Рішення

від 08.06.2015 по справі 910/9216/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2015Справа №910/9216/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто»

до Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про стягнення 257 117, 16 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Бившев С.В.;

від відповідача: Лещишин Н.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 257 117, 16 грн., з якої: 205 677, 87 грн. - основний борг, 24 367, 69 грн. - пеня, 27 071, 60 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 0002 про надання послуг від 13.01.2014 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався у порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

04.06.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якому просить суд накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать Дочірньому підприємству «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та подану заяву про забезпечення позову.

Розглянувши подану позивачем заяву, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Однак позивач не навів жодних обставин, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, а тому суд відмовляє у його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні визнав заявлені позовні вимоги та надав клопотання, в якому просив суд зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача та розстрочити виконання рішення суду у порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 08.06.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» та Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» укладено договір № 0002 про надання послуг, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується у відповідності до умов даного договору надати послуги з технічного обслуговування та ремонтування ДТЗ відповідача, зазначених у переліку автотранспортних засобів, що є додатком № 1 до договору, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити такі послуги. Код послуг згідно ДК 016:2010 - 45.20.1.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна (загальна вартість) договору становить 1 995 368, 00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 332 561, 33 грн.

Згідно п. 4.1. договору, розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування відповідачем грошових коштів в сумі підписаних сторонами актів приймання-передачі наданих послуг на рахунок позивача, визначений у договорі, не пізніше 120 (ста двадцяти) банківських дні з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі наданих послуг.

Оплата послуг здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури згідно відповідного акту приймання-передачі наданих послуг (п. 4.2. договору).

Пунктом 9.6. договору визначено, що в разі несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати за даним договором, відповідач сплачує позивачу (на його письмову вимогу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період несвоєчасного виконання зазначеного зобов'язання, за кожен день такого несвоєчасного виконання від суми простроченого платежу.

Даний договір набирає чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє до 31.12.2014 р. Закінчення строку дії або розірвання договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань, які виникли під час дії договору (п.п. 12.1 та 12.2 договору).

31.12.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» та Дочірнім підприємством «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання послуг № 0002 від 31.12.2014 р., відповідно до умов якого сторони домовились:

1.1. продовжити термін дії договору до 31.03.2015 р.

1.2. визначити вартість послуг відповідно до умов договору з 01.01.2015 р. , в сумі, що не перевищить 20 % вартості послуг, визначеної у договорі, і становить 399 070, 00 грн., у т.ч. ПДВ 20 % - 66 511, 67 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 205 677, 87 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується нарядом замовлення № ЮА-0130 від 29.01.2014 р., № ЮА-0132 від 29.01.2014 р., № ЮА- 0894 від 30.06.2014 р., № ЮА-1364 від 30.09.2014 р., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також податковими накладними та виставленими рахунками-фактури № ЮА-0132 від 29.01.2014 р. на суму 35 222, 00 грн., № ЮА-0130 від 29.01.2014 р. на суму 19 818, 05 грн., № ЮА-1364 від 30.09.2014 р. на суму 34 787, 12 грн., № ЮА-0894 від 30.06.2014 р. на суму 115 850, 70 грн. (в матеріалах справи).

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач за надані послуги не розрахувався, в результаті чого за останнім утворилась заборгованість у сумі 205 677, 87 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 205 677, 87 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 24 367, 69 грн. - пені, 25 267, 03 грн. - індексу інфляції та 1 804, 57 грн. - 3 % річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про надання послуг № 0002 від 13.01.2014 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги, які прийняті відповідачем без зауважень.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплати наданих позивачем послуг на суму 205 677, 87 грн. не провів, доказів зворотного суду не надав.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про надання послуг № 0002 від 13.01.2014 р., положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 205 677, 87 грн. основної заборгованості.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 24 367, 69 грн. - пені, 25 267, 03 грн. - індексу інфляції та 1 804, 57 грн. - 3 % річних.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та індексу інфляції і встановив, що позивачем допущені помилки у визначенні моменту прострочення грошового зобов'язання та відповідно у розмірі нарахування штрафних санкцій.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума пені у розмірі 23 592, 61 грн., 3 % річних у сумі 1 760, 73 грн. та індексу інфляції у розмірі 25 267, 03 грн., які розраховані з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення неустойки, суд відзначає, що відповідно до п. 3. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За таких обставин, враховуючи норми чинного законодавства та рекомендації Вищого господарського суду України, суд визнає подане клопотання про зменшення розміру пені необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Крім того, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та пояснення в їх сукупності, у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду суд також відмовляє, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

Приймаючи до уваги наведене, зважаючи на те, що відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували його скрутне фінансове становище станом на день розгляду спору, документального підтвердження відсутності грошових коштів на розрахункових рахунках, а також зважаючи на те, що відповідачем не наведено суду обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом, суд не вбачає підстав для задоволення поданого клопотання про розстрочку виконання рішення суду.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Нафтогазобслуговування» «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (02002, м. Київ, вул. Луначарського, буд. 2, ідентифікаційний код - 31059253), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніком Авто» (01103, м. Київ, Військовий проїзд, буд. 8, ідентифікаційний код - 31663318) 205 677 (двісті п'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 87 коп. - заборгованості, 23 592 (двадцять три тисячі п'ятсот дев'яносто дві) грн. 61 коп. - пені, 1 760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн. 73 коп. - 3% річних, 25 267 (двадцять п'ять тисяч двісті шістдесят сім) грн. 03 коп. - інфляційних втрат та 5 125 (п'ять тисяч сто двадцять п'ять) грн. 96 коп. - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 12.06.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.