Постанова

від 09.06.2015 по справі 921/334/15-г/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа № 921/334/15-г/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді М.І. Хабіб

суддів В.М. Гриців

Я.О. Юрченка

при секретарі Н.В. Мазепа

розглянувши апеляційну скаргу Лановецької міської ради, вих. №112 від 24.04.2015

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10 квітня 2015 року у справі № 921/334/15-г/13

за позовом: Лановецького районного споживчого товариства, м. Ланівці Лановецького району Тернопільської області

до відповідача: Лановецької міської ради, м. Ланівці Лановецького району Тернопільської області

про: про визнання незаконним та скасування рішення Лановецької міської ради від 30.01.2015 № 1347

за участю представників сторін:

позивача: Шпак З.І. - голова правління, Козак Н.В. (представник за довіреністю)

відповідача: Зіненко О.В. (представник за довіреністю)

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

27.03.2015 Лановецьке районне споживче товариство звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Лановецької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Лановецької міської ради від 30.01.2015 № 1347 «Про скасування пункту 3 розділу 2 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97 «Про визнання права власності на житлові будинки і нежитлові приміщення».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09.1997 № 97 за позивачем визнано право власності на приміщення павільйону ПП-1 на території ринку в м. Ланівці. На підставі цього рішення Лановецьким районним БТІ позивачу видане реєстраційне посвідчення на домоволодіння від 16.09.1997 №132 . За своєю правовою природою рішення виконавчого комітету від 12.09.1997 № 97 є ненормативним актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання. Посилаючись на Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009, позивач стверджує, що таке рішення не може бути скасоване чи змінене органом місцевого самоврядування після його виконання.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2015 у справі № № 921/334/15-г/13 (суддя С.Г. Стопник) позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано рішення Лановецької міської ради від 30.01.2015 № 1347.

Рішення мотивоване положеннями ст.ст. 19, 144 Конституції України, ст. 21 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 59 ЗУ « Про місцеве самоврядування в Україні», рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009, ст. 35 ГПК України. При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09.1997 № 97 за своєю правовою природою є ненормативним актом індивідуальної дії. Таке рішення не може бути скасоване рішенням міської ради, а може бути визнане незаконним в судовому порядку.

При цьому суд вказав на чинність рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 10.03.2011 у справі №22ц -104/11, яким встановлено, що приміщення павільйону ПП-1 на території ринку в м. Ланівці, магазин б/н по вул. Грушевського та магазин по вул.Грушевського,16а в м. Ланівці, є одним і тим же приміщенням, та визнано за Лановецьким районним споживчим товариством право власності на магазин по вул.Грушевського,16а в м. Ланівці.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Тернопільської області, відповідач - міська рада подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Апелянт вважає рішення незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Скаржник вказує, що спір розглянуто без його участі та стверджує, що суд позбавив його права і можливості взяти участь у розгляді справи , надати свої заперечення проти позову та докази.

Апелянт зазначає, що найсуттєвішим порушенням вимог законодавства при прийнятті рішення від 12.09. 1997 № 97 про визнання за позивачем права власності на приміщення павільйону ПП-1 є те, що виконком перевищив межі своїх повноважень, оскільки чинним на момент прийняття рішення №97 Законом України « Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено права виконкому на встановлення чи припинення права власності.

Крім того скаржник вказує, що з 1997року по даний час фактичне користування приміщенням здійснює належний власник - Мудрак В.І.

На думку скаржника, підтвердженням незаконності рішення від 12.09.1997 № 97 є постанова Лановецького районного суду від 30.09.2011 ( справа №2-а-2118/11р/1910) та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 ( справа № 15820/12/9104), якими встановлено, що рішення від 12.09.1997 №97 є незаконним. Апелянт також посилається на рішення Арбітражного суду Тернопільської області від 18.05.1999 у справі №3/295-1592 та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 26.01.2004 у справі № 12/287-3034(10/19-917), яким позивачу відмовлено у задоволенні вимог про визнання права власності на нерухоме майно.

Апелянт також зазначає, що в протесті прокурора Лановецького району від 26.01.2009 № 98 вказано про незаконність рішення виконкому та необхідність його скасування.

02.06.2015 відповідач подав клопотання про припинення провадження у справі, яке обґрунтоване тим, що з моменту прийняття рішення від 12.09.1997 № 97 по даний час фактичне користування приміщенням здійснює належний власник - Мудрак В.І. Відтак вважає, що даний спір належить розглядати за участю фізичної особи, тому спір не підлягає розгляду господарським судом.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи скаржника , вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні 09.06.2015 представники сторін підтримали свої доводи.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Згідно з розділом 2 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97 «Про визнання права власності на житлові будинки і нежитлові приміщення» за Лановецьким районним споживчим товариством( далі - Лановецьке РСТ) визнано право власності на ряд приміщень, в т.ч. на приміщення павільйону ПП-1( п.3 розділу 2 цього рішення).

На підставі названого рішення Лановецьким районним БТІ позивачу видане реєстраційне посвідчення №132 від 16.09. 1997 на домоволодіння - приміщення павільйону ПП-1на території ринку .

Як вбачається з матеріалів справи, Мудрак В.І. та Ковальчук Л.О. звернулися до Лановецького районного суду Тернопільської області з позовом про визнання за ними права власності на частину магазину по вул.Грушевського,16а в м. Ланівці.

Лановецьке РСТ в свою чергу звернулося з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного майна від 13.10.2000 та від 23.04.2008, визнання недійсними реєстраційних посвідчень, визнання права власності на спірне майно, виселення Мудрака В.І. із спірного майна.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 07.12.2010 у справі №2-83/2010 в задоволенні позову Мудрак В.І. та Ковальчук Л.О. відмовлено . Позов Лановецького РСТ задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу майна від 13.10.2000 та виселено Мудрака В.І. із спірного майна.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 10.03.2011 у справі №22ц -104/11 скасовано рішення Лановецького районного суду від 07.12.2010 в частині відмови у визнанні права власності на майно та визнанні недійсними реєстраційних посвідчень. В цій частині прийнято нове рішення, яким визнано за Лановецьким районним споживчим товариством право власності на магазин по вул.Грушевського,16а в м. Ланівці. Визнано недійсними реєстраційні посвідчення № 111 від 13.10. 2000 та № 111 від 23.04.2008 на це приміщення, видані на ім'я Яцули А.М., Мудрака В.І та Ковальчук Л.О.

При цьому названим рішенням апеляційного суду встановлено, що приміщення павільйону ПП-1 на території ринку в м. Ланівці, магазин б/н по вул. Грушевського та магазин по вул.Грушевського,16а в м. Ланівці, є одним і тим же приміщенням. Відтак вказав, що виходячи із вимог ст. 392 ЦК України визнання права власності на цей об'єкт за Лановецьким РСТ є засобом усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів спору, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання дій з боку будь-яких осіб, що перешкоджають його здійсненню.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 10.03.2011 є чинним.

Яцула А.М. та Приватне с/г підприємство « Промінь» оскаржили в судовому порядку пункт 3 розділу 2 та розділ 3 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97.

Постановою Лановецького районного суду Тернопільської області від 30.09.2011 у справі №2-а-2118/11р/19102 визнано незаконним і скасовано пункт 3 розділу 2 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97 про визнання права власності на житлові будинки і нежитлові приміщення - на приміщення павільйону ПП-1.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 у справі № 15820/12/9104 скасовано постанову Лановецького районного суду від 30.09.2011, позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.

Названа ухвала є чинною.

Рішенням Лановецької міської ради від 30.01.2015 № 1347 скасовано пункт 3 розділу 2 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97 «Про визнання права власності на житлові будинки і нежитлові приміщення» з моменту його прийняття.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні міської ради № 1347, це рішення прийняте у відповідності до ст. 26, п. 9 ст. 59 ЗУ « Про місцеве самоврядування в Україні».

Дослідивши обставини справи , доводи скаржника, заслухавши пояснення представників сторін , колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97 за Лановецьким РСТ визнано право власності на ряд приміщень, в т.ч. на приміщення павільйону ПП-1( п.3 розділу 2 рішення). На підставі цього рішення БТІ видало позивачу реєстраційне посвідчення від 16.09.1997 № 132на домоволодіння.

На момент прийняття названого рішення діяв Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, який визначав повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Зокрема, до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено облік та реєстрацію відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності( п/п 10 п. б ст. 30 Закону). Вирішення питань про визнання чи невизнання, встановлення чи припинення права власності на майно не віднесено до повноважень виконавчих органів рад.

Відтак апеляційний суд погоджується з доводами скаржника про те, що при прийнятті рішення № 97 виконком перевищив межі своїх повноважень.

Разом з тим апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника щодо правомірності прийняття міською радою рішення № 1347 від 30.01.2015 з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 9 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Згідно з частиною 10 ст. 59 цього Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Окремим положенням цього Закону дано офіційне тлумачення Рішеннями Конституційного Суду України.

Так, в п.4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказано, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію .

Таким чином апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції інстанції, що рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09.1997 № 97 щодо визнання за позивачем права власності на приміщення за своєю правовою природою є ненормативним актом індивідуальної дії, яке звернене, зокрема, в частині розділу 2 до позивача , застосовується одноразово і після реалізації вичерпало свою дію.

Згідно з п.5 мотивувальної частини названого Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З аналізу названих норм законодавства випливає, що сільські, селищні, міські ради не вправі скасовувати рішення виконавчих комітетів після їх виконання, які є ненормативними актами індивідуальної дії та які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень. Такі рішення виконавчих комітетів визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09. 1997 № 97 про визнання за позивачем права власності на приміщення павільйону ПП-1 було оскаржене в судовому порядку, проте ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 у справі № 15820/12/9104 позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.

Враховуючи викладене апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про правомірність прийняття міською радою рішення від 30.01.2015 № 1347, яким скасовано пункт 3 розділу 2 рішення виконавчого комітету Лановецької селищної ради від 12.09.1997 № 97 та вважає, що рішення міської ради № 1347 суперечить законодавству та порушує права позивача, як власника приміщення.

В силу частини 1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 6).

Таким чином апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правомірно та обгрунтовано задоволив позов.

З огляду на суб'єктний склад сторін та предмет спору у даній справі апеляційний суд відхиляє як необгрунтовані доводи скаржника про непідвідомчість даного спору господарським судам та про припинення провадження у справі.

Щодо доводів скаржника про те, що суд першої інстанції розглянув спір без його участі, позбавивши його права і можливості взяти участь у розгляді справи, надати свої заперечення проти позову та докази, то ці доводи спростовуються матеріалами справи, оскільки повідомленням про вручення поштового відправлення( а.с.3) підтверджено, що міська рада отримала 31.03.2015 ухвалу суду про порушення провадження у справі та належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Інші доводи скаржника не беруться до уваги як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим і скаржником не доведено наявності підстав для його скасування та для задоворлення апеляційної скарги.

Сплачений скаржником при поданні апеляційної скарги судовий збір покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105, Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 10 квітня 2015 року у справі № 921/334/15-г/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Постанова підписана 11.06.2015

Головуючий - суддя М.І. Хабіб

суддя В.М. Гриців

суддя Я.О. Юрченко