Рішення

від 02.06.2015 по справі 910/9162/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015Справа №910/9162/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України

Про зняття арешту з майна

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Сімонова Є.О. представник за довіреністю № б/н від 29.12.14.

Від відповідача: Наріжний Є.Ю. представник за довіреністю № б/н від 08.08.14.

Від третьої особи: Харченко О.О. представник за довіреністю № 20-22/15 від 27.04.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» (далі - відповідач) про зняття арешту з нерухомого майна, а саме: нежилих будівель (літ. ХХVII, XXVIII) загальною площею 3 671,3 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. магнітогорська, 1: - будівля содової станції під літ. XXVII загальною площею 2 253,2 кв.м; - склад під літ. XXVIII загальною площею 1 418,10 кв.м, право власності на яке набуте позивачем за рішенням суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.15. порушено провадження у справі № 910/9162/15 та призначено її до розгляду на 12.05.15.

Відповідач в судове засідання 12.05.15. не з'явився, проте 08.05.15. через відділ діловодства суду подав письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 12.05.15. позивачем заявлено усне клопотання про залучення до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, яке судом було задоволено.

За результатами судового засідання 12.05.15. судом на підставі ст. 27 ГПК України було залучено до участі у справі № 910/9162/15 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, розгляд справи № 910/9162/15 відкладено на 28.05.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

02.06.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.06.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач та третя особа в судовому засіданні 02.06.15. проти позову заперечували.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/9162/15.

В судовому засіданні 02.06.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.15. у справі № 910/23388/13, яке набрало законної сили, позов Публічного акціонерного товаристваа "Універсал Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамас-Центр" про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено та, крім іншого, звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 07.11.07., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 2116, та договору іпотеки MG-1/158/08 від 11.06.08., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 1749, а саме - будівлю содової станції під літ. XXVII загальною площею 2 253,2 кв. м. та будівлю складу під літ. XXVIIІ загальною площею 1 418,10 кв. м., які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, що належать на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Адамас-Центр" (02125, м. Київ, проспект Тичини, 20, ідентифікаційний код 31989792). Визнано право власності на предмет іпотеки згідно договору іпотеки від 07.11.07., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 2116, та договору іпотеки MG-1/158/08 від 11.06.08., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 1749, а саме - будівлю содової станції під літ. XXVII загальною площею 2 253,2 кв. м. та будівлю складу під літ. XXVIIІ загальною площею 1 418,10 кв. м., які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Магнітогорська, 1, загальною вартістю 10 411 200 (десять мільйонів чотириста одинадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. за Публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, ідентифікаційний код 21133352).

Обставини, встановлені у справі № 910/23388/13, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/23388/13 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Предметом же спору у даній справі є вимоги позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» про звільнення зазначеного вище майна з-під арешту.

Так, як встановлено судом, постановою від 04.07.13. ВП № 35854853 старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України при виконанні наказу Господарського суду міста Києва № 25/359-54/266 від 26.10.12. про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Ас Буд» на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» грошових коштів, було накладено арешт на все майно, що належить боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» у межах суми звернення 17 532 364,70 грн.

Далі, постановою від 23.03.15. ВП № 35854853 про повернення виконавчого документа стягувачеві, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Тарасом Васильовичем було встановлено наступне. 04.07.13. державним виконавцем відповідно до статті 57 Закону України 'Про виконавче провадження" винесені постанови про накладення арешту на все майно, що належить боржникам. В ході виконавчого провадження державним виконавцем було встановлено, що за боржником ТОВ "Адамас-Центр" на праві власності зареєстроване нерухоме майно - нежитлові будівлі під літерами "XXVH" площею 2 100,10 кв. м та "XXVIII" площею 724,1 кв.м по вул. Магнітогорській, 1 в м. Києві. Рішенням від 15.05.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 у справі № 910/23388/13, яка набрала законної сили 01.07.2014, Господарський суд м. Києва звернув стягнення на вищевказаний предмет іпотеки та визнав право власності на нього за Публічним акціонерним товариством 'Універсал Банк" (04114, м. Кию, вул. Автозаводська, 54/19, ідентифікаційний код 21133352), який є стягувачем у цьому виконавчому провадженні. На адресу відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від стягувача надійшла заява № 4063-юд від 28.01.2015 про повернення виконавчого документа у цьому виконавчому провадженні стягувачу.

Таким чином, постановою від 23.03.15. ВП № 35854853 про повернення виконавчого документа стягувачеві, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Тарасом Васильовичем на підставі п. 1 ч. 1 ст. 47, ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» наказ Господарського суду міста Києва № 25/359-54/266 від 26.10.12. повернуто стягувачу та виділено в окреме провадження постанову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» виконавчого збору від 04.03.13. ВП № 35854853.

Таким чином, арешт з нерухомого майна, а саме: нежилих будівель (літ. ХХVII, XXVIII) загальною площею 3 671,3 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1: - будівля содової станції під літ. XXVII загальною площею 2 253,2 кв.м; - склад під літ. XXVIII загальною площею 1 418,10 кв.м, Державною виконавчою службою України знято не було.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Тарасом Васильовичем було залишено в силі арешт на майно (нежилі будівлі (літ. ХХVII, XXVIII) загальною площею 3 671,3 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. магнітогорська, 1: - будівля содової станції під літ. XXVII загальною площею 2 253,2 кв.м; - склад під літ. XXVIII загальною площею 1 418,10 кв.м), то позивач обмежений у здійсненні свого права власності, так як не може здійснити державну реєстрацію свого права власності на оспорюване майно та вважає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр» порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 р. № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, і про зняття з нього арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (статті 60 і 87 Закону України "Про виконавче провадження"), - за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні статті 1 ГПК.

Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК України, 383 ЦПК України або статті 181 КАС України з урахуванням правил підвідомчості.

Зважаючи на зміст позовної заяви та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що в даному випадку вимоги про зняття арешту з майна безпосередньо пов'язані зі спором про право на це майно.

При цьому, відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тому суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Разом з тим, позивач є учасником відповідного виконавчого провадження, в межах якого було накладено спірний арешт, проте, його вимоги пов'язані зі спором про право на арештоване майно, а отже даний спір, зважаючи на суб'єктний склад сторін, підвідомчий саме господарському суду та має розглядатись в порядку позовного провадження.

Розглядаючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Зі змісту наведеної норми Закону вбачається, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним.

Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (ч. 3 та ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Виникнення права власності на майно водночас передбачає припинення цього права у іншого суб'єкта.

Тому, підстави виникнення права власності на спірне майно розглядаються водночас і як підстави припинення його.

Відповідно до положень ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном...Ніхто..не може бути позбавлений своєї власності..інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Дійсно, арештоване майно не перебуває у власності відповідача, а відповідно й не може бути використаним державним виконавцем для задоволення вимог у відповідному виконавчому провадженні,

Разом з тим, протиправність не зняття державним виконавцем арешту зі спірного майна позивачем не оскаржувалась.

На противагу, вказуючи на те, що оскільки державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було залишено в силі арешт на спірне майно, то позивач обмежений у здійсненні свого права власності, так як не може здійснити державну реєстрацію свого права власності на оспорюване майно, Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» звертається з позовом саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамас-Центр», право власності якого на спірне майно вже припинилось.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права саме з боку відповідача.

Крім вказаного додатково суд відзначає, що надане позивачем рішення державного реєстратора прав на рухоме майно про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, стосується приватної будівлі садової станції за адресою м. Київ, вул. магнітогорська, 1 з невстановленою площею, а не нежилих будівель (літ. ХХVII, XXVIII) загальною площею 3 671,3 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, 1: - будівля содової станції під літ. XXVII загальною площею 2 253,2 кв.м; - склад під літ. XXVIII загальною площею 1 418,10 кв.м. Крім того, надана копія рішення не підписана державним реєстратором, не містить жодної відповідної печатки та роздрукована не на фірмовому бланку. Тобто в суду відсутня можливість встановити автентичність долученого до матеріалів справи рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки оригінал такого документу для огляду позивачем суду надано не було.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання .

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку саме відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача.

Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Разом з тим, позивачем згода на заміну первісного відповідача належним надана не була.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.06.15.

Суддя Т.М. Ващенко