Постанова

від 04.06.2015 по справі 909/166/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа № 909/166/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Тимофіїва Василя Івановича (надалі ФОП Тимофіїв В.І.), б/н від 20.04.2015р. (вх.№ЛАГС 01-05/2104/15 від 14.05.2015р.)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 07.04.2015р.

у справі № 909/166/15

за позовом: товариство з обмеженою відповідальністю "Готель Асторія" (надалі ТзОВ "Готель Асторія"), м. Львів

до відповідача: ФОП Тимофіїва В.І., с. Мишин, Коломийський район, Івано-Франківська область

про стягнення 35 460,14 грн. заборгованості,

за участю представників:

від позивача: Сай В.Б. - представник (довіреність б/н від 15.11.2014р.)

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснені права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв про відвід суддів та клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу від сторін не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.04.2015р. у справі № 909/166/15 (суддя Цюх Г.З.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ФОП Тимофіїва В.І. на користь ТзОВ "Готель Асторія" 34 946,00 грн. основного боргу та 1 800,51 грн. витрат по сплаті судового збору. В стягненні 514,14 грн. 3% річних відмовлено (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що сума боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належним чином не спростована. В стягненні 514,14 грн. 3% річних відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ФОП Тимофіїв В.І. подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено необ'єктивне рішення, просить його скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що виконання робіт за договором підряду стало неможливим внаслідок дій саме позивача, оскільки згідно п.2.1.1 спірного договору замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду, зокрема, позивач зобов'язувався надати підряднику доступ на будівельний майданчик та об'єкт. В результаті виїзду на об'єкт будівництва для доставки дерев'яних поручнів і шпросів та подальший їх монтаж, відповідач був обмежений в доступі до будівельного майданчика, оскільки місця для вигрузки матеріалів не було.

Згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 15.05.2015р. дану справу розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 04.06.2015р.

Представник позивача відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив.

Відповідач участі уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ТзОВ "Готель Асторія" (замовник) та ФОП Тимофіївим В.І. (підрядник) 27.03.2013р. було укладено договір підряду №27.03-13, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати та здати замовнику в установлений договором строк закінчені роботи на об'єкті будівництва, а також виконати комплекс робіт, визначених в п.2.1.1 договору (а.с. 13-24).

Пунктом 12.1 договору сторони передбачили, що ціна договору становить 69 892,00 грн. Платежі за цією угодою здійснюються трьома траншами: 50 % від суми контракту - авансовий платіж до початку робіт, 20% після постачання виробів на будівельний майданчик та 30 % - після виконання та передачі робіт замовникові, шляхом банківського переказу замовником відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника на підставі належним чином оформленого рахунку-фактури (п.12.3 договору).

На виконання умов п.12.3 договору позивач перерахував відповідачу 50 % авансового платежу в розмірі 34 946,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №60 від 04.04.2013р. (а.с. 55).

Згідно затвердженого графіку виконання робіт, роботи повинні бути завершені до 30.04.2013р. (додаток № 2 до договору а.с. 26).

Відповідно до п.4.2.19. договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти (авансові платежі) протягом п'яти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги позивача в разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору.

ФОП Тимофіїв В.І. свої зобов'язання по виконанню робіт в терміни передбачені договором не виконав, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з вимогами № 25/09-1 від 25.09.2014р. та повторно № 06/01-1 від 06.01.2015р. про повернення авансового платежу, доказами надіслання даних вимог є поштові квитанції з описами вкладення (а.с. 9-12).

Проте, дані вимоги були залишені без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

З врахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, позивач просить стягнути 34 946,00 грн. основного боргу та 514,14 грн. 3% річних (а.с. 64-65).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу..

Зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст. 846 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач перерахував відповідачу 50% авансового платежу в розмірі 34 946,00 грн., проте відповідач роботи в терміни, передбачені договором не здійснив.

Твердження скаржника про те, що неможливість виконання роботи підрядником стало внаслідок дій саме позивача, оскільки останній зобов'язаний був сприяти підрядникові у виконанні роботи, в тому числі і надати доступ на будівельний майданчик та об'єкт, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим.

Зі змісту ст.33 ГПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтвердили факт перешкоджання замовником виконати обумовлені договором роботи підрядником.

Враховуючи, що з моменту підписання договору (з 27.03.2013р.) і до моменту звернення позивача до суду (05.02.2015р.) відповідач так і не спромігся приступити до виконання робіт, передбачених договором, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ФОП Тимофіїва В.І. на користь ТзОВ "Готель Асторія" 34 946,00 грн. авансового платежу.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно поданого розрахунку, позивач нарахував 3% річних в розмірі 514,14 грн. за період з 09.10.2014р. по 06.04.2015р. (а.с. 65).

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконану роботу.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

У п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013р. визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги позивача про стягнення 3% річних в розмірі 514,14 грн.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 07.04.2015р. у справі № 909/166/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.