Постанова

від 04.06.2015 по справі 826/4894/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2015 року № 826/4894/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Саут" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Саут" (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2013 №0000392240.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.06.2013 задоволено позов ТОВ "Гранд Саут" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2013 №0000392240.

В подальшому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 скасовано вказану вище постанову Окружного адміністративного суду м. Києва та ухвалено нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015 скасовано вказані вище постанови, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 21.04.2015 справу прийнято до провадження та призначено до вирішення в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позову.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Гранд Саут", за результатами якої 24.12.2012 складено акт №2261/22-40/34925024 про результати проведення позапланової невиїзної перевірки щодо документального підтвердження господарських відносин з податку на додану вартість із платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергорішення" їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.03.2012 по 31.03.2012 (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до завищення суми податкового кредиту з ПДВ на суму 158612,84 грн.

На підставі встановленого порушення відповідачем 11.01.2013р. прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000392240, яким за порушення п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 198266,00грн., в тому числі основний платіж - 158613,00грн. та штрафні санкції - 39653,00 грн.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугували наступні обставини: актом ДПІ у Голосіївському районі міста Києва ДПС встановлено, що основним постачальником ТОВ "Енергорішення" є підприємство "Ентхілл". Також, встановлено, що ТОВ "Енергорішення" не підтверджено задекларововані податкові зобов'язання з ПДВ за період з 01.03.2012 по 31.03.2012, а також не підтверджено задекларований податковий кредит по контрагенту - постачальнику ТОВ "Ентхілл".

Вказані обставини на думку податкового органу свідчать про відсутність у ТОВ "Енергорішення" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань покладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків. Тобто такі угоди носять фіктивний характер.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що позивачем завищено суму податкового кредиту з ПДВ на суму 158612,84 грн. при взаємовідносинах з ТОВ "Енергорішення".

Листом Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом".

Отже висновки податкового органу про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ "Енергорішення" та ТОВ "Ентхілл" не є належними доказами по справі, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються позивача.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами укладеними між позивачем та ТОВ "Енергорішення".

Судом встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Енергорішення" (Постачальник) укладено:

- договір поставки № 11/01 від 23 лютого 2012 року,

- договір № 1202-1 від 01 березня 2012 року, відповідно до якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний купити товар та оплати його вартість згідно специфікаціям до цього договору. Доставка товару Покупцю здійснюється за рахунок Постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Енергорішення" позивачу виписано видаткові та податкові накладні, копії яких долучено до матеріалів справи.

Судом встановлено та податковим органом не заперечується, факт оплати позивачем ТМЦ . Суми ПДВ включені позивачем до податкового кредиту.

Також, позивачем надано суду копії договорів поставки зі специфікаціями та довіреностями на отримання ТМЦ, копії яких долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що придбане позивачем у ТОВ "Енергорішення" устаткування в подальшому поставлено позивачем ТОВ «Житлоекономія» та ТОВ «СМУ 1 ЗЗБК №1», суд зауважує, що номенклатура товару придбаного позивачем у ТОВ «Енергорішення» співпадає з номенклатурою товару проданого позивачем ТОВ «Житлоекономія» та ТОВ «СМУ 1 ЗЗБК №1».

Щодо посилання податкового органу на відсутність в матеріалах справи товарно-транспортних накладних та на те, що у видаткових накладних поруч з підписом особи, яка отримувала товар, відсутні посилання на номер та дату довіреності, на підставі якої діяла особа, суд зазначає наступне.

Зі змісту спірних договорів вбачається, що постачальник (ТОВ «Енергорішення») поставляє товар автомобільним транспортом на умовах DDP м. Київ.

Поставка на умовах DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця.

З огляду на викладене, обов'язок щодо доставки позивачу товару лежить на ТОВ «Енергорішення».

Крім того, на думку суду не передбачена правилами податкового обліку та не впливає на формування останнім податкового кредиту обов'язкова наявність у підприємства-покупця товарно-транспортних накладних. У випадку їх відсутності платник податку позбавлений права на включення до валових витрат вартості транспортування товару, а не до податкового кредиту з податку на додану вартість, вказаного в податковій накладній, сплаченого податку на додану вартість.

Вимоги статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших, зокрема на його контрагентів.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, контрагенти суб'єкта господарювання не можуть нести відповідальності за недобросовісне виконання ним своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Тому, невиконання обов'язку щодо належного складання первинного документу, складеного однією особою і переданого іншій особі (зокрема, відступіть номеру та дати довіреності на видатковій накладній) може позбавляти цю накладну статусу первинного документу або в разі обізнаності контрагента з відсутністю повноважень щодо складання такого документу, або в разі фактичної відсутності господарської операції.

Формальні недоліки накладних, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства. Недотримання цивільно-правових норм, у тому числі щодо неналежного оформлення представництва осіб, які діяли від імені суб'єкта господарювання, не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15.07.2014 у справі К/800/24305/14.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що формальні недоліки у документах, як то відсутність у видаткових накладних поруч з підписом особи, яка отримувала товар, посилання на номер та дату довіреності, на підставі якої діяла особа та відсутність товарно-транспортних накладних не є доказом безтоварності фінансово-господарських операцій позивача з таким контрагентом.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні виписані ТОВ «Енергорішення» за своєю формою та змістом відповідають ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Спірні договори у судовому порядку недійсними не визнавалися.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як свідчать з матеріали справи, на момент підписання спірного договору ТОВ «Енергорішення» не була припинена.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Полікс» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в акті перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 11.01.2013 №0000392240 є безпідставним та неправомірним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, позивачем доведено факт правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Енергорішення» а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Саут" підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.01.2013 №0000392240 прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І. Келеберда