Постанова

від 08.06.2015 по справі 922/710/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2015 р. Справа № 922/710/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Ясковець В.С.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2510Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 03 квітня 2015 року по справі №922/710/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга плюс", м. Харків

до Приватного підприємства "Новомиколаївське", м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03 квітня 2015 року по справі позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Новомиколаївське" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроліга плюс" 300 000,00 грн. авансу, 19750,50 грн. неустойки та 6395,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, відповідач у судове засідання не з'явився.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши представника позивача та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом, 21.10.2014 року між ТОВ "Агроліга плюс" (покупцем) та ПП "Новомиколаївське" (постачальником) був укладений договір поставки № 2110П (Договір).

Згідно з умовами зазначеного договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та своєчасно здійснити оплату продукції - соняшник врожаю 2014 р. в кількості 300 тон за ціною 1350000,00 грн. в порядку та на умовах договору.

Позивачем 21.10.2014 року було видано доручення № 54 від 22.10.2014 року на ім'я директора ТОВ "Агроліга плюс" Головко А.В. на отримання 300 тон соняшника від ПП "Новомиколаївське".

На підставі рахунку-фактури № 27 від 21.10.2014 року позивач 23.10.2014 року перерахував на рахунок відповідача попередню оплату (аванс) за соняшник врожаю 2014 року в сумі 300000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 383 від 23.10.2014 року.

Позивач 24.10.2014 року надав відповідачу заявку на відвантаження № 24/1.

Втім, як встановлено судом, відповідач, в порушення умов Договору, свої зобов'язання з поставки товару не виконав.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Для досудового врегулювання спору, 11.12.2014 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію б/н про прийняття ПП "Новомиколаївське" рішення або щодо поставки товару та виконання умов договору або повернення отриманої попередньої оплати в сумі 300000,00 грн.

Однак, 23.12.2014 року відповідач листом №119 повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення претензії позивача та належного виконання ПП "Новомиколаївське" всіх своїх зобов'язань за Договором в повному обсязі, в т.ч. і щодо поставки позивачу соняшника в кількості 65 тог 250 кг на суму 294840,00 грн.

Пунктом 4.2 Договору сторони передбачили, що датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної.

У матеріалах справи видаткові накладні на поставку продукції за спірним Договором № 2110П відсутні.

А тому, на думку суду, є всі підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання зобов'язання в розумінні ст. 612 Цивільного кодексу України.

Пунктом 6.2 Договору сторонами узгоджено, що у випадку здійснення передплати за продукцію, але не здійснення постачальником поставки продукції протягом десяти календарних днів з моменту спливу строку поставки, визначеному в п. 4.1 Договору, ПП "Новомиколаївське" повинно повернути позивачу (покупцю) сплачену суму авансу протягом трьох банківських днів, тобто, до 15.01.2015 року

Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем взятого на себе обов'язку т повернення позивачу сплаченої суми авансу в розмірі 300 000,00 грн.

На підставі викладеного, у колегії суддів є підстави вважати висновок місцевого суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення суми попередньої оплати.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частино 1 статті 216 Господарського кодексу України на учасників господарських відносин передбачена господарсько-правова відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України закріплено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, сторонами пунктом 7.1 Договору узгоджено, що за прострочення постачання продукції від дати, вказаної в п. 4.1 Договору, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку сума неустойки складає 19750,50 грн, яка відповідає умовам договору, вимогам діючого законодавства та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд дійшов висновків, підтверджених матеріалами справи, при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, твердження, викладені у скарзі, спростовуються висновками суду першої інстанції, а тому, підстав для його скасування у колегії суддів немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03 квітня 2015 року по справі №922/710/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 12.06.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.