Ухвала

від 04.06.2015 по справі 802/461/15-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/461/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Слободонюк М.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

04 червня 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Курка О. П. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лозінської Н.В.,

представника позивача Шевченка В.В.

представника відповідача Бойка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сен-10" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сен-10" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № №0000822200 від 24.10.2014 року, яким ТОВ "СЕН-10" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму (з урахуванням штрафних санкцій) 824094,00 грн.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 31.03.2015 вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Обгрунтовуючи апеляційні вимоги скаржник зокрема зауважив, що відсутні будь-які документи, що свідчать про факт перебування директора ТОВ "Сен-10" ОСОБА_4 в травні та квітні 2014 року у відрядженні в м. Дніпропетровськ (накази про відрядження, звіти про використані кошти, посвідчення про відрядження та інші) під час перевірки не були надані та що відповідно закону первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Також апелянтом зазначено, що позивачем не надано документи, що підтверджують порядок транспортування (фізичного переміщення) указаних вище нафтопродуктів (товарів) саме від ТОВ „ПРАУС" до ТОВ „СЕН-10".

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив та посилаючись на правомірність і обгрунтованість висновків суду першої інстанції, просили суд у задоволенні апеляційної скарги податкового органу відмовити. При цьому, представник позивача посилався на письмові заперечення, в яких зазначено, що відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції та в доводах апеляційної скарги не довів фактів порушення ТОВ "Сен-10" Податкового законодавства, а також не надав доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за договорами поставки нафтопродуктів укладених між ТОВ "Сен-10" та ТОВ "ПРАУС".

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що протягом періоду з 13 по 23 вересня 2014 року головним державним ревізором - інспектором відділу перевірок платників податків, управління податкового аудиту Козятинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області Зіньківською О.М. проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ "СЕН-10", код за ЄДРПОУ 37258704, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Праус", код за ЄДРПОУ 37276126, за квітень 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт №94/22/37258704 від 30.09.2014 року, у висновках якого, з урахуванням відповідних уточнень (а.с. 95), зазначено про порушення ТОВ "СЕН-10" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету за квітень 2014 року в сумі 659275,00 грн.

На підставі даних висновків Козятинською ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області ( у той час - Козятинською ОДПІ ГУ Міндоходів) 24.10.2014 року прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000822200, яким ТОВ "СЕН-10" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 659275,00 грн. за основним платежем та на 164819,00 грн. за штрафними санкціями, а всього на суму 824094,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку до податкових органів вищого рівня, однак остаточним рішенням Державної фіскальної служби України від 12.02.2015 року № 2952/6/99-99-10-01-01-55 скаргу ТОВ "СЕН-10" залишено без задоволення, а оспорюване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Податкового кодексу України, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем не надано доказів, що б свідчили про відсутність здійснення реальних господарських операцій між ТОВ "Сен-10" та ТОВ "ПРАУС" .

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 ПК України).

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Тобто, підставою для формування податкового обліку платника податків податку на додану вартість, є фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність, господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно матеріалів справи, за умовами договорів, поставка нафтопродуктів здійснювалась на умовах EXW Інкотермс 2010, резервуари ПАТ "Дніпронафтопродукт" та інших нафтобаз, що належать цьому підприємству на праві власності чи користування (підпункт 4.2). Передача нафтопродуктів здійснюється шляхом підписання актів приймання-передачі (підпункт 2.1.1). Оплата нафтопродуктів здійснюється у безготівковій формі шляхом переведення коштів на рахунок продавця протягом 120 днів з дати підписання актів приймання-передачі (пункт 5.1). Ціна товару є договірною та вказується в додаткових угодах до договору (пункт 5.5).

Зокрема, на виконання взятих зобов'язань за відповідними договорами, між позивачем та ТОВ "Праус" підписано та скріплено печатками додаткові угоди:

1) №140430000000193 від 01.04.2014 року до договору № 01/72 від 01.04.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 122,891 т. на суму без ПДВ 1622161,20 грн.;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД 2710124502 в кількості 60,522 т. на суму без ПДВ 817047,00 грн.

Всього на суму 2927049,84 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 487841,64 грн.(а.с.62).

2) №140430000000135 від 11.04.2014 року до договору № 11/12 від 11.04.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 94,816 т. на суму без ПДВ 1332164,80 грн;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД 2710124502 в кількості 39,774 т. на суму без ПДВ 560813,40 грн.

Всього на суму 2271573,84 грн., в тому числі ПДВ 378595,64 грн.(а.с.60).

3) №140430000000144 від 22.04.2014 року до договору № 22/47 від 22.04.2014 року про поставку:

- бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С код товару згідно з УКТЗЕД 2710124192 в кількості 58,414 т. на суму без ПДВ 820716,70 грн;

- бензину автомобільного підвищеної якості А-95-Євро виду ІІ класу D код товару згідно з УКТЗЕД 2710124502 в кількості 41,325 т. на суму без ПДВ 280679,84 грн.

Всього на суму 1684079,04 грн. з ПДВ, в тому числі ПДВ 280679,84 грн. (а.с.61).

На підтвердження передачі нафтопродуктів за відповідними договорами та додатковими угодами до них сторонами складено акти приймання-передачі № 140430000000193 від 30.04.2014 року до договору поставки №01/72 від 01.04.14 на суму 2927049,84 грн., в тому числі ПДВ 487841,64 грн.; № 140430000000135 від 30.04.2014 року до договору поставки №11/12 від 11.04.14 на суму 2271573,84 грн., в тому числі ПДВ 378595,64 грн.; №140430000000144 від 30.04.2014 року до договору поставки №22/47 від 22.04.14 на суму 1684079,04 грн. в тому числі ПДВ 280679,84 грн.

Позивачем повністю оплачено вартість кожної окремої партії переданих нафтопродуктів, що підтверджується копіями платіжних доручень №3422 від 19.06.2014 року, № 3525, №3526 від 01.07.2014 року.

Після складання актів приймання-передачі поставлених нафтопродуктів ТОВ "Праус" виписало та надало позивачу до кожного акта (кожної поставленої партії) податкові накладні №192, №135, №145 від 30.04.2014 року відповідно, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

Згідно до пункту 4.2 Договорів поставки нафтопродуктів: "Товар поставляється Покупцю партіями, протягом поточного місяця, в кількості та за ціною, визначеними у кожній Додатковій угоді до Договору, на умовах: EXW -резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належать ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ним на підставі цивільно-правових договорів (ІНКОТЕРМС-2010)".

Аналогічні умови поставки були відображені в додаткових угодах № 140430000000193 від 01.04.2014 року, № 140430000000135 від 11.04.2014 року та № 140430000000144 від 22.04.2014 року, укладених між ТОВ "Праус" та ТОВ "СЕН-10".

Згідно Правил ІНКОТЕРМС-2010, "EXW (EX Works (... Named place)) Франко завод (…назва місця). Термін "Франко завод" означає, що продавець вважається виконавшим свої обов'язки по постачанню, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі і т.п.). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Тобто, за умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме на нафтобазах "Дніпронафтопродукт".

Між позивачем та ПАТ "Дніпронафтопродукт" укладено договір зберігання №2609 від 01.09.2011 року, за яким останнє зобов'язалось приймати та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності позивача, і повернути їх за першою його вимогою, в тому числі і зі складів третіх осіб.

Так, наявні у справі докази свідчать про те, що ТОВ "Праус" листами №326/02-П від 01.04.2014 року, 327/02-П від 11.04.2014 року, №328/02-П від 22.04.2014 року повідомило ТОВ "СЕН-10", що нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/72 від 01.04.2014 року, №11/12 від 11.04.2014 року, №22/47 від 22.04.2014 року знаходяться на зберіганні в ПАТ "Дніпронафтопродукт", у якого можуть бути отримані в будь який час на протязі дії вищевказаних договорів. При цьому ПАТ "Дніпронафтопродукт" про перехід права власності повідомлений.

Правовідносини, пов'язані із зберіганням належних ТОВ "Праус" нафтопродуктів на нафтобазах ПАТ "Дніпронафтопродукт" були визначені укладеним між ТОВ "Праус" (поклажодавець) та ПАТ "Дніпронафтопродукт" (зберігач) договором зберігання № 3674 від 01 серпня 2013 року, відповідно до умов якого зберігач має право здійснювати відпуск товару зі складів третіх осіб, з якими підприємство має відповідні договірні відносини.

Згідно з матеріалами справи, нафтопродукти, придбані згідно договорів №01/72 від 01.04.2014 року, №11/12 від 11.04.2014 року, №22/47 від 22.04.2014 року зберігались на складах які використовує ПАТ "Дніпронафтопродукт", це зокрема:

- м. Кременчук, відповідно до договору надання послуг №3220 від 04.01.2013 року, укладеного між ТОВ "Еквіта" та ПАТ "Дніпронафтопродукт";

- м. Калинівка, відповідно до договору надання послуг №3289 від 01.02.2013 року, укладеного між ТОВ "КНП-ПЛЮС" та ПАТ "Дніпронафтопродукт".

За умовами вищевказаних договорів і ТОВ "Еквіта" і ТОВ "КНП-ПЛЮС" є вантажовідправниками в розумінні п. 11.5 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України" від 14.10.1997р. № 363, про що ПАТ "Дніпронафтопродукт" повідомляло позивача у письмовій формі відповідними листами

Таким чином, у зв'язку з тим, що умовами поставки було визначено надання в розпорядження нафтопродуктів в місці їх зберігання, а саме на нафтобазах ПАТ «Дніпронафтопродукт», ТОВ «СЕН-10» не могло надати до перевірки документи, що підтверджують порядок транспортування (фізичного переміщення) вказаних вище нафтопродуктів саме від ТОВ „Праус" до ТОВ „СЕН-10", так як за умовами поставки таке транспортування не передбачено і не здійснювалось.

В той же час ТОВ „СЕН-10" надало, в період проведення перевірки, Відповідачу всі товарно-транспортні накладні (сторінки 14-19 Акту перевірки), що підтверджують факт транспортування отриманих на нафтобазах ПАТ «Дніпронафтопродукт» нафтопродуктів до місця їх реалізації - АЗС ТОВ «СЕН-10».

З врахування зазначеного, твердження відповідача, що позивачем не надано доказів на підтвердження переміщення нафтопродуктів від ТОВ "Праус" до ТОВ "СЕН-10 є безпідставними, та крім цього, ще не були були предметом проведеної позапланової перевірки.

Згідно підпункту 10.2.1 пункту 10.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за №805/15496, встановлено, що приймання нафтопродуктів, які надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Відповідно матеріалам справи, ТОВ "СЕН-10" зверталось до ПАТ "Дніпронафтопродукт" із заявками щодо надання дозволу на навантаження автомобілів нафтопродуктами, із зазначенням відповідної нафтобази (ТОВ "КНП-ПЛЮС" м. Калинівка чи ТОВ "Еквіта" м Кременчук).

Подальше транспортування нафтопродуктів безпосередньо на автозаправні станції позивача для роздрібної реалізації здійснювалось товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кременчукнафтопродуктсервіс" на підставі договору №29 від 11.02.2013 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом (а.с. 114), а також товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Вей" на підставі договору №Е07/13 від 18.03.2013 року про перевезення вантажів автомобільним транспортом та підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, що додані до матеріалів справи .

Товарно-транспортні накладні містять відомості про об'єм, масу, густину та температуру нафтопродуктів, підписи уповноважених осіб за відпуск та прийняття нафтопродуктів.

Тобто, прийняття нафтопродуктів за кількістю та якістю на підставі товарно-транспортних накладних не суперечить вимогам вказаної інструкції, а її порушення є підставою для притягнення винних осіб до відповідальності саме за порушення цієї інструкції та не може бути підставою для позбавлення права платника податків на податковий кредит.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підписання сторонами актів приймання-передачі нафтопродуктів за підсумками декількох поставок, які визначені як окремі партії, не є доказом порушення позивачем положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не є доказом безтоварності господарських операцій, оскільки саме сторони договору мають право визначати порядок обміну товаросупровідними документами та дату набуття права власності на товар.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не підтверджено доводи, стосовно того, що відсутність доказів перебування директора позивача у відрядженнях, свідчить про відсутність фактів здійснення господарських операцій, оскільки діючим законодавством не передбачено оформлення відряджень для підтвердження факту укладення договорів чи підписання бухгалтерських документів поза межами місцезнаходження платника податків, а також не доведено будь-яким іншим способом факту, що директор позивача був фізично відсутній при підписанні відповідних договорів. Законом не передбачена заборона керівнику органу здійснювати оформлення господарських операцій поза межами місцезнаходження платника податків без документально оформленого відрядження.

Також не є підставою для висновку про відсутність здійснення реальних господарських операцій наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, оскільки вони не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, а саме: податковими накладними, актами прийому-передачі товару, платіжними дорученнями, податковими-накладними, договорами на постачання нафтопродуктів і додатковими угодами до них.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Враховуючи зазначене та те , що договірні відносини між ТОВ "Сен-10" та ТОВ "ПРАУС" були реальними, спрямованими на настання реальних наслідків, підтверджені відповідними первинними документами, а також те, що державним податковим органом не надано жодних доказів того, що відомості в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку позивача, оформлених при виконанні зазначеного договору підряду не відповідають дійсності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2015 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Курко О. П.

Сушко О.О.