Рішення

від 02.06.2015 по справі 910/10405/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015Справа № 910/10405/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», м.Київ, ЄДРПОУ 26475516

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», м.Київ, ЄДРПОУ 09322299

відповідача 2: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк «Промекономбанк», м.Донецьк, ЄДРПОУ 20058668

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб", м.Київ, ЄДРПОУ 21708016

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алгоритм", м.Київ, ЄДРПОУ 39073296

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Бондар Е.А. - по дов.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Ткачук Н.Ф. - по дов.

від третьої особи 1: Савескул-Савело В.О. - по дов.

від третьої особи 2: Корна В.М. - по дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Даніель», м.Київ звернувся господарського суду м.Києва з позовом до відповідача 1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», м.Київ, відповідача 2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк», м.Донецьк про визнання недійсним договору №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що на момент укладання спірного правочину право вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» до позивача не було дійсним, оскільки строк повернення міжбанківського кредиту не настав. До того ж, за твердженнями Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», права та обов'язки за договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку нерозривно пов'язані з особою кредитора, а отже не можуть бути предметом договору про відступлення права вимоги. Таким чином, на думку позивача, наведені обставини свідчать про невідповідність договору №03/01-14 від 03.01.2014р. вимогам чинного на момент його укладання законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Рішенням від 07.08.2014р. господарського суду м.Києва по справі №910/10405/14 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» відмовлено.

Постановою від 25.11.2014р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 07.08.2014р. господарського суду міста Києва залишено без змін.

Постановою від 10.03.2015р. Вищого господарського суду України постанову від 25.11.2014р. Київського апеляційного господарського суду та рішення від 07.08.2014р. господарського суду міста Києва скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Скасовуючи наведені судові рішення, Вищим господарським судом України наголошено, що судами попередніх інстанцій не було в повному обсязі досліджено всіх обставин справи, зокрема, не встановлено чи було дійсним право вимоги кредитора на момент укладання спірного правочину та не з'ясовано які саме права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» було відступлено за договором №03/01-14 від 03.01.2014р. Вищим господарським судом України зазначено, що під час нового розгляду справи господарським судом м.Києва повинно бути встановлено чи є зобов'язання сторін за договорами, саме за якими здійснено відступлення права вимоги, нерозривно пов'язаними з особою кредитора.

Під час нового розгляду справи позивачем було підтримано свою правову позицію по суті спору. У письмових поясненнях б/н від 06.04.2015р. та б/н від 02.06.2015р. заявником зазначено, що на момент укладання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» не існувало права грошової вимоги до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель». Одначасно, позивачем наголошено, що договір на розпорядження грошовими коштами на кореспондентському рахунку нерозривно пов'язаний з особою кредитора.

Відповідач 1 у поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 08.04.2015р., зазначив на обґрунтованості заявлених позовних вимог та невідповідності спірного правочину вимогам чинного на момент його укладання законодавства.

У судове засідання 02.06.2015р. вказаний учасник судового процесу не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався. Проте, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору, що підтверджується поштовим повідомленням №0103034417575.

Відповідач 2 у заяві б/н від 22.04.2015р. та поясненнях б/н від 27.05.2015р. позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» визнав.

Третя особа 1 у поясненнях №09-10176/15 від 07.04.2015р. та №09-15099/15 від 14.05.2015р. вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» також підтримала та наголосила на наявності достатніх підстав для визнання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. недійсним.

Третя особа 2 у поясненнях без номеру та дати, що надійшли до господарського суду 22.04.2015р., та поясненнях №1/27/02-15 від 27.05.2015р. проти задоволення позовних вимог надала заперечення з огляду на те, що за спірним правочином було передане дійсне право вимоги. До того ж, на думку вказаного учасника судового процесу, вимоги за договором про встановлення кореспондентських відносин не є такими, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

Наразі, з огляду на неявку відповідача 1 у судове засідання 02.06.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Наразі, суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

До того ж, судом прийнято до уваги, що відповідачем 1 вже було висловлено свою правову позицію по суті спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач 1 в процесі розгляду справи 02.06.2015р. не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши всі представлені докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Зі ст.513 цього Кодексу вбачається, що правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст.516 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, 03.01.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» (новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк» (старий кредитор) було укладено договір №03/01-14 відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого старий кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає права вимоги, що належать Публічному акціонерному товариству «Комерційний банк «Промекономбанк» за укладеними із боржником основними договорами, після чого Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» стає стороною таких основних договорів.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Основними договорами у розумінні договору №03/01-14 від 03.01.2014р. є договори, укладені між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк» та боржником, відповідно до яких старий кредитор відкрив у боржника кореспондентський рахунок, надав міжбанківський кредит та у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» виникає право вимоги до боржника, а саме: генеральна угода №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р.; договір б/н від 04.04.2013р. застави майнових прав; договір №14/LORO-Т від 04.04.2011р. про встановлення кореспондентських відносин; договір №2 від 11.07.2013р. застави майнових прав, всі додатки, договори про внесення змін та доповнень, додаткові угоди до них, тощо (п.2.1 договору №03/01-14 від 03.01.2014р.).

За умовами п.7.1про відступлення права вимоги розрахунки сторін здійснюються шляхом придбання прав та обов'язків за кредитними договорами. З цією метою Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Експобанк» протягом тридцяти банківських днів з моменту переходу на нього прав та обов'язків за основними договорами перераховує на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» ціну продажу, яка становить 12 293 863,01 грн.

Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до моменту його розірвання сторонами або припинення з інших причин (п.12.1 договору №03/01-14 від 03.01.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, 03.01.2014р. відповідачами було складено та підписано акт приймання передачі до договору №03/01-14 від 03.01.2014р.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Як встановлено судом, оспорюваний правочин було підписано головою правління Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» Горбовим А.М. та головою правління Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» Гетьманенко Ю.І.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору відступлення права вимоги, а отже, спірний правочин було вчинено 03.01.2014р.

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як зазначалось вище, в обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що на момент укладання спірного правочину право вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» до позивача не було дійсним, оскільки строк повернення міжбанківського кредиту не настав. До того ж, за твердженнями Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», права та обов'язки за договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку нерозривно пов'язані з особою кредитора, а отже не можуть бути предметом договору про відступлення права вимоги. Таким чином, на думку позивача, наведені обставини свідчать про невідповідність договору №03/01-14 від 03.01.2014р. вимогам чинного на момент його укладання законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та п.1 Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою №320 від 16.08.2006р. Правління Національного банку України, кореспондентський рахунок - це рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору. З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що рахунок лоро - це рахунок, відкритий банком своєму банку-кореспон денту, на якому відображаються всі операції, що здійснюються за його дорученням. При встановленні кореспондентських відносин передбачається валюта рахунка, умови платежів у межах наявних на рахунку сум чи можливий овердрафт тощо. Зазвичай, за рахунками лоро нараховуються проценти та комісійна винагорода за виконання доручень.

Як свідчать матеріали справи, 04.04.2011р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (банк) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк» (кореспондент) було укладено договір №14/Loro-Т про встановлення кореспондентських відносин, відповідно до п.1.1 якого банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу «Лоро» №160091001901 в наступних валютах: українська гривня для здійснення міжбанківських операцій, на підставі міжбанківських розрахункових документів.

Додатковою угодою №2 від 02.10.2012р. контрагентами було погоджено відкриття банком на ім'я кореспондента додаткових валют в доларах США, євро на мультивалютному кореспондентському рахунку №160091001901 з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства.

Договір набирає чинності з дати підписання обома сторонами і діє до моменту його розірвання у встановленому порядку (п.7.1 договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №14/Loro-Т від 04.04.2011р. про встановлення кореспондентських відносин як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у позивача та відповідача 2 взаємних цивільних прав та обов'язків.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, на виконання обов'язкових при новому розгляді справи у відповідності до приписів ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівок Вищого господарського суду України судом було встановлено, що на момент укладання оспорюваного правочину право вимоги кореспондента до банку, що виникло з договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р., складає 68 304 202,98 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з кореспондентського рахунку Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк».

При цьому, господарський суд зауважує, що наявність у первинного кредитора (відповідача 2) на момент укладання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. дійсної грошової вимоги за договором №14/Loro-Т від 04.04.2011р. у даному випадку не виключає наявності достатніх підстав для визнання правочину щодо заміни кредитора недійсним.

За приписами ч.1 ст.203 Цивільний кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст.515 Цивільного кодексу України).

За висновками суду права та обов'язки кореспондента за означеним правочином є нерозривно пов'язаними з особою кредитора, а отже, у відповідності до приписів ст.515 Цивільного кодексу України заміна кредитора у таких правовідносинах є неможливою. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Правила реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України затверджено Постановою №343 від 15.08.2001р. Правління Національного банку України (що була чинною на момент укладання спірного правочину).

Реєстрації підлягають кореспондентські рахунки, що відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин (п.2 Правил реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України).

За приписами п.1 наведених Правил установи, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку мають право на відкриття та ведення рахунків банків-кореспондентів, мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті та/або в банківських металах та відкрили в себе кореспондентські рахунки в іноземній та національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті та/або в банківських металах, у 10-денний строк з дати укладання договору про встановлення кореспондентських відносин формують пакет документів про відкритий кореспондентський рахунок і надають інформацію територіальним управлінням Національного банку за місцезнаходженням установи.

Правовідносини банків щодо відкриття та ведення кореспондентських рахунків регулюються Положенням про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, що затверджене Постановою №118 від 26.03.1998р. Правління Національного банку України.

При цьому, господарський суд зауважує, що вказаний акт застосовується до спірних правовідносин, оскільки фактично у межах договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. про встановлення кореспондентських відносин кореспонденту було відкрито мультивалютний рахунок (гривні, долари США, євро), що свідчить про необгрунтованість тверджень третьої особи 2 щодо відсутності підстав для посилання на приписи Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях.

У відповідності до п.2.1.1 вказаного Положення для відкриття кореспондентського рахунку банки - резиденти України (яким фактично є відповідач 2) банк надає наступні документи : заява на відкриття рахунку; копія банківської ліцензії та генеральної ліцензії (засвідчена нотаріально); копія статуту банку (засвідчена нотаріально); останній річний звіт (на дату складання, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку); баланс на останню дату (на 1 число місяця, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку); картка із зразками підписів згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; перелік банків-кореспондентів.

Тобто, умовами чинного на момент укладання спірного правочину законодавства передбачено спеціальний порядок відкриття та реєстрації кореспондентського рахунку, що передбачає надання певного переліку документів стосовно саме того банку, який і буде кореспондентом та здійснюватиме відповідні операції за кореспондентським рахунком.

Отже, при укладанні договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. саме на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Промекономбанк» чинним законодавством було покладено обов'язок надання всіх перелічених вище документів.

На кореспондентський рахунок банку-резидента зараховуються кошти в іноземній валюті, що надходять: на користь резидентів; на користь нерезидентів; на користь самого банку за операціями, які він має право здійснювати згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії, в тому числі: а) одержані банком нараховані відсотки, в тому числі за залишком коштів на кореспондентському рахунку, якщо це передбачено Угодою; б) готівка для поповнення кореспондентського рахунку; за міжбанківськими операціями щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії; за неторговельними операціями згідно з чинним законодавством України; за іншими операціями відповідно до чинного законодавства України.

З кореспондентського рахунку здійснюються такі операції: платежі за дорученням клієнтів-резидентів: а) на користь нерезидента, тобто на рахунок нерезидента в іноземному банку за наявністю підстав для платежу, що перевіряється банком платника коштів; б) на користь резидента у випадках, які передбачені чинним законодавством України; в) на власний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України; г) для здійснення продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України; платежі за дорученням нерезидентів згідно з чинним законодавством України; власні операції самого банку, які він має право здійснювати згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії, в тому числі: а) перерахування іноземної валюти за обслуговування кореспондентського рахунку, якщо це передбачено Угодою; б) зняття готівкової іноземної валюти з власного кореспондентського рахунку в уповноваженому банку України для підкріплення власної каси; міжбанківські операції з продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії; перерахування за неторговельними операціями згідно з чинним законодавством України; інші операції відповідно до чинного законодавства України (п.п.3.1.1, 3.1.2 Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях).

У п.2.13 Постанови №22 від 21.01.2004р. правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» зазначено, що банки приймають до виконання лише розрахункові документи своїх клієнтів, які подають їх у передбаченому договорами банківського рахунку порядку.

Порядок ведення рахунків лоро та права і обов'язки контрагентів визначено у розділі 3 договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р., відповідно до якого банк здійснює міжбанківські перекази з рахунку лоро у межах залишку грошей на цьому рахунку, виконує розрахункові документи кореспондента, якщо їх сума перевищує залишок коштів на рахунку, крім випадків, передбачених окремими договорами (договорами щодо овердрафтового кредитування).

Списання коштів з рахунку лоро, а також виконання повідомлень про направлення, зміни або уточнення платіжних інструкцій, здійснюється банком на підставі розрахункових документів та повідомлень кореспондента, переданих одним із наступних засобів зв'язку: на паперових носіях, підписаних уповноваженими особами і засвідчених відбитком печатки кореспондента; переданих по телексу або у вигляді електронного документу за електронним цифровим підписом, який формується та передається електронними засобами. Для збереження цілісності та конфіденційності інформації розрахункових документів та повідомлень кореспондента при їх передаванні/прийманні за допомогою телексу та у вигляді електронного документа, сторони обмінюються контрольними ключами, сформованими з використанням таблиці тест-ключів або кодів, для шифрування/розшифрування електронних документів. Таблиці тест-ключів банк надсилає кореспонденту не пізніше наступного банківського дня з дня відкриття рахунку лоро; каналами міжнародної телекомунікаційної системи S.W.I.F.T.; системою клієнт-банк у випадку підписання сторонами угоди про обслуговування такої системи для проведення операцій по рахунку лоро. Сторони домовилися, що основним каналом зв'язку є S.W.I.F.T. Кореспондент доручає банку списувати з рахунку лоро суми винагороди за обслуговування його рахунку лоро в строки та в розмірах, визначених в тарифах без додаткового узгодження договірного списання. Сторони мають беззаперечне право отримувати звітність кореспондента в форматі, що надсилається кореспондентом до уповноважених органів, за необхідності й іншу важливу для ведення кореспондентських відносин інформацію. Кореспондент має право самостійно розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку лоро, у всіх випадках, що передбачені чинним законодавством України, кореспондент має право отримувати інформацію про виконання розрахункових документів, що стосуються його та його клієнтів. У випадку необхідності проведення банком зовнішнього розслідування, щодо платежів кореспондента по рахунку лоро, кореспондент надає банку право утримувати комісійну винагороду за таке розслідування згідно установлених банком тарифів з рахунку лоро. Сторони беруть на себе зобов'язання щодо розшукування перерахованих, але не отриманий платежів. Банк зобов'язаний забезпечувати збереження коштів кореспондента, які знаходяться на рахунку лоро. Банк гарантує збереження банківської таємниці. Без згоди кореспондента надання інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється тільки у випадках, передбачених чинним законодавством. Кореспондент зобов'язаний здійснювати оплату наданих банком послуг в строки та в розмірах, назначених в тарифах (додаток №1). При зміні тарифів банк повідомляє про це кореспондента не пізніше ніж за 5 днів до набрання ними чинності. При відмові від прийняття умов окремих положень або нових тарифів в цілому, кореспондент має право провести термінові переговори з банком з приводу перегляду таких положень, у випадку недосягнення згоди сторонами, розірвати цей договір у встановленому чинним законодавством порядку. Кореспондент зобов'язаний повідомляти банк про всі зміни та доповнення до документів, на підставі яких відкрито рахунок лоро з наданням належним чином оформлених та завірених змін і доповнень протягом 5 робочих днів з дати набрання ними чинності. Протягом п'яти робочих днів від дати надходження повідомлення з банку про здійснення помилкового зарахування на рахунок лоро, кореспондент зобов'язаний провести розслідування щодо визначення отримувача такого помилкового зарахування та у випадку не встановлення належного отримувача, ініціювати переказ еквівалентної суми грошей на користь банку.

Отже, з наведеного вбачається, що всі операції за кореспондентським рахунком, що відкритий позивачем відповідачу 2 нерозривно пов'язані з особою кореспондента, оскільки фактично банк має право виконувати тільки ті операції за кореспондентським рахунком, які фактично ініційовані та погоджені безпосередньо особою - власником рахунку, а передача прав сторони за таким договором фактично суперечить правовій природі кореспондентських відносин.

До того ж, суд зазначає, що при укладанні договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. контрагентами було погоджено застосування телекомунікаційних систем S.W.I.F.T. та клієнт-банк для чого сторони обмінюються контрольними ключами, сформованими з використанням таблиці тест-ключів або кодів, для шифрування/розшифрування електронних документів. Тобто, означені ключі видаються безпосередньо кореспонденту та застосовуються саме для передачі інформації за відповідними каналами саме між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк».

Крім того, умовами вказаного правочину погоджено збереження та нерозголошення банківської таємниці та конфіденційної інформації контрагента.

У відповідності до ст.60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Тобто, фактично передання прав (відступлення) кореспондента за договором про ведення кореспондентських відносин може також призвести до розголошення банківської таємниці.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання за договором про відкриття та ведення банківського рахунку нерозривно пов'язані з особою кореспондента, а отже, у відповідності до приписів ст.515 Цивільного кодексу України заміна кредитора у таких правовідносинах є неможливою.

Одночасно, посилання третьої особи 2 на практику Верховного Суду України стосовно того, що зобов'язання за договором банківського рахунку є грошовими зобов'язаннями, ніяким чином не спростовують висновків суду щодо нерозривної пов'язаності прав та обов'язків за таким правочином саме з особою клієнта.

Щодо передання на підставі договору №03/01-14 від 03.01.2014р. прав вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», що виникли з генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. про порядок проведення міжбанківських операцій, господарський суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 24.05.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» (банк) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк» (кореспондент) було укладено генеральну угоду №ГУ/24052012-1 про порядок проведення міжбанківських операцій, у відповідності до п.1.1 якої остання регламентує загальні умови і порядок здійснення валютних конверсійних операцій, операцій по залученню/розміщенню міжбанківських кредитів, депозитів, інших операцій та порядок укладання конкретних угод.

До угод, що укладаються на підставі означеного правочину, сторонами віднесено, в тому числі, угоди по наданню міжбанківських кредитів.

Порядок укладання означених угод визначено у розділах 5 та 6 вказаного правочину. Зокрема, умови таких визначаються у кожному окремому випадку шляхом проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи Reuters Dealing, UkrDealing, телефоном або іншими узгодженими засобами зв'язку. Угода вважається укладеною, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, що передбачені для певного типу угоди (п.п.5.2, 5.3 генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р.).

За умовами п.5.4 вказаного правочину роздруковані тексти переговорів за системою Reuters Dealing, UkrDealing, а також підтвердження по системі S.W.I.F.T, електронною поштою Національного банку України визнаються сторонами як офіційні документи, що засвідчують факт укладання угоди і можуть бути використані як доказ в господарському суді у випадку виникнення спору.

Згідно п.5.5 вказаного правочину сторони в обов'язковому порядку направляють одна одній підтвердження істотних умов угоди системи S.W.I.F.T. у форматі, передбаченому діючими стандартами S.W.I.F.T., телексу, або електронною поштою Національного банку України, факсимільним зв'язком або кур'єром. Сторони не мають права відмовитись від надання підтвердження умов, які відповідають друкованим копіям оригінальних переговорів за системою REUTERS DEALING, UkrDealing та в діалоговому режимі телексу. Підтвердження повинно містити посилання на номер цієї генеральної угоди та дату її підписання.

Під час укладання окремих МБК сторони домовляються про наступні істотні умови: сума і валюта угоди; дата видачі МБК/МБД; дата повернення МБК/МБД; процентна ставка; реквізити поставки та повернення коштів, траса платежу; інші умови (за необхідністю). Після погодження умов угоди сторони обмінюються підтвердженнями в форматі S.W.I.F.T. Підтвердження повинно містити: посилання на реєстраційний номер угоди; найменування сторін, що уклали угоду (або S.W.I.F.T.-код); дату укладання угоди; суму і валюту угоди; дати видачі та повернення кредиту/депозиту; процентну ставку; суму процентів, що підлягають сплаті; платіжні інструкції з вказівкою повних реквізитів сторін; інші погоджені умови (у разі необхідності, у тому числі, граничний час надходження/повернення коштів, умови забезпечення).

Як вбачається з матеріалів справи у межах генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями у системі S.W.I.F.T. було погоджено надання міжбанківського кредиту №1405 в сумі 25 000 000 грн. зі строком повернення до 17.06.2013р.

Наразі, представленими до матеріалів справи банківськими виписками підтверджується факт надання відповідачем 2 вказаних грошових коштів позивачу.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи електронних повідомлень та підтверджень у системі S.W.I.F.T., строк повернення кредитних коштів за означеним МБК було продовжено до 03.02.2014р.

Наразі, господарський суд зазначає, що оскільки за умовами п.5.4 генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. обмін електронними листами визнається сторонами як офіційні документи, що засвідчують факт укладання угоди, то суд приймає факт обміну наведеними повідомленнями як належний доказ зміни строку користування кредитними коштами. Тобто, наведене свідчить про необґрунтованість заперечень третьої особи 2 стосовно того, що внесення змін до МБК повинне здійснюватись шляхом підписання окремої додаткової угоди.

До того ж, господарським судом прийнято до уваги, що під час розгляду спору Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Даніель» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк» було підтверджено факт продовження строків користування грошовими коштами в сумі 25 000 000 грн. до 03.02.2014р.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що право вимагати від Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» повернення міжбанківського кредиту в сумі 25 000 000 грн. виникло у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» лише після 03.02.2014р.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 Цивільного кодексу України).

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховоного Суду України від 02.10.2012р. по справі №3-42гс12, від 01.04.205р. Вищого господарського суду України по справі №916/195/13-г.

Як вказувалось вище, скасовуючи судові рішення по розглядуваній справі, Вищим господарським судом України наголошено, що судами попередніх інстанцій не було встановлено чи було дійсним право вимоги кредитора на момент укладання спірного правочину.

На виконання вимог суду касаційної інстанції судом було встановлено, що фактично право вимоги за генеральною угодою №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. (повернення грошових коштів в сумі 25 000 000 грн.) виникло у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» лише після 03.02.2014р.

Тобто, станом на момент укладання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. вимоги в частині договору про порядок проведення міжбанківських операцій не були дійсними.

При цьому, суд також зазначає, що за умовами п.1.3 спірного правочину з моменту укладання сторонами угоди новий кредитор отримує всі права в обсязі та на умовах, що існують на момент його укладання. З наведеного слідує, що відповідачами не було обумовлено передання права вимоги, що виникне у майбутньому.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, на виконання обов'язкових при новому розгляді справи у відповідності до приписів ст.111 12 Господарського процесуального кодексу України вказівок Вищого господарського суду України, ухвалою від 20.05.2015р. учасників судового процесу було зобов'язано надати документально підтверджені письмові пояснення стосовно розмірів заборгованості, в тому числі, за генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р. про порядок проведення міжбанківський операцій станом на момент укладення спірного договору.

Проте, факт наявності у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк» на момент укладання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не доведено.

Отже, враховуючи викладене вище, господарський суд дійшов висновку, що на момент укладання договору щодо відступлення права вимоги за генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р. у Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» не було дійсного права вимоги за правочином, за яким могло б бути здійснено заміну кредитора.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо нерозривної пов'язаності зобов'язань за договором про відкриття та ведення банківського рахунку з особою кореспондента, з огляду на те, що учасниками судового процесу так і не було належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами доведено дійсності на момент відступлення права вимоги відповідача 2 за генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р., приймаючи до уваги, що за умовами спірного правочину не вбачається можливості передання зобов'язань, що виникнуть в майбутньому, господарський суд дійшов висновку, що всі наведені вище обставини у їх сукупності є достатньою підставою для визнання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги недійсним.

За таких обставин, позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель» до 1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», 2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» про визнання недійсним договору №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Клопотання №1/21/04-15від 21.04.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алгоритм» про зупинення провадження по справі №910/10405/14 до розгляду господарським судом м.Києва справи №910/13328/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк «Промекономбанк» до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» про визнання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги недійсним та визнання відсутнім права, залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зупинення провадження у справі, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, тобто закінчення строку визначається вказівкою на подію. Крім того, перелік підстав відкладення розгляду справи не є вичерпним, а зупинити провадження у справі господарський суд може лише з підстав, установлених законом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог (п.3.16 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

За висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених учасниками судового процесу.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, клопотання №1/21/04-15від 21.04.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алгоритм» про зупинення провадження по справі №910/10405/14 підлягає залишенню без задоволення.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно зі ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняється, в тому числі, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Як встановлено судом, відповідно до постанови №41 від 22.01.2015р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №15 від 26.01.2015 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк».

Одночасно, постановою №552 від 05.09.2014р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №86 від 08.09.2014р. «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «ПРОМЕКОНОМБАНК».

У п.4.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Даніель», м.Київ до 1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк», м.Київ 2, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Промекономбанк», м.Донецьк про визнання недійсним договору №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги.

Визнати недійсним договір №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Промекономбанк».

У судовому засіданні 02.06.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 08.06.2015р.

Суддя М.О. Любченко