Ухвала

від 03.06.2015 по справі 2а-7183/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/13771/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажприлад» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі№2а-7183/12/2670 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажприлад» доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажприлад» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Спецмонтажприлад») відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спецмонтажприлад» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Вальтравен» за період з 01 квітня 2011 року по 31 травня 2011 року та з ТОВ «ВД Престиж-альянс» за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року. Результати перевірки викладені в акті № 114/22-60/32664270 від 18 квітня 2012 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України по взаємовідносинам з ТОВ «Вальтравен» та ТОВ «ВД Престиж-альянс», що призвело до завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 448566,00 грн., в результаті чого занижено податкове зобов'язання з названого податку.

На підставі висновків зазначеного акта відповідачем 08 травня 2012 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0001282260, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 471294,25 грн., з яких 448566,00 грн. за основним платежем та 22728,25 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, повністю виконано покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із судовими рішеннями позивач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України у редакції, яка була чинна до внесення змін 07 липня 2011 року, встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Внаслідок внесення змін до названого пункту 07 липня 2011 року, ним було встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» також встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Вальтравен», ТОВ «ВД Престиж-альянс» було укладено ряд договорів.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів контрагентами позивача, останнім надано копії наступних документів: договори субпідряду, видаткові накладні, акти здавання-приймання виконаних робіт, специфікації обладнання, акти приймання-передачі обладнання, договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/, листування податкові накладні, податкові накладні з ПДВ, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, оборотно-сальдові відомості, а також на підтвердження здійснення розрахунків копії платіжних доручень, банківські виписки по рахунку позивача.

На підтвердження використання у господарській діяльності робіт за договорами субпідряду, укладеними із ТОВ «Вальтравен», ТОВ «ВД Престиж-альянс» позивачем надано договори на виконання робіт з іншими суб'єктами господарської діяльності, кошториси на проектні (вишукувальні) роботи, договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/, акти приймання виконаних будівельних робіт, тощо.

Однак, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, а позивачем не спростовано, що контрагенти позивача не мали ані матеріальної бази, ані трудових ресурсів для виконання укладених договорів. Працівники, які були допитані судом першої інстанції не змогли підтвердити, що виконували роботи обумовлені договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами як працівники останніх.

Додаткового судами досліджено банківські виписки по рахунках контрагентів позивача, зі змісту яких встановлено постійне та значне перерахування коштів фізичним особам нібито з метою задоволення якихось господарських потреб товариства.

Проте вказані рахунки фізичних осіб є рахунками групи 2626 «Кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток». Призначення рахунку: облік коштів на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з використанням платіжних карток; надані кредити овердрафт («Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України №280 від 17 червня 2004 року).

Таким чином, згідно правового режиму вказаних рахунків кошти, які перераховувалися контрагентами позивача фізичним особам, жодного відношення до господарської діяльності не мають.

В касаційній скарзі платник податків зазначає на порушеннях судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проте жодних обгрунтувань на підтвердження зазначеного ним не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та правомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажприлад» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі №2а-7183/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна