Постанова

від 09.06.2015 по справі 907/952/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 907/952/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Глос О.І., розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановувід 09.04.2015 Львівського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Закарпатської області № 907/952/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бук-Транс" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 216100,00грн, за участю представників: позивача - відповідача - не з'явились не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.12.2014 у справі №907/952/14 (суддя Карпинець В.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Кузя В.Л.), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бук-Транс" (далі-позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі-відповідач) про стягнення 216100,00грн в повернення суми попередньої оплати за лісопродукцію, не поставлену відповідачем.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 11, 177, 202, 693, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що копії рахунків на оплату продукції не можуть вважатися допустимими доказами та засвідчувати оферту відповідача на укладення договору купівлі-продажу лісопродукції, у зв'язку з чим, вказуючи на відсутність між сторонами договірних зобов'язань, зазначає про безпідставність стягнення з нього грошових коштів за правилами норми ч. 2 ст. 693 ЦК України, адже, ці кошти, на думку відповідача, могли б бути повернені позивачеві за приписами ст. 1212 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Представники сторін не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 26.05.2015.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 04.04.2014 відповідач виставив позивачеві на оплату лісопродукції рахунок №1 на загальну суму 62100грн, який сплачено останнім платіжними дорученнями №24 від 04.04.2014 та №27 від 17.04.2014 в сумах 20100,00грн та 42000,00грн відповідно.

Також, 25.04.2014 відповідач виставив позивачеві на оплату лісопродукції рахунок б/н на загальну суму 154000,00грн, оплачений позивачем платіжними дорученнями №36 від 25.04.2014 на суму 41000,00грн, №39 від 29.04.2014 на суму 27000,00грн, №44 від 05.05.2014 на суму 50000,00грн та № 47 від 08.05.2014 на суму 36000,00грн.

02.07.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою №1 від 27.06.2014 в порядку ст. 530 ЦК України, в якій зазначив про необхідність поставки останнім лісопродукції або повернення грошових коштів, сплачених на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, а також з повідомленням-вимогою №2 від 27.08.2014 про відмову від договору та повернення суми попередньої оплати.

Втім, жодної із вищевказаних вимог відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення суми 216100,00грн, перерахованої відповідачеві на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, нормами ч. 1 ст. 665, ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши надані позивачем рахунки на оплату лісопродукції та докази їх повної оплати, встановили, що між сторонами у справі виникли правовідносини з договору купівлі-продажу, в зв'язку з чим, встановивши також факт невиконання відповідачем обов'язку передання позивачеві оплаченого товару та/або неповернення йому грошових коштів, дійшли висновків про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, відповідач виставив позивачеві рахунки №1 від 04.04.2014 та б/н від 25.04.2014, в яких зазначено продавцем ФОП ОСОБА_4 і його реквізити, покупцем - ТОВ "Бук-Транс" і його реквізити, назву товару, його кількість, ціну та суму до сплати, рахунки засвідчені підписом і скріплені відтиском печатки відповідача. В свою чергу, позивач платіжними дорученнями, в яких призначенням платежу зазначені вказані вище рахунки за лісопродукцію, перерахував відповідачеві грошові кошти в загальній сумі 216100,00грн. Факт надходження вказаної суми на свій рахунок відповідач не заперечив.

Отже, як правомірно визначили суди попередніх інстанцій, внаслідок вчинення таких дій, між сторонами у справі виникли правовідносини з договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на те, що конкретний строк поставки сторони не визначили, позивач звернувся до відповідача з вимогою-претензією №1 від 27.06.2014, в якій зазначив про необхідність поставки лісопродукції або повернення грошових коштів, сплачених на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, а надалі, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару, заявив останньому повідомлення-вимогу №2 від 27.08.2014 про відмову від договору та повернення суми попередньої оплати, втім, ці вимоги залишені відповідачем без реагування і виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями обставин невиконання відповідачем обов'язку передання оплаченого товару та неповернення грошових коштів, сплачених на підставі рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову, колегія суддів вважає обґрунтованим.

Доводи скаржника про неналежність рахунків від 04.04.2014 та від 25.04.2014 як доказів вчинення оферти і, у зв'язку з цим, відсутність договірних відносин між сторонами та необхідність визначення правового статусу отриманих ним грошових коштів від позивача як безпідставно набутих, що не можуть бути стягнені за нормою ч. 2 ст. 693 ЦК України, колегією суддів відхиляються, оскільки зміст таких доводів фактично зводяться до необхідності переоцінити досліджені судами доказі у справі та встановлені на підставі них обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 111 7 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

При цьому, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, відповідач не заперечував існування довгострокових господарських зв'язків з позивачем і не спростовував підставності отримання від нього попередньої оплати за лісопродукцію, а наполягав на виконанні ним своїх зобов'язань з поставки лісопродукції, яку, за усною вказівкою керівника позивача, він відвантажив Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, втім, надані відповідачем на підтвердження цієї обставини товарно-транспортні накладні, правомірно не прийняті судами попередніх інстанцій в якості доказів належного виконання зобов'язання, адже, не містять будь-яких відомостей про таку вказівку позивача щодо виконання поставки третій особі і про існування між ними трьохсторонніх правовідносин.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2015 у справі Господарського суду Закарпатської області № 907/952/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос