Постанова

від 11.06.2015 по справі 909/238/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2015 року Справа № 909/238/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКочерової Н.О. (доповідач), суддівМележик Н.І., Саранюка В.І., розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі№ 909/238/14 господарського суду Івано-Франківської області за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доприватного підприємства "Ретро" пророзірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012 та стягнення 431 982,39 грн

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, дов. від 04.08.2014

ОСОБА_6, договір від 10.06.2015 та ордер на надання правової

допомоги від 11.06.2015,

від відповідача: Шпирка Н.В., дов. від 14.05.2015

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Ретро" про розірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012, укладеного між ним і відповідачем, та стягнення 431 982,39 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач допустив істотне порушення вказаного договору, а саме: не уклав з ним, як покупцем, основний договір у термін, місці і на умовах, встановлених попереднім договором, що, на його думку є невиконанням відповідачем, як продавцем, своїх договірних зобов'язань та є підставою для розірвання попереднього договору в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України та стягнення у зв'язку з цим з відповідача грошових коштів, сплачених позивачем в якості попередньої оплати за частку майнового комплексу щодо якої сторони погодили укласти основний договір, які не був укладений.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2014 (склад колегія суддів: Деделюк Б.В. - головуючий, Фанда О.М., Фрич М.М.) позов задоволено. Розірвано попередній договір купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012, укладений між сторонами у справі. Стягнуто з ПП "Ретро" на користь ФОП ОСОБА_4 431 982,39 грн боргу та 9858,00 грн судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач допустив істотне порушення спірного договору, оскільки договір купівлі-продажу частки майнового комплексу з позивачем не уклав, майно у власність позивача не передав, а відтак, за висновком суду, позивач станом на час вирішення даного спору не отримав те, на що розраховував при укладенні попереднього договору, що є підставою для розірвання попереднього договору в судовому порядку та стягнення з відповідача грошових коштів, сплачених позивачем в якості оплати за частку майнового комплексу щодо якої сторони погодили укласти основний договір, які не був укладений.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 (склад колегія суддів: Давид Л.Л. - головуючий, Гриців В.М., Данко Л.С.) апеляційну скаргу ПП "Ретро" задоволено. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ПП "Ретро" 4 929,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний попередній договір не може бути розірваний в судовому порядку, оскільки в силу ч.3 ст.635 ЦК України зобов'язання щодо купівлі-продажу майна, встановлене сторонами попереднім договором купівлі-продажу частки майнового комплексу, є припиненим у зв'язку з не укладенням основного договору.

Крім того, за висновком суду, надана позивачем копія квитанції до прибуткового касового ордеру не є належним та допустимим доказом оплати ним коштів саме по попередньому договору купівлі-продажу, оскільки така квитанції не відповідає вимогам п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в ній не відображено змісту господарської операції, відсутнє розшифрування підпису, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, платником за квитанцією виступає громадянин ОСОБА_4, а не фізична особа-підприємець, який звернувся з позовом у даній справі, що на думку суду може свідчить про внесення за спірною квитанцією орендної плати з огляду на існування орендних правовідносин між відповідачем та громадянином ОСОБА_4

В касаційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 22.06.2012 між приватним підприємством "Ретро" (продавець, відповідач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (покупець, позивач) укладено попередній договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Барабашем Р.С. 22.06.2012 та зареєстрований у реєстрі за № 1228 (далі за текстом - попередній договір).

Відповідно до п.п. 1, 4 попереднього договору сторони зобов'язались в майбутньому в строк до 05.07.2012 укласти і належними чином оформити договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п.п. 6, 14 попереднього договору сторони зобов'язались укласти між собою основний договір у термін, місці та на умовах, встановлених цим договором.

В пункті 1.2. попереднього договору сторони встановили ціну основного договору (вартість частки майнового комплексу) в розмірі 431 982,39 грн та визначили, що ці грошові кошти продавець отримав від покупця до підписання цього договору як попередню оплату за частку майнового комплексу щодо якої буде укладено основний договір.

Відповідно до п. 21 попереднього договору, даний договір набув чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до моменту виконання сторонами усіх своїх зобов'язань по ньому у повному обсязі.

Однак, основний договір - договір купівлі-продажу частки майнового комплексу у визначений договором строк між відповідачем та позивачем укладено не було, майно, яке сторони погодили вважати предметом основного договору, у власність позивача не передано, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про розірвання укладеного між сторонами у справі попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012 та стягнення 431 982,39 грн безпідставно набутих грошових коштів, які були сплачені позивачем в якості попередньої оплати за частку майнового комплексу щодо якої сторони погодили укласти але не уклали основний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Господарського кодексу України за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Частиною 1 статті 635 ЦК України визначено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до п.п. 1, 4, 6, 14 укладеного між сторонами у справі попереднього договору сторони зобов'язались в майбутньому в строк до 05.07.2012 укласти і належними чином оформити договір купівлі-продажу частки майнового комплексу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Однак, у визначений сторонами строк основний договір між сторонами укладено не було, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом про спонукання до укладення договору та стягнення штрафу.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2012 у справі № 5010/1119/2012-13/71 позовні вимоги ФОП ОСОБА_4 задоволено частково та зобов'язано укласти договір у редакції, викладеній в резолютивній частині рішення та стягнуто з ПП "Ретро" на користь ФОП ОСОБА_4 штраф в розмірі 431 982,39 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 резолютивну частину рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2012 у справі № 5010/1119/2012-13/71 змінено, а саме: замість слів "Укласти договір в наступній редакції", вказано "Договір є укладеним в наступній редакції"; доповнено резолютивну частину рішення після слів "Договір купівлі-продажу частки майнового комплексу" абзацом із зазначенням інформації про сторін договору, їх ідентифікаційні коди, юридичні адреси тощо. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

В результаті перегляду справи № 5010/1119/2012-13/71 за нововиявленими обставинами постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 13.11.2013, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.02.2013 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2012 скасовано та в позові ФОП ОСОБА_4 до ПП "Ретро" про спонукання до укладення договору та стягнення штрафу відмовлено.

При перегляді справи № 5010/1119/2012-13/71 за нововиявленими обставинами господарськими судами було встановлено факт направлення позивачем відповідачу пропозиції укласти основний договір після закінчення встановленого попереднім договором строку на укладення основного договору, у зв'язку з чим господарські суди дійшли висновку про те, що позивач втратив право вимагати укладення такого договору в судовому порядку та відмовили у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що ні добровільно, ні в судовому порядку між сторонами попереднього договору не було укладено основний договір купівлі-продажу майнового комплексу, зазначений в спірному попередньому договорі від 22.06.2012, про що обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 ГК України зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Згідно з ч.3 ст. 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірний попередній договір не може бути розірваний в судовому порядку, оскільки в силу ч. 4 ст. 182 ГК України та ч.3 ст.635 ЦК України зобов'язання укласти основний договір, передбачене спірним договором є припиненим, а відтак, і зобов'язання з купівлі-продажу майна, встановлене сторонами попереднім договором, є також припиненим у зв'язку з не укладенням основного договору. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні позову про розірвання попереднього договору.

Однак, висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у стягненні 431 982,39 грн є помилковими, оскільки зроблені з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності таких умов: по-перше, щоб мало місце набуття або зберігання майна; по-друге, щоб набуття або зберігання було здійснено за рахунок іншої особи; по-третє, щоб були відсутні правові підстави для набуття або зберігання майна. При цьому, до відсутності правової підстави набуття та зберігання майна стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

В якості доказу перерахування коштів на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу в сумі 431 982,39 грн позивач послався та надав до матеріалів справи квитанцію до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012, яку суд апеляційної інстанції визнав неналежним доказом по справі з огляду на те, що квитанція не відповідає вимогам п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а саме: в ній не відображено змісту господарської операції (тобто чітко не визначено підставу призначення платежу: спірний договір чи будь-який інший), відсутнє розшифрування підпису, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, такі висновки є помилковими, оскільки не відповідають нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та наявним в матеріалах справи доказам з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів передбачено також і в п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані , що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5. пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Зі змісту квитанції до прибуткового касового ордера за №22/6 від 22.06.2012 вбачається, що сплачені ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 431 982,39 грн були прийняті відповідачем - ПП "Ретро", про що свідчить підпис на накладній, завірений печаткою відповідача.

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведене свідчить про невірне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин наведених вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та незастосування Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995.

Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував висновок судово-криміналістичної експертизи № 2189 від 01.09.2014, проведеної у даній справі, яким встановлено, що рукописні записи, якими заповнені відповідні графи квитанції до прибуткового касового ордеру № 22/6 від 22.06.2012 та підпис, що міститься в графі "головний бухгалтер" квитанції, виконані ОСОБА_13, який відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є засновником та керівником ПП "Ретро" - відповідача у справі, що є свідченням отримання ним особисто грошових коштів від позивача у справі.

Крім того, факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в якості оплати вартості частки майнового комплексу в розмірі 431 982,39 грн також підтверджують і умови спірного попереднього договору, в п. 1.2. якого сторони визначили, що грошові кошти в розмірі 431 982,39 грн продавець отримав від покупця до підписання цього договору як попередню оплату за частку майнового комплексу щодо якої буде укладено основний договір, а підписанням цього договору продавець підтвердив, що ним одержано 431 982,39 грн повного розрахунку за продаж частки майнового комплексу щодо якої буде укладено основний договір, та надалі будуть відсутні будь-які претензії до покупця щодо оплати вартості частки майнового комплексу щодо якої буде укладено основний договір. Підписанням цього договору сторони підтвердили, що вказана у цьому пункті вартість частки майнового комплексу відповідає волевиявленню продавця і покупця, а також сторони підтверджують факт повного попереднього розрахунку за купівлю-продаж частки майнового комплексу.

Відповідно до п.п. 16, 17 виконання продавцем своїх зобов'язань по даному договору забезпечується сумою оплаченою покупцем, яка вказана в п. 1.2 цього договору, за вище вказану частку майнового комплексу. Сторони підтвердили, що покупець передав, а продавець прийняв вказану в п. 1.2 даного договору грошову суму у повному обсязі до моменту підписання сторонами даного договору. Фінансових претензій до покупця у продавця немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведене, а також те, що відомості, які містить квитанція № 22/5, (дата платежу, сума грошових коштів, платник) відповідають умовами спірного попереднього договору, а саме: даті укладення, погодженій ціні основного договору, порядку розрахунків (передоплата) тощо, що свідчить про проведення позивачем оплати саме за частку майнового комплексу щодо якої сторони погодили укласти основний договір, які не був укладений.

При цьому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що квитанція № 22/6 від 22.06.2012 може бути доказом внесення позивачем відповідачу заборгованості по договору оренди є лише припущенням суду, не підтвердженим належними та допустимими доказами наявності у позивача заборгованості по орендній платі.

Посилання апеляційного господарського суду в обґрунтування недоведеності оплати позивачем вартості частини майнового комплексу на те, що грошові кошти в сумі 431 982,39 грн не були оприбутковані та обліковані у касовій книзі ПП "Ретро" із подальшим внесенням на поточний рахунок підприємства, є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" саме керівник підприємства несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, а факт можливого порушення відповідачем правил ведення бухгалтерського обліку не спростовує факту отримання відповідачем від позивача грошових коштів.

Колегія суддів також не бере до уваги посилання суду апеляційної інстанції на те, що платником за квитанцією виступає громадянин ОСОБА_4, а не фізична особа-підприємець, який звернувся з позовом у даній справі, оскільки відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи серії В02 № 601192 станом на момент укладення спірного попереднього договору та внесення оплати за квитанцією №22/6 від 22.06.2012 громадянин ОСОБА_4 мав статут підприємця.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом про те, що факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 431 982,39 грн в якості оплати за частку майнового комплексу є доведеним та не спростований наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій та було зазначено вище, основний договір купівлі-продажу майнового комплексу, вказаний в спірному попередньому договорі від 22.06.2012, ні добровільно, ні в судовому порядку між сторонами попереднього договору укладено не було, зобов'язання з його укладення припинилось, майно у власність позивача не передавалось, що є свідченням того, що підстава набуття відповідачем грошових коштів в сумі 431 982,39 грн на момент їх сплати позивачем існувала, але згодом відпала.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відповідно до ст. 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути позивачу сплачені останнім грошові кошти в сумі 431 982,39 грн, як такі, що були набуті відповідачем без достатньої правової підстави, у зв'язку з чим суд першої інстанції правильно задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 431 982,39 грн. Натомість, висновки суду апеляційної інстанцій в цій частині позовних вимог є помилковими та такими, що зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог про розірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012, укладеного між сторонами у справі, підлягає залишенню без змін, а в частині позовних вимог про стягнення 431 982,39 грн підлягає скасуванню із залишенням без змін в цій частині рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 909/238/14 в частині задоволення позовних вимог про розірвання попереднього договору купівлі-продажу частки майнового комплексу від 22.06.2012, укладеного між приватним підприємством "Ретро" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 залишити без змін.

В решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 у справі № 909/238/14 скасувати.

Рішення Івано-Франківського господарського суду від 12.11.2014 у справі № 909/238/14 в частині позовних вимог про стягнення 431 982,39 грн залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства "Ретро" (77202, Івано-Франківська область, м. Болехів, вул. Коновальця,7, ідентифікаційний код 20540922) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 4319,82 грн (чотири тисячі триста дев'ятнадцять гривен вісімдесят дві копійки) судового збору за подання касаційної скарги.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Мележик

В. Саранюк