Постанова

від 09.06.2015 по справі 914/463/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа № 914/463/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді - Гнатюк Г.М.

суддів - Кравчук Н.М.

- Мирутенка О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів від 05.05.2015р.

на рішення господарського суду Львівської області від 21.04.2015р.

у справі № 914/463/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Графопак», м.Золочів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Львів

про стягнення неустойки у розмірі 5500грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_3 - представник

від відповідача: не з'явився,

07.05.2015р. на адресу суду поступила апеляційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Львівської області від 21.04.2015р. у даній справі, яка автоматизованою системою документообігу суду розподілена до розгляду судді-доповідачу Гнатюк Г.М. При цьому, відповідно до довідки про автоматичний розподіл справ між суддями, до складу колегії входять судді Кравчук Н.М. та Мирутенко О.Л.

Ухвалою суду від 12.05.2015р. зазначена вище апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду на 09.06.2015р.

В судове засідання 09.06.2015р. з'явився лише представник позивача, якому роз'яснено його права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України та який надав суду усні пояснення.

Оскільки ухвалою суду від 12.05.2015р. явка повноважних представників сторін була визнана судом на власний розсуд, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, який був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання і не звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням господарського суду Львівської області від 21 квітня 2015 року у справі №914/463/15 (суддя Шпакович О.Ф.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Графопак» задоволено повністю та стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача 5 500,00грн. неустойки за неповернення об'єкту оренди, судовий збір у сумі 1 827,00грн. та витрати на оплату послуг адвоката у сумі 3000,00грн.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки місцевим господарським судом прийнято його з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом не враховано, що позивачем не доведено права власності на лобзиковий станок GNU марки S.R.L. тип 5002, а також відсутність цього станка у відповідача, що встановлено державним виконавцем під час виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/3025/13. Крім цього скаржник зазначає, що судом безпідставно задоволено вимоги позивача щодо стягнення витрат на послуг адвоката, так як такі послуги надані фізичною особою-підприємцем, а також вважає такі витрати значно завищеними.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу від 08.06.2015р. (вх. №01-04/3656/15 від 09.06.2015р.) та в судовому засіданні представник ТзОВ «Графопак» спростовує доводи скаржника та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, оцінивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 21.04.2015р. у справі №914/463/15 слід залишити без змін, враховуючи наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Графопак" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 неустойки у сумі 5 500,00 грн., нарахованої за період з квітня 2014р. - по лютий 2015р. у зв'язку з неповерненням Відповідачем орендованого майна, що надавалось йому у користування на підставі Договору від 01.06.2008, дію якого - припинено.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі 01.06.2008р. укладено Договір, згідно з умовами якого (п.1) Позивачем надано Відповідачу у строкове користування лобзиковий станок GNV (марка: G.Rabolini S.R.L./TRAFORATRICE CF №150), у технічно справному стані, з визначенням, при цьому, місця його знаходження: АДРЕСА_1.

Акт приймання-передавання майна у 2008 році сторонами не складався, так як зазначене в договорі майно перебувало в користуванні Відповідача на підставі раніше укладеного Договору від 01.06.2006р., про що свідчить також акт №4/06/01 від 01.06.2006р. (а.с.14)

Рішеннями Господарського суду Львівської області від 03.10.2013 у справі №914/3025/13 та від 21.01.2014 у справі №914/4026/13 (яким витребувано у Відповідача майно та стягнуто неустойку за неповернення майна), встановлено, що дія Договору від 01.06.2008 - припинена у зв'язку із закінченням 01.06.2012 його строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2.2.3 Договору передбачено, що при закінченні терміну дії даного Договору орендар зобов'язаний повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням зносу, або у стані обумовленому Договором.

Згідно ст.764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як вбачається зі змісту Рішень Господарського суду Львівської області від 21.01.2014 у справі №914/4026/13 та від 11.06.2014р. у справі №914/1326/14, у зв'язку із закінченням строку дії Договору оренди 01.06.2012р. позивач, в порядку встановленому ст. 764 ЦК України, 06.06.2012 року направив відповідачу лист повідомлення з вимогою повернути передане в оренду майно протягом семи днів з моменту отримання даної вимоги.

Однак, не зважаючи на відсутність будь-якої правової підстави, відповідач продовжує фактично користуватися обладнанням, спірне майно не повернув орендодавцю в установленому законом та Договором порядку.

Так, за приписами ч.2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найма оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір припиняється.

Акт приймання-передавання щодо повернення відповідачем орендованого майна - відсутній.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно з нормами ст.785 ЦКУ, факт припинення Договору зумовив виникнення у Відповідача обов'язку з повернення об'єкту оренди, невиконання якого зумовлює наявність підстав для сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.

Відповідно до умов п.3.1 Договору, розмір щомісячної плати за користуванням майном складав 250,00грн.

Враховуючи, що Відповідачем не виконано обов'язку щодо повернення майна (після припинення орендних відносин), передбаченого умовами п.2.2.3 Договору та нормою ч.1 ст.785 ЦКУ, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення неустойки за прострочення повернення лобзикового станка (упродовж десяти місяців: з квітня місяця 2014р. до лютого місяця 2015р. включно).

Твердження апелянта про знищення зазначеного майна, яке, після падіння та пошкодження було здано на металобрухт не може слугувати підставою для звільнення від сплати неустойки за неповернення майна, оскільки про знищення не був повідомлений позивача (орендодавець) і з ним не погоджувалося питання щодо такого знищення.

При цьому, як вбачається з ухвали господарського суду Львівської області від 24.11.2014р. у справі №914/3025/13, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду 24.12.2014р., судами встановлено, що у матеріалах справи відсутні та державним виконавцем в ході виконання судового рішення у справі №914/3025/13 не подано доказів вжиття ним заходів з перевірки достовірності заяви боржника про знищення лобзикового станка GNU марки S.R.L. (TRAFORATICE CFN 150) тип 5002. При цьому, державним виконавцем також не встановлено, за яких обставин він був знищений (пожежа, крадіжка, тощо), відповідно і не надано доказів, які б підтверджували такі обставини. Також, державним виконавцем не з'ясовано, чи повністю знищено верстат, чи підлягає він ремонту або відновленню, чи не бажає стягувач отримати в рахунок виконання рішення суду залишки знищеного верстата тощо.

Покликання скаржника на те, що адвокат ОСОБА_3 є суб'єктом підприємницької діяльності, що відповідно до ст.44 ГПК України виключає можливість відшкодування йому оплати послуг адвоката, є безпідставні, оскільки Закон України "Про адвокатуру" не містить жодних обмежень (заборон) адвокатам займатись підприємницькою діяльністю. (а.с.77-81)

Зауваження відповідача про надто високий розмір послуг адвоката не є нормативно обгрунтованим, а тому не заслуговує на увагу.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. Отже, фактично йдеться про обов'язкову співрозмірність ціни позову та розміру оплати адвокатських послуг. Такий підхід передусім передбачений ст.22 ГПК України, де зазначається, що сторони зобов"язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони. Таким чином, в сучасній практиці суди керуються принципом розумності, який є оціночним поняттям.

В даному випадку винагорода адвоката ОСОБА_3 встановлена в розмірі 3000грн. (а.с.78), яка стягнута з відповідача судом першої інстанції в зв'язку з задоволенням позову в повному обсязі згідно з ч.5 ст.49 ГПК України. На думку колегії суддів, Господарським судом Львівської області врахована розумна необхідність відповідних судових витрат для даної справи, виходячи з тривалості її розгляду, участі представника позивача у всіх судових засіданнях та об'єму виконаної ним роботи.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, у відповідності до ч.1 ст.43 ГПК України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі спростовуються викладеним вище аналізом обставин справи та чинного законодавства, а тому судом апеляційної інстанції відхиляються.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 21.04.2015 року у справі №914/463/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Гнатюк Г.М.

Суддя Кравчук Н.М.

Суддя Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

виготовлено 11.06.2015р.