Ухвала

від 03.06.2015 по справі 1170/2а-5023/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/43687/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції

Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від

14.02.2013

у справі № 1170/2а-5023/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції

Кіровоградської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.04.2012 у задоволенні адміністративного позову Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено; постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.04.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001681710 від 22.11.2011 прийняте Олександрійською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей щодо задекларованих показників в податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень-лютий 2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.5. ст. 203, ч.1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного Кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п. 185.1 п. 185, п. 198.3, ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 47833,33грн грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта від 09.11.2011 року № 649/17-10/НОМЕР_1 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 №0001681710, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), за основним платежем на 47833,33 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарській відносини з: федерацією професійних спілок України «Олімпійський учбово-спортивний центр «Спартак» на підставі договорів підряду від 21.09.2010 року №2, від 24.01.2011 року № 2 та договорів по виконанню ремонтних робіт від 29.10.2010 року №35 та від 04.01.2011 року №1; приватним підприємством «Лікмардс» на підставі договору підряду №6/01 по виконанню субпідрядних ремонтних робіт від 06.01.2011 року №6/01. Фактичне виконання зазначених договорів підтверджується наданими позивачем: актами про прийняття виконаних ремонтних робіт, актами здачі-приймання робіт, актами форми КБ-2в, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 181 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що у контрагента позивача - приватного підприємства «Лікмардс» відсутні виробничі та технологічні можливості для надання передбачених договором послуг, а тому, на думку відповідача, господарські операції фактично не здійснювались.

Колегія суддів не погоджується із зазначеними доводами податкового органу, оскільки відсутність власних трудових або виробничих потужностей не позбавляє підприємство права залучати третіх осіб для виконання умов укладеного договору.

Крім того, посилання податкового органу на нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів колегією суддів до уваги не беруться виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте на підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочинів не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 у справі № 1170/2а-5023/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна