Постанова

від 23.11.2015 по справі 910/10405/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2015 р. Справа№ 910/10405/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Михальської Ю.Б.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

від позивача: Щербак Є.М.;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Ткачук Н.Ф.;

від третьої особи-1: Цибуля О.В.;

від третьої особи-2: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова

компанія "Алгоритм"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 02.06.2015р.

у справі №910/10405/15 (суддя: Любченко М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"Даніель"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"Експобанк"

2) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк

"Промекономбанк"

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної організації (установи, закладу) "Фонд

гарантування вкладів фізичних осіб"

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова

компанія "Алгоритм"

про визнання недійсним договору відступлення права вимоги

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Даніель" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Експобанк" (далі - відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк" (далі - відповідача-2) про визнання договору №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з його невідповідністю вимогам законодавства, діючого на момент укладання цього договору.

Відповідачі підтримали позовні вимоги з наведених позивачем підстав, просили суд позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/10405/14 від 07.08.2014р. у задоволенні позову було відмовлено.

В процесі перегляду вищевказаного судового рішення ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2014р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1) та як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алгоритм" (далі - третя особа-2).

Третя особа-1 підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Третя особа-2 проти позову заперечувала, наголошуючи на безпідставності та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, третя особа-2 зазначала про те, що за спірним правочином було передане дійсне право вимоги, а самі вимоги за оспорюваним договором про встановлення кореспондентських відносин не є такими, що нерозривно пов'язані з особою кредитора.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014р. було залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/10405/14 від 07.08.2014р.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2015р. було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014р. та рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2014р., а справу №910/10405/14 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду. При цьому суд касаційної інстанції зазначив наступне:

- відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.10.2012р. у господарській справі №23/236;

- висновки судів попередніх інстанцій про те, що станом на 03.01.2014 грошові зобов'язання позивача перед відповідачем-2 за договором про встановлення кореспондентських відносин №14-LORO-Т від 04.04.2011р. становили 68 335 241,50 грн., а за генеральною угодою - 25 000 000,00 грн., є необґрунтованими, оскільки в оскаржуваних судових актах не вказано, на підставі яких саме доказів ґрунтуються такі висновки, відповідно, належні та допустимі докази з цього питання судами не досліджувались, правова оцінка їм не надана;

- суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи позивача про те, що на момент укладення спірного договору у позивача не було обов'язку зі сплати грошових коштів на користь відповідача-2 за генеральною угодою про порядок проведення міжбанківських операцій №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. та договором про встановлення кореспондентських відносин №14-LORO-Т від 04.04.2011р., не дослідили належним чином умови вказаних договорів, за якими відступлено право вимоги, та не надали їм належної правової оцінки;

- судами належним чином не з'ясовано, які саме обов'язки позивача встановлено генеральною угодою про порядок проведення міжбанківських операцій №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. та договором про встановлення кореспондентських відносин №14-LORO-Т від 04.04.2011р.;

- відхиляючи доводи позивача про те, що зобов'язання за договором про встановлення кореспондентських відносин №14-LORO-Т від 04.04.2011р. нерозривно пов'язані з особою кредитора, апеляційний господарський суд вказав, що зобов'язання, які випливають із зазначеного договору, не відносяться до зобов'язань, що нерозривно пов'язані з особою кредитора у розумінні ст. 515 Цивільного кодексу України;

- законодавча заборона заміни кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, обумовлена передусім тим, що такі зобов'язання за своєю природою не пристосовані до передачі. Отже, з'ясовуючи чи носять вимоги особистий характер, судам необхідно враховувати те, чи пристосовані такі вимоги до передачі їх третій особі, чи ні;

- позивач посилався на те, що зобов'язання за договором про встановлення кореспондентських відносин №14-LORO-Т від 04.04.2011р. нерозривно пов'язані з особою кредитора та вказував, що заміна сторони у такому договорі неможлива, оскільки кореспондентський рахунок є персональним, перереєстрація рахунку на іншу особу ні юридично, ні технічно не допускається, тільки власник рахунку може давати доручення щодо здійснення операцій по такому рахунку і, як наслідок, вимагати виконання таких доручень. Проте, суди не надали правової оцінки вказаним доводам позивача, не надали правової кваліфікації договору про встановлення кореспондентських відносин. Відмовляючи у позові, суди не проаналізували позовні вимоги з цієї точки зору, у прийнятих рішенні та постанові не зазначили доводи, за якими судами відхилено зазначені твердження позивача;

- суди не надали правової оцінки доводам позивача, а також відповідача-2, викладеним, зокрема, у позовній заяві, відзиві на позовну заяву та апеляційних скаргах, щодо невідповідності спірного договору відступлення права вимоги нормативним актам у сфері банківського законодавства, зокрема, ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Національного банку України від 16.08.2006р. №320, Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22, Положенню про відкриття та функціонування кореспондентських рахунків банків-резидентів та нерезидентів в іноземній валюті та кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях, затвердженому постановою Правління Національного банку України №118 від 26.03.1998р., Правилам реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, затвердженим постановою Правління Національного банку України №343 від 15.08.2001р.;

- суди не врахували, що за умовами спірного договору відступлення права вимоги ПАТ "КБ "Експобанк" стає стороною основних договорів, у тому числі договору про встановлення кореспондентських відносин №14-LORO-Т від 04.04.2011р., та не надали вказаному положенню договору належної правової оцінки у контексті ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2015р. у справі №910/10405/14 за результатами нового розгляду позов було задоволено, визнано недійсним договір №03/01-14 від 03.01.2014р. про відступлення права вимоги, укладений між відповідачами.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, третя особа-2 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2015р. у справі №910/10405/14 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги третьої особи-2 ідентичні тим, які наводилися нею під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015р. (головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Жук Г.А., Руденко М.А.) апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.08.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Смірнової Л.Г., Чорної Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.08.2015р.

19.08.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача та третьої особи-1 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони зазначали про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та просили суд в задоволенні скарги відмовити.

В судове засідання 19.08.2015р. з'явились лише представники позивача, відповідача-2 та третіх осіб. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.09.2015р.

15.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015р. було призначено повторний авторозподіл справи №910/10405/14, за результатами якого справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Гаврилюк О.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.10.2015р.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

В судове засідання 06.10.2015р. з'явилися лише представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-2. Представники відповідча-1 та третьої особи-1 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.11.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Михальської Ю.Б. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.11.2015р.

В судове засідання 10.11.2015р. з'явилися представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-1. Представники відповідча-1 та третьої особи-2 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.11.2015р.

В судовому засіданні 23.11.2015р. представники позивача, відповідача-2 та третьої особи-1 заперечували проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу, просили суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача-1 та третьої особи-2 в судове засідання 23.11.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Відповідно до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в засіданнях суду, подання пояснень та доказів належить до процесуальних прав учасника судового процесу, якими він, зважаючи на принцип змагальності судового процесу, закріплений в ст. 4-3 названого Кодексу, користується на власний розсуд.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб в судові засідання не була визнана обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача-1 та третьої особи-2 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 23.11.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-2 та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

04.04.2011р. між позивачем, як банком, та відповідачем-2, як кореспондентом, було укладено договір №14/LORO-Т про встановлення кореспондентських відносин (том справи - 1, аркуші справи - 24-27), згідно з яким (п.п.1.1, 7.1) банк відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок типу "Лоро" (далі - рахунок Лоро) №160091001901 в наступних валютах: українська гривня для здійснення міжбанківських операцій, на підставі міжбанківських розрахункових документів. Договір набирає чинності з дати підписання обома сторонами і діє до моменту його розірвання у встановленому порядку.

У 2012 році було укладено додаткові угоди до договору №14/LORO-Т від 04.04.2011р. про встановлення кореспондентських відносин (том справи - 1, аркуші справи - 28-29), якими доповнено розділ 7 пунктами 7.6, 7.7, а також погоджено відкриття банком на ім'я кореспондента додаткових валют в доларах США, євро на мультивалютному кореспондентському рахунку №160091001901 з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства.

24.05.2012р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено генеральну угоду №ГУ/24052012-1 про порядок проведення міжбанківських операцій (том справи - 1, аркуші справи - 30-41), за умовами якої (п.п.1.1, 1.2, 13.2) генеральна угода регламентує загальні умови і порядок здійснення валютних конверсійних операцій, операцій по залученню/розміщенню міжбанківських кредитів, депозитів, інших операцій, та порядок укладання конкретних угод. Дія цієї генеральної угоди поширюється на будь-які угоди між сторонами, що можуть бути представлені як комбінація конверсійних та/або кредитних, депозитних угод з різними датами валютування. Ця генеральна угода набуває чинності з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін та діє протягом невизначеного періоду часу.

11.07.2013р. між відповідачем-2, як заставодержателем, та позивачем, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав б/н (том справи - 1, аркуші справи - 53-56), за умовами якого (п.п.1.1-1.3) заставодавець передає заставодержателю у заставу в якості забезпечення виконання зобов'язань, які виникають або можуть виникнути в майбутньому на підставі генеральної угоди №ГУ/24052012-1 про порядок проведення міжбанківських операцій від 24.05.2012р. (далі - генеральний договір) та укладених на виконання умов Генерального договору міжбанківських договорів шляхом проведення переговорів та обміном свфтовими повідомленнями (каналами системи S.W.I.F.T) у форматі МТ-320 заставодержателя 3-1405 від 14.05.2013р. (заставодавця 1405-2172 від 14.05.2013р)., заставодержателя 1-1706 від 17.06.2013р. про пролонгацію свіфтового повідомлення 3-1405 (заставодавця 1706-2677 про пролонгацію світового повідомлення 1405-2172), заставодержателя 2-2106 від 21.06.2013р. про пролонгацію свіфтового повідомлення 1-1706 (заставодавця 2106-2745 про пролонгацію свіфтового повідомлення 1706-2677), заставодержателя 4-0207 від 02.07.2013р. про пролонгацію свіфтового повідомлення 2-2106 (заставодавця 0207-2825 про пролонгацію свіфтового повідомлення 2106-2745), укладених між заставодержателем та заставодавцем (далі - основний договір), майнові права, а саме право вимоги по договорам, зазначеним у Додатках, укладеними заставодавцем за цим договором із позичальниками (за кредитними договорами), заставодавцями/іпотекодавцями (за договорами застави/іпотеки) та поручителями (за договорами поруки) (далі - предмет застави). Заставна вартість предмету застави на дату укладання цього Договору за погодженням сторін становить 96 327 807,77 грн. Суть та розмір забезпечених заставою вимог: виконання заставодавцем (позичальник за основним договором) перед заставодержателем (банк за основним договором) зобов'язань, передбачених основним договором - зобов'язання не пізніше 02.08.2013р. повернути заставодержателю кредит в сумі 25 000 000,00 грн.; сплатити заставодержателю проценти за користування кредитом з розрахунку 28% річних, а також відшкодувати можливі збитки, завдані заставодержателю простроченням виконання зобов'язань по кредитному договору, сплатити неустойку (пеню, штрафи), збитки, що пов'язані із зверненням стягнення на предмет застави.

11.07.2013р. між відповідачем-2, як заставодержателем, та позивачем, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав №2 (том справи - 1, аркуші справи - 57-59), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) заставодавець передає заставодержателю у наступну заставу у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про встановлення кореспондентських відносин №14/LORO-Т від 04.04.2011р. та додаткових угод до нього, укладеного між заставодержателем та заставодавцем (далі - основний договір), майнові права, а саме - право вимоги по договорам, зазначеним у Додатках до договору, укладеними заставодавцем за цим договором і позичальниками (за кредитними договорами), заставодавцями/іпотекодавцями (за договорами застави/іпотеки) та поручителями (за договорами поруки) (далі - предмет застави). Заставна вартість предмету застави на дату укладання цього Договору за погодженням сторін становить 96 327 807,77 грн. Суть та розмір забезпечених заставою вимог: виконання заставодавцем (банк за основним зобов'язанням) перед заставодержателем (кореспондент за основним договором) зобов'язань, які виникли та/або можуть виникнути в майбутньому за основним договором, а саме: право вимоги на грошові кошти, що обліковуються на кореспондентському рахунку заставодержателя №160091001901. Застава також поширюється на вимоги заставодержателя, які виникнуть у майбутньому на грошові кошти, що надійдуть на кореспондентський рахунок заставодержателя №160091001901 після підписання цього договору. Станом на 11.07.2013р. розмір зобов'язань за основним договором становить: 34 954 838,39 грн., 477 600,58 доларів США, 97 686,79 євро.

03.01.2014р. між відповідачем-1, як новим кредитором, та відповідачем-2, як старим кредитором, було укладено договір №03/01-14 відступлення права вимоги (далі - Договір відступлення права вимоги) (том справи - 1, аркуші справи - 19-22).

За умовами Договору відступлення права вимоги (розділ 1) відповідач-2 передає (відступає), а відповідач-1 приймає права вимоги, що належать відповідачу-2 за укладеними із боржником основними договорами, після чого відповідач-1 стає стороною таких основних договорів. Передача та приймання зазначених вище прав вимоги підтверджується відповідним актом приймання-передачі, що укладається сторонами згідно з формою, наведеною у Додатку №1 до цього договору та за своєю правовою природою є заміною кредитора в зобов'язанні. Відповідач-1 сплачує грошові кошти відповідачу-2 за відступлення права вимоги за основними договорами відповідно до умов цього договору. З моменту укладення сторонами цього договору до відповідача-1 переходять всі права відповідача-2 за основними договорами (перелік яких зазначається сторонами у вказаному акті приймання-передачі) в обсязі та на умовах, що існують на момент такого переходу.

Відповідно до п.2.1 Договору відступлення права вимоги боржником є позивач у даній справі.

Розрахунки сторін здійснюються шляхом придбання прав та обов'язків за кредитними договорами. З цією метою відповідач-2 протягом тридцяти банківських днів з моменту переходу на нього прав та обов'язків за основними договорами перераховує на користь відповідача-1 ціну продажу, яка становить 12 293 863,01 грн. (п.7.1 Договору про відступлення права вимоги).

В п.12.1 Договору про відступлення права вимоги останній набирає чинності з моменту його укладання та діє до моменту його розірвання сторонами або припинення з інших причин.

На виконання умов Договору відступлення права вимоги між відповідачами було складено та підписано Акт приймання-передачі від 03.01.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 23), в якому наведено перелік кредитних договорів, права вимоги за якими передаються відповідачем-2 на користь відповідача-1, а саме: генеральна угода про порядок проведення міжбанківських операцій №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р., договір застави майнових б/н від 11.07.2013р., договір про встановлення кореспондентських відносин №14/LORO-Т від 04.04.2011р., договір застави майнових прав №2 від 11.07.2013р.

Позивач просив суд визнати недійсним Договір відступлення права вимоги, посилаючись на його невідповідність вимогам чинного на момент його укладання законодавства. За твердженням позивача, на момент укладання спірного правочину право вимоги відповідача-2 до позивача не було дійсним, оскільки строк повернення міжбанківського кредиту не настав. Окрім того, права та обов'язки за договором про відкриття та ведення кореспондентського рахунку нерозривно пов'язані з особою кредитора, а отже не можуть бути предметом договору про відступлення права вимоги.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч.1 ст.1066 Цивільного кодексу України).

В ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги.

Згідно з положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В процесі судового розгляду було встановлено, що відповідно до Договору відступлення права вимоги основними договорами є генеральна угода №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р., договори застави майнових прав б/н від 04.04.2013р. та №2 від 11.07.2013р., договір №14/LORO-Т від 04.04.2011р. про встановлення кореспондентських відносин, а також всі додатки, договори про внесення змін та доповнень, додаткові угоди до названих правочинів, про що прямо вказано в п.2.1 спірного Договору.

З матеріалів справи, зокрема, банківських виписок з кореспондентського рахунку відповідача-2, вбачається, що на дату укладання Договору про відступлення права вимоги право вимоги кореспондента до банку, що виникло з договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р., складало 68 304 202,98 грн.

Водночас, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, наявність у відповідача-2, як первинного кредитора, дійсної грошової вимоги за договором №14/Loro-Т від 04.04.2011р. на час укладання оспорюваного Договору про відступлення права вимоги не виключає наявності достатніх підстав для визнання правочину щодо заміни кредитора недійсним.

Постановою Правління Національного банку України №343 від 15.08.2001р. (чинною на час укладення Договору про відступлення права вимоги) було затверджено Правила реєстрації кореспондентських рахунків банків Національним банком України, згідно з п.п.1, 2 яких реєстрації підлягають кореспондентські рахунки, що відкриті установами при встановленні кореспондентських відносин. Установи, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку мають право на відкриття та ведення рахунків банків-кореспондентів, мають відкриті кореспондентські рахунки в іноземній валюті та/або в банківських металах та відкрили в себе кореспондентські рахунки в іноземній та національній (якщо вона виступає як іноземна) валюті та/або в банківських металах, у 10-денний строк з дати укладання договору про встановлення кореспондентських відносин формують пакет документів про відкритий кореспондентський рахунок і надають інформацію територіальним управлінням Національного банку за місцезнаходженням установи.

В межах договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. про встановлення кореспондентських відносин відповідачу-2, як кореспонденту, позивачем було відкрито мультивалютний рахунок (гривні, долари США, євро).

Постановою Правління Національного банку України №118 від 26.03.1998р. було затверджено Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, яким врегульовані правовідносини банків щодо відкриття та ведення кореспондентських рахунків.

Названим Положенням про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях передбачено, що для відкриття кореспондентського рахунку банки-резиденти України (в даному випадку відповідач-2) банк надає наступні документи: заява на відкриття рахунку; копія банківської ліцензії та генеральної ліцензії (засвідчена нотаріально); копія статуту банку (засвідчена нотаріально); останній річний звіт (на дату складання, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку); баланс на останню дату (на 1 число місяця, що передує даті подання заяви про відкриття рахунку); картка із зразками підписів згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; перелік банків-кореспондентів.

Укладаючи договір №14/Loro-Т від 04.04.2011р., саме відповідач-2 у відповідності до вимог чинного на той час законодавства був зобов'язаний надати всі вищезгадані документи, про які йде мова у Положенні про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях.

Порядок ведення та режим кореспондентських рахунків в іноземній валюті визначений в розділі 3 Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях, згідно з п.п.3.1.1, 3.1.2 якого на кореспондентський рахунок банку-резидента зараховуються кошти в іноземній валюті, що надходять: на користь резидентів; на користь нерезидентів; на користь самого банку за операціями, які він має право здійснювати згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії, в тому числі: одержані банком нараховані відсотки, в тому числі за залишком коштів на кореспондентському рахунку, якщо це передбачено Угодою; готівка для поповнення кореспондентського рахунку; за міжбанківськими операціями щодо купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії; за неторговельними операціями згідно з чинним законодавством України; за іншими операціями відповідно до чинного законодавства України.

З кореспондентського рахунку здійснюються такі операції: платежі за дорученням клієнтів-резидентів: на користь нерезидента, тобто на рахунок нерезидента в іноземному банку за наявністю підстав для платежу, що перевіряється банком платника коштів; на користь резидента у випадках, які передбачені чинним законодавством України; на власний рахунок в іноземній валюті в іншому уповноваженому банку України; для здійснення продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України; платежі за дорученням нерезидентів згідно з чинним законодавством України; власні операції самого банку, які він має право здійснювати згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії, в тому числі: перерахування іноземної валюти за обслуговування кореспондентського рахунку, якщо це передбачено Угодою; зняття готівкової іноземної валюти з власного кореспондентського рахунку в уповноваженому банку України для підкріплення власної каси; міжбанківські операції з продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних грошових ринках, які має право здійснювати уповноважений банк згідно з відповідними пунктами банківської ліцензії та генеральної ліцензії; перерахування за неторговельними операціями згідно з чинним законодавством України; інші операції відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" та з метою приведення порядку здійснення безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті у відповідність до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 було затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Названа Інструкція розроблена відповідно до Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Загальні правила документообігу визначені розділом 2 Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, згідно з п.2.13 якої банки приймають до виконання лише розрахункові документи своїх клієнтів, які подають їх у передбаченому договорами банківського рахунку порядку.

Рахунок типу «Лоро» - це кореспондентський рахунок, відкритий банком своєму банку-кореспонденту, на якому відображаються всі операції, що здійснюються за його дорученням.

В розділі 3 договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. погоджено порядок ведення рахунків Лоро, а також наведено права і обов'язки сторін цього договору. За умовами названого розділу всі операції за кореспондентським рахунком, відкритим позивачем (банком) для відповідача-2 (кореспондента) нерозривно пов'язані з особою кореспондента, оскільки фактично банк має право виконувати тільки ті операції за кореспондентським рахунком, які фактично ініційовані та погоджені безпосередньо особою - власником рахунку, а передача прав сторони за таким договором фактично суперечить правовій природі кореспондентських відносин.

Окрім того, сторонами договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. було досягнуто згоди щодо застосування телекомунікаційних систем S.W.I.F.T. та клієнт-банк, для чого позивач і відповідач-2 обмінюються контрольними ключами, сформованими з використанням таблиці тест-ключів або кодів, для шифрування/розшифрування електронних документів.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вищезгадані ключі видаються безпосередньо кореспонденту (відповідачу-2) та застосовуються саме для передачі інформації за відповідними каналами між банком (позивачем) та кореспондентом (відповідачем-2). До того ж, позивач та відповідач-2 в п.3.16 договору №14/Loro-Т від 04.04.2011р. погодили, що банк гарантує збереження банківської таємниці. Без згоди кореспондента надання інформації, що становить банківську таємницю, здійснюється тільки у випадках, передбачених чинним законодавством.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України "Про банки і банківську діяльність", згідно зі ст. 60 якого інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; фінансово-економічний стан клієнтів; системи охорони банку та клієнтів; інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; коди, що використовуються банками для захисту інформації.

З наведеного випливає, що фактично передання прав (відступлення) кореспондента за договором про ведення кореспондентських відносин може також призвести до розголошення банківської таємниці.

Відповідно до ст. ст. 512, 513, 516 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин стосовно заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас норми ст. 515 Цивільного кодексу України регулюють зобов'язання, в яких заміна кредитора не допускається. Згідно з названою статтею заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Оскільки зобов'язання за договором про відкриття та ведення банківського рахунку нерозривно пов'язані з особою кореспондента, в силу положень ст. 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора у таких правовідносинах є неможливою.

Колегією суддів враховано посилання третьої особи-2 на практику Верховного Суду України відносно того, що зобов'язання за договором банківського рахунку є грошовими зобов'язаннями. Однак наведена судова практика не спростовує висновків місцевого господарського суду про нерозривну пов'язаність прав та обов'язків за вищезгаданим договором банківського рахунку саме з особою клієнта.

Як уже зазначалося вище, між позивачем та відповідачем-2 було укладено генеральну угоду №ГУ/24052012-1 про порядок проведення міжбанківських операцій від 24.05.2012р., згідно з п.п.2.1, 3.1 якої у разі, якщо інше не обумовлено в тексті цієї генеральної угоди, то застосовуються наступні визначення основних понять: МБК/МБД - міжбанківський кредит / міжбанківський депозит. До угод з МБК/МБД, зокрема, віднесено угоди по наданню/отриманню МБК/МБД в обмежено конвертованій валюті (ОКВ), вільно конвертованій валюті (ВКВ) та національній валюті.

Порядок укладання угод та угод по МБК/МБД наведено в статтях 5, 6 генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р., згідно з п.п.5.2-5.5 якої умови угод з надання/отримання МБК/МБД, конверсійних угод, які укладені відповідно до цієї генеральної угоди, визначаються в кожному конкретному випадку шляхом проведення переговорів між дилерами сторін за допомогою системи REUTERS DEALING, UkrDealing, телефоном або іншими узгодженими засобами зв'язку. Угода вважається укладеною, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, що передбачені для даного виду угод та письмово їх підтвердили. Роздруковані оригінальні тексти переговорів за системою REUTERS DEALING, UkrDealing та в діалоговому режимі телексу, а також підтвердження, щ надійшли по системі S.W.I.F.T, електронною поштою НБУ, поштою або кур'єром визнаються сторонами як офіційні документи, що засвідчують факт укладання угоди і можуть бути використані як доказ в господарському суді у випадку виникнення спору. Сторони в обов'язковому порядку направляють одна одній підтвердження істотних умов угоди системи S.W.I.F.T. у форматі, передбаченому діючими стандартами S.W.I.F.T., телексу або електронною поштою НБУ, факсимільним зв'язком або кур'єром. Сторони не мають права відмовитись від надання підтвердження умов, які відповідають друкованим копіям оригінальних переговорів за системою REUTERS DEALING, UkrDealing та в діалоговому режимі телексу. Підтвердження повинно містити посилання на номер цієї генеральної угоди та дату її підписання.

В межах генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. сторонами, шляхом обміну електронними повідомленнями у системі S.W.I.F.T., було погоджено надання міжбанківського кредиту №1405 в сумі 25 000 000 грн. зі строком повернення до 17.06.2013р. Надання відповідачем вказаної суми кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та не заперечується учасниками судового процесу.

В подальшому строк повернення кредитних коштів за вищезгаданим міжбанківським кредитом було продовжено до 03.02.2014р., про що свідчать наявні в матеріалах справи електронні повідомлення та підтвердження в системі S.W.I.F.T.

Доводи третьої особи-2 про те, що внесення змін до міжбанківського кредиту (МБК) має здійснюватися шляхом укладання відповідної додаткової угоди не приймаються судом до уваги, оскільки, як уже зазначалося вище, відповідно до п.5.4 генеральної угоди №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. обмін електронними листами визнається сторонами як офіційні документи, що засвідчують факт укладання угоди, у зв'язку з чим обмін електронними повідомленнями та підтвердження в системі S.W.I.F.T. є належними доказами зміни строку користування кредитними коштами.

Оскільки в процесі судового розгляду позивачем та відповідачем-2 було підтверджено факт продовження строків користування грошовими коштами в сумі 25 000 000,00 грн. до 03.02.2014р., право вимоги позивача про повернення міжбанківського кредиту в сумі 25 000 000,00 грн. виникло у відповідача-2 лише після 03.02.2014р.

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 10.03.2015р. у справі №910/10405/14, зокрема, зазначав про те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено чи було дійсним право вимоги кредитора на момент укладання спірного правочину.

Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з положеннями ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведеного випливає, що відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 02.10.2012р. у справі №3-42гс12 та Вищого господарського суду України від 01.04.2015р. у справі №916/195/13-г).

В п.1.3 спірного Договору про відступлення права вимоги передбачено, що з моменту укладання сторонами угоди новий кредитор отримує всі права в обсязі та на умовах, що існують на момент його укладання.

Тобто, відповідачі не погоджували передання права вимоги, яке може виникнути у майбутньому.

В процесі судового розгляду було встановлено, що фактично право вимоги за генеральною угодою №ГУ/24052012-1 від 24.05.2012р. (повернення грошових коштів в сумі 25 000 000 грн.) виникло у відповідача-2 лише після 03.02.2014р., а відтак, на дату укладання спірного Договору про відступлення права вимоги, вимоги в частині договору про порядок проведення міжбанківських операцій не були дійсними.

Місцевий господарський суд витребовував у учасників судового процесу письмові пояснення та докази відносно розмірів заборгованості, зокрема, за генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р. про порядок проведення міжбанківський операцій станом на момент укладення спірного Договору про відступлення права вимоги. Однак відповідні докази не були надані суду.

З урахуванням зібраних у справі матеріалів, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що на момент укладання Договору щодо відступлення права вимоги за генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р. у відповідача-2 не було дійсного права вимоги за правочином, за яким могло б бути здійснено заміну кредитора.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що генеральна угода №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р. та договір №14/Loro-Т від 04.04.2011р. є такими, заміна кредитора за якими не допускається відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, а відтак Договір відступлення права вимоги суперечить вимогам законодавства, що регулює питання здійснення банківських (міжбанківських) операцій, відкриття, обслуговування, розпорядження кореспондентським рахунком.

Згідно зі ст. 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Обов'язок позивача повернути грошові кошти відповідачу-1 може виникнути на підставі спірного Договору відступлення права вимоги за наявності такого обов'язку перед відповідачем-2 за договором №14/Loro-Т від 04.04.2011р. та генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р.

Однак, на момент укладання Договору відступлення права вимоги у позивача не було обов'язку по сплаті грошових коштів на користь відповідача-2 за вказаними правочинами. Відомості про те, що відповідний обов'язок реально наступив або мав наступити у визначений термін відсутні як в договорі №14/Loro-Т від 04.04.2011р., так і в генеральній угоді №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

За результатами перегляду справи, з урахуванням наданих учасниками судового процесу пояснень та доказів, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку має місце нерозривна пов'язаність зобов'язань за договором про відкриття та ведення банківського рахунку з особою кореспондента. Суду не доведено дійсності на момент відступлення права вимоги відповідача-2 за генеральною угодою №ГУ/42052012-1 від 24.05.2012р. Окрім того, умовами оспорюваного Договору відступлення права вимоги не передбачено можливості передання зобов'язань, які виникнуть у майбутньому. З урахуванням викладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем доведено наявність обставин, які зумовлюють визнання недійсним оспорюваного Договору відступлення права вимоги, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Третьою особою не надано належних та допустимих доказів на спростування викладеного у позові або спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на третю особу-2 (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Алгоритм" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2015р. у справі №910/10405/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/10405/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Ю.Б. Михальська