Постанова

від 26.02.2019 по справі 802/461/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2019 року

Київ

справа №802/461/15-а

касаційне провадження №К/9901/8978/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.2015 (суддя Слободонюк М.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 (головуючий суддя - Смілянець Е.С., судді: Курко О.П., Сушко О.О.) у справі № 802/461/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сен-10 до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сен-10 звернулось до суду з адміністративним позовом до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.10.2014 № 0000822200.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 31.03.2015 позов задовольнив у повному обсязі.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.06.2015 залишив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.2015 без змін.

Козятинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Вінницькій області звернулася до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статей 69, 86, 161, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини справи не надано належної оцінки усім аргументам податкового органу.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Козятинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Вінницькій області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю СЕН-10 з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю ПРАУС , за результатами якої складено акт від 30.09.2014 №94/22/37258704.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що полягало в неправомірному включенні до складу податкового кредиту за квітень 2014 року податку на додану вартість за господарськими операціями з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю ПРАУС нафтопродуктів на підставі договорів від 01.04.2014 №01/72, від 11.04.2014 №11/12 та від 22.04.2014 №22/47.

Обґрунтовуючи свою позицію, податковий орган посилався на відсутність реального вчинення господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання, з огляду на непідтвердження факту перебування директора позивача у м. Дніпропетровськ під час укладення спірних договорів (квітень 2014 року) та складення актів приймання-передачі нафтопродуктів (травень 2014 року); ненадання документів, які б підтверджували відвантаження кожної партії нафтопродуктів; згідно з результатами судово-технічного та почеркознавчого експертного дослідження від 06.10.2014 №1664/1665/14-21 підписи на первинних документах (актах приймання-передачі нафтопродуктів, додаткових угодах до договорів, податкових накладних) ймовірно виконані не ОСОБА_1 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю ПРАУС ), а іншою особою.

Встановлені під час перевірки порушення позивачем вищезазначених вимог слугували підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 24.10.2014 №0000822200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 824094грн., в тому числі: 659275грн. основного платежу та 164819грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження оспорюваний акт індивідуальної дії залишено без змін.

Задовольняючи позов у повному обсязі, судові інстанції виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами; законодавством, чинним на момент укладення спірних договорів та виконання договірних зобов'язань, не передбачено оформлення відряджень для підтвердження підписання первинних документів поза межами місцезнаходження очолюваної юридичної особи; експертний висновок не містить чіткої та категоричної відповіді на поставлені питання дослідження, а також складений поза межами судового розгляду цієї справи; податковим органом не надано вироку, який набрав законної сили, про встановлення фіктивності діяльності позивача або його контрагента.

За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні активи отримано від указаного у первинних документах контрагента. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено отримано від указаного у первинних документах контрагента господарські зв'язки між позивачем та його задекларованим постачальником, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків.

У контексті вищезазначеного та з огляду на доводи податкового органу про те, що підписи на первинних документах за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю Сен-10 виконані не ОСОБА_1 (директор Товариства з обмеженою відповідальністю ПРАУС ), а іншою особою, судам необхідно вчинити необхідні процесуальні дії для перевірки таких аргументів, зокрема допитати вказану особу як свідка.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 31.03.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі № 802/461/15-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.В.Хохуляк