боргу в сумі 18526674,96 грн. Відповідач не має можливості своєчасно сплачувати за своїми зобов'язаннями, що підтверджується сертифікатом (висновком) Торгово-промислової палати України внаслідок дії обставин непереборної сили. Діяльність відповідача є збитковою. Відповідач просить суд прийняти ці обставини до уваги та відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення сум 14150995,73 грн. - збитки за несвоєчасну сплату, 7672281,04 грн. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 533854,14 грн. - сума 3% річних. Вид цивільно-правової відповідальності, передбачений ст. 625 ЦК України (інфляційні нарахування та 3% річних), не визначений договором № 15/11. Крім того, позивачем невірно зроблений розрахунок інфляційної складової та 3% річних. Відповідачем виконано контррозрахунок, при виконанні якого відповідачем ставилася мета лише перевірити правильність розрахунків, заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та 3% річних. Саме ж стягнення цих сум відповідач вважає неправомірним з огляду на приписи діючого законодавства. Також відповідач не погоджується із вимогами позивача щодо стягнення збитків за несвоєчасну сплату в розмірі 14150995,73 грн., оскільки позивачем не доведений факт спричинення йому збитків, а також ним не доведений факт вжиття певних заходів щодо отримання таких доходів. Просить задовольнити частково позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 18526674,96 грн., а в іншій частині позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Враховуючи обмеженість строку розгляду спору, встановленого ст. 69 ГПК України (02.06.2015 р. є останнім днем вирішення спору), суд визнав можливим розглянути справу на підставі ст. 75 ГПК України у відсутність сторін, за наявними в ній матеріалами, оригінали яких оглядалися в попередньому судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які надавалися в попередньому судовому засіданні, суд

ВСТАНОВИВ:

15.11.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тенко» (постачальник за договором, позивач) та Обласним комунальним підприємством "Донецьктеплокомуненерго" (покупець за договором, відповідач) укладений договір про закупівлю товару № 15/11, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався в порядку і на умовах, визначених цим договором, поставити товар - паливо рідинне та газ; оливи мастильні (пічне паливо) (код ДК 016-2010 - 19.20.2) у кількості та за цінами, згідно з специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, відповідно до письмових заявок покупця на кожну партію поставки товару (п. 1.1 договору).

У розділі 3 договору сторонами узгоджено ціну договору. Відповідно до п. 3.1 ціна за 1 од. та асортимент товару, що поставляється за цим договором, визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору. Загальна сума договору становить 28512000,00 грн. з ПДВ, в т.ч. ПДВ 4752000,00 грн. (п. 3.2).

Згідно з п. 4.1 розрахунок за поставлений товар виконується покупцем в 90-ти денний термін з моменту отримання заявленої партії товару та усіх товарно-супровідних документах згідно з п.п. 5.8, 5.9 договору у повному обсязі.

Відповідно до п. 5.2 договору постачання товару здійснюється партіями згідно з письмових заявок покупця із зазначенням кількості товару. На кожну партію товару постачальник надає покупцю рахунок та специфікацію не пізніше 3-х днів із дня отримання письмової або усної заявки. Перехід права власності на товар, що є предметом поставки за цим договором, виникає з моменту передачі товару за видатковою накладною (п. 5.6).

Згідно з п. 7.1.1 покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками і діє до 31.12.2014 р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання ними своїх зобов'язань згідно умов договору.

Сторонами до договору підписаний додаток № 1 «Специфікація № 1», відповідно до якого найменуванням товару є пічне паливо, ціна за одиницю - 7128,00 грн. з ПДВ.

Позивач направив відповідачу претензію та лист стосовно погашення заборгованості, яка виникла за договором № 15/11.

У зв'язку з несплатою відповідачем коштів за отриманий товар, у березні 2015 р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким було порушено провадження у даній справі.

Частиною 2 ст. 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Місцезнаходженням Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (відповідача) є м. Краматорськ Донецької області. Відповідно, справа за позовом до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» стосовно виконання договору № 15/11 від 15.11.2013 р. підсудна господарському суду Донецької області.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.08.2014 р. «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя окремими судами в районі проведення антитерористичної операції змінено територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим в районі проведення антитерористичної операції судам.

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р «Про зміну територіальної підсудності господарських справ» визначено, що розгляд господарських справ, підсудних господарським судам, розташованим в районі проведення антитерористичної операції, здійснюється: господарських справ, підсудних господарському суду Донецької області - господарським судом Запорізької області.

Таким чином, справа за позовом ТОВ «Тенко» до ОКП «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення суми 40883805,87 грн. на час звернення з позовною заявою та порушення провадження у справі підсудна господарському суду Запорізької області.

Заявляючи позов, позивач посилається на наявність заборгованості на загальну суму 18526674,96 грн., яка виникла за поставлений відповідачу товар за договором № 15/11 згідно з підписаними сторонами видатковими накладними та актами прийому-здачі палива пічного, копії яких містяться в матеріалах справи.

Розглядаючи спір по суті, суд враховує наступне.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

За приписами ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України також передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Договором № 15/11 (п. 4.1) сторони встановили, що розрахунок за поставлений товар виконується покупцем в 90-то денний термін із моменту отримання заявленої партії товару та усіх товаро - супровідних документів.

Із матеріалів справи слідує, що позивачем за умовами договору № 15/11 від 15.11.2013 р. було поставлено відповідачеві товар в період з 18.11.2013 р. по 31.03.2014 р. на загальну суму 22250479,68 грн. Поставка товару відповідачу підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних, актів прийому-здачі палива пічного, товарно-транспортних накладних. Отримання товару здійснювалося уповноваженою особою відповідача на підставі відповідної довіреності (копії наявні в матеріалах справи). Відповідач за отриманий товар розрахувався частково, сплативши позивачеві суму 3723804,72 грн., що підтверджується банківськими виписками. Таким чином, заборгованість за поставлений товар складає суму 18526674,96 грн.

Між сторонами були підписані акти звірки взаєморозрахунків від 01.07.2014 р., від 10.04.2015 р., від 11.05.2015 р. Згідно з актом звірки взаєморозрахунків від 11.05.2015 р. заборгованість покупця перед постачальником по договору про закупівлю товару № 15/11 від 15.11.2013 р. станом на 11.05.2015 р. складає 18526674,96 грн. Акт підписаний представниками сторін та скріплений печатками (оригінал акту доданий до письмового відзиву відповідача та долучений до матеріалів справи).

Представник відповідача в судовому засіданні отримання товару за договором № 15/11 підтвердив, позов в частині стягнення основного боргу в сумі 18526674,96 грн. визнав, про що зазначив в письмовому відзиві.

На підставі викладеного вище, позовна вимога про стягнення суми основного боргу судом задовольняється повністю, з відповідача стягується основний борг в сумі 18526674,96 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 533854,15 грн. 3% річних згідно з розрахунком та суму 7672281,04 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи спір в цій частині, суд бере до уваги наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - постанова Пленуму) роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Заперечення відповідача стосовно того, що, оскільки такий вид відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань не визначені сторонами в договорі № 15/11, заявлення до стягнення зазначених сум є неправомірним, судом спростовується виходячи з наведеного вище. Суд зазначає, що договором може бути визначений лише інший розмір процентів річних, аніж встановлений ст. 625 ЦК України (3% річних), як менший, так і більший. В договорі № 15/11 інший розмір процентів річних не встановлений, відповідно підлягає застосуванню 3% річних.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Розрахунок 3% річних здійснений позивачем окремо за кожною поставкою станом на 15.04.2015 р. Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки при вирахуванні кількості днів прострочення, а саме: на 1 день більше, ніж належить, окрім розрахунку по поставці за рахунком-фактурою № 283, за яким позивачем зазначено 285 днів, тоді як кількість днів прострочення складає 384. В контррозрахунку 3% річних відповідача кількість днів прострочення визначено вірно, з чим суд погоджується. Разом з тим, відповідачем невірно зазначено суму заборгованості за рахунком-фактурою № 234 - 11036,56 грн., тоді як за даним рахунком заборгованість складає суму 15036,56 грн., доказів оплати за даним рахунком відповідачем суду не надано, відповідач погодився з розміром основного боргу.

Здійснивши перерахунок 3% річних в межах періоду, визначеного позивачем, судом встановлено, що до стягнення з відповідача належить сума 532348,35 грн. 3% річних, при цьому суд не виходить за межі позовних вимог відповідно до ст. 83 ГПК України по поставці за рахунком-фактурою № 283 (сума 4818,78 грн. за 285 дні прострочення).

Стосовно стягнення інфляційних втрат в сумі 7672281,04 грн., нарахованих за період з лютого 2014 р. по червень 2014 р., суд враховує наступне.

У п. 3.2 постанови Пленуму роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивач при нарахуванні інфляційних втрат помилково включив у розрахунок місяці, в яких мав бути здійснений платіж, тоді як необхідно інфляційні нараховувати з місяця, наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що в межах заявленого позивачем періоду до стягнення з відповідача належить сума 7329339,78 грн. (7369,54 грн. на суму 15036,56 грн. із березня 2014р.; 1946081,10 грн. на суму 4248795,52 грн. із квітня 2014 р.; 2328028,96 грн. на суму 5658063,84 грн. із травня 2014 р.; 1813630,77 грн. на суму 5040921,60 грн. із червня 2014 р.; 1234229,41 грн. на суму 3563857,44 грн. із липня 2014 р.).

Позивачем також заявлено вимогу стосовно стягнення з відповідача суми 14150995,73 грн. збитків за несвоєчасну сплату. Позов в цій частині обґрунтовано позивачем ч.ч. 1, 2, 4 ст. 623, п. 4 ст. 611 ЦК України.

Згідно зі ст. 22 ЦК України, яка встановлює відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Порядок відшкодування збитків встановлений також главою 25 Господарського кодексу України. Так, відповідно до ст. 224 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Аналогічні приписи встановлені ст. 623 ЦК України.

Із змісту цих норм, а також ст.ст. 610,611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов'язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.

Притягнення до відповідальності можливо лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад правопорушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначний законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник, об'єктом - правовідношення по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону правопорушення складає вина.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

На кредитора покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками і їх розмір, на боржника - відсутність вини (ст.ст. 614, 623 ЦК України).

Із змісту наведених вище норм законодавства слідує, що закон розділяє збитки на реальні збитки та упущену вигоду. Стаття 22 ЦК України визначає реальні збитки як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода визначена статтею 22 ЦК України як дохід, який особа могла б реально одержати, але не одержав внаслідок обставин, які від нього не залежать (за звичайних обставин, якби її право не було порушено).

Відповідно до ст. 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України також встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У позові зазначено, що відповідач під час незаконного користування несплаченими сумами заборгованості спричинив позивачу матеріальну шкоду. А саме, збитки за несвоєчасну сплату за 2634,2136т палива пічного за ціною 7128,00 грн./т, а станом на 06.02.2015 р. середня ціна в Україні - 12500,00 грн./т складають: (12500,00 - 7128,00) х 2634,21365 = 14150995,73 грн. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що збитки є упущеною вигодою позивача, як різниця між ціною.

За змістом законодавства особа має право вимагати відшкодування збитків (неодержаних доходів, упущеної вигоди), які могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання відповідачем. Вимагаючи відшкодування збитків відповідачем, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він міг реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу і при цьому протиправні дії саме відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки. При визначені неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Звертаючись з позовом про стягнення неодержаних доходів, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити відповідними доказами, які б безспірно підтвердили їх розмір, однак позивачем такі докази не надані. ТОВ «Тенко» не врахувало, що згідно з ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. За таких обставин лише наявність теоретичної можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення. Розрахунки позивача є теоретичними, побудовані на можливих очікуванням отримання доходу та не підтверджені належними доказами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який би міг і повинен був отриманий позивачем.

Суд вважає, що позивачем не доведено склад правопорушення та розмір збитків, та відповідно те, що відповідач повинен нести відповідальність за порушення зобов'язань у вигляді збитків у сумі 14150995,73 грн. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків судом відмовляється повністю.

Таким чином, позовні вимоги в цілому задовольняються частково.

Стосовно заперечень відповідача, викладених в письмовому відзиві, суд зазначає наступне.

Відповідач у письмовому відзиві просить врахувати виникнення обставин непереборної сил, які підтверджуються висновком Торгово-промислової палати.

Відповідно до ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» належним доказом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Пунктом 6.2 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України 18.12.2014 № 44(5), визначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком , виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Відповідач додав до відзиву копію сертифікату (висновку) про настання обставин непереборної сили (вих. № 2644 від 28.08.2014 р.), який виданий Торгово-промисловою палатою України на звернення ОКП «Донецьктеплокомуненерго». Відповідно до даного сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчила настання обставин непереборної сили з 02.07.2014 р. ОКП «Донецьктеплокомуненерго» при здійсненні діяльності на території Донецької області та дотриманні норм законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів. На момент видачі сертифікату (висновку) Торгово-промисловою палатою України обставини непереборної сили тривають та дату закінчення їх терміну встановити неможливо.

Відповідно, враховуючи предмет позову, наданий відповідачем сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України не може бути прийнятий судом в якості засвідчення настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) при неналежному виконанні відповідачем договору про закупівлю товарів № 15/11 від 15.11.2013 р. (в частині несвоєчасної оплати).

Стосовно збитковості підприємства-відповідача суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Інші заперечення відповідача, викладені в письмовому відзиві, спростовуються наведеними приписами законодавства та умовами договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, використовуючи право суду, суд вважає за необхідне судовий збір покласти повністю на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" (84307, Донецька область, м. Краматорськ, провулок Земляний, буд. 2, код ЄДРПОУ 03337119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенко" (87549, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Котляревського, буд. 8, кв. 39, код ЄДРПОУ 37718791) суму 18526674 (вісімнадцять мільйонів п'ятсот двадцять шість тисяч шістсот сімдесят чотири) грн. 96 коп. основного боргу, суму 532348 (п'ятсот тридцять дві тисячі триста сорок вісім) грн. 35 коп. - 3% річних, суму 7329339 (сім мільйонів триста двадцять дев'ять тисяч триста тридцять дев'ять) грн. 78 коп. інфляційних втрат, суму 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Повне рішення складено 08 червня 2015 р.

Суддя Л.П. Гандюкова

Рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через місцевий суд, який розглянув справу. У разі неподання скарги, рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання у повному обсязі.