Рішення

від 03.02.2015 по справі 910/25403/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015Справа №910/25403/14

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ КЛІН" (вул. Туполева, 20-Б, м. Київ, 04128; вул. Княжий Затон, 2-Б, кв. 112, м. Київ, 02068)

до приватного підприємства "ОФІС-УНІВЕРСАЛ" (вул. Н.Ужвій, 10, кв. 24, м. Київ, 04108)

про стягнення 17863,75 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача - Волкова О.М. (дов. б/н від 01.10.2013);

від відповідача - не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СВІТ КЛІН" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "ОФІС-УНІВЕРСАЛ" про стягнення 30 494,90 грн., а саме: 21 279,05 грн. заборгованості, 4 960,04 грн. пені, 4 255,81 грн. штрафу та 1 827,00 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору поставки № 03/09 від 03.09.2013 в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховано пеню та штраф.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2014 порушено провадження у справі № 910/25403/14 та призначено до розгляду на 16.12.2014.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 16.12.2014 та 20.01.15 р. розгляд справи відкладався на 20.01.2015 р. та 03.02.15 р. відповідно.

Ухвалою суду від 20.01.15 р. за клопотанням представника позивача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів.

У судове засідання 16.12.14 р., 20.01.15 р. та 03.02.15 р. з'явився уповноважений представник позивача. Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 16.12.14 р. та 20.01.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103032327625, 0103032326521.

Доказів отримання відповідачем копії ухвали про відкладення розгляду справи від 20.01.2015р., яка направлялась відповідачу на вказану у позовній заяві адресу: вул. Н.Ужвій, 10, кв. 24, м. Київ, 04108, поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи 03.02.15 р. до суду не повернено.

Судом здійснено витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032950063, у якому зазначено, що поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку «КИЇВ 108» та 30.01.15р. вручене за довіреністю.

До початку судового засідання 16.12.14 р. відповідачем подано письмові пояснення б/н від 05.12.2014 на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 20.11.2014, відповідно до яких останній просить суд надати копії документів по справі, копію договору № 03/09 від 03.09.2014, копію розрахунку нарахованої пені для ознайомлення, а також надати розстрочку виконання рішення суду у даній справі. Крім того, пояснення містять клопотання відповідача про розгляд справи 16.12.14 р. за відсутності представника ТОВ «Офіс-Універсал». Пояснення відповідача разом з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 16.12.14 р. через канцелярію суду позивачем подано письмові пояснення б/н від 11.12.2014, які разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи.

Серед доданих до пояснень документів міститься, зокрема, уточнена позовна заява б/н від 11.12.14 р., відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 13 842,52 грн. заборгованості, 1 252,73 грн. пені та 2 768,50 грн. штрафу, всього 17863,75 грн..

У п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

В судовому засіданні 16.12.14 р., дослідивши зміст первісної позовної заяви та уточненої позовну заяву судом розцінено останню як заяву про зменшення розміру первісно заявлених позовних вимог та долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 20.01.15 р. відповідачем через канцелярію суду подано письмове клопотання № 2 від 15.01.15 р., в якому відповідач просить суд провести судове засідання 20.011.5 р. без участі представника відповідача. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 20.01.15 р. представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог б/н від 19.01.2015, згідно з якої останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 13 744,58 грн. основного боргу, 1 243,92 грн. пені та 2 748,91 грн. штрафу, всього 17737,41 грн.. Заяву судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 03.02.15 р. через канцелярію суду відповідачем подано відзив № 9 від 30.01.15 р., в якому відповідач зазначає про те, що заборгованість ПП «Офіс -Універсал» за Договором поставки № 03/09 від 03.09.13 р. складає 13842,52 грн.., а також просить повести судове засідання 03.02.15 р. без участі представника відповідача. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.02.15р. уповноважений представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог б/н від 19.01.15р., клопотання з додатками про долучення доказів направлення заяви про зменшення позовних вимог на адресу відповідача від 03.02.15р. та клопотання з додатками про долучення документів до матеріалів справи від 03.02.15р. Подані у судовому засіданні документи долучено судом до матеріалів справи.

У поданій заяві б/н від 19.01.15 р. про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за Договором поставки №03/09 від 03.09.13р. в розмірі 17 863,75 грн., в тому числі 13 842,52 грн. основного боргу, 1 252,73 грн. пені та 2 768,50 грн. штрафу, а також 1827,00 грн. судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 р. (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву б/н від 19.01.15р. про зменшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

При цьому у зв'язку з прийняттям до розгляду заяви про зменшення позовних вимог б/н від 19.01.15 р., попередні дві заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог судом залишені без розгляду.

Документи, витребувані ухвалами суду від 20.11.2014, 16.12.2014 та 20.01.2015 р. сторонами надані суду не у повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги наявність клопотань відповідача про розгляд справи без участі представника ПП «Офіс-Універсал», а також те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 03.02.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

03 вересня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІТ КЛІН» (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «ОФІС-УНІВЕРСАЛ» (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір поставки №03/09 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1 якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар в асортименті, у кількості й у терміни, визначеному в заявці відповідача, а відповідач зобов'язувався прийняти цей товар і сплатити за нього визначену грошову суму (ціну).

Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили строк та порядок поставки, якість товару тару та документацію на продукцію, порядок приймання товару, ціну та порядок розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Згідно п.9.1 Договору він набирає чинності з моменту йог підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 р..

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п. 2.1 Договору поставка здійснюється відповідно до замовлення покупця за формою, встановленою постачальником. Замовлення оформлюється в письмовому вигляді та направляється постачальнику по телефону, електронною поштою або через представника постачальника. Поставка товару здійснюється на умов DDR - склад покупця, місцезнаходження якого зазначається у накладних та заявках.

Відповідно до п. 4.1 Договору поставки передача товару здійснюється відповідно до видаткової накладної постачальника в пункті поставки, зазначеному в замовленні покупця.

Загальна ціна Договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії даного Договору.

Судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку покупцю товару на загальну суму 29039,88 грн., в т.ч. на суму 18248,36 грн. за видатковими накладними № 77 від 06.11.13 р., № 78 від 06.11.13 р., № 100 від 22.11.13 р., № 109 від 28.11.13 р., № 122 від 04.12.13 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченим печаткою товариства підписом на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Офіс-Універсал».

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п.3.1 Договору якість товару повинна відповідати міжнародним стандартам. Товар супроводжується сертифікатом якості, сертифікатом походження товару а у випадках, передбачених законодавством України, документом про його реєстрацію у сертифікаційній лабораторії системи УкрСЕПРО.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними сторонами суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого за вказаними видатковими накладними товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СВІТ КЛІН» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Офіс-Універсал", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п.п. 5.2, 5.3 Договору оплата товару здійснюється покупцем на протязі 14 календарних днів з моменту прийому товару, шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника.

Як встановлено судом згідно матеріалів справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та підтверджено відповідачем у відзиві, останнім було перераховано на рахунок позивача 13995,00 грн. в якості оплати за поставлений за Договором товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних виписок банку та платіжних доручень. Залишок неоплаченого відповідачем товару за Договором, з урахуванням здійсненого ПП «Офіс-Універсал» повернення товару на суму 1202,06 грн., становить 13842,52 грн. та додатково підтверджується наданою відповідачем копією акту звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.08.13 р. по 23.01.14 р., підписаного обома сторонами.

Оскільки в подальшому всупереч досягнутим між сторонами домовленостям відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару не виконав, 22.05.14р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №22/05/14 про стягнення заборгованості за Договором поставки № 03/09 від 03.09.2013р. з вимогою про сплату боргу разом із нарахованими штрафними санкціями за весь період прострочки оплати поставленого товару у сумі 21 734,76 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Світ Клін» грошових коштів в сумі 13842,52 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у ПП «Офіс-Універсал» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 03/09 від 03.09.13 р. або його окремих положень суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача залишку основного боргу в сумі 13842,52 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків за даним договором, сторони несуть відповідальність у відповідності до діючого законодавства України та відшкодовують завдані таким невиконанням або неналежним виконанням збитки у повному обсязі.

У разі порушення термінів оплати товару, передбачених в п. 5.2, а саме у разі порушення строку оплати відповідної партії товару протягом 14-ти календарних днів з моменту прийому товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від вартості простроченої суми коштів за кожен день прострочення , але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у вищезгаданий період. У разі затримки оплати товару більше ніж на 10 календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від простроченої суми коштів за кожен випадок затримки по оплаті товару. Сплата штрафу або пені не позбавляє відповідну сторону від виконання своїх зобов'язань (п.п. 6.3, 6.4 Договору).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1252,73 грн. за період з 20.11.13 р. по18.06.14 р. та 20 % штрафу в сумі 2768,50 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, становить 1022,61 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумі 1022,61 грн..

Крім того суд зазначає, що розмір нарахованого позивачем штрафу відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та п.6.3 Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 2768,50 грн. підлягають задоволенню.

Виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Стосовно викладеного відповідачем у письмових поясненнях б/н від 05.12.14 р. клопотання про розстрочення виконання рішення згідно ст. 83 ГПК України суд зазначає, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно зі статтею 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При цьому відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Суд звертає увагу, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За таких обставин, оскільки відповідачем до клопотання про розстрочку виконання рішення не надано жодних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення у справі № 910/25403/14 або роблять його неможливим, враховуючи відсутність в поданому клопотанні конкретних термінів та сум розстрочки, а також приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.15 р. у справі № 910/25403/14.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "ОФІС-УНІВЕРСАЛ" (вул. Н.Ужвій, 10, кв. 24, м. Київ, 04108, код 37643187) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТ КЛІН" (вул. Туполева, 20-Б, м. Київ, 04128; вул. Княжий Затон, 2-Б, кв. 112, м. Київ, 02068, код 32621085) 13842,52 грн. основного боргу, 1022,61 грн. пені, 2768,50 грн. штрафу та 1803,46 витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 08 червня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон